Як визначити авторитетність ЗМІ, коли читаєш або пишеш для Вікіпедії

Як визначити авторитетність ЗМІ, коли читаєш або пишеш для Вікіпедії

17:52,
8 Липня 2020
1268

Як визначити авторитетність ЗМІ, коли читаєш або пишеш для Вікіпедії

17:52,
8 Липня 2020
1268
Як визначити авторитетність ЗМІ, коли читаєш або пишеш для Вікіпедії
Як визначити авторитетність ЗМІ, коли читаєш або пишеш для Вікіпедії
У Вікіпедії вже є певні механізми та правила використання джерел. Медійні організації та фактчекери запропонували вікіпедистам ще кілька способів, як визначати авторетитність джерел інформації.

Матеріали в медіа часто стають джерелами для статей у Вікіпедії, де дописувачем може бути будь-хто. Сама ж Вікіпедія є джерелом інформації для мільйонів інтернет-користувачів, у тому числі й для журналістів. Відтак, вікіпедистам – волонтерам, які створюють і редагують статті у Вікіпедії, – важливо послуговуватися авторитетними ЗМІ, готуючи статті до електронної енциклопедії.

Які ЗМІ можна вважати авторитетними? За якими ознаками це визначити? Чи варто боротися з ненадійними джерелами? На ці питання шукали відповіді медіаексперти, фактчекери та досвідчені вікіпедисти під час онлайн-дискусії «Авторитетність ЗМІ як джерел у Вікіпедії». Подія відбулася 6 липня в межах проєкту «Місячник журналістики», створеного спільними зусиллями громадських організацій «Детектор медіа» та «Вікімедіа Україна». Проєкт покликаний ближче познайомити журналістів із тонкощами використання Вікіпедії, а вікіпедистів – з основами медіаграмотності, аналізу інформації в ЗМІ та журналістськими стандартами.

Як визначити авторитетність ЗМІ?

Які ЗМІ можна вважати авторитетними для Вікіпедії, та де проходить межа між авторитетністю та неавторитетністю?

Керівник Центру моніторингу та аналітики інформації в ГО «Детектор медіа» Отар Довженко вважає, що відштовхуватись варто від протилежного. Тобто розуміти, що існують чіткі журналістські стандарти, а тому медіа, які їм опонують та чия робота спрямована на руйнування ідеї відповідальності ЗМІ, не можна вважати авторитетними.

Які це медіа, можна побачити у рейтингах дотримання стандартів, білих чи чорних списках, які складають організації на кшталт «Детектора медіа» та Інституту масової інформації. Проте жоден із цих рейтингів не охоплює всіх медіа, бо український медіаринок переповнений. До рейтингів входять передусім найбільш популярні медіа, серед яких може бути видання на кшталт «Гордон», якому Отар Довженко на місці вікіпедистів довіряв би не завжди. Крім того, все більш контенту надходить у форматі відео, а його можуть змінити після публікації так, що через якийсь час інформації, що там розмістили і на яку посилались – може і не виявитись. Тому, крім рейтингів, варто було б знайти більш універсальний підхід до визначення авторитетності медійних джерел.

В експерта склалося враження, що українські медіа не надто дбають про свою репутацію, а тому так важко визначити, кого з них вважати за авторитет. Певна репутація в професійному середовищі існує, проте Вікіпедія – річ універсальна, і, за словами пана Довженка, має підходити всім читачам, незалежно від їхніх політичних уподобань. Можливо, насамперед важливо відділяти факти від оцінок, аби означення «наймальовничіша долина Карпат» чи «найвидатніший художник» не потрапляли у вічні тексти Вікіпедії – за винятком, коли ці судження доведені.

Отар Довженко також радить особливо уважно створювати політичні чи історичні публікації, бо там маніпуляцій найбільше. «Є багато спроб переписати історію, замовчати одні факти та роздмухати інші. Ось як це роблять у медіа Пінчука, посилено формуючи образ Кучми, де немає нічого про Гонгадзе, олігархів чи Януковича. Само собою, якщо користуватися такими публікаціями, то образ Кучми буде відбілений і у Вікіпедії», – говорить він.

Автори, вважає він, передусім мають знати, кому належать ЗМІ, на які вони посилаються. В Україні існує закон про прозорість медіавласності, зокрема телеканалів. Він не досконалий, а онлайн-видань узагалі не стосується, а тому вони можуть вказувати інформацію про своїх власників добровільно. Якщо із сайту чи телеканалу не зрозуміло, хто там працює та який інвестор дає на це гроші, експерт радить бути обережним із таким контентом.

Антон Процюк, адміністратор української Вікіпедії та менеджер проєктів ГО «Вікімедіа Україна», погоджується, що інформація про власників може вказати на заангажованість ЗМІ. Зі свого боку він розповів про те, які практики визначення авторитетності існують наразі у Вікіпедії.

Енциклопедія визнає вартісними джерелами ті медіа, за якими стоять професійні команди, як-от BBC. А також звертає увагу, які там існують інструменти фактчекінгу. Антон Процюк погоджується, що організації, які відстежують дотримання журналістських стандартів, допомагають визначити авторитетність медіа, проте все не так просто. «Наприклад, районна газета є доволі авторитетною, коли йдеться про новини району, але коли там публікують колонку про особливості арабо-ізраїльського конфлікту чи інші світові новини – ми не вважатимемо її особливо авторитетною. Так само як інтерв’ю умовного Дмитра Дубілета у відеоблозі умовного Андрія Федоріва може стати непоганим першоджерелом для біографії Дубілета», – каже вікіпедист.

Втім, цього теж не досить, бо важливо перевіряти факти і мати вторинні джерела, наголошує спікер. Та й авторитетність не є постійною – наприклад, медіа може змінити власника, який вплине на редакційну політику. Зрештою, коли складно визначити авторитетність джерела, команда Вікіпедії вдається до спільних обговорень та дискусій.

Вікіпедистка Ольга Мілянович, яка також представляє ГО «Вікімедіа Україна», звертає увагу на визначення сутності Вікіпедії, що є вільною енциклопедією, яку може редагувати кожен. «Якщо ми вважаємо, що кожна така людина є медіаграмотною, то це очевидно є утопією, ідеальним світом, у якому ми не живемо», – наголошує вона. Тобто, навіть якщо спільнота вікіпедистів узгодить список «ідеальних» медіа, якась випадкова людина все одно може внести в статтю посилання на сумнівний сайт.

Ольга Мілянович погоджується, що ЗМІ можуть бути авторитетними лише в окремих темах. Якщо це сайт про футбол, то навряд чи варто довіряти його новинам на політичні теми під час виборів. Також вікіпедистам вміють відрізняти «сайти-сміттярки», каже пані Мілянович. Наприклад, якщо в заголовку є знак «$» замість букви «С», то про джерело чи авторитетність уже не йдеться. Однак критерії, які застосовують для оцінки ЗМІ медійні організації, зрозумілі лише для їхнього середовища, а не випадкових людей часто без додаткових знань.

Виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк погоджується з тим, що критерії рейтингів ІМІ бувають заскладні для розуміння всіма. Не підготовленим громадянам вона радить звертати увагу на три базові критерії:

  • присутність емоцій у новинах і заголовках: якщо там вживають фрази на кшталт «неймовірно діючі ліки», «ставте хрест на цих джерелах, бо там вами вже намагаються маніпулювати»;
  • оціночні висновки на кшталт «звабливі сідниці», що є ознакою таблоїдного медіа: «Там часто розміщують політично заангажовані матеріали, «чорнухи», тому не виключено, що інформація звідти виявиться недостовірною»;
  • коли в матеріалах на 80% чи більше присутня одна політична сила, «що є конфліктом інтересів».

Щодо глибшого аналізу – Оксана Романюк радить звертати увагу на інформацію про власників, чи вказує онлайн-видання бодай ім’я головного редактора, на дотримання професійних стандартів і на дотримання етики. «Якщо сайт собі дозволяє мову ворожнечі щодо нацменшин, дискримінацію за гендерною ознакою чи сексуальною орієнтацією, то він може дозволити собі маніпулювати й політичними матеріалами», – говорить експертка.

Наразі рейтинг ІМІ охоплює лише 19 медіа з усього ринку. Десять із них є найпопулярнішими за даними аналітиків Similar Web, плюс «Суспільне мовлення», а вісім – підписали меморандум «Медіа за усвідомлений вибір», що є згодою на присутність у рейтингу й ознакою того, що редакції хочуть подавати якісну інформацію. Експертка анонсувала, що невдовзі ІМІ створить рейтинг уже з 50 сайтів, де видання не ранжуватимуть, а групуватимуть за певними ознаками. «Думаю, вікіпедистам буде простіше працювати з таким рейтингом. Там буде дуже глибоке оцінювання, з маркерами від прозорості медіа та дотримання ними етики до їх політичної заангажованості».

За словами Оксани Романюк, ЗМІ реагують на рейтинги: «За останній місяць ми отримали 4 запити від медіа, які хочуть рейтингуватися, бо це впливає на аудиторію та рекламодавців. Я бачу зростання важливості репутації для медіа. Думаю, це викликано економічною кризою. Довіру аудиторії зараз капіталізують».

Вікторія Романюк, заступниця головного редактора проєкту StopFake, розповіла про досвід співпраці фактчекерів з українським підрозділом Facebook у боротьбі з фейками та дезінформацією. Розміщені у Facebook неправдиві тексти, фото чи відео не блокують, а «маркують». «Ми лише попереджаємо, – пояснює пані Романюк. – Матеріал отримує сірий ярлик як неправдивий, читач це бачить і далі сам робить вибір». Вона додала, що авторитетне джерело не завжди може бути достовірним, а достовірне – авторитетним, тому обережними слід бути в роботі з будь-якими джерелами.

Вікіпедистам вона радить створювати матеріали так, щоб читач міг бачити рейтинг видання і його власника, «тому що медіграмотності вчити треба, але необхідний час на те, щоб аудиторія виросла і стала свідомою». Вікторія Романюк з колегами часто порівнюють сторінки російської та української Вікіпедії і бачать, що там подають дуже різні тексти, а тому внутрішні правила роботи необхідні.

Вікіпедисти вже мають певні інструменти

Механізми боротьби з неавторитетними джерелами у Вікіпедії вже існують. Їх продемонстрував у своїй презентації Сергій Петров, досвідчений дописувач української Вікіпедії, а заразом представник ГО «Вікімедіа Україна».

У переліку неавторитетних джерел, визначених Вікіпедією, виявилися сайти організацій та компаній (можуть бути заангажованими в статті про самих себе), персональні блоги та сторінки в соцмережах (за винятком твітів президента США Дональда Трампа, бо він веде свою сторінку сам і часто створює інформаційний привід), жовта преса (у британській Вікіпедії так заблокували використання таблоїда Daily Mail), сайти сумнівної якості та із сумнівними твердженнями. Не публікують також псевдонаукових даних та оригінальних досліджень – ідей і теорій, які ніде раніше не з’являлись.

Сергій Петров розповів, що у Вікіпедії існує арсенал інструментів у боротьбі з дезінформацією. Інформацію з посиланням на сторінки в соціальних мережах, наприклад, видаляють відразу, проте якщо йдеться про жовту пресу (конкретні погоджені ЗМІ на кшталт cripo.com.ua), дані пов’язаних джерел чи відео з хостингів, то в статті з’являється сповіщення «неавторитетне джерело», й інформація може кілька днів залишатися доступною, допоки її не вилучать вікіпедисти. «Але на сторінці обговорення слід пояснити свою точку зору, щоб у дописувачів не було сумнівів, що ви щось замовчуєте чи когось відбілюєте», – пояснив вікіпедист.

Деякі популярні статті, як «Україна», заблоковані від редагування анонімними користувачами, а правки до них зареєстрованих користувачів може затверджувати лише так званий «патрульний» – вікіпедист, який перевіряє тексти на відповідність основним правилам енциклопедії. Вікіпедія також має фільтр блокування домену сайту, «якщо один чи група дописувачів доповнюють наявні статті значною кількістю посилань на певний сайт у рекламних цілях». Так свого часу сталося з видавництвом «Наш формат», на який постійно посилались у статтях про книги.

Існують також обмеження на додавання посилань на ненадійні джерела, що попередньо обговорюється у спільноті. Список постійно поповнюється, і до нього можна потрапити за джинсу (замовні матеріали), фейки та маніпуляції, якщо такі були помічені експертами. Сергій Петров попросив медійних експертів надавати не лише методологію пошуку таких матеріалів, а й конкретну статистику по онлайн-медіа, щоб вікіпедисти могли фахово переконувати свою аудиторію, чому те чи інше джерело вважається неавторитетним.

Існують також так звані «санкції» за додавання посилань на домени таких сайтів, як znaj.ua, patrioty.org, sharij.net. Це можуть зробити лише адміністратори, попередньо обґрунтувавши свою думку в обговоренні. А для деяких сайтів (часом «Цензор», «ТСН», «Гордон») існують санкції у вигляді попередження користувачів про ненадійність цих джерел інформації під час редагування. Сайти можуть перебувати під санкціями 6 місяців, 1-2 роки чи навіть безстроково. Їх також можливо зняти чи зробити більш жорсткими.

Декілька питань від глядачів конференції

Що, коли маніпулятивний заголовок з’явиться на сторінках авторитетного ЗМІ? Експерти визнали, що навіть поважні медіа можуть ненавмисне помилитись. А для того, щоб зрозуміти, чи не відбувається це надто часто, й існують рейтинги та медіекспертизи, запевнила Оксана Романюк.

Чи несе відповідальність за свідомо неправдиву інформацію хтось із редакції? «За законом – лише за поширення чуток, пов’язаних з громадським здоров’ям, хоча це й адміністративна відповідальність. А кримінальна існує не за фейки, а радше за заклики до повалення конституційного ладу. В усіх інших випадках це питання саморегуляції, – відповіла Оксана Романюк. – Якщо Вікіпедія не бере інформацію – це теж впливає на ЗМІ. А взагалі я була б рада, якби сайти-фей комети не індексував Google – цю практику зараз обговорюють в Америці».

А що, коли про якусь подію (аварію, чиєсь призначення) написала так звана друга ліга видань, а не авторитетні ЗМІ? «Я би не йшла на компроміс», – відповіла Оксана Романюк, бо це би означало легалізацію авторитетності неякісних ЗМІ. Тим паче, що раз про якусь подію не написали авторитетні джерела, її суспільна значимість може бути сумнівною. У крайньому випадку можна послатись на сайт офіційної установи, де про це поінформували, чи почекати день-два на підтвердження.

Часто буває так, що в достовірні новини медіа проштовхують маніпулятивний бекграунд. Сергій Петров пригадав неоднозначний випадок, коли видання «Страна.ua» написало новину про одного депутата, якого напередодні застрелили. Повідомляли про його сімейний стан, і скільки дітей залишилось без батька. І в цій же публікації написали, що депутат був прихильником ідей Бандери, бо відвідував його музей незадовго до смерті. На думку вікіпедиста, тут присутні як маніпуляція, так і фактаж, який «є досить релевантним для статті Вікіпедії, але ним треба вміти оперувати».

Також з’ясувалося, що у Вікіпедії існує правило, за яким не обов’язково, але дуже бажано використовувати інформацію своєю мовою, щоб читачі могли перевірити її самі. Тобто на інформацію міжнародних медіа, яку передрукували собі видання другої ліги – теж не послатись. «Завдяки цьому правилу німці у статті про збиття МН17 виявили редагування з айпі-адреси ФСБ РФ – там систематично змінювали слово сепаратисти на повстанці, а в німецьких медіа користуються словом сепаратисти», – розповів пан Петров. На думку вікіпедиста, в особливих випадках варто давати посилання і на українське, і на іноземне першоджерело. Можливо, це би дещо перезавантажило читача, але інформація була ю підтвердженою. Зрештою, в Україні вже багато років існують українські редакції BBC, Deutsche Welle, а також «Європейська правда», які вважаються авторитетними в донесенні міжнародних новин.

Фото: iStock

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду