Стурбованість Організації Об’єднаних Націй стала певним мемом, а медіа свідомо пишуть про «рішуче засудження» в лапках, іронізуючи з цих заяв. ООН — не єдина організація, від якої українці очікують конкретних дій і впливу на Росію, а мають лише рекомендації. Наприклад, свою порцію хейту за безпорадність і пасивність під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну отримали Міжнародний комітет Червоного Хреста, Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), Рада Європи та чимало інших. Після підриву росіянами Каховської ГЕС президент України Володимир Зеленський заявив, що «міжнародні організації розучилися рятувати життя».

Складається картина, що світ нібито не зацікавлений у перемозі України, байдуже ставиться до наших гуманітарних та екологічних проблем і сприяє російській агресії. Якась частина аудиторії реагує з насмішкою, а дехто почувається розчаровано й навіть пригнічено. Media Sapiens розібрав статути й функції міжнародних організацій, аби пояснити, чому часто очікування не збігаються з можливостями.

На перший погляд, гучні заяви ООН стосуються лише України, однак у мережі можна побачити й такі заголовки: «В ООН стурбовані жорстоким поводженням із вʼязнями Гуантанамо», «В ООН стурбовані масовими стратами в Ірані», також ООН стурбована зростанням насильства в Гаїті та ситуацією з водопостачанням у Секторі Гази. Однотипність повідомлень, попри серйозність проблем, справді здається комічною. Робиться це не без допомоги медіа, які просто штампують однакові заголовки, але іноді все ж таки критика виправдана.

Організація Об’єднаних Націй була створена після Другої світової війни у 1945 році, після того, як Ліга націй, що з’явилася після Першої світової війни, виявилася неспроможною забезпечити міжнародну співпрацю та захист від конфліктів. Наразі штаб-квартира організації розташована у Нью-Йорку, а країнами-членкинями є 193 держави. Згідно зі Статутом, головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна й Соціальна Рада, Рада з Опіки (до 1994 року), Міжнародний Суд і Секретаріат.

Статут ООН починається з таких слів: «Ми, народи Об’єднаних Націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовне горе, і знову утвердити віру в основні права людини… і сприяти соціальному прогресу й поліпшенню умов життя при більшій свободі». Можливо, авторам цих слів справді здавалося, що після злочинів нацистської Німеччини жодна країна не захоче досягати своїх цілей за допомогою зброї, однак важко пригадати хоча б одне десятиліття з 1945 року без збройного конфлікту або ж війни холодної.

Україна підписала Статут ООН у 1945 році й до 1991-го брала участь у засіданнях як Українська Радянська Соціалістична Республіка, а після розпаду СРСР — як незалежна держава. У статуті прописано основні цілі та принципи, серед яких підтримка міжнародного миру та безпеки, розвиток дружніх відносин між націями та розв’язання міжнародних проблем. Варто підкреслити, що «усунення загрози миру й придушення актів агресії», згідно зі Статутом, ООН може впроваджувати лише «мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права» — тобто, власне, розмовами. Делегації країн владні ініціювати засідання, вносити в порядок денний важливі для своєї держави питання та розвʼязувати їх голосуванням. Структурні органи ООН не мають своєї власної армії або інших ресурсів, щоб загасити конфлікт силою, чим користуються держави-агресорки. Лише Рада Безпеки владна розвʼязати проблему воєнним шляхом, якщо це підтримає Військово-Штабний комітет.

Політичний аналітик Артур Колдомасов, який свого часу пройшов девʼятимісячне стажування у постійному представництві Святого престолу при міжнародних організаціях у Відні, а саме при ОБСЄ, МАГАТЕ, Організації Об’єднаних Націй із промислового розвитку, Управлінні ООН із питань космічного простору та інших, каже, що питання можливостей і реального впливу на ситуацію міжнародних організацій виникало у всіх конфліктах, які сталися після Другої світової війни.

«Під час югославських війн також поставало питання щодо доречності ООН та її інституцій. Зараз воно зазвучало по-новому, однак треба розуміти, що якихось повноважень і мандату, щоби приїхати та сказати “Припиніть!”, у цих організацій немає. Адже вони не були так створені першочергово. Якби вони мали надто велику силу, то це могло би перетворитися на глобальний уряд, чого не хоче низка країн, і я не думаю, що багато хто з українців хотів би такий формат», — каже експерт.

Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан зазначив, що міжнародні організації, зокрема ООН, були створені як превентивні. Водночас війна в Україні оголила всі проблеми міжнародної архітектури безпеки, й виконати свою основну функцію превенції організаціям не вдалося.

«Процедурність та бюрократизованість взяли гору над принципами, за якими створювалася Організація Об’єднаних Націй та її структурні підрозділи. Із 1970-х років ніхто у світі не оголошує війн, це робиться по-іншому, але суть не змінюється. Світ бачив, як готувалася ця війна в Україні ще з 2014 року, й ООН нічого не зробила. Коли схожа ситуація була в Іраку, ООН могла створити спеціальний військовий підрозділ задля стабілізування ситуації. Там були слабші держави, а коли перед ООН виникла Росія, архітектура безпеки посипалася», — зазначив експерт.

Генеральна Асамблея ООН

Основним органом ООН є Генеральна Асамблея, яка, по суті, є форумом для обговорення всього спектру міжнародних питань, порушених у Статуті ООН. Саме Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки призначає Генерального секретаря (із 2017 року цю посаду обіймає Антоніо Гутерреш), обирає непостійних членів Ради Безпеки та членів інших рад та органів, а також затверджує бюджет ООН. Функції та принципи Генасамблеї також прописані в загальному Статуті ООН.

Основна сесія Генасамблеї проходить щороку у вересні-грудні. За необхідності Голова Генасамблеї (який наново обирається на кожну основну сесію) може скликати проведення спеціальної сесії у період із січня по вересень. Під час кожного такого засідання Генасамблея розглядає поточні питання у формі дебатів.

Під час голосування рішення з важливих питань приймаються більшістю у дві третини присутніх членів Асамблеї, що беруть участь у голосуванні. Офіційно ці документи називаються резолюціями та мають здебільшого рекомендаційний характер.

Професор Києво-Могилянської академії та колишній співробітник Центру трансатлантичних відносин Університету Джона Хопкінса Тарас Кузьо каже, що ці резолюції важливі тільки тому, що на загал демонструють політичну позицію тієї чи іншої держави: «Резолюції, які створюють в ООН або ж в інших організаціях, як-от Парламентська асамблея ОБСЄ або Парламентська асамблея Ради Європи, важливі, але мають суто пропагандистський імідж. Вони не можуть конкретно впливати на поведінку інших держав. Наприклад, Росія — це мафіозна держава і там немає верховенства права, я не уявляю ситуацію, щоб Росія шанувала ці резолюції. Вони важливі, бо ми бачимо, які країни критикують і засуджують військову агресію проти України. Наприклад, у травні Китай вперше підтримав резолюцію Генасамблеї ООН із критикою російського вторгнення до України, і це викликало в Росії величезний шок. Таким чином ми можемо бачити, до якої міри Росія втратила вплив на країни колишнього СРСР. Наразі з цих країн Росію підтримує лише Білорусь, попри те, що інші країни входять до Євразійського економічного союзу або ОДКБ. Ці країни, які нібито пов’язані з Росією, ніколи не підтримують її в ООН. Наразі вона має п’ять постійних союзників: це Північна Корея, Венесуела, Сирія, Еритрея і Білорусь».

Одним із визначних для України скликань стала 11-та надзвичайна спеціальна сесія Генасамблеї ООН, проведена 28 лютого 2022 року. Засідання було присвячено нападу Росії на Україну, який був засуджений країнами — членкинями ООН. А 7 квітня Генасамблея проголосувала за призупинення членства Росії в Раді з прав людини ООН.

Рада Безпеки ООН

Радбез ООН, як і Генасамблея, проводить свої засідання у Нью-Йорку, однак робить це набагато частіше й винятково за необхідності. Це єдиний орган ООН, який може використати збройні сили країн — членкинь ООН у розвʼязанні збройних конфліктів.

Рада Безпеки владна проводити своє розслідування міжнародних суперечок, результатом якого можуть стати рекомендації щодо їх розв’язання або навіть розрив економічних і дипломатичних стосунків.

У засіданнях Радбезу беруть участь 5 постійних і 10 непостійних членів. До постійних членів належать Китай, Франція, Росія, Великобританія та США. Непостійних членів Радбезу обирає Генасамблея терміном на два роки, щороку змінюючи по пʼять нових членів. При цьому непостійні члени не можуть бути обраними два терміни поспіль. Також враховується рівність регіонального представлення. Голова Радбезу обирається серед членів терміном на один місяць.

Чимало невдоволення та дискусій у суспільстві викликає саме процес голосування в Радбезі. Під час засідань питання діляться на процедурні та змістовні. Для прийняття процедурного питання достатньо дев’яти голосів членів, а щоб затвердити змістовне — знову потрібно щонайменше дев’ять голосів, але при цьому постійні члени Радбезу мають проголосувати однаково. Якщо хоча б один із постійних членів голосує проти, вважається, що він використав право вето, і рішення не приймається. Серед постійних членів Радбезу лідером у використанні вето є СРСР та Росія. За даними ООН, із 16 лютого 1946 року по 30 вересня 2022 СРСР/Росія використала це право 125 разів, водночас США — 92, Британія — 39, а Франція та Китай — по 19. При цьому немає жодних обмежень чи покарання за зловживання вето.

Саме про реформування Радбезу дуже часто виникають обговорення.

«Люди, які самі працювали в Радбезі, називають його бездіяльним, бездарним та абсолютно зламаним інструментом, — зазначає Артур Колдомасов. — Але водночас усі розуміють, що сила міжнародних організацій залежить від бажання її країн-членкинь. Тобто щоби щось змінилося, в цьому мають бути зацікавлені всі. На цей момент цього зацікавлення не видно, тому що в кожного великого гравця на цій геополітичній арені є свої скелети в шафі, які можуть використати проти них. У цьому контексті ми говоримо про виключення Росії з Радбезу ООН, що мало би бути зроблено, і для цього є юридичні підстави, однак є країни, які побоюються, що якщо викинуть Росію за агресію проти України, то можуть викинути й інші країни, якщо знайдеться інший привід, інший прецедент. Якщо очевидним варіантом для цього є Китай, який переживає за своє місце, то не надто очевидним, але також реальним є і США, тому що вони теж були залучені до низки воєнних кампаній».

Водночас Артур Колдомасов каже, що питання війни проти України може розвʼязати тільки Радбез ООН, тому що тільки в нього з усіх цих організацій є повноваження, щоб розглядати безпекові питання.

«Радбез ООН, у порівнянні з іншими, видає рішення більш обтяжливого в юридичному плані характеру. Однак практика показує, що є країни, які можуть не виконувати рішення навіть Радбезу ООН. Усі ці організації створені для того, щоби стежити, моніторити, фіксувати та коли настає момент відповідальності, надавати це як докази. Так це працювало при трибуналах щодо конфліктів у Югославії та Руанді. Пропозицій реформувати Радбез упродовж останніх років було дуже багато. І Німеччина пропонувала, і Індія, і Бразилія. Але це має бути таке рішення, яке влаштувало б усіх, і в цьому полягає найбільша складність», — зазначає аналітик.

Тарас Кузьо каже, що поки що немає інструментів, аби виключити Росію з Радбезу або позбутися права вето: «Росія вже під час повномасштабного вторгнення протягом місяця керувала Радбезом ООН. Перманентними членкинями Ради безпеки є країни, які мали ядерну зброю після Другої світової війни. Але зараз є й інші країни, які мають ядерну зброю, наприклад, Індія, Пакистан, Ізраїль. Тобто постійне членство не відповідає реальному стану справ. Крім того, смішно, коли різними комітетами керують такі країни як Нікарагуа, Венесуела або Північна Корея. Починаючи з 1991 року ООН не була готова вислати свої миротворчі сили на колишні радянські території, зокрема до Молдови, Грузії, Азербайджану. В ООН не було спротиву проти російської позиції, яка використовувала тільки так звані миротворчі сили СНД, фактично російські. На колишніх територіях Радянського Союзу ООН узагалі ніяк не спрацювала, бо Росія має позицію, що це їхня сфера впливу, де немає місця ні ООН, ні ЄС, ні НАТО.

Дуже великою проблемою є право вето, яким Росія завжди буде користуватися, блокуючи ті чи ті голосування. Крім того, ніколи не було голосування за те, що Росія успадкує місце та права колишнього Радянського Союзу, тож, можливо, Росія є нелегітимним членом ООН. Але поки що ніхто не вживає конкретних заходів, щоб забрати в Росії це місце».

Нещодавно було оприлюднено щорічний звіт Ради Безпеки ООН, згідно з яким Росію внесли до «списку ганьби» за вбивства дітей в Україні. Напередодні виконувачка обов’язків Спеціального представника Генерального секретаря з питань дітей і збройних конфліктів Вірджинія Гамба, яка і складала звіт, відвідувала Москву й зустрічалася з дитячою омбудсманкою Росії Марією Львовою-Бєловою, попри ордер на арешт, який щодо омбудсманки видав Міжнародний кримінальний суд.

За словами юристки Regional Center for Human Rights Катерини Рашевської, Росія там фігурує лише за двома порушеннями: вбивство та каліцтво, а також згадані знищення освітніх і медичних закладів. Але поза списком ті самі порушення інкримінують і Збройним силам України. Таким чином спеціальний представник ООН показує свою «незалежність» і «неупередженість», чим користуються російські пропагандисти.

За словами Катерини Рашевської, одразу після появи цієї доповіді в Росії створили спеціальний комітет «для розслідування злочинів України проти дітей». Тобто правозахисниця каже, що в Росії могли знати, які висновки Вірджинія Гамба зробить у звіті, та були готові на них відреагувати. Водночас, попри ці звіти та списки, Росія позасудово стратила двох підлітків у Запорізькій області.

«Фактично “список ганьби” для Росії не має жодного сенсу. Нонсенсом є те, що з людьми, які є підозрюваними у вчиненні міжнародного злочину, продовжують вести перемовини та влаштовують зустрічі, ніби нічого не відбулося.

Крім того, Гамба мала всю спроможність, щоби відвідати місця утримування українських дітей, сприяти документуванню та їхній ідентифікації. В цей час вона говорить, що незаконна депортація та примусове переміщення дітей не охоплюються її мандатом. Це неправда, і ми разом із представництвом України при ООН вже розробили документ, у якому спростовуємо те, що Гамба не має відповідного мандату», — каже правозахисниця.

МАГАТЕ

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) — організація, від якої українці очікують якихось дій щодо убезпечення та звільнення Запорізької атомної електростанції. Згідно зі Статутом МАГАТЕ, організація «прагне досягнення швидшого та ширшого використання атомної енергії для підтримки миру, здоровʼя та добробуту в усьому світі. У міру можливостей МАГАТЕ забезпечує, щоб допомога, що надається під її спостереженням чи контролем, не була використана для сприяння будь-якій воєнній меті». Тут ключове «в міру можливостей», адже це об’єднання науковців, яке не владне розвʼязувати якісь збройні конфлікти.

МАГАТЕ засновано у 1957 році, штаб-квартира розташована у Відні, а генеральний директор призначається на чотири роки. Зараз цю посаду обіймає дипломат Рафаель Гроссі. До складу агентства входить 175 країн. Керівними органами організації є Генеральна конференція, Рада керівників та Секретаріат. Генеральна конференція складається з усіх 175 країн і збирається раз на рік. Вона є найвищим органом агентства, яка обирає генерального директора, затверджує бюджет, контролює Раду керівників і Секретаріат. Для прийняття рішень Генеральній конференції достатньо дві третини голосів. Рада керівників має 35 розпорядних директорів, є виконавчим органом, відповідає за політику агентства, розробляє рекомендації, програми роботи МАГАТЕ та його бюджет. Рада керівників збирається пʼять разів на рік. Секретаріат є адміністративним органом і складається із шести департаментів: ядерної енергії, ядерної безпеки, ядерних наук і застосувань, гарантій, технічного співробітництва та управління. МАГАТЕ щороку звітує на засіданнях Генеральної Асамблеї ООН та Ради Безпеки ООН.

Найважливіший напрям діяльності — стримування розповсюдження ядерної зброї. Крім того, агенція встановлює стандарти ядерної безпеки та захисту довкілля, контроль за використанням ядерних матеріалів, надання порад і практичної допомоги різним країнам у програмах використання атомної енергії. МАГАТЕ разом із ЮНЕСКО керує Міжнародним центром теоретичної фізики в Італії та співпрацює з ВООЗ у питаннях радіації в медицині та біології.

«Кажуть, що МАГАТЕ не може зупинити війну — так вона ніколи й не могла її зупинити, тому що це вузькопрофільна організація. Вони зустрічаються та обговорюють суто ядерні технології, ядерні реактори та все, що дотичне, — пояснює Артур Колдомасов. — МАГАТЕ займається питаннями ядерної енергетики, а окупація ЗАЕС Росією — питання дотичне до ядерної енергетики, і МАГАТЕ має повноваження з цим щось зробити. Однак, по-перше, в МАГАТЕ немає своїх збройних сил, по-друге, вони не мають своїх збройних експертів, там працюють політичні експерти й експерти з ядерних технологій. А по-третє, МАГАТЕ не має повноважень розвʼязувати питання безпекового характеру, тобто воно може спостерігати, моніторити, сприяти розвʼязанню якихось питань, але не має великої сили, щоб припинити конфлікт. Це вперше в історії існування цієї організації, коли вони мусять розбиратися з окупованою АЕС в умовах війни. Це дуже добре, що вони там сидять і моніторять, тому що це потім можна використати як докази в трибуналах».

Незалежна експертка з ядерної енергетики та ядерної безпеки Ольга Кошарна каже, що аналізує звіти МАГАТЕ щотижня і знаходить деякі речі, що не відповідають реальності. 30 травня голова МАГАТЕ Рафаель Гроссі на Раді Безпеки ООН озвучив 5 принципів для запобігання аварії на ЗАЕС та заявив, що виконується моніторинг за перебуванням важкої військової техніки та обстрілів.

«Ці принципи не підтримали ні Україна, ні Росія. Вони поза мандатом МАГАТЕ, — каже експертка. — Представники Росії кажуть, що вони нібито виконують усі міжнародні зобов’язання та норми законодавства Росії у сфері використання ядерної енергетики. Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця сказав “Беремо до уваги, але нам потрібна демілітаризація та деокупація ЗАЕС” і попросив включити пропозицію України до резолюції Ради керуючих МАГАТЕ.

15 червня під час брифінгу на ЗАЕС один із російських журналістів запитав Рафаеля Гроссі, коли ЗАЕС зможе виробляти електроенергію. Той відповів, що це має бути рішення менеджменту, тобто, виходить, окупаційного керівництва. Однак Гроссі чудово знає, що перш ніж запустити енергоблок в експлуатацію, треба дозвіл Державної інспекції ядерного регулювання України». Тоді ж Гроссі додав, що він «стурбований тим, як на ЗАЕС може вплинути український контрнаступ».

У серпні 2022 року до першого та другого машинних залів заїхали російські військові вантажівки. А вже у квітні 2023-го біля четвертого енергоблоку ЗАЕС вибухнула міна, внаслідок чого у машинному залі ЗАЕС, де розташовані турбіни та генератор, вилетіли усі вікна. 30 червня в МАГАТЕ заявили, що наразі не виявили видимих слідів мін чи інших вибухових речовин, встановлених на ЗАЕС.

«Я доручив нашим експертам на майданчику розглянути це питання та запросити доступ, необхідний для виконання їхньої роботи. Досі вони не помітили мін чи інших вибухівок», — сказав тоді Гроссі.

«Вони що, оснащені міношукачами? Чи у них є військові експерти чи сапери або ж експерти-балісти? Це заяви, які більше стосуються ОБСЄ, а не МАГАТЕ», — каже Кошарна.

Але кульмінацією є виступ Гроссі на французькому телебаченні, де він сказав, що не може підтвердити слова Володимира Зеленського і не бачив на ЗАЕС військових автівок або мін.

«Вони не мають доступу до всіх приміщень. Зокрема у повідомленні від 30 червня сказано, що вони хочуть потрапляти не лише до реакторних, а й до турбінних відділень. Вони ходять із перекладачем, який працює на ФСБ і не знає всієї термінології. На мою думку, Рафаель Гроссі залежить від Росії. На це вказують не лише його заяви, а й ці запропоновані п’ять принципів. Адже всі ці пропозиції — це легалізація окупантів. Ми програємо інформаційну війну, як це трапилося з Каховською трагедією», — зазначила експертка.

Ймовірно, така позиція організації може бути пов’язана з росіянами, які займають в МАГАТЕ керівні позиції. Заступником Рафаєля Гроссі та керівником Департаменту ядерної енергії є росіянин Михайло Чудаков, також Росія є членом Ради керуючих МАГАТЕ. «У вересні Гроссі буде переобиратися на посаду генерального директора на ще один термін. Але Україна має зробити все, залучаючи всіх партнерів, які вносять найбільші внески в МАГАТЕ, зокрема США, Канаду та Великобританію, щоби дипломатично не допустити його на другий термін. Зараз Гроссі робить собі піар нашим коштом», — каже Ольга Кошарна.

ЮНЕСКО

Робота Організації Обʼєднаних Націй з питань освіти, науки та культури, більш відомої як ЮНЕСКО, відбувається в рамках Конституції, підписаної в Лондоні 16 листопада 1945-го. Відповідно до цього документа, метою організації є «сприяння миру та безпеці шляхом сприяння співпраці між націями через освіту, науку та культуру для розвитку загальної поваги до справедливості, до верховенства права та за права людини й основні свободи для всіх народів світу, незалежно від раси, статі, мови чи релігії, відповідно до статуту ООН».

Штаб-квартира розташована в Парижі, водночас організація має регіональні, кластерні та національні офіси, адміністративним центром яких є Координаційне бюро ЮНЕСКО. Керівними органами є Генеральна конференція, Виконавча рада та Секретаріат, який очолює генеральний директор. Із 2017 року це француженка Одрі Азулай. Станом на 2020 рік до організації входили 193 країни-членкині та 11 асоційованих членкинь (залежні держави, що не входять до ООН). Кількість країн може збільшитись, адже до організації можуть повернутися США, які вийшли пʼять років тому через вступ до організації Палестини.

Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну ЮНЕСКО опікується збереженням культурної спадщини та документує збитки від російської агресії. Організація навіть створила базу культурної спадщини в Україні, зруйнованої під час повномасштабної війни з Росією.

ЮНЕСКО має список світової спадщини, що вважається надбанням усієї світової культури. Серед українських об’єктів до списку входять вісім найменувань, серед яких Софійський собор, Києво-Печерська лавра, букові ліси Карпат і чимало церков. Наприкінці січня 2023 року до списку світової спадщини ЮНЕСКО увійшов історичний центр Одеси. До списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО входять Петриківські розписи, козацькі пісні, а з 2022 року й культура приготування борщу.

Статус обʼєкта світової спадщини не може вберегти від російської ракети або руйнування в результаті катастрофи, спричиненої війною. Однак серед переваг цього списку є фінансування підтримки об’єктів із Фонду Світової спадщини в разі їхнього пошкодження та контроль за їхнім станом із боку організації.

Крім уже перелічених організацій, у межах системи ООН існують ЮНІСЕФ, Всесвітня організація охорони здоров’я, Програма розвитку ООН, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців і багато інших. Серед повноважень цих організацій є захист прав дітей, тож вони мали би реагувати на викрадення Росією українських дітей. За словами правозахисниці Катерини Рашевської, ці організації обрали дуже «зручну» для себе позицію: «Вони зробили заяви, що Росія депортує українських дітей, що є купа загроз щодо забезпечення прав людини й вони це засуджують. Заяви вони зробили, а далі сфокусували всі свої зусилля на інших питаннях, наприклад, евакуації із зони бойових дій, допомозі дітям внутрішньо переміщених осіб, допомозі дітям, які опинилися в Європейському Союзі, наданні Україні гуманітарної підтримки. Тепер уряд України не має морального права сказати, що вони взагалі нічого не роблять. Але ж вони фактично бездіяльні щодо депортованих і примусово переміщених до Росії дітей і пояснюють це тим, що вони не мають доступу. Хоча, наприклад, ЮНІСЕФ-Росія продовжує працювати, але спрямовує свої зусилля на суверенну територію Росії, не враховуючи окуповані українські райони».

Щодо представництва ЮНІСЕФ в Україні, варто зазначити, що з початку повномасштабної війни організація разом із Міністерством соцполітики України ЮНІСЕФ розпочала програму гуманітарної підтримки «Спільно», яка передбачає грошову виплату родинам, які проживають на території східної та південної України, що розташовані у 30 км та ближче від лінії зіткнення.

Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан додав, що висновки та рекомендації усіх структурних підрозділів ООН, і таких як ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та інших, є закликом до дії усієї ООН:

«У їхніх статутних документах закріплений весь апробований інструментарій, включно зі створенням військових місій. Однак через бюрократичні перепони цей інструментарій не можуть задіяти. Наших дітей викрадають, а культурну спадщину знищують. Мова не лише про наслідки ракетних обстрілів, реальні культурні цінності на сьогодні розташовані в Криму та інших окупованих територіях. Весь час ведеться грабунок усього майна, що належить Україні, а заходів щодо його повернення не вживають. Ці доповіді та звіти, які презентують ці органи ООН, є неадекватними перед тими загрозами, які стоять перед Україною. Ми підняли цілий пласт проблем: права дітей, культура, екологія і так далі, а виявилося, що світ не готовий реагувати. Виявилося, що навіть Червоний Хрест був неспроможний отримати доступ до лівого берега на Херсонщині, щоб рятувати людей та тварин. У відповідь на підрив Каховської ГЕС реакції з боку міжнародних організацій ми не побачили жодної адекватної реакції».

ОБСЄ

Серед суто європейських організацій в Україні найбільше стежать за роботою Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка ще з 2014 року мала місію на Донбасі.

Україна є членкинею ОБСЄ з 30 січня 1992 року. Це міжурядова організація, яка об’єднує 57 країн із Європи, Азії та Північної Америки та була створена у 1973 році задля зменшення військового протистояння та зміцнення безпеки в Європі.

Керівниками організації є Генеральний секретар (обирається на три роки), Чинний голова (змінюється щороку), основними органами є Саміт, Рада міністрів закордонних справ, Постійна рада під керівництвом Чинного голови, Форум зі співробітництва в галузі безпеки, Верховний комісар у справах національних меншин, Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, Парламентська асамблея ОБСЄ та Представник із питань свободи ЗМІ.

З грудня 2020 року посаду Генерального секретаря займає німецька політикиня та дипломатка Хельга Шмід.

ОБСЄ має декілька напрямків роботи, серед яких боротьба з тероризмом, контроль над озброєнням країн Європи, запобігання та розвʼязання конфліктів, сприяння миру та постконфліктному відновленню, захист довкілля, економічна діяльність, демократизація, права людини та свобода медіа.

Аналітик Артур Колдомасов пояснює, що основна різниця між ОБСЄ та організаціями ООН в тому, що організацією керують саме уряди країн: «Якщо в агенціях ООН є секретаріат, керівні органи та країни-членкині, то в ОБСЄ це країни-учасниці, й там організацією керують країни. Там кожного року обирається країна-лідерка, яка керує всіма процесами в організації та призначає команду. Торік це була Польща, цього року — Північна Македонія.

Фактично ОБСЄ зараз іде проти своїх установчих документів і повноважень, щоб підтримати Україну. В ОБСЄ щоразу обговорюють питання агресії проти України саме з таким формулюванням, що для консенсусної організації є фактично порушенням правил. Проводять різні івенти, присвячені цій темі, виділяють кошти для України, поновлено офіс представника ОБСЄ в Україні.

На відміну від агенцій ООН, ОБСЄ — це консенсусна організація, і тому там є низка проблем із бюджетом, із проведенням заходів, бо Росія блокує все, де згадується формулювання “агресія проти України”. Була одна ситуація, коли російська делегація після дзвінка з Москви за вказівкою Путіна просто заблокувала зустріч Форуму безпекової співпраці».

Країни — членкині ОБСЄ прийняли рішення направити в Україну Спеціальну моніторингову місію, яка тривала з 21 березня 2014 року та припинила свою роботу 31 березня 2022 року. Парламентська асамблея ОБСЄ ще на початку конфлікту на Донбасі засудила Росію за анексію Криму та початок війни в Україні. Головна мета місії полягала в неупередженому спостережені та звітуванні про ситуацію з безпекою в Україні, а також сприянні діалогу між усіма сторонами конфлікту. Окрема місія ОБСЄ була відправлена для моніторингу пунктів пропуску на російсько-українському кордоні. Мандат місії подовжувався щороку, у 2022 році після початку повномасштабного вторгнення Росія мандат моніторингової місії ОБСЄ не подовжила.

Рада Європи

Існує організація з 1949 року, до неї входить 46 держав-членкинь, а штаб-квартира розташована у Страсбурзі. Згідно зі Статутом, мета Ради Європи — «досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу».

Головними органами Ради Європи є Комітет міністрів і Консультативна асамблея (нині Парламентська асамблея). Їхню роботу організовує Секретаріат Ради Європи, який складається з Генерального секретаря, заступника Генерального секретаря та іншого персоналу.

Парламентська асамблея Ради Європи приймає резолюції та рекомендації на основі доповідей, що їх готують депутати національних парламентів. Сесії ПАРЄ зазвичай проводяться у вигляді форуму, де обговорюють найважливіші питання європейських країн.

Нещодавно Генеральна секретарка Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич назвала атаку Росії по мирних жителях у Краматорську «жорстокою та неправильною». Рада Європи та її представники, як і ООН, роблять чимало заяв із засудженнями, зокрема у твітері, однак не всі вони мають дієвий результат. За словами політолога Тараса Кузя, ці резолюції не такі вже й недієві: «Парламентська асамблея ради Європи нещодавно ухвалила резолюцію, в якій підтримала вступ України до НАТО. Це важливо, адже це додатковий тиск на країни-члени НАТО, щоб змінити свої позиції та прийняти членство для України».

Торік у березні Росію виключили з Ради Європи. Правозахисниця Катерина Рашевська каже, що переваг від того, що Росію виключили з Ради Європи, набагато менше, аніж від її присутності: «Ми маємо там досить сильні ініціативи, пов’язані з ухваленням резолюцій. Уже визнали депортацію українських дітей геноцидом, домовилися про створення спеціального трибуналу і вже говоримо про певний компенсаційний механізм. Однак шляхом виключення ми втратили один дуже ефективний механізм — Європейський суд з прав людини. І тепер є питання, чи політичне рішення виключити Росію виправдовує те, що тисячі російських жертв тепер не мають доступу до ефективного засобу правового захисту, яким є Європейський суд з прав людини. Росія рано чи пізно повернеться в Раду Європи і, можливо, саме тоді ось це виключення буде мати якийсь сенс, бо для того, щоби повернутися, потрібно буде виконати низку умов, і саме тоді ми отримуємо те, що хотіли початково від виключення».

Міжнародний комітет Червоного Хреста

Це організація, яка втрапила у чималу кількість скандалів в Україні. Наприклад, у день підриву Каховської ГЕС на офіційній сторінці МКЧХ з’явилося повідомлення, що Росія веде «активну участь у розвитку міжнародного гуманітарного права, а вироблені за цей час норми й досі обмежують негативні наслідки збройних конфліктів». Крім того, вказано, що «Московська делегація — це один із головних центрів гуманітарної дипломатії у світі». Звісно, такі заяви не могли не обурити українську аудиторію.

Речник Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні Олександр Власенко каже, що в повідомленні йшлося не про російський Червоний Хрест, а про представництво МКЧХ в Росії: «Офіс у Москві — це не російський Червоний Хрест, це наш офіс Міжнародного Червоного Хреста. У нас є представництва у ста країнах світу. Навіть там, де немає збройного конфлікту, але потрібно моніторити ситуацію. Делегація в Москві розвʼязує питання діалогу з російською владою, відвідування військовополонених, яких утримують у Росії, передачі їм листів від рідних, з’ясовування долі зниклих безвісти. Якщо там не буде нашого офісу, це все буде неможливо».

Також після початку затоплення Херсонщини не тільки президент, а й місцева влада повідомляли, що Червоного Хреста немає на місці катастрофи. Зокрема начальник Новокаховської військової адміністрації Валерій Брусенський зазначав, що на окуповані Росією території неможливо передати гуманітарну допомогу, ліки або предмети першої необхідності: «Там немає ані Червоного Хреста, ані Міжнародної амністії, ані ООН — нікого».

Олександр Власенко пояснює, що вибух Каховської ГЕС є унікальним випадком, адже це стихійне лихо, викликане збройним конфліктом, і тут дії МКЧХ збіглися з повноваженнями національних товариств Червоного Хреста.

«У ситуаціях стихійного лиха покликані діяти інші підрозділи Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця — національні товариства, а саме Український Червоний Хрест. Тобто МКЧХ працює в зоні військового конфлікту, а рух — із наслідками стихійного лиха. МКЧХ не має на Український Червоний Хрест впливу. Вони співпрацюють, адже об’єднані одним рухом Червоного Хреста та Червоного Півмісяця й сімома загальними принципами. УЧХ не працює в зоні конфлікту. Вони мають співробітників по всій країні, представництво навіть у кожному районному центрі. І в них є волонтери, а в МКЧХ волонтерів немає. Якщо нам волонтери потрібні, то ми звертаємося до УЧХ. У перші ж дні після того, що сталося на Каховській ГЕС, там опинилися рятувальні загони Українського Червоного Хреста, а ми надавали їм усе, що потрібно. Ми отримували інформацію від них, від ДСНС і від місцевої влади, аби зрозуміти, які там є тривалі наслідки цієї катастрофи. І наша допомога сконцентрована саме на них. Насамперед це водопостачання. Йдеться не про завезення води, бо там багато інших організацій, які її завозять, а саме про те, щоб полагодити водогін. Ми надали сотні тисяч таблеток хлору, щоб очистити воду та уникнути холери й інших захворювань. Ми провели аналіз, як це вплинуло на мінні поля та повідомили ДСНС», — каже Власенко.

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба вказував, що проблема міжнародних організацій криється у процедурах, які гальмують процес розгортання міжнародних місій на територіях, що постраждали: «Міжнародний Червоний хрест — більш складна історія, тому що там стільки правил про нейтральність, про те, щоб не скомпрометувати себе чимось, що з ними треба вести окрему розмову. Тому констатуємо, що швидко у них не вийшло, але ми їх дотиснемо та допоможемо де треба, щоб вони там з’явилися в повному обсязі».

Міжнародний комітет Червоного Хреста також має мандат на роботі в зоні збройного конфлікту для допомоги цивільному населенню, але не комбатантам. Як пояснює Олександр Власенко, цей мандат надали всі країни світу, тому вони мають таку взаємну залежність із міжнародним гуманітарним правом. «З одного боку, ми є його охоронцями, а з іншого — ми можемо робити лише те, що ним обумовлено, і не можемо виходити за його межі. Країни ратифікували чотири Женевські конвенції — і все, що виходить за їхні межі, ми робити не можемо. Якщо ми будемо проявляти якусь самостійність, нам скажуть, що ми працюємо не згідно з мандатом й ми припинимо існувати, тому що не буде довіри. Також важливо, що ми нейтральна організація та не підтримуємо в конфлікті жодну сторону. Це єдиний спосіб бути там, де це необхідно», — каже Власенко.

Мета організації — зробити життя цивільного населення максимально наближеним до того, яке вони мали до конфлікту. На близькі до лінії фронту населені пункти МКЧХ завозить продуктові набори, будівельні матеріали, співпрацює з лікарнями щодо хронічних хвороб (гемодіаліз нирок, хвороби серця, цукровий діабет тощо). Також є співпраця з ДСНС щодо мінної безпеки. Ще одна функція — це відвідування затриманих у зв’язку з конфліктом, тобто військовополонених. І це Олександр Власенко вважає найскладнішим, адже потрібно отримувати дозвіл від сторони, яка їх утримує. Водночас Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець заявляв про неповне виконання свого мандата Міжнародним комітетом Червоного Хреста щодо відвідування українських військовополонених та передачі їм листів від рідних.

Відвідувати військовополонених у рамках роботи МКЧХ можуть винятково громадяни інших країн. Речник організації пояснює, що, згідно з міжнародним правом, утримання військовополонених відбувається для того, щоб унеможливити їхню повторну участь у військовому конфлікті. Їхнє звільнення має відбутися після того, як конфлікт закінчився. Конфлікт наразі триває, тому якщо сторони між собою домовилися про обмін, одночасне звільнення та передачу — це їхня добра воля. Сторони можуть запросити МКЧХ бути фасилітаторами, як це було під час різдвяних обмінів, які відбувалися до ескалації у 2022 році. Зараз звільнення та передача відбувається без них, але вони беруть участь в обміні тілами загиблих.

Також Міжнародний Червоний Хрест критикували за фінансування з Росії, «загравання» з російською владою та візити президента МКЧХ до Москви. За словами Власенка, закиди про те, що раз МКЧХ фінансується державами, зокрема Росією, тож ці країни мають якийсь вплив, не відповідають дійсності.

«МКЧХ фінансують держави та загальний бюджет організації складає понад два мільярди швейцарських франків. Провідні наші донори — це США, Велика Британія, Швейцарія та Німеччина. Ми приймаємо донати від будь-кого. Кожна людина може зайти на сайт, відправити нам будь-яку суму й навіть указати, де саме ця сума має бути витрачена. Наприклад, указати, що гроші — на допомогу Україні. Але жодна країна чи установа не може вплинути на те, як саме ми будемо розв’язувати ці проблеми», — каже представник організації.

Крім того, представників української влади та культури обурювало те, що Червоний Хрест не використовує слово «війна», а вживає винятково «збройний конфлікт». Невдоволення пояснюють тим, що організація не хоче називати речі своїми іменами. Олександр Власенко відповідає, що в Женевських конвенціях немає слова «війна», війна може бути різною, це широке поняття. Там використовується термін «міжнародний збройний конфлікт». Це поняттєвий апарат, який є в документах і яким користується організація. Водночас є термін «правила війни» — правила, яких мають дотримуватися сторони під час проведення військових дій. «Це просто юридична мова», — каже речник.

МКЧХ веде документацію воєнних злочинів і непропорційного застосування військової сили. Організація фіксує порушення правил і звичаїв війни. Інформацію збирають не для покарання, а для того, щоб вести діалог із порушником цих норм, показати йому, що ці порушення відомі та зафіксовані, а також запобігти повторенню цього злочину.

«Військовополонені підтверджують, що в тих місцях, куди нас допускали, ставлення до них було кращим. У наших співробітників є імунітет від свідчень у кримінальному суді, нас не можна запрошувати як свідків. Через це нас впускали й “Ісламська держава”, і “Боко харам”, і “Талібан”. Ми ведемо з ними конфіденційну розмову, це дає нам можливість потрапляти туди, куди інші організації не пускають. Для нас це важливо, адже таким чином ми можемо допомагати цивільним, які там є», — каже Власенко.

Порушення, які зафіксував Червоний Хрест, не оприлюднюються навіть після завершення збройного конфлікту — є інші організації, які займаються переслідуванням і покаранням воєнних злочинців. Звісно, може виникнути питання, чому МКЧХ не відкриває цю інформацію навіть у тих випадках, коли це може допомогти в розслідуваннях. Однак, як каже речник організації, якщо МКЧХ зробить це хоча б одного разу, це буде порушенням нейтральності та закриє доступ до певних сторін конфлікту назавжди.

Як у міжнародних організаціях представлена Україна та чи варто вимагати виключення Росії

Аналітик Артур Колдомасов вважає, що враження, ніби міжнародні організації нічого не роблять, з’явилося через недостатню увагу до них із боку України в минулі роки та проблеми з комунікацією всередині самих організацій.

«Часто вони не можуть донести те, що вони роблять, до загалу. На жаль, все те, що робиться навіть позитивно, просто губиться — і ніхто про це не знає. Крім того, ці організації мають низку проєктів під час конфліктів, як грошові виплати, наприклад. Якщо припинити це робити, то люди одразу це помітять. Адже комусь в іншій країні вони полегшують життя», — каже експерт.

Щодо представництва Росії в міжнародних організаціях, то опитані нами експерти сходяться на тому, що поки держава-агресорка існує в рамках міжнародного права, доти її можна буде притягнути до відповідальності. Виключення її з організацій лише розв’яже руки керівництву такої держави. Крім того, поки що немає реальних інструментів для цього.

«Росіяни не хочуть ходити кожен раз у ці організації, для них це особисте пекло, вони хочуть, щоб їх вигнали. Вони роблять довжелезні дискусії спеціально, дратують усіх навмисно. Вони були б раді, якби їх вигнали, тому що є різниця: піти самим чи щоб їх вигнали. Якщо їх виженуть, вони можуть стати в позицію жертви та посилити меседж про всесвітній заколот проти них», — зазначає Колдомасов. І додає, що росіяни активно використовують медіа задля поширення своєї дезінформації — на відміну від українців.

Катерина Рашевська каже, що жодного разу виключення з якихось організацій не призвело до бажаного ефекту: «З Ліги Націй виключали СРСР, Японію, Німеччину. Це не зупинило Другу світову війну. Це оголило злободенну проблему, що Ліга Націй неефективна і їй потрібна реформа. Найпростіше виключити звідкись Росію, однак це не зніме питання про те, що наступного разу інший постійний член Ради Безпеки буде робити все те ж саме. Нам потрібна реформа Ради Безпеки, реформа Організації Об’єднаних Націй в цілому, щоб були реальні запобіжники проти агресії та зловживання правом зі сторони держав».

«Якщо порівняти російських делегатів із делегатами інших країн, то ми можемо побачити, що російські делегати ходять до медіа частіше, дають інтервʼю та коментарі частіше», — додає Артур Колдомасов. Він вважає, що частіше спілкування представників України в міжнародних органах зі ЗМІ та пояснення журналістам принципів їхньої роботи знизило б рівень скепсису до їхньої роботи.

Політолог Тарас Кузьо підкреслює, що після початку великої війни українська команда була фантастичною на міжнародному рівні щодо піару, виступів і лобіювання на Заході. «Президент, українські дипломати, міністр закордонних справ, українські делегації — вони всі дуже гарно представляють Україну в міжнародних організаціях. Російська дезінформація все менше впливає на західну аудиторію. У порівнянні з 2014 роком зараз підтримувати Росію у будь-яких організаціях відкрито дуже важко, адже все, що вона робить, — нелегально. Навіть Китай не робить цього відкрито», — каже Кузьо.

Фото: Getty Images, ілюстрація Наталія Лобач