У 2022 році багато українців опинилися за кордоном, втікаючи від російської агресії. Серед них — Анне Бикова (Голембіовська), яка після початку повномасштабного вторгнення зупинилася в Естонії. В Україні вона була внесена до бази «Миротворець», але це не завадило їй влаштуватися журналісткою в медіа Delfi, яке працює в Латвії, Литві й Естонії та має проєвропейську позицію. В Delfi Анне працювала ведучою подкасту «Естонія українською».

Про роботу Анне Бикової нам повідомили читачі, надіславши статтю естонського видання Postimees під назвою «Самая известная в Эстонии беженка действовала в интересах России. В Украине она внесена в базы предателей». У статті йдеться про кар’єру Анне Бикової до повномасштабного вторгнення. Якщо коротко, то до 24 лютого вона не мала відношення до журналістики, а була політтехнологинею, співпрацювала з проросійськими політичними силами та каналами, просувала «русскій мір» та «альтернативний погляд на війну в Україні», за що була внесена в різні бази, зокрема «Миротворець», «Чесно» Texty та Evocation. А потім працювала в Естонії на російськомовну версію балтійського медіа Delfi. «Детектор медіа» розповідає її історію.

Анне до великої війни

У її профайлі в базі «Миротворець» сказано, що у 2010–2012 роках Анне Голембіовська працювала в апараті Верховної Ради під керівництвом депутата-регіонала Вадима Колесніченка, головно «борця за права російськомовних в Україні» й одного з авторів мовного закону Ківалова-Колесніченка, який фактично дозволяв ігнорувати державну мову в регіонах. Згодом закон визнали неконституційним, а самого Колесніченка у 2014 році в Україні оголосили в розшук за те, що він агітував за участь у так званому референдумі про приєднання Криму до Росії.

Також у 2012 році видання «Главком» випустило текст про протести руху Femen в Україні. Про Анне Голембіовську, яка збиралася захищати Колесніченка після нападу на нього активістки цього руху, в статті йшлося: «Его (Колесніченка. — "ДМ") помощница Анне Голембиовская составила обращение против действий феменок, под которым подписались участники различных молодежных движений. Анне — 20-летняя красавица, на ней очень короткая юбка, она любит русский язык, русских людей и особенно Путина». Є там і цитата самої Анне про Колесніченка: «С этого человека нам надо брать пример, как он себя держит, профессионал».

Сама Голембіовська в коментарі естонському виданню заперечує, що працювала помічницею Колесніченка, — і каже, що була помічницею лише Ольги Бєлькової (депутатка від БПП, що обралася до Ради у 2012 році).

У той же період Анне Голембіовська очолювала Київську молодіжну організацію російських співвітчизників (КМОРС) «Російський молодіжний центр Києва». Саме ця організація проводила різні круглі столи та «школи молодих російськомовних лідерів в Україні», які відбувалися під патронатом організацій, які, власне, очолював Колесніченко, як-от «Правозахисна організація Русскоязычная Украина». Нагадаємо, що організація ця входила до ВКСОРС — тобто до «Всеукраинского координационного совета организаций российских соотечественников». Передбачувано, що цей ВКСОРС теж очолював Колесніченко, і фінансувалася купа подібних організацій із російського бюджету — напряму МЗС Росії або через «Россотрудничество». Ось тут можна почитати, як Колесніченко, якого обрали керувати цим ВКСОРСом у 2010 році, красно дякує всім російським державним структурам за фінансову підтримку та просить ще грошей на «роботу з молоддю» та на «захист російської мови» в Україні. Саме тоді Анне Голембіовська очолила КМОРС і організовувала, наприклад,  в Одесі форум «Украина и Россия: вместе».

Фото з цієї події досі є в групі у заблокованій в Україні соцмережі «ВКонтакте». А саму Анне Голембіовську вказано головною організаторкою та координаторкою події.

Також Анне Голембіовська тоді організовувала семінари «Двуязычие на Украине. Как защитить родной язык» у Києві, Львові й Одесі та презентацію збірки архівних документів «Украинские националистические организации в годы Второй мировой войны. 1939–1945», яку розміщено на сайті Федерального архівного агентства Російської Федерації.

З 2013 року Анне Голембіовська вже роздавала коментарі медіа як «незалежний політтехнолог» чи політичний консультант. В основному вона давала коментарі проросійським медіа на кшталт нині заблокованого в Україні видання «Вести» чи заборонених каналів Медведчука. Більшість цих відео видалені, але частину з них сама Анне виклала на власному ютуб-каналі. Щоправда, вони датуються ще 2015 роком, коли канал «112 Україна» ще не належав Медведчуку. Але навіть тоді, говорячи про обміни заручниками, Ане Голембіовська казала, що «ця війна є вигідною для багатьох українських чиновників». Ну так, ніби війну не розпочали й ведуть підтримувані Росією бойовики, а якісь українські чиновники — це той самий наратив, який усі вісім років до повномасштабного вторгнення нам нав’язувала російська пропаганда. Також Анне Голембіовська тоді в ефірі «112 Україна» говорила, що українська влада повинна проводити переговори з бойовиками терористичних угруповань на захоплених землях Донеччини й Луганщини.

А ще Анне Голембіовська ходила на шоу «Наголос» на телеканалі «Гамма ТВ», що був головним рупором також нині забороненої Комуністичної партії України. Наприклад, тут в етері гостями є сама Анне, а також Микола Спірідонов, унесений до бази псевдосоціологів від видання Texty.org.

У 2015 році Голембіовська стає Биковою, вийшовши заміж за політичного консультанта Сергія Бикова. Він також внесений до бази псевдосоціологів. Подружжя заснувало Інститут публічної політики та консалтингу (ІНПОЛІТ), який об’єднував подібних коментаторів. За інформацією Texty.org.ua, члени цієї організації неодноразово презентували сумнівні соціологічні дані, а також регулярно фігурують у піарних статтях про політиків. Сергій Биков свого часу працював на Юлію Тимошенко — про це свідчать його дописи у фейсбуці, як от цей, цей чи цей. А його дружина розповідала, що Биков навіть писав нову конституцію для Тимошенко (і, до речі, підтримував «мирний план Медведчука»). Про якість політичної експертизи Бикова можна, наприклад, зробити висновок за публікацією 2019 року, де він пише, що «Тимошенко, найвірогідніше, стане прем’єром» при президенті Зеленському.

У вересні 2022 року Биков написав у фейсбуці: «Мій шлях в ІНПОЛІТ завершено і віднині я відкритий до пропозицій у медіа та комунікаціях». Але ще до того Биков встиг попрацювати на Офіс президента України. У 2021 році Інститут масової інформації писав про Бикова, що він «по суті, був парламентським аферистом, прихильником Партії регіонів, а тепер називає себе політтехнологом і займається медіасупроводом Офісу президента». Зараз Сергій Биков є комунікаційником Міністерства молоді та спорту й поширює заяви міністра Матвія Бідного. Ба більше, він був модератором однієї з панельних дискусій KyivStratcomForum, яка відбувалася наприкінці березня 2024 року, і писав про це так: «Сьогодні на #KyivStratcomForum2024 говорили про справедливість, спорт і як протидіяти гібридним загрозам. А ще радий зустріти багато друзів і колег із професійного та наукового цехів». За даними аналітичної системи YouСontrol, ІНПОЛІТ досі існує, а от Анне й Сергій Биков із 2018 року розлучені.

Що ж до самої Анне, то з 2014 по 2020-й, крім ІНПОЛІТ, вона також очолювала політичне агентство AG group, яке займалося політичним консалтингом і веденням виборчих кампаній. За інформацією видання NV, саме це агентство активно обслуговувало партію Шарія, а сама Бикова координувала групу так званих експертів і політичних консультантів, які «професійно» хвалили партію Шарія в ефірах тих самих каналів Медведчука. Мова зокрема про Вадима Карасьова, Олексія Якубіна, Андрія Вігірінського, про яких не раз розповідав «Детектор медіа», та багатьох інших.

За даними медіа, другим чоловіком Анне Бикової з 2018 року є Михайло Железняк, який очолював Київську, Луганську та Черкаську організації Партії Шарія. Зараз його сторінка у фейсбуці недоступна, але зберігся скриншот, на якому видно, що він і працював в AG group дружини, й не соромився приналежності до партії Шарія.

За інформацією Bihus.info, Бикова та Железняк координували просування Партії Шарія різними політичними коментаторами та так званими експертами в ефірах низки українських телеканалів, зокрема медведчуківських «112 Україна», ZIK, NewsOne, мураєвського «Наш» і навіть Прямого, 5-го каналу і каналу «Київ». Судячи з опублікованих розслідувачами листувань, головним завданням експертів було або «ненароком» згадувати Анатолія Шарія та його партію в позитивних контекстах, або пропагувати тези й ідеї, які Шарій і його політсила озвучували раніше. За це вказані коментатори отримували гонорари в розмірі від $90 до $500. Бикова та Железняк, за інформацією Bihus.info, були координаторами цього процесу і також обидва нібито входили в команду Шарія. Доказом цьому, зокрема, може бути фото зі з’їзду Партії Шарія в Барселоні, який відбувся наприкінці вересня 2021 року та на якому був і сам проросійський блогер Анатолій Шарій, і його дружина Ольга.

Анне Бикова на цьому фото в чорній сукні в білий горошок, а її чоловік — у білій сорочці присів посередині. Вона сама це підтвердила «Детектору медіа» в коментарі.

Чоловік Анне Бикової Михайло Железняк свого часу вів у виданні «Кореспондент» блог, у якому критикував закон про мову, прийнятий Верховною Радою у 2019-му році, та писав про нібито примусову українізацію — ці публікації досі у відкритому доступі. Чим займається Железняк зараз і де перебуває, встановити не вдалося. У квітні 2022 року дружина Шарія Ольга Шарій повідомила, що його нібито затримали співробітники СБУ.

Діяльність Анне не залишилася непоміченою і про неї періодично згадували різні українські журналісти та громадські діячі. 9 травня 2020 року Олександр Лємєнов написав такий допис: «Симпатична молода дівчина в червоному. З автомобіля грає "Первим дєлом самольоти"... все це на 9 травня! Зрештою, нічого дивного, бо це співробітниця медвечуківського 112 каналу Юлія Елмеланд. І там же поруч Анне Бикова, чоловіка якої в прямих ефірах я кілька разів множив на нуль. Вата в голові та гроші від росіян у кишені».

Журналіст Богдан Буткевич у березні 2022-го відреагував на затримання (пізніше з’ясувалося, що це був лише обшук) одного з улюблених політологів Медведчука Михайла Погребинського та запропонував свій список політологів, які працювали на проросійських політиків і, на його думку, мають бути затримані: Кость Бондаренко, Василь Німченко, Вадим Карасьов, Руслан Бортник, Яніна Соколовська, а також Анне Бикова та її колишній чоловік Сергій Биков. Але в той час, коли Буткевич написав цей допис, Анне Бикова вже перебувала в Естонії — і не просто була, а встигла почати там медійну кар’єру.

Анне — біженка

У березні 2022 року Анне Бикова як українська біженка влаштувалась у видання Delfi, яке мовить на країни Балтії. «Меня зовут Анне Быкова, мне 30 лет, и месяц назад я приехала в Эстонию из Украины», — писала вона в одній зі своїх колонок. Загалом, як сказано в статті Postimees, у своїх публікаціях вона описувала всі ті жахи, які переживає українська жінка, на батьківщину якої напали російські війська. Також вона писала про те, як важко бути біженкою та жити на дві країни. Мовляв, вона в Естонії з матір’ю і сином, а в Україні — з батьком і чоловіком.

І якось, судячи з публікацій, не все так погано в Україні виявилося з початку війни, як у тому переконували ті самі проросійські політичні коментатори всі ці роки. «Казалось бы, после такого потрясения мы, украинцы, должны были бы навек отказаться от использования кредитных карт. Но произошло иначе. Мы наблюдали за тем, как стойко держится наше правительство, как находит решения для актуальных проблем, как грамотно распределяет зарубежную помощь. Мы смотрели, как выживает бизнес, как сокращает объемы, но держится на плаву. Мы присоединялись к миллионам соотечественников, кто регулярно волонтерил и донатил часть доходов на пользу ВСУ. Все это отключило панику. Мы поверили в нашу страну. И сейчас, спустя год, мы видим реновированные дома, которые ранее пострадали от ракетных ударов. Мы по-прежнему доверяем банкам — подтверждением этому является официальная статистика. По данным Национального банка Украины, количество операций с использованием платежных карт с мая по декабрь 2022 года возросло на 1,4 %, а их сумма — на 40,5 % (!) в сравнении с аналогичным периодом довоенного 2021 года. Более того, мы активно пользуемся сотнями бонусных систем, которые “разморозили” прошлым летом. Все довоенные, виртуальные накопления от продуктовых гипермаркетов и сетей заправок остались активны. В августе мне удалось заправить полный бак за счет накопленных бонусов. И это — в разгар войны», — писала Бикова вже у 2023 році.

І в тій же колонці вона порушила тему мовного питання в Україні, мовляв, російськомовні українці переходять на українську лише для галочки, а вона сама — за двомовність. «Русский — не язык войны. Я спорила с теми, кто ставил знак равенства между языком общения и политической позицией. И подчеркивала, что каждый имеет право на свой культурный выбор, если этот выбор помогает приблизить хоть на миллиметр победу Украины. (...) Действительно, год назад наблюдалась тенденция резкого перехода на украинский. Для многих это было неудобно, и даже, простите, коряво, но принципиальное решение было важнее неудобств. Было много и тех, кто сохранил русский в домашнем быту, но перевел все внешнее общение на украинский. Пример — наша мультикультурная семья. Количество книг на русском и украинском, которые я покупаю ребенку, было и остается паритетным. Просто за последний год к ним добавились еще детские книги на эстонском и английском. Но на улице, в магазине, на работе я начинаю и продолжаю разговор на украинском. Мне так кажется правильнее и комфортнее. Да, год назад было модно и приятно подчеркнуть свой переход на украинский», — писала вона.

А ще вона вела на Delfi подкаст, на який ходили гості. Наприклад, у неї в студії був естонський міністр оборони Ханно Певкур, говорив про те, як Естонія готується оборонятися від Росії, як підтримує Україну, про російські воєнні злочини та про євроінтеграцію України.

Анастасія Тідо, авторка викривальної статті про Анне Бикову на Postimees, звернулася за коментарем до шефредактора видань Delfi й Eesti Päevaleht Урмо Сонвальда. Як виявилося, він знає про попередній творчий доробок Анне Бикової. «Как только до нас дошли ссылки и слухи об обвинениях в адрес Анне, мы с ней поговорили, и все ее ответы удовлетворили и меня, и главного редактора Rus.Delfi Андрея Шумакова. Несомненно, война, ведущаяся в информационный век, ставит множество задач как перед обществом, так и перед прессой — проводить различие между информационной операцией и новостями, размазывать и вспоминать реальное прошлое, и все это с целью создания путаницы, неопределенности, подозрений и недоверия внутри и между организациями или странами», — процитувала Урмо Сонвальда Анастасія Тідо.

Головред російськомовної версії Delfi Андрій Шумаков відреагував на статтю Postimees про Бикову окремою колонкою із заголовком «Может, хватит искать предателей?». У ній він фактично вказує на упередженість статті Аністасії Тідо, пишучи, що «у расследования не должно быть какого-то заранее заготовленного вердикта», але «статья Postimees уже с заголовка начинает навешивать ярлыки». Він також пише, що всі, хто негативно відгукується про Анне Бикову, недостатньо медіаграмотні та не читали далі заголовка.

Далі він пише, що  її співпрацю з «Россотрудничеством» відбувалося в часи Януковича, а самій Анне було 20 років. «Нельзя сравнивать 2011 год с 2023-м, — пише він. — Postimees рассказывает, как Анне в сцепке с организацией “Россотрудничество” проводила несколько мероприятий в Киеве. Дело было, правда, в 2011 году, Анне было 20 лет, тогдашним президентом Украины являлся Виктор Янукович, а нынешний президент страны вёл новогодний “Голубой огонек” на телеканале “Россия” и снимался в таких российских “киношедеврах” как продолжение “Служебного романа” и “Ржевский против Наполеона”. (...) Всё это не оправдывает никого из них, но вполне объясняет, что за время было тогда. И чем оно отличается от сейчас».

А про її роботу на Шарія пише: «Написание статей на сайте одиозного блогера и политика Анатолия Шария действительно выглядит плохо. Шарий — персонаж сложный, про него даже слово “прокремлевский” не скажешь — он просто беспринципный, и в Украине, конечно, персона нон-грата, его подозревают в госизмене и хотят посадить на 15 лет. В Евросоюзе, впрочем, к нему несколько иное отношение. В прошлом году он жил в Испании, и хотя против него было возбуждено дело, эта страна отказалась экстрадировать его в Украину, ограничившись подпиской о невыезде. Но сотрудничество с беспринципными пропагандистами — это отвратительно, как ни крути. Просто добавлю — не в оправдание, а в объяснение: все статьи были написаны до войны, два-три года назад. Когда многие и подумать не могли, чем обернется российская угроза. В этом ведь не только Анне заблуждалась».

Щоб захистити від «нападок» видання та саму Анне, яку Шумаков називає «позаштатною авторкою», співпрацю з Биковою естонський ресурс припинив. «Детектор медіа» намагався отримати свій коментар у представника редакції Delfi щодо Анне Бикової, але на наш лист редакція видання так і не відповіла.

«Детектор медіа» отримав коментар від самої Анне Бикової, яка заперечує, що працювала і на Колесніченка, і на Шарія. 

«Я не працювала на Шарія, не балотувалася, не була членом політсили, не займала жодної посади там, не мала жодної виплати та не голосувала за нього. Гостем на телеефірах була, періодично виступала з критикою чинної влади, але ніколи не агітувала за Росію чи за співпрацю з нею. Жодного разу я не сказала жодного слова на користь Росії,  — написала вона, пишучи слово «росія» з маленької літери.

Анне переконує, що ні вона, ні її нинішній чоловік не були членами партії та не мали партійних квитків. Але підтверджує, що він балотувався від цієї політсили на місцевих виборах, мовляв, «він категорично ще тоді був проти й сумнівався, але все ж висувався, це правда, бо сподівався на подальшу реалізацію соціальних ініціатив». Настільки сподівався, що навіть у квітні 2022-го, коли його затримали, ще мав стосунок до Шарія — не дарма ж так його долею переймалася тоді Ольга Шарій.

При цьому Анне Бикова визнала, що на фото зі з’їзду партії Шарія — вони разом із чоловіком.

«Це їхній зʼїзд, це правда я. Там був чоловік, там була я з ним. Мабуть, цього гріха виявилося достатньо. Хоча я як експерт відвідувала того року всі партійні зʼїзди, як і більшість моїх колег… Ми всі ходили як експерти по зʼїздах основних партій. Але це не аргумент, я розумію, — написала Анне Бикова. — Щодо статті Postimees. На жаль, ця стаття не є достеменно вірною, наразі я перебуваю на етапі подачі судового позову до цієї редакції. Впродовж пів року я збирала документи, щоб зробити спростування фактів, які там є. Зокрема, мною отримана довідка з Верховної Ради України про те, що я працювала лише помічником Бєлькової, а не Колесніченка. Також я отримала відповідь від Мін’юсту, що ніколи не була членом/співзасновником ніяких проросійських організацій і центрів. Журналісти Postimees подали своє дослідження доволі однобоко».

Вона надала «Детектору медіа» довідку з Верховної Ради, що з грудня 2012 року працювала помічницею-консультанткою колишньої депутатки Ольги Бєлькової. Але «Детектор медіа» знайшов щонайменше одну статтю, опубліковану на сайті «Молодіжна Альтернатива», яка підписана Анне Голембіовською, «інтерном Комітету з питань правосуддя». Депутатка Бєлькова в цьому комітеті ніколи не працювала, а от Вадим Колесниченко — так, причому з 2006 по 2014 рік.

Скрин зі статті інтернки комітету з питань правосуддя Анне Голембіовської, 2012 рік

Окрім судового позову, який планує подати Бикова проти естонського видання, вона, за її словами, також «веде діалог» із його представниками та «сподівається на перегляд доцільності публікації». Також вона каже, що більше не має стосунку до ІНПОЛІТ. Мовляв, перший чоловік Сергій Биков під час розлучення у 2018-му «забрав документи, написав пост у ФБ, нібито я добровільно покидаю лави товариства».

А загалом Анне «безмежно шкодує» про свою публічну діяльність, яку вела протягом багатьох років. «Я безмежно шкодую про мою публічну діяльність в Україні з низки причин. Перша з них — юний вік. Мені не треба було з 20 років приймати запрошення на канали/заходи хоча б з тієї позиції, що я не мала достатнього досвіду та компетенції. По-друге, скажу відверто: як і велика кількість українців, на жаль, недооцінювала ступінь загрози наростального конфлікту з Росією. Я ставилася до неї нейтрально-негативно у той час, коли треба було ставитися максимально-негативно», — пояснює вона. Її «нейтрально-негативна» позиція, вочевидь, дозволяла проводити заходи за підтримки «Россотрудничества».

Каже, що вся ця історія стала для неї болючим уроком, тож вона більше не займатиметься жодною медійною чи політичною діяльністю, як і її чоловік Михайло Железняк. Він, за її словами, вже не має жодних контактів із партією Шарія, працює в ІТ, волонтерить, на початку повномасштабного вторгнення був у теробороні та часто здає кров, бо має рідкісну четверту групу. Сама Анне, за її словами, з вересня минулого року переважно перебуває в Україні. Каже, що займається «навчанням, волонтерством, особистими питаннями».

Чомусь згадується, можливо, недоречно, сцена з трагікомічного фільму «Кролик Джоджо», де хлопчик, що є членом Гітлер’югенду та фанатіє від Гітлера, у момент, коли союзники заходять у Берлін, каже своєму другові: «Зараз — не найкращий час, щоб бути нацистом».