«Медіаграмотність є однією з основ демократії»

«Медіаграмотність є однією з основ демократії»

10:00,
4 Липня 2022
1504

«Медіаграмотність є однією з основ демократії»

10:00,
4 Липня 2022
1504
«Медіаграмотність є однією з основ демократії»
«Медіаграмотність є однією з основ демократії»
Чи потрібно впроваджувати медіаграмотність в умовах реальної війни та чому її можна вважати одним із елементів стратегії національної безпеки.

Для чого потрібне медіаграмотне суспільство; чому Фінляндія почала серйозніше ставитися до медіаграмотності через війну в Україні; як вторгнення Росії змінило підходи Швеції до боротьби з дезінформацією; чому медіаграмотність має стати елементом повсякденного життя та залишитися складовою стратегії національної безпеки й після війни. Про це все спілкувалися експерти й експертки з різних країн під час конференції «Медіаграмотність під час війни: нові виклики та трансформації», організованої громадською організацією «Український інститут медіа та комунікації» в партнерстві з Балтійським центром розвитку ЗМІ і Національним проєктом із медіаграмотності «Фільтр».

За словами міністра культури та інформаційної політики Олександра Ткаченка, велика війна показала, що якби рівень медіаграмотності в суспільстві був вищим, в Україні зараз можна було б витрачати менше сил та часу на спростування російських фейків та маніпуляцій. «Ця війна демонструє те, що медіаграмотність має стати обов’язковим елементом нашого повсякденного життя, не тільки в школах та університетах, а й в усіх інших сферах», — каже міністр.

Заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко розповів, що медіаграмотність для міністерства є однією із ключових стратегічно важливих тем уже два роки. «Тоді ми почали працювати над створенням національного проєкту з медіаграмотності “Фільтр”, створили Центр стратегічних комунікацій», — розповідає Тарас Шевченко. За його словами, зараз медіаграмотність інтегрована у стратегію національної безпеки, схвалену президентом. «Оскільки медіаграмотність — одне зі стратегічних завдань, до його виконання залучені ключові органи, — Міністерство культури, Міносвіти, закордонних справ, Центр стратегічних комунікацій та Центр протидії дезінформації. Всі ці органи працюють над єдиним завданням», — каже Тарас Шевченко. Він додає, що медіаграмотність залишається пріоритетом МКІП і під час війни, проте фокус змістився на ті завдання в цій сфері, які потрібно виконувати тут і зараз. Тому менше ресурсу зараз спрямовується на довготривалі освітні проєкти з медіаграмотності. «Після війни медіаграмотність і далі має залишатися частиною безпекової політики держави», — каже Тарас Шевченко.

Заступник директора Фінського аудіовізуального інституту, керівник департаменту медіаосвіти та аудіовізуальних медіа Лео Пеккала розповідає, що у Фінляндії впровадженням медіаграмотності на державному рівні займалися давно, проте від початку повномасштабної війни в Україні підходи в цій сфері змінилися. «Ще донедавна ми не розглядали медіаграмотність як аспект національної безпеки. А коли в Україні почалася повномасштабна війна, роль медіаграмотності щодо безпекового виміру стала очевидною, — каже Лео Паккала. — Зараз у нас є можливість включити медіаграмотність в освітню сферу. Ми непогано даємо собі раду з викликами, однак процес впровадження медіаграмотності — безперервний, ми повинні дивитися в майбутнє, планувати на перспективу. Нам потрібно вибудувати відповідні структури в нашій країні, звернути увагу на дорослу аудиторію, представників різних сфер, які можуть навіть не знати, що таке медіаграмотність. Адже зазвичай всі програми та проєкти з медіаграмотності орієнтовані на молодь і дітей».

За словами Лео Паккали, Фінляндія намагається протидіяти й російській пропаганді, проте поки що не створювала масштабних кампаній для боротьби з цим явищем. «У нас є свобода преси, є різні джерела інформації, люди можуть порівнювати інформацію, досліджувати її тощо. Але, на мою думку, медіаграмотність — це не боротьба з дезінформацією, не можна зводити її до цього. Медіаграмотність посилює спроможність людей розрізняти правдиві й неправдиві новини. Медіаграмотність може допомогти виробляти демократичні цінності», — каже Паккала.

Він нагадав, що у травні парламент Фінляндії проголосував за можливість вступу держави до НАТО. «Ми поки не знаємо, як Росія відреагує на це, але реакція буде в інформаційному просторі, точно буде. Нам важливий досвід України в цьому сенсі. Ми точно можемо повчитися в України, як протидіяти російській пропаганді», — розповідає Лео Паккала.

Керівник напряму стратегічних комунікацій у шведському Агентстві психологічного захисту Немо Хернстрьом розповідає, що Швеція давно мала свою концепцію тотального захисту, однак реагуючи на війну в Україні ще в 2014 році, її почали переглядати. «Наша концепція передбачає не лише так звану воєнну безпеку, але і психологічну. Ми визначаємо, аналізуємо та реагуємо на іноземні ворожі кампанії. Ми маємо можливість вибудовувати мережі, щоби будувати захист на всіх рівнях суспільства, — каже Немо Хернстрьом. — Тут ідеться не лише про медіаграмотність, а більше про те, як визначати дезінформацію та реагувати на неї».

Він додає, шо шведський підхід полягає у визначенні пріоритетів. «Ми підготували посібники для медіа і влади, щоби можна було боротися з дезінформацією і підвищити освіченість щодо того, що таке існує. Тому ми працюємо і з представниками освітньої сфери, а учні шкіл та студенти вчаться оцінювати джерела інформації, визначати, чи можна їм довіряти, — пояснює Немо Хернстрьом. — Нещодавно ми провели інформаційну компанію, щоби підвищити обізнаність громадськості щодо дезінформації. Окрім цього ми підтримуємо тісну взаємодію з подібними до нашої організаціями в інших країнах, щоби навчитися від них, ділитися знаннями, бо в кожній країні є свої виклики».

За словами Немо Хернстрьома, медіаграмотність є однією зі складових демократії, її фундаментом. «Проте на впровадження медіаграмотності піде багато років. І складність процесу залежатиме від того, хто є цільовою аудиторією: держслужбовці, журналісти, емігранти, студенти та інші, — додає він. — Медіаграмотне суспільство є стійким до дезінформації. Воно скептично ставитиметься й до інформації, яку дають уряди, аналізуватиме її. Хоча так ми можемо отримати й людей, які будуть скептично ставитися до всього».

Радниця з питань комунікацій голови Офісу президента України Дарія Зарівна пояснила, що війна в інформаційному просторі почалася задовго до вторгнення. Вона розділяє ті наративи, з якими працює російська пропаганда, на магістральні, які поширювалися впродовж кількох років, та динамічні, які змінюються залежно від потреб. «Серед магістральних — наративи, що України як держави не існує; що Україна — молодший брат, який потребує допомоги старшого; що в Україні забороняють російську мову, — каже Дарія Зарівна. — І цим наративам доводиться протидіяти». На її думку, війна ще сильніше загострила потребу в медіаграмотності. «Стало зрозумілим, що медіабезпека — це частина м’якого контуру безпеки загалом, і є не менш важливою структурою, ніж, наприклад, кіберзахист. Цьому треба приділяти уваги більше, ніж раніше, — розповідає вона. — Медіаграмотність у сукупності з критичним мисленням мають бути окремими дисциплінами у школах. Треба думати про те, як інтегрувати в освітні системи комплекс знань із цього приводу».

За словами доцентки Відземської вищої школи прикладних наук, радниці директора Балтійського центру розвитку ЗМІ Солвіти Деніса-Лієпнієце, медіаграмотність повинна базуватися на глибинному аналізі аудиторії. «Потрібно розуміти, хто ці люди, з якими ми працюємо; які мають звички; як сприймають та аналізують інформацію, — каже Солвіта Деніса-Лієпнієце. — Також потрібно оцінювати ефективність того, що робиться. Організації, які працюють у цьому напрямку, повинні обмінюватися досвідом».

Під час дискусії йшлося й про так звану втому від війни в Україні та новин про неї в інших країнах. Дарія Зарівна вважає таке твердження ще одним наративом російської пропаганди. «Нам потрібно відмовитися від такого формулювання, я вважаю це шкідливим наративом. Особливо коли воно використовується в українських медіа, ми несвідомо підігруємо російській пропаганді, — каже Дарія Зарівна. — Зараз Росія, крім твердження, що світ втомився від нашої війни, стверджує, що Україні не треба допомагати, бо ми й так не переможемо; що в світі є серйозніші проблеми; що Україна відволікає від екологічних проблем тощо».

Лео Пеккала щодо цього каже, що не можна постійно читати новини, треба жити життя. «Є люди, які бояться читати новини. Але попри так звану новинну втому, підтримка України у .Фінляндії постійно зростає. Люди розуміють, що нам треба об’єднувати зусилля», — розповідає він. 

 Фото: Skorzewiak/Depositphotos

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду