Ідея Олександрівна — філологиня-чотирикурсниця, яка разом зі своєю мамою працює над однойменним ютуб-каналом, де публікує відео про бойківську та гуцульську говірки, літературу по-бурлацьки та зниклі звуки української мови. Відео, на яких у кадрі Ідея з’являється разом із кішкою Мальвочкою, набирають сотні тисяч переглядів і коментарів людей, які захоплюються філологинею і просять розповідати більше про різні діалекти. В інтерв’ю MediaSapiens Ідея Олександрівна розказала про «магію ютуба»; бажання знімати відео не лише на мовні теми; чому довго відкладала запуск патреона; а також де черпає наукову інформацію для блогу і які має плани на майбутню експедицію селами України.

— Ідеє, на вашому каналі багато підписників, однак не так уже й багато відео, — всього дев’ять за півтора року існування. Та й перші кілька відео у блозі стосувалися літератури, а зараз ви все більше уваги приділяєте мовним темам, як-от різним діалектам української. Як так сталося і про що ваш канал більше — про мову чи літературу?

— Перші відео на каналі стосувалися літератури, бо я хотіла промацати аудиторію, зрозуміти, що людям подобається, і такий шлях здавався мені найпростішим. Але з детальним вивченням літературної теорії, заглибленням у тему ставало все складніше.

Я почала вести канал, коли закінчила другий курс, у мене ще не було масштабного знання літератури й літературної теорії. Тоді ми закінчили вивчати середньовічну літературу, залишалося ще чимало простору для вивчення, тому у відео я обмежувалася шкільною теорією. Думала, що моєю цільовою аудиторією будуть випускники шкіл, яким треба скласти зовнішнє незалежне оцінювання і вони хочуть дізнатися щось про конкретний твір. Вийшло трошки не так: третє відео на каналі вже було про суржик. Я зробила його, тому що люди в інтернеті часто не мають рації, сперечаються щодо суржику, намагаються визначити, що ним є, що — ні. Витрачати купу часу, щоби пояснити комусь у коментарях, що він не правий, не дуже раціонально. Простіше зняти відео з роз’ясненнями, оскільки я маю таку можливість, а потім кидати їм його, мовляв, дивіться і не випендрюйтеся. Так і почалася мовна серія відео, хоча ролик про суржик я видалила, адже те, що я тоді думала про це явище, не збігається з моїми теперішніми думками.

Пізніше я вирішила відзняти серію відео про українські діалекти. Несподівано для мене, ця тема зайшла. І зараз чимало людей знають мене саме як людину, яка знімає відео про діалекти, хоча я не хочу обмежуватися виключно цією темою.

— У своїх відео ви спростовуєте поширені міфи про діалекти. Наприклад, кажете, що м’який звук «ч» не обов’язково є впливом російської мови, як це заведено вважати. А навпаки — що так говорили українці на певних територіях задовго до русифікації. Чи не стикалися зі звинуваченням у свій бік через такі заяви?

— Таких претензій не було. Але буває, пишуть, що українська — це просто польський суржик, а не повноцінна мова. Здебільшого мені тільки дякують, що я пояснюю різницю між літературною мовою і діалектами. І за те, що я не говорю про суржик, а розповідаю про чистий діалект, завжди відокремлюю ці поняття. Це важливо, особливо якщо йдеться про північні діалекти, де дуже великий вплив тієї ж російської мови. У мене вже вухо натреноване відокремлювати власне діалекти від впливів сусідніх мов.

Треба розуміти, що діалект — це не вплив сусідньої мови. Діалект — це наслідок розвитку мови, скажімо, на прикордонній території, де вона розвивається по-іншому, ніж у центрі країни.

— Повертаючись до кількості відео на каналі. Чому за майже два роки їх з’явилося лише 9? Чи не вимагає ваша аудиторія більше контенту?

Складно поєднувати ведення каналу із навчанням у Могилянці. Зараз я працюю над дипломною роботою, тому маю небагато вільного часу. На початку листопада я випустила відео, з тих пір намагаюся позакривати всі хвости до сесії, щоби приділити багато часу для створення нового відео, яке має вийти от-от. У майбутньому хочу публікувати по одному відео на місяць.

— Як так сталося, що маючи лише 9 відео, вдалося заохотити підписатися на канал майже 60 тисяч людей?

Була весна 2021 року, гурт Go-A із піснею «Шум» виступав на «Євробаченні». Я відзняла відео про цю пісню ще в березні, напередодні конкурсу. Подумала, що це хороший спосіб хайпонути й розкрутити канал. Так і сталося, багато людей цікавилися цією темою.

Потім було відео про бойківський діалект, яке також вистрілило, на мій подив. Я думаю, що це магія ютуба: хтось із моїх друзів приніс когось у жертву, і боги ютуба зглянулися наді мною. Ще я думаю, шо це знак долі, тому не маю права його ігнорувати і кидати цю справу.

— Чи не стикалися з упередженим ставленням викладачів чи глядачів через те, що ви ще студентка, а вже «навчаєте» велику аудиторію й претендуєте на експертність?

— З боку викладачів претензій щодо моєї експертності не було. Навпаки, я співпрацюю зі своєю викладачкою з діалектології, прошу її надіслати мені якісь матеріали, приклади говірки, якщо вони в неї є. Звісно, вона не переглядає мої сценарії, але інколи я можу звернутися до неї по пораду. На жаль, я все одно деколи припускаюся помилок у відео через свою неуважність, за що мені дуже соромно. Але хто з нас без гріха?

Велика частина моєї аудиторії — люди 30+. І це чудова публіка, від них я отримую багато хороших слів та любові. Із ейджизмом від цих людей, мовляв, та що вона, така молода, знає, я не стикалася. Це максимально мої люди. Інколи я отримую захоплені відгуки, що мої відео потягнуть на кандидатську. Я дякую, але розумію, що це не так.

Натомість критику я отримую від людей свого віку. Здається, що вони звикли шукати у відео чи текстах щось не те, якісь неточності чи помилки, і писати про це в коментарях. Таких людей я найбільше боюся. Бо коли ти говориш на велику аудиторію, страшно помилятися. Зазвичай я сама усвідомлюю свої помилки після того, як їх роблю. А такі коментарі — додаткова шпичка в серце.

— У ваших відео ви використовуєте шматочки записів інших людей, — науковців, мовознавців, фольклористів, які фільмували, як говорять українці в різних регіонах. Оскільки так багато уваги приділяєте діалектам, чи не планували їхати у власну експедицію українськими селами, щоби записати, як там говорять зараз?

— Плани поїхати в експедицію є, але поки що втілити їх складно. Зокрема, через епідемію й навчання. Але мені дуже хочеться, і я сподіваюся, що цією весною вдасться кудись поїхати. Наприклад, у села на середньому Поліссі, на Бойківщину. Зараз усі записи діалектів я беру з вільних джерел, хоча останнім часом хороші люди почали присилати мені свої записи діалектів із різних областей. І якщо в тих, хто читає це інтерв’ю, є такі записи, присилайте, будь ласка.

— Розповідаючи про діалекти, ви постійно наголошуєте, що спілкуватися говіркою — не соромно. Чому, на вашу думку, треба берегти діалект, а не лише говорити літературною мовою, на чому наполягають чимало інших блогерів та блогерок, які вчать «говорити української правильно»?

— Кожен діалект на території України колись міг стати літературною мовою, адже вона не береться нізвідки. У діалекті дуже часто захована історія мови. Тобто за допомогою фонетичних і лексичних змін у діалекті ми можемо простежити історію розвитку мови. Діалект — це наша індивідуальність, мікроідентичність всередині мови. Соромитися його точно не варто.

— Чому так сталося, що деякі діалекти, наприклад, ті, якими говорять на Івано-Франківщині чи Закарпатті, більш поширені й упізнавані, а ті, якими говорять на Запоріжжі, — менш відомі?

— Тут є два моменти: самоусвідомлення та час виникнення. Ті діалекти, які ми маємо на заході чи півночі, — старі, деякі навіть встигли відмерти. На заході, наприклад, вони законсервовані. Люди себе усвідомлюють, не соромляться презентувати власну говірку. Натомість на Запоріжжі, наприклад, побутує степовий діалект, — один із найновіших в українській мові, він зародився близько 150 років тому. Там не було конкретної етнічної групи, яка могла б себе асоціювати з цими територіями чи мовою. Діалект там ще не встиг устоятися, як настали радянські часи, і його вже почали щемити. Тобто цей діалект не став поширеним та популярним через низку історичних чинників. Але я сподіваюся, що завдяки проєктам, які популяризують діалекти, мешканці сходу і півдня також перестануть соромитися того, як вони говорять.

— У мережі є чимало блогів про українську мову. Зокрема, є інформація й про діалекти, наприклад, на каналі «Твоя підпільна гуманітарка». Чим, на вашу думку, відрізняється контент «Ідеї Олександрівни» від того, який створюють інші блогери-філологи? І, можливо, плануєте спільні проєкти з творцями інших подібних каналів?

«Твоя підпільна гуманітарка» поки відзняла загальне відео про те, що таке діалекти. Наскільки розумію, вони також збираються в цю тему заглиблюватися, однак я не відчуваю конкуренції з ними. У нас різна цільова аудиторія. Навіть якщо подивитися на подачу, можна зрозуміти, в чому між нами різниця. Відео на каналі «Твоя підпільна гуманітарка» виходять в академічному стилі. Остап Українець, розповідаючи щось на відео, ніби читає лекцію, не забуваючи пояснювати всілякі терміни. Натомість моя фішка у спрощенні. Мої глядачі — це люди, які потребують простої, щирої подачі інформації. В цьому, мені здається, мій плюс, бо мене розуміють усі, незалежно від рівня освіти.

Я запланувала одну колаборацію. Але все ж я поки що не відчуваю якогось конекту між блогерами і блогерками, які популяризують українську. Є два типи лінгвістики: прескриптивна, яка каже нам як говорити, і дескриптивна, яка описує те, як ми говоримо. Більшість блогерів, які розповідають про мову, користуються прескриптивним підходом, а мені ближчий дескриптивний. Я не хочу розповідати людям «кажи ось так, а не так». Це не мій стиль.

— Із відео на каналі справді можна дізнатися чимало інформації. Цим часто захоплюються в коментарях ваші підписники. Мовляв, готуючись до зйомки ви перечитали сотні сторінок у десятках книжок. Як ви обираєте інформацію для своїх сюжетів, як знаєте, якими джерелами користуватися можна, бо там вона достовірна, а якими — точно не треба?

— У наукових колах є список авторів, які є світочами, і їм можна довіряти без злого умислу. Тобто, відкриваючи їхню працю, ти знаєш, що вони скажуть все так, як треба і як воно є. Готуючись до запису, я беру інформацію з різних праць Шевельова, Бевзенка та інших, зіставляю факти, намагаюся підводити все до спільного знаменника і спиратися на живі приклади.

— У своїх відео ви дякуєте за допомогу мамі та однокурсникам. Як саме вони допомагають вам при створенні контенту?

Над каналом я працюю разом із мамою. Вона також філологиня, тому ми добре розуміємо одна одну. Мама моя продюсерка, редакторка, мотиваторка. Вона підбирає зразки для моїх відео, допомагає зі зйомкою, свариться, якщо я лінуюся.

Інколи я прошу допомоги в однокурсників. Наприклад, на діалектології ми мали описати словник із якогось діалекту. Я працювала із бойківським, але, готуючи відео про інші діалекти, просила однокурсників, які ними займалися, поділитися зі мною знайденими матеріалами за згадку в ефірі. Така співпраця полегшує мені життя і пришвидшує процес створення відео.

— Як я зрозуміла переглядаючи відео, ваші підписники підтримують вас фінансово і якийсь час умовляли створити патреон, проте ви не хотіли цього робити. Чому зрештою здалися?

— Я створила патреон, бо цього хотіли мої підписники. Відкладала його створення, адже переживала, що не зможу створювати регулярно унікальний додатковий контент. Але одного разу мені надіслали переказ на картку із приміткою: «заведи патреон». От я й завела. Я розумію, що людям важливіше підтримати мене копійчиною, ніж побачити преміальний контент за їхні пожертви.

Зараз у мене близько 150 патронів, і я вважаю, що це класний результат. Іноді мені стає соромно за те, що я нічого не роблю, а мене підтримують аж 150 людей! Це мотивує працювати далі. Одного разу мені написала людина, яка підписана на патреоні, й запитала, коли буде відео. Сказала, що їй потрібно знати, за що вона платить гроші. Після цього я дуже боюся,  що не виправдаю чиїхось очікувань.

— Як плануєте розвивати канал у майбутньому? І про що, крім діалектів, там ще з’являтимуться відео?

— Про мову, літературу, культуру, звичаї, обряди… Найближче відео буде про українське язичництво, потім знову будуть відео про діалекти. У майбутньому також планую знімати відео про українські імена, прізвища, назви населених пунктів.

Не маю конкретного плану щодо цифр — кількості переглядів чи підписників, але хочеться, щоби згодом ми з мамою могли працювати лише над каналом, щоби канал був основним джерелом заробітку для нас.