Неформальна освіта та «годування» альтернативним продуктом

Неформальна освіта та «годування» альтернативним продуктом

11:07,
30 Травня 2021
1582

Неформальна освіта та «годування» альтернативним продуктом

11:07,
30 Травня 2021
1582
Неформальна освіта та «годування» альтернативним продуктом
Неформальна освіта та «годування» альтернативним продуктом
Неформальна освіта та «годування» альтернативним продуктом

Зібрати понад тридцять молодих людей на семимісячні курси із журналістики в маленькому промисловому українському місті? Та легко! Принаймні, це вдалося команді вільного простору Druzi, який працює в Костянтинівці на Донеччині. Під час курсу молодь вчилася розповідати історію свого міста за допомогою текстів, відео та фото, а ще критично мислити та створювати альтернативний російському якісний україномовний медіапродукт. «Детектор медіа» розповідає, як у Костянтинівці навчають молодь журналістики й медіаграмотності та чому в місцевому вільному просторі Druzi ви ніколи не почуєте російської музики.

Як розповідає керівниця вільного простору Druzi Наталка Сосницька, він працює як громадська організація, однак називають його по-різному: молодіжним центром, ініціативою тощо. «Ми ж себе називаємо вільним простором та постійно перебуваємо в пошуках нових, цікавих форматів, відповідаємо на запити нашої аудиторії — молодих людей віком від 13 до 20 років, хоча, буває, до наших проєктів долучаються і старші люди — від 30 років», — каже Наталка Сосницька.

Простір Druzi виник у 2016 році. Тоді, розповідає Наталка, кілька ініціативних людей зібралися для того, щоби створювати проєкти для молоді Костянтинівки, розвивати напрямок неформальної освіти та продукувати зміни в місті. «Ми хотіли допомогти молоді Костянтинівки в пошуку можливостей для розвитку та комунікації між собою. Ми переконані: події, які відбулися в Україні у 2014 році, ч тому числі й війна, виникли через брак здорової комунікації та зв’язку між людьми, — каже Наталка. — Коли я була підлітком, мої батьки займалися громадською діяльністю, й мені також хотілося робити щось класне, проте серед моїх однолітків я не мала однодумців. Й мені хочеться, щоби у сучасної молоді все було інакше».

Після відкриття в Костянтинівці вільного простору Наталка та її команда сформували кілька основних напрямків роботи. Серед них — освітній, адже ще у 2016-2017 роках, за словами Наталки Сосницької, сфера неформальної освіти в Костянтинівці була слаборозвиненою. «Ми почали запрошувати в Костянтинівку цікавих людей, фахівців, створювали тематичні курси для різних об’єднань — вчителів, студентів», — каже вона.

Створюючи проєкти в Костянтинівці, які би могли вирішувати проблеми міста та його мешканців, команда «Друзів» зрозуміла, що розповідати про них немає де: в місті майже немає ЗМІ, а ті, що є, не пишуть на подібні теми.  «Ми писали про свої проєкти у соцмережах, проте люди дуже гостро реагували на інформацію, ставилися скептично до ініціатив, адже мають уявлення, що ми живемо на звалищі, — каже Наталка. — Є люди, які так не думають, проте ми розуміли, що маємо доносити наші ідеї стосовно змін у місті до більшої кількості людей. Ми прагнули розповідати історію Костянтинівки, розповідати про крутих людей, які тут жили чи живуть зараз, архітектуру, тому й створили свій онлайн-журнал "Простір". Пізніше вирішили запровадити й медіакурси для молодих людей і в такий спосіб розвивати журналістику в місті, оскільки ті місцеві медіа, що є зараз, на нашу думку, не виконують функцій, які б мали виконувати. Вони пишуть про щось побутове. Що чоловік вбив свою співмешканку, наприклад».

Аби створити для Костянтинівки новий інфопростір, Druzi започаткували медіакурс для молоді — Druzi Media Studies. Мета — надати людям якісні інструменти, щоб вони могли розповідати про своє місто, створити його нове медіаобличчя. «Навчальна програма тривала сім місяців і мала три напрями: фотографія, відеомейкінг, робота з текстами. Упродовж семи місяців студенти мали як лекційні, так і практичні заняття. Дехто з тих, хто пройшов курс, отримали роботу в місцевих медіа, хтось організовує свою фотовиставку чи видає книгу. Це круто», — розповідає Наталка Сосницька. Вона додає, що за допомогою медіакурсу команда простору хотіла поділитися знаннями з активними мешканцями і створити спільноту людей, які професійно виготовлятимуть контент, що наповнюватиме інфопростір Костянтинівки. «У нас є класні люди, але про них ніхто не знає, тому в рамках проєкту наші студенти провели багато інтерв’ю, розповіли чимало історій місцевих героїв — йдеться про історії успіху й не тільки», — каже Наталка.

Загалом семимісячний медіакурс закінчили 19 людей, хоча стартували 36. «Ми розуміємо, що до кінця доходять не всі, і це нормально. Комусь не вистачає терпіння, комусь часу чи здоров’я. Ми знали, що всі не завершать курс, тому що сім місяців навчання — досить тривалий термін. Можливо, в майбутньому ми скоротимо тривалість курсів та додамо більше практичних занять», — пояснює керівниця вільного простору Druzi Наталка Сосницька.

Вона розповідає, що в межах курсу викладачі говорили зі студентами й про медіаграмотність, критичне мислення та вплив російської пропаганди. «Сьогодні дуже важко когось огородити від будь-якого стороннього впливу. Гадаю, чимало залежить і від свідомості людини, тому ми говорили зі студентами і про свідоме споживання інформації, й про те, що зможемо витіснити російським контент й таким чином боротися з пропагандою, створюючи натомість якісний український, — каже Наталка. — Ми не можемо заблокувати соцмережі чи заборонити молоді дивитися відео російських блогерів у тіктоку, слухати музику Моргенштерна. Але ми можемо пропонувати їм альтернативу: музику українських гуртів, контент від україномовних блогерів. І часто люди відмовляються від російського контенту на користь українського. Ми провокуємо молодь Костянтинівки на зміни й власним прикладом доводимо, шо вони можливі».

Вона додає, що у просторі Druzi, попри те, що він вільний і не має жорстких обмежень, а діють лише базові правила, російська музика ніколи не звучить. «З молоддю не працюють заборони, тому якщо ми бачимо, що людина споживає російський продукт, ми говоримо з нею про українську альтернативу. Тобто не забороняємо російське, а годуємо їх альтернативним продуктом. Звісно, ми говоримо й про те, що вони мають розуміти, що таке Росія сьогодні. Запитуємо, кого вони підтримують, споживаючи цей продукт», — розповідає Наталка Сосницька.

На думку Наталки, працювати з молоддю простіше, адже у старшої аудиторії вже є свої рамки, глибокі переконання. «Не думаю, що насильницькими методами можна когось у чомусь переконати. Тому ми взяли аудиторію, яка цих рамок не має, яка відкрита до нового, схильна довіряти. А наші студенти, у свою чергу, доносять знання до своїх рідних чи навіть вчителів», — каже Наталка.

Фото: надані Наталкою Сосницькою

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду