Доповідь Міжнародного інституту преси (IPI). Переклад Аркадія Сидорука. 

Першу частину читайте тут

Азія

В епіцентрі насильства – південь і південний схід континенту

Від Афганістану до Філіппін багатьох журналістів зумисне знищували, били, їм завдавали серйозних поранень під час репортерської роботи у надзвичайно небезпечному середовищі, де вони працювали без належної підготовки та технічного оснащення. У період між січнем і червнем, виконуючи професійний обов’язок, в регіоні загинули вісім репортерів.

Місцеві та міжнародні правові організації зверталися з настійними закликами до влади притягнути нападників до правосуддя, зупинити напади. Результати виявилися мізерними, більшість злочинів лишаються непокараними. Таке враження, що в деяких випадках напади інспірували самі представники влади чи політичних партій.

Бажаною подією стало звільнення в Афганістані після півторарічного полону французьких журналістів Ерве Гек’єра і Стефана Тапоньє та їхнього афганського перекладача Резу Діна, викрадених під час зйомок для французького телеканалу France 3 наприкінці грудня 2009 року талібами у північно-східній провінції Капіса.

У Пакистані цього року загинули вже чотири репортери. Журналісти звинувачують у причетності до викрадення та вбивства замордованого наприкінці травня Саліма Шахзада всевладну військову розвідку ISI, хоча вона це повністю заперечує.

У Непалі часті атаки проти преси в більшості випадків були наслідком суперництва між політичними угрупованнями. В країні, де щойно закінчилася громадянська війна, медіа часто підтримують певні політичні погляди, та це їхнє право поки що не набуло широкого визнання. Наслідком стали напади на журналістів, що мають на меті змусити їх замовкнути чи пропагувати інші політичні погляди.

Подібно до цього у Шрі Ланці, де перемога уряду проти «тамільських тигрів» поклала край 25-річному громадянському конфлікту, багатьох журналістів, які критично ставилися до влади, під час військового протистояння або вбили, або змусили емігрувати. Нині нечисленні критично налаштовані медіа зазнають переслідувань. У січні було спалено редакцію новинного сайту Lanka e News. Редактора і співробітника газети арештували, хоча потім звільнили. Напередодні президентських виборів 2010 року викрали колумніста Шанту Віджесооріу. Відтоді його ніхто не бачив.

В Індії загалом дотримуються свободи преси. Та вбивство у січні й червні двох журналістів викликає занепокоєння. В обох випадках дії кілерів безпосередньо пов’язані з професійною діяльністю. Біля тіла Умеша Раджпута – репортера щоденної газети Nai Duniya, вбитого двома нападниками на мотоциклах, було знайдено записку: «Якщо не припиниш публікувати свої новини – помреш». Джойтірмоя Дея – редактора мумбайського таблоїду MidDay, який займався розслідуваннями, вбили після публікації серії статей про нафтову мафію в той час, як він продовжував викривати її оборудки.

Викликає занепокоєння арешт журналіста Тараканта Двіведі та висунуті проти нього, згідно із законом про офіційні секрети, звинувачення. У червні 2010 року він повідомляв про те, в яких незадовільних умовах зберігають високотехнологічну зброю, закуплену урядом після теракту, вчиненого торік у листопаді в Мумбаї. Різко засуджуючи арешт як порушення свободи преси, Гільдія редакторів Індії наголосила, що після цього журналістського розслідування втратили посади керівники залізниці, поліпшився стан складів для зберігання зброї та оснащення. Зрештою, Двіведі звільнили на поруки.

На Філіппінах уряд домагається повільного прогресу в судовому переслідуванні винуватців вчиненого 2009 року масового вбивства в Магінданао, під час якого загинули, щонайменше, 34 репортери. Та замахи на журналістів лишаються безкарними. Упродовж перших 6 місяців 2011 року загинули двоє репортерів, інші зазнали нападів.

Філіппінські журналісти звинуватили владу у байдужому ставленні до розслідування злочинів. Репортер, який працює на державній радіостанції, висунув звинувачення: йому було завдано фізичних ушкоджень, коли губернатор провінції Калінга увірвався в радіорубку у супроводі озброєних до зубів охоронців. Вони напали на репортера і погрожували його вбити.

Офіційна цензура, арешти й тюремні ув’язнення великою мірою перешкоджали свободі преси у ключових регіонах Азії, де недемократичні уряди придушували незалежні медіа, щоб утримати владу.

У Китаї журналістів переслідували, цензурували, запроторювали до в’язниць. Їм відмовляли у візах, щоб запобігти «жасминовій революції» під впливом антиурядових протестів на Близькому Сході.

Активіста і блогера Лю Сян Біна засудили до 10-річного тюремного ув’язнення нібито за підбурювання у публікаціях на закордонних сайтах до підриву державної влади.

Багатьох закордонних журналістів у Пекіні переслідувала й третирувала поліція, коли вони готувалися висвітлювати очікувану демонстрацію протесту. Насправді ця акція не відбулася. За декілька днів їх викликали до поліційних відділень і вимагали облишити писати про будь-які «жасминові» протести, інакше їм анулюють візи.

У М’янмі (Бірмі) через три місяці після того, як уперше після 50-річного військового правління прийняв присягу цивільний президент Тен Сейн, уряд оголосив, що звільняє п’ятьох журналістів. Деякі з них вже відбули терміни тюремного ув’язнення. У червні було оголошено про проведення нової політики, яка дещо послаблює цензуру преси. 178 газетам і часописам, які висвітлюють теми спорту, науки, мистецтва і технологій, уже не потрібно подавати матеріали перед публікацією на розгляд управління цензури. Стосовно видань, які висвітлюють новини, економіку, релігію та злочинність зберігаються старі правила. Більш того, багатьох журналістів і досі тримають у тюрмах.

У Таїланді закони щодо образи його Величності становлять загрозу журналістам і свободі слова. У березні веб-майстра Тантавута Тавівародомкула було засуджено до 13-річного тюремного ув’язнення у зв’язку з опублікованим на його сайті матеріалом, розціненим як образа монархії. Терміни вироку розподілися так: 10 років – за порушення названого закону, 3 роки – за порушення іншого – про комп’ютерні злочини.

Викликає стурбованість рішення суду в Індонезії відшкодувати Хутомі Мандалу Путрі – сину колишнього диктатора Хаджі Мохамеду Сухарто, відомому в народі як Томі Сухарто, моральні збитки за наклеп на суму 12,5 мільярда рупій (приблизно еквівалентну 1 мільйону євро) за опубліковану в часописі статтю, в якій його було названо «засудженим убивцею». З 2000-го по 2006 рік Томмі відсидів частку 15-річного терміну тюремного ув’язнення. Томі визнали винним у тому, що він замовив убивство члена Верховного суду, котрий свого часу виніс йому вирок – півторарічне тюремне ув’язнення у справі про корупцію у сфері нерухомого бізнесу. Суддю пристрелили два нападники на мотоциклах. У згаданій судовій постанові про наклеп стверджувалося: часопис Flight національних авіаліній Garuda завдав шкоди діловій репутації позивача на місцевому та міжнародному рівнях.

Журналістські організації в Індонезії гучно протестували проти проекту закону, що дозволяє розвідувальному агентству без судового дозволу прослуховувати телефонні дзвінки та погрожує праву журналістів не розкривати джерел інформації.

Викликає тривогу становище у сфері медіа у Фіджі, що в Тихоокеанському регіоні. Публічний статут в умовах надзвичайного стану, нав’язаний режимом Френка Баінімарами, перешкоджає критичному висвітленню подій під незалежним кутом зору. Журналісти зазнають постійних переслідувань. У лютому під час публічного заходу, на якому був присутній президент, військові арештували кореспондента Fiji Times Фелікса Шодхарі. Представники влади заявили: їм не до вподоби те, що він пише. Щоправда, того ж дня журналіста звільнили.

Північна та Південна Америка

За півроку – щонайменше 16 вбивств

Міжнародний інститут преси (IPI) висловив тривогу станом медіа на американському континенті. За перші 6 місяців 2011 року в регіоні вже вбито щонайменше 16 журналістів і співробітників преси. Америка лишається для репортерів другим найнебезпечнішим регіоном у світі. Натомість розрив з Близьким Сходом і Північною Африкою, де цього року вбили 21 журналіста, скорочується.

Одна з найнебезпечніших країн у світі для репортерів – Мексика. Цього року тут вже загинуло 6 журналістів внаслідок нападів замовлених наркоторгівцями. Більше убивств вчинено тільки в Іраку (щонайменше, 7) та в Лівії (5).

Провідні журналістські організації країни домовилися про те, як висвітлювати тему організованої злочинності після того, як у лютому озброєні бойовики, проникнувши на телевізійну станцію, вбили інженера Рудольфо Очоа. Однак вже через тиждень після цього у м. Мотерреї пристрелили телеведучого Хосе Луїса «Ла Гату» Серду Мелендеса та газетного журналіста Луїса Емануеля Руїса Каррільйо. Після того, як арештований ватажок наркобанди зізнався у вбивстві журналіста Ноеля Лопеса Олгіна, який у березні зник безвісти, його тіло знайшли у таємному похованні.

У червні у власному будинку у м. Веракрус, що на березі Мексиканської затоки, разом з дружиною та 21-річним сином було вбито журналіста Мігеля Анхела Лопеса Веласко. Пристрелили також Пабло Руеласа Баррасу, який дописував до газет El Diario del Yanqui та El Regional de Sonora. Він чинив опір, коли його намагалися викрасти. Поки що остаточно не з’ясовано, чи пов'язаний цей злочин з його професійною роботою.

Тим часом у Мексиці на місцевому рівні було зроблено певні кроки, спрямовані на декриміналізацію дифамації та захист конфіденційності джерел. Однак журналісти та співробітники медіакомпаній повідомляли про погрози й переслідування з боку злочинців, а в деяких випадках – з боку місцевих властей.

У Бразилії цього року вбито трьох журналістів. У квітні – телеведучого Лусьяну Педрозу, у травні – видавця газети Валеріу Насіменту. У червні застрелили засновника газети, блогера й лідера політичної партії Едіналду Фігейру. Його колеги пов’язують убивство з опублікованим ним оглядом, у якому було поставлено під сумнів діяльність міської бюрократії.

У березні заледве не загинув журналіст Рікарду Гама: невідомі бойовики поранили його в голову, шию та груди.

Попри підтримку президента Ділми Руссеф, законодавці зволікають з ухваленням акту про свободу інформації. Натомість просувають закони, що підтверджують вимоги до журналістів мати ступінь у сфері медіа, тлумачать як злочин витік або публікацію інформації про кримінальні розслідування й судові процеси. У відповідь на спроби уряду ухвалити закони, що регулюють пресу, Бразильська національна газетна асоціація запровадила саморегуляторну програму.

У Болівії загинув один журналіст – директор інформаційного агентства Fides Давид Ніньйо Гусман. Його знайшли мертвим через два дні після того, як він зник безвісти, з пораненнями живота від вибухового пристрою.

Журналісти, які висвітлювали демонстрації, стали жертвами нападів як мітингувальників, так і поліції. Їх викликали до суду за образи, які вони нібито завдавали честі та репутації урядовців.

Президент Ево Моралес публічно виявив вороже ставлення до журналістів, спонукаючи їх до «більшого патріотизму» та підтримки урядової стратегії, що має на меті притягнути до міжнародного суду Чилі й домогтися для Болівії виходу до Тихого океану. Він запропонував також запровадити закони, що вимагають транслювати кожну його промову і заборонити медіа вести інтерв’ю з висловлюваннями поглядів щодо призначення суддів.

Журналісти в Еквадорі не зазнали такого насильства, та багато з них зіткнулися з позовами представників влади про дифамації на мільйони доларів. Серед скаржників був і президент Рафаель Корреа, який стверджував, що переміг на загальнонаціональному референдумі зі створення комісії стосовно діяльності медіа.

У червні він попередив новообраного президента Перу Ольянту Умалу щодо проблем із «корумпованою» пресою, з якою, ймовірно, зіткнеться новий уряд. Під час виборчої боротьби між Умалою та Кейко Фухіморі було чимало порушень свободи преси – від погрози замахів на життя до нібито політично вмотивованих звільнень і цензури.

В Перу радіожурналіста Хуліо Сесара Кастільйо Нарваеса застрелили чотири невпізнаних нападники. Вони увірвалися до ресторану, де він ланчував із друзями, і, перш ніж зникнути з місця злочину, встигли випустити в нього шість куль. Згодом поліція заявила, що арештувала 17-річного підозрюваного.

Небезпека, як і раніше, чатує в Колумбії, де чимало журналістів стали жертвами нападів правих воєнізованих угруповань. Міністр юстиції оголосила, що посилить захист працівників медіа. Та безкарність лишається проблемою: 20-річний термін притягнення до правосуддя за звинуваченнями в убивстві журналістів у багатьох справах, починаючи з 1991 року, сплинув без судових переслідувань.

Кілери намагалися вбити Ектора Родрігеса Кастро – репортера радіостанції La Veterana в м. Попаян. Нападники викрали директора місцевої телевізійної станції Маріо Естебана Лопеса Ортегу, побили його та облили бензином. Перш ніж на місце події прибула поліція, вони встигли втекти. За декілька днів під загрозою смерті Кастро виїхав із міста.

В Аргентині поліція арештувала підозрюваного в убивстві болівійського журналіста Адамса Валенсуелу, який загинув торік від ножових ран.

Журналісти щоденних видань Clarin та La Nacion не ладять із президентом Крістіною Фернандес де Кіршнер. Натомість Національний університет Ла-Плати відзначив нагородою президента Венесуели Уго Чавеса за внесок у створення «загальнодоступних комунікацій».

У Венесуелі уряд Чавеса, як і впродовж багатьох років, посилював контроль над медіа, закриваючи незалежні теле- й радіостанції та друковані медіа. Він уповноважив віце-президента надавати тимчасово і постійно частоти та позбавляти їх, скасовувати адміністративні розпорядження щодо радіо- й телемовлення.

На автостоянці було знайдено кинуте тіло в наручниках і з кульовою раною в голові журналіста та опозиційного активіста Вілфреда Івана Охеди Перальти.

Загроза нападів на журналістів не зменшується в країнах Центральної Америки, особливо в Гондурасі. Багато репортерів, які висвітлювали демонстрації протесту, стали тут жертвами свавілля поліцейських. 2010-го ця країна посідала третє місце за числом загиблих журналістів (10). Цього року загинуло двоє.

Ведучого теленовин Франсіско Медіну прикінчили у травні кілери на мотоциклах поблизу його домівки. Через тиждень четверо бойовиків застрелили в автівці власника телестанції Canаl 24 Луїса Мендосу.

У Сальвадорі два невпізнаних бойовика пристрелили в автобусі оператора Альфредо Уртадо, якому раніше погрожувала смертю банда, що діяла в його районі. До цього в річці виловили тіло радіоведучого Нелсона Ернандеса, який загинув від холодної зброї.

У Гватемалі вбито ведучого місцевого телебачення Єнсі Роберто Ордоньєса Гальдамеса, тіло якого виявили в автівці з колотими ранами на грудях і шиї.

Журналісти у Північній Америці зітклися зі значно меншою загрозою насильства. Однак сталися інциденти – такі, як погроза смертю каліфорнійському журналісту, який висвітлював процес у справі про скоєне 2007 року вбивство головного редактора Oakland Post Чонсі Бейлі. У червні двох осіб засудили за злочин.

У той час як у деяких штатах США спостерігався прогрес щодо захисту конфіденційності джерел журналістів і поліпшення законодавства про свободу інформації, викликали стурбованість регресивні заходи в інших штатах щодо використання «антитерористичного» підґрунтя для обмеження розповсюдження інформації. Деяких політиків звинувачували в тому, що вони співпрацюють тільки з прихильними ЗМІ.

Дорікання щодо цього були і в Канаді за декілька тижнів до проведення там травневих федеральних виборів. Оприлюднювалися також звернення із закликом провести громадське розслідування арештів і нападів поліції на журналістів, що нібито мали місце у червні в Торонто на саміті «Великої двадцятки».

Цього року IPI долучився до членів Глобального координаційного комітету організацій за свободу преси, підтримавши резолюцію, що проголошує 2011-й Роком свободи преси у Західній півкулі.

У Карибському регіоні IPI налагодив партнерство з Association of Caribbean MediaWorkers (Асоціацією карибських працівників медіа). Це сприяло тому, що Світовий конгрес під егідою IPI та 61-ша Генеральна Асамблея відбудуться на острівній державі Тринідад і Тобаго. Декілька сотень видавців, редакторів і провідних журналістів із Карибського регіону, Європи, Африки, Азії та Латинської й Північної Америки зберуться 23–26 червня 2012 року у Порт-оф-Спейн, щоб обговорити широке коло проблем, які стосуються світової журналістики.

Починаючи з 2008 року в цьому регіоні не загинув під час виконання професійного обов’язку жоден журналіст. Однак у Домініканській Республіці репортери стикаються з хвилею неспровокованих нападів. Цього року Національна гільдія журналістів зафіксувала понад 30 інцидентів із працівниками медіа.

Жахливий стан свободи преси зберігався також на Гаїті, де в січні відзначали першу річницю спустошливого землетрусу.

На Кубі звільнили останніх 29 журналістів, арештованих під час придушення преси «чорної весни» 2003 року. Та в країні й досі культивується репресивне медіасередовище.

Самоцензура, що ґрунтується на страху помсти злочинних банд та інших потужних інтересів, як і раніше, була проблемою в багатьох частинах регіону. Згідно із застарілими законами, що тлумачать дифамацію як кримінальний злочин, журналісти в колишніх колоніях стикалися із загрозою тюремних ув’язнень, непомірних штрафів і видатків на ведення судових процесів.

Вражений глобальною фінансовою кризою та підвищенням цін на продукти харчування, регіон лишався заручником напружених відносин між США і Венесуелою.

Африка

Стурбованість переважує здобутки

Тимчасом як лідери більшості країн, розташованих на південь від Сахари, вихваляють принципи свободи преси і слова, урядовці виявили надмірну схильність до застарілих законів про медіа та нечітко сформульованих законодавств із національної безпеки, щоб мати змогу переслідувати журналістів у суді й залякувати їх.

У багатьох країнах регіону напади, свавільні арешти, судові позови за дифамацію й наклепи, зловживання законодавством із національної безпеки, як і раніше, створюють реальні перешкоди у журналістській роботі та в розвитку медіа.

У першій половині 2011 року в законодавчій сфері в регіоні відбувалися двозначні зрушення. В Кенії урядовці та представники громадянського суспільства спільно працюють над тим, щоби призвести закони про медіа у відповідність до масштабного захисту свободи преси, що міститься в ухваленій у серпні 2010 року на референдумі конституції. Це подає журналістам надії на те, що застарілі положення й механізми з обмеження свободи преси буде приведено у відповідність до міжнародних стандартів.

Хороші новини надійшли з Нігерії. Це друга після Ліберії країна в Африці, яка проголосила закон про право на інформацію, що зобов’язує урядові установи надавати її громадськості, яка їх фінансує. Урядовцям, котрі без умотивованих причин відмовляться це робити, загрожує ув’язнення.

Тим часом у Південній Африці білль про захист інформації, що передбачає визначення міри її секретності, й досі перебуває на розгляді парламенту. Хоча низка положень, які потенційно викликають тривогу, вилучено із законопроекту, медіа стурбовані тим, що його швидко проштовхують, а судові покарання «донощиків» можуть призвести до надмірної секретності.

Однак правляча партія Африканський національний конгрес (АНК) ухилилася від попереднього наміру створити підзвітний парламенту трибунал із відповідальності медіа, який би виносив рішення щодо провини преси. Цей план різко розкритикували асоціації журналістів та організації прихильників свободи слова (серед них і IPI), які вважають, що етичні питання мають регульовувати самі журналісти.

У сусідньому монархічному Свазіленді, де з критики короля Мсваті III та його уряду не знято табу, в червні було зареєстровано добровільну медійну раду. Як стверджує причетний до цієї події Медіа-інститут Південної Африки (MISA), створення добровільної саморегульованої комісії з медіапозовів може стримати потік судових скарг про дифамацію і наклепи, знеохотити проведення марнотратних судових процедур і створення правничих механізмів, надати можливість доступу до них бідній більшості свазі, які не в змозі захистити себе у судових процесах про наклепи.

В Зімбабве, де править президент Роберт Мугабе, відбулися незначні позитивні зрушення, затьмарені відкочуванням назад більшого масштабу. Суд відхилив розгляд справи редактора газети The Masvingo Mirror Голдена Маунганідзе за так звану дифамацію члена правлячої партії. Як повідомили «Репортери без кордонів» (RSF), уперше за сім років на газетних розкладках з’явилася Daily News. Однак через тиждень після цього прихильники прем’єр-міністра Моргана Тсвангіраї вчинили напад на репортера цієї газети, коли він брав інтерв’ю у штаб-квартирі Руху за демократичні зміни (MDC). Уряд оголосив також про намір створити раду з питань преси. Цей захід, попри існування добровільної медійної ради, що також розглядає позови з питань етики, планується здійснити згідно з ущент розкритикованим Законом про доступ до інформації та захист права на приватне життя.

Регулювання медіа лишається проблемою і в сусідній Замбії. Делегація Міжнародного інституту преси (IPI0 двічі – у жовтні 2010-го і в лютому 2011 року – відвідала цю країну для розслідування фактів і захисту прав журналістів), зустрічалася з представниками медіа та уряду. Представники Медіа-інституту Південної Африки, Асоціації преси Замбії, відділу свободи преси газети The Post заявили IPI, що Медійна рада Замбії (ZAMEC) сподівається невдовзі взятися за роботу.

Добровільний саморегулятивний орган на початку 2011 року зареєстровано як компанію, та зацікавлені медійні організації ще чекають остаточної ухвали міністерства інформації. Це дало би змогу взяти участь в її діяльності громадським медіа, де працюють дві третини журналістів.

IPI продовжує настирливо домагатися від замбійського уряду підтримки саморегуляторного механізму, щоби звільнити громадські медіа, особливо мовлення, від міністерського нагляду. Доступ громадськості до різних поглядів особливо важливий у переддень намічених на кінець 2011 року загальних виборів.

Вибори в Нігерії, що відбулися у квітні, супроводжувалися нападами на журналістів. Згідно з RSF, їх сталося понад тридцять.

Лютневі вибори в Уганді, внаслідок яких при владі на п’ятий термін лишився президент Йовері Мусевені, було спотворено нападами на журналістів. Як повідомляла Мережа захисту прав журналістів Уганди (HRNJ-Uganda), за 4-місячний період до голосування переслідувань зазнали щонайменше 10 репортерів.

Угандійські журналісти стикаються з надмірним насильством з боку сил безпеки та прихильників політичних партій, які діють безкарно. Так, охоронець новообраного урядовця Беатріси Вабудеї поранив журналіста Джуліуса Одеке. IPI повідомляв, що натовп учинив напад і побив палицями й камінням групу журналістів, які висвітлювали вибори мера. Через десять днів поліція допитувала репортера Top Radio. Пізніше його тимчасово звільнили з роботи за ток-шоу, під час якого обговорювалися порушення на виборах.

У квітні на знак протесту проти підвищення цін на пальне та основні продукти харчування активісти й опозиціонери провели мирні демонстрації під гаслом: «Пішки на роботу». Як свідчить дослідження IPI, репортерів, які висвітлювали цей похід і пов’язану з ним діяльність опозиції, переслідували, їм погрожували, а технічне устаткування конфісковували або нівечили. Виконавчий редактор газети Daily Monitor Девід Сеууя, репортера якого побили, заявив IPI, що такі виклики свободі слова «сильно підривають наш демократичний мандат».

Президент Мусевені назвав Daily Monitor одним із видань, що є ворогами відродження Уганди. Публічний лист із цим звинуваченням викликав широкий осуд, зокрема з боку IPI, як загрозу журналістам. Натомість міністр інформації Уганди заявив Бі-бі-сі, що в законодавство буде внесено поправки стосовно будь-якого журналіста, котрий виявить себе «ворогом держави».

Політичне насильство загрожувало цього року журналістам, які працювали у часто поляризованому середовищі Республіки Кот-д’Івуар (Берега Слонової Кістки). Тут президент Лоран Гбагбо, який чіплявся за владу, програвши другий тур виборів, зіткнувся з прибічниками новообраного президента Алассана Уаттари.

Перед тим, як за допомогою повітряних ударів французької армії та миротворчого контингенту ООН усунули його від влади, він встиг виявити повну зневагу до преси. Його уряд блокував трансляції закордонного мовлення, припинив передачі радіостанції ONUCI, що спиралася на підтримку ООН, звільнив очільника Національної ради преси. Редакторів газет, прихильних до президента Уаттари, викликали на допит. 9 приватних газет тимчасово припинили друк на знак протесту проти погроз. Як повідомила Медіа-фундація Західної Африки (MFWA), вони знову з’явилися на газетних розкладках лише через тиждень.

Однак насильство проти преси не було однобічним. У лютому прихильники Уаттари штурмували радіотелевізійний центр (RTI), хоча наступного дня трансляції було відновлено з іншої точки. Прийшовши до влади, новий уряд скасував заборону на трансляцію програм закордонного радіо й телебачення.

Насильницькі напади тривали: прихильники Уаттари пограбували видавництва, що підтримували його суперника, викрали журналіста Сержа Гра, який працював в одній із таких газет. Згідно з інформацією RSF, в ході атак і контратак загинув журналіст. Сільвена Ганьєто – редактора і ведучого Radio Yopougon, який підтримував Гбагбо, вбили на початку травня в Абіджані, коли після виборів країну охопила. хвиля насильства.

У Сомалі життю журналістів загрожували неспокій і насильство У безперервній битві за контроль над країною між тимчасовим урядом, що спирався на підтримку ООН та Африканського союзу, й ісламістськими повстанськими угрупованнями журналісти опинилися під перехресним вогнем. Лінії фронту переміщалися – і медіа, особливо радіостанції, перебували в зонах різних угруповань.

Упродовж минулих півроку повстанці закрили низку радіостанцій, поки агенти урядових сил безпеки допитували журналістів за їхнє критичне ставлення до влади. Згідно з повідомленнями Національної спілки журналістів, принаймні в двох репортерів стріляли при виконанні ними професійного обов’язку, та вони вижили.

Демонстрації у Північній Африці призвели до повалення президентів-диктаторів Зіна ель-Абідіна Бен Алі в Тунісі та Хосні Мубарака в Єгипті, до громадянської війни, що триває між лівійським лідером Муаммаром Каддафі та повстанцями, які спираються на підтримку НАТО. Натомість деяких африканців позбавили інформаційного доступу до цих та інших подій.

В Екваторіальній Гвінеї, де править президент Теодоро Обіанг, згідно з інформацією Комітету захисту журналістів (CPJ), було повністю відімкнено новини про події на Близькому Сході та в Північній Африці.

Одному радіоведучому цензори відімкнули ефір після того, як у програмі наживо він згадав про Лівію. Згодом його «тимчасово» звільнили з роботи. У цій диктаторській країні цензура лишається нормою. У червні агенти служби безпеки вилучили в німецької знімальної групи запис і знищили кадри про культурну подію.

Як повідомили в січні IPI журналісти, у Гамбії вимкнули з ефіру радіостанцію Taranga FM, на якій у перекладі місцевою мовою транслювали міжнародні новини. Їх дозволили поновити тільки після того, як було домовлено скасувати цю програму.

У Судані протести проти уряду в Хартумі наразилися на насильство. Маніфестанти зазнавали нападів і сексуальних домагань. Служби безпеки конфісковували наклади газет, які повідомляли про це та про інші засекречені події. Журналістам загрожували ув’язнення й кримінальні звинувачення в дифамації та наклепі.

У Південному Судані, незалежність якого намічено оголосити 9 липня (доконаний факт. – А.С.), медіа теж зазнають тиску. Натомість громадянське суспільство співпрацює з новим урядом, щоб забезпечити ухвалення законів на підтримку свободи преси. Однак агенти служби безпеки в столиці – Джубі конфісковували в першій половині 2011 року наклади газет. Згідно з повідомленнями RSF, у травні одного журналіста Служби суданського радіо арештували і, ймовірно, катували в ув’язненні. Він потрапив туди, оскільки без дозволу провадив зйомки. На початку червня його звільнили і він виїхав до Кенії.

У Свазіленді демонстрації за демократію придушували, не застосовуючи при цьому смертельної зброї. На журналістів, які висвітлювали ці події, чинили напади, конфісковували технічне оснащення.

Влада Зімбабве також запроваджувала цензуру на інформацію про повстання на Близькому Сході та в Північній Африці. Human Rights Watch повідомляла про арешт 46 активістів, які дивилися відео про єгипетську революцію. Комп’ютери та інше відеоустаткування було конфісковано.

HRW повідомило, що їх звинуватили у зраді і в спробі скинути уряд антиконституційними методами.

В Ефіопії, де впродовж останніх декількох років свободу преси чимраз більше обмежували, журналісти повідомили IPI про арешт у червні редактора приватної газети Awramba Times Вубшета Тає, ймовірно, за симпатії до опозиційних угруповань, визнаних нині терористичними організаціями. Deutsche Welle та Ефіопське супутникове телебачення (ESAT) інформували, що цього року їхні програми глушили. Журналісти, як і раніше, працюють у цій країні, обмежені драконівськими, нечітко сформульованими законами з національної безпеки, що передбачають тривале ув’язнення для так званих прибічників тероризму.

Повсюди в регіоні загроза арештів без висування звинувачень, ув’язнення, надмірні штрафи за дифамацію та інші порушення чатують на журналістів і сприяють самоцензурі. В Анголі Армаду Жозе Шікоку – незалежного журналіста, який співпрацював із Voice of America та з місцевими газетами, засудили до річного тюремного ув’язнення та штрафу, еквівалентного 830 євро. У квітні його звільнили на поруки після того, як він відсидів 33 дні в буцегарні. Як повідомив Mедіа-інститут Південної Африки, проти редактора і власника газети Folha 8, який критикував уряд, троє армійських генералів висунули звинувачення у дифамації.

В Руанді останнім часом спостерігається тенденція використовувати проти критично налаштованих журналістів закони з безпеки, ухвалені після геноциду 1984 року. У червні було винесено вирок – ув’язнення терміном 2,5 роки – редактору Жану Боско Гасасіру за те, що в своїй онлайн-газеті www.Umuvugizi.com він нібито образив президента Поля Кагаме і закликав до насильства. Через погрози журналіст змушений був залишити країну, і його засудили заочно.

У Бурунді в травні було ухвалено рішення, схвально сприйняте організаціями захисту прав людини: виправдано журналіста Жана Клода Кавумбагу, який з липня 2010 року відбував термін «за зраду». Раніше державне обвинувачення вимагало для репортера пожиттєвого ув’язнення за опублікований на його новинному сайті Net Press матеріал із критикою армії.

Згідно з мартирологм IPI, 2010 року в Африці, виконуючи професійний обов’язок, загинули 4чотири репортери. Крім Сільвена Ганьєто з Кот-д’Івуар вбито репортерів із Демократичної Республіки Конго, Сьєрра-Леоне та Південної Африки. Вітнесса-Петчеллі Комбале Муссоніа, ведучого радіостанції в ДРК, вбили у провінції Північне Ківу після того, як він викрив злочинну співпрацю поліції та місцевої банди. У Фрітауні, Сьєрра-Леоне, прикінчили Ібрагіма Фудея з Excessive Newspaper, ймовірно, у зв’язку з публікацією статті про земельний спір. Він став першим журналістом, загиблим у цій країні з 2005 року. Сомалійського репортера Ібрагіма Мохамеда Закі, який працював на базовану у своїй країні телемережу Horn Cable TV, кілери дістали в автівці в Йоганнесбурзі, Південна Африка.

Переклав Аркадій Сидорук