Спростовуючи фейки й маніпуляції про коронавірус, журналістам варто бути обережними та уважними, не вірити на слово всім, хто називає себе експертом, перевіряти інформацію в першоджерелах і спростовувати брехню розумно: загортаючи в подушку з правдивих фактів, а не навпаки. Чому боротися з ковідними фейками потрібно саме так, за якою схемою працює російська пропаганда в Україні й не тільки і чому будь-яка дезінформація — російська чи ні — повинна мати в основі реальний факт, розповідали експерти під час вебінару «Протидія дезінформації щодо Covid-19 в Україні. Корисні підходи та інформаційні ресурси», організованого Фондом цивільних досліджень та розвитку США (СRDF Global) в Україні разом з Академією української преси.

Експерт CRDF Global Тарас Жовтенко каже: в сучасному світі є багато паралелей і точок перетину між речами, які стосуються безпекових, політичних, соціальних чи геополітичних сфер. «Гібридний вплив поєднує в собі дуже багато: від економіки, політики й до соціальних тем. Якщо ми говоримо про російський інструментарій і тактику гібридного впливу, ми повинні пам’ятати, що політичні пріоритети стоять за всім, що робить Росія, — каже Тарас Жовтенко. — Маємо розуміти, що всі впливи, хоч якої сфери вони стосуються — політики чи воєнної безпеки, хоч про що ми говоримо — загрозу військового вторгнення чи поширення дезінформації про коронавірус, поєднуються у єдиний комплекс заходів. І всі вони мають чіткі політичні пріоритети».

Він каже, що росіяни використовують максимум інструментів і тем у своїй стратегії інформаційно-психологічного пливу, щоби комплексно й системно доносити для різних аудиторій свою ідею. «Ми можемо не бачити цю ідею в окремих меседжах, але той інструментарій, логіка та механізми, які росіяни використовують у тактиці свого гібридного впливу, повністю дублюється в дезінформації, яка стосується ковіду, глобальної пандемії і тем, які пов’язані з вакцинацією», — розповідає Тарас Жовтенко.

На думку Тараса Жовтенка, в основі так званого російського гібридного сценарію лежать два фундаментальні структурні елементи: «активні заходи» та «мережно-центричне протиборство». «Активними заходами» експерт називає приховані або обманні дії для впливу на громадську думку й на дії окремих людей, державних чи громадських організацій. Натомість «мережно-центричне протиборство» — це отримання інформаційної переваги як головної мети збройного конфлікту за допомогою інструментарію інформаційних, психологічних та кібероперацій. «Ця концепція передбачає завоювання в першу чергу не для того, щоб виграти на полі бою, а щоби подати будь-що як перемогу в інформаційному просторі», — каже Тарас Жовтенко.

Експерт каже, що «гібридна» методичка Кремля складається з:

• дезінформації;
• пропаганди;
• «активних заходів»;
• інформаційних / психологічних операцій;
• операцій нерегулярних чи спеціальних військових підрозділів.

На думку Тараса Жовтенка, російські дезінформаційні кампанії мають три основні цілі:

• політичні — підірвати довіру до опонента й просувати власний порядок денний;
• економічні — підірвати виробничий потенціал опонента;
• соціальні — розділити суспільство опонента і спровокувати внутрішнє протистояння.

«Пропаганда прагне деморалізувати цільову аудиторію»

Тарас Жовтенко пояснює, що в основі будь-якого дезінформаційного повідомлення є частинка правди, перекручений або ж поставлений у потрібний контекст факт. «Дезінформація базується на чомусь об’єктивному і спрямована на те, щоб експлуатувати суперечності, незрозумілості, з якими стикаються люди в інформаційному просторі, — каже Тарас Жовтенко. — Такі перекручування, наприклад, трапляються у так званих теоріях змови, якими оперують антивакцинатори. У кожній із них можна побачити щось раціональне. Наприклад, що вакцину від ковіду виготовили швидко, — факт, який лежить в основі несправжніх теорій, які дають альтернативні відповіді на питання, чому так сталося».

Він додає, що сучасні люди оточені різною інформацією й часто її буває так багато, що людський мозок не може її перетравити. «На це і спрямований російський вплив, деморалізація цільової аудиторії, розмивання системи координат. Коли це все сталося, опоненту можна заганяти будь-який пропагандистський наратив, і ваш меседж проб’є всі бар’єри. Головна мета цих наративів — дезорієнтувати аудиторію, а вже потім можна робити з нею все, що хочеться, маніпулювати, як заманеться», — розповідає Тарас Жовтенко.

Фейки з’являються там, де бракує достовірної і зрозумілої інформації

Медіаекспертка, авторка відеоблогу «По той бік інфи» Альона Романюк каже, що за таким сценарієм дезінформація працює не лише в Україні. Вона пояснює, що в людей є два типи мислення: раціональне й емоційне. Коли людина намагається мислити раціонально, вона ставить додаткові запитання й докопується до суті, а коли емоційно — її легше змусити вірити у фейки чи маніпуляції. «Є дослідження, які показують, що готовність вірити фейкам не залежить від віку людини, статі, того, де вона мешкає, й навіть освіти. Люди починають вірити у фейки тоді, коли бракує офіційної, якісної, зрозумілої інформації або ж вона не доходить до суспільства, — каже Альона Романюк. — У такі моменти люди не розуміють, що відбувається, вмикається страх і вони починають ставити запитання і шукати відповіді. Людський мозок може знайти відповіді завжди. Питання лише в тому, якими вони будуть».

Експертка каже, що інформаційний вакуум через брак науково обґрунтованої достовірної інформації утворився в Україні на початку пандемії коронавірусної хвороби. «Коли з’явилися перші відео про ковід, у нас почали говорити про те, що це китайська влада запустила вірус, щоби винищити китайців. Вже тоді, у січні-лютому 2020-го, в наш інфопростір залітали перші фейки. Наприклад, про інфіковані коронавірусом банани, — розповідає експертка. — Коли влада в Україні почала вводити локдаун, ніхто не пояснював людям, що це за вірус, як він працює, чи є від нього ліки, для чого потрібен карантин. Через відсутність інформації та страх люди масово пішли скуповувати туалетний папір і гречку — предмети першої необхідності. Але варто розуміти, що якби в людей була детальна інформація, пояснення, як діяти і жити в умовах карантину, такого б не було. Паніка з’являється там, де є нестача інформації».

За словами Альони Романюк, на початку локдауну в Німеччині щодня на центральному каналі транслювали сесію запитань до головного лікаря країни. «На початку коронавірусної пандемії ми стикнулися і з так званою інфодемією, адже фейків і чуток було більше, ніж хворих на той час, — каже вона. — Крім фейків про ковід, були й маніпулятивні повідомлення, перекручування слів експертів тощо. Наприклад, замість верифікованих досліджень могли публікувати чернетки дослідів, видаючи їх за факти. Коли ми аналізуємо будь-яке повідомлення про коронавірус, нам треба виділити факт і подивитися, чи він вирваний із контексту, чи ні».

Альона Романюк розповідає, що на початку пандемії фейки про коронавірус поширювалися й для того, щоб розхитати ситуацію. Наприклад, у березні 2020-го, коли в Україні на ковід захворіло лише двоє людей, Росія поширювала брехню про шість тисяч хворих, яких наша влада нібито приховує. «Проте інколи фейки можуть ставати правдою. Згодом в Україні справді стало стільки хворих, але не в березні, коли такі історії зіграли проти України та української влади, — каже Альона Романюк. — Тоді ж у соцмережах запускали повідомлення, що, наприклад, в Італії, скасували оплату кредитів чи плату за оренду житла й комуналку. Всі ці повідомлення супроводжувалися підписом — “а що у нас?” і коментарями, яка погана у нас влада. Це один із елементів дискредитації держави. Але якщо глибоко покопирсатися в темі, добре погуглити, ми дізнаємося, що в Італії не скасовували ніяких виплат, а лише відтермінували їх».

На думку Альони Романюк, фейки, які стосуються медицини, здоров’я людини, здатні вбивати. Вона розповідає, як у мережі поширювали фейк про вчителя, який вилікувався від коронавірусної хвороби за допомогою гарячого віскі. «Через цей фейк, наприклад, в Ірані померли десятки людей. Їхній міністр охорони здоров’я говорив, що вони змушені боротися не лише з Covid-19, а й з алкогольними отруєннями, — каже Альона Романюк. — Іран — ісламська країна, тому придбати алкоголь там непросто, й коштує він чимало. Але люди побачили цей фейк, повірили в нього, й почали купувати на чорному ринку палену горілку. Тоді ж активізувалися шахраї, і замість етилового спирту продавали метиловий. Від “лікування” ним люди втрачали зір і помирали».

Як спростовувати фейки й де шукати достовірну інформацію про коронавірус та вакцинацію

Експертка вкотре повторює, що спростовування фейків — найгірший спосіб боротьби з ними. «Немає нічого гіршого, ніж мати справу з фейками. Нам треба максимально поширювати правдиву інформацію: робити експлейнери, публікувати офіційні повідомлення, давати в матеріалах детальні відповіді на проблемні запитання, щоб не залишати поля для маніпуляцій і фантазій», — розповідає Альона.

Однак на деякі теми чи навіть дрібні фейки, на її думку, журналістам не треба реагувати. Йдеться про фейки, які мають мінімальне охоплення: спростовуючи їх, медійники лише поширюватимуть неправдиву інформацію.

Тим журналістам, які спростовують неправдиві повідомлення, Альона Романюк радить не повторювати фейкову тезу на початку новини чи тексту. «Коли фактчекери так роблять, вони грають на руку фейкометам, — каже вона. — Спершу потрібно написати правду. Наприклад, що вакцини рятують життя. А вже потім пояснити, що ви пишете це, бо в мережі поширюють ось такі побрехеньки. Брехню слід загортати у подушку з правдивих фактів, а не навпаки».

Альона Романюк додає, що інколи фейк не потрібно спростовувати, адже достатньо просто вказати його джерело, щоби люди зрозуміли, що такій інформації вірити не можна. «Так можна робити, наприклад, якщо фейк шириться з російських сайтів. Цього інколи буває достатньо, щоби людина перестала вірити, — каже вона. — Натомість є багато фейків, які потрібно спростовувати ґрунтовно, шукати експертів, зокрема, медиків, якщо тема стосується коронавірусу, давати їм слово».

Достовірну інформацію про коронавірус та здоров’я експертка радить шукати за посиланнями:

• сайт ВООЗ;
• сайт МОЗ;
• сайт Центру громадського здоров’я;
• сторінка Національної служба охорони здоров’я;
• сайт «Коронавірус в Україні»;
• сайт UNICEF;
• сайт Центру контролю захворюваності у США.

Фото: flickr.com