Як боротися проти дезінформації? Чи можна використовувати методи ворога? Чому для регіонів потрібна окрема стратегія протидії дезінформації? Як при цьому взаємодіяти із владою, щоб не звинуватили в роботі на неї? Своїми відповідями на ці питання ділилися фактчекери та редактори під час West Media Forum.

Заступниця керівника проєкту VoxCheck Світлана Сліпченко розповіла, що дезінформація — це комплексне та систематичне явище. Воно включає метанаративи (метатеми), з яких виокремлюють уже наративи та меседжі. Пояснила на прикладі теми газу, яку взяла за метанаратив. З цієї теми можна виокремити низку меседжів: «Україні варто імпортувати російський газ», «для України збитково імпортувати російський газ», «в України нас достатньо свого газу» тощо.

«Ці наративи формуються фейками із соцмереж, маніпуляціями у ЗМІ (неякісних українських, проросійських та російських ЗМІ), від псевдоекспертів та політиків. Саме так формується навала дезінформації в Україні: з різних боків, підсилюючі одна одну. Вона вся звучить в унісон. Чому це спрацьовує? Дезінформація є систематичною та безперервною. Звісно, є одноразові фейки та маніпуляції, які залежать від інфоприводу», — пояснила Сліпченко. 

 Експертка запропонувала три способи боротьби проти дезінформації:

1. Підвищувати опірність авдиторії. Вона уточнила, що це більше стосується освіти, однак усе працює в комплексі.
2. Експлейнери, які виконують функцію префактчекінгу. Журналісти та якісні медіа можуть підготувати свою авдиторії до дезінформації, з якою вона стикнеться пізніше. За словами Сліпченко, у випадку вчасно поширених експлейнерів спрацьовує особливість психології та мозку людини: перше побачене / прочитане — запам’ятовується найкраще.
3. Обманний метод: користуватися методами ворога проти нього. Якщо медіа відчуває, що здатне керувати емоціями авдиторії, уточнила заступниця керівника проєкту VoxCheck, то цей метод можна використовувати. Зокрема, це можна зробити через розповіді про близькі для людей теми, життєві історії тощо. Вона виправдовує легальний клікбейт, але проти «шоків / сенсацій».

Голова правління ГО «Центр аналітики і розслідувань», засновник проєкту з протидії дезінформації «Без Брехні» Олександр Гороховський також звернув увагу на системність та впорядкованість поширення дезінформації. Саме тому, щоби протистояти навалі фейків та дезінформації, зауважив він, між фактчекерами не має бути конкуренції — має бути співпраця. До речі, саме команда «Без брехні» розібралась із російською дезінформаційною спецоперацією, в межах якої зазнав атаки сайт «Детектор медіа».

«Сьогодні дезінформація має системний характер. Якщо ми бачимо тисячу вкидів та фейків на різні теми, нам здається, що це хаос. Ні, насправді цей хаос дуже впорядкований. Ми так само систематизовано та структуровано повинні протидіяти цій навалі, — каже Гороховський. — Якщо ми ставимо за мету ефективно протидіяти дезінформації, то ключик — колаборація. Лише таким чином ми можемо протистояти навалі». 

Окремо він наголосив на необхідності розбудовувати мережу проєктів із протидії дезінформації на регіональному рівні. «Чому важливо акцентувати увагу на роботі в регіонах? Кожен регіон — це окрема інформаційна бульбашка. Якщо ми проаналізуємо кожен регіон, то знайдемо мільйон особливостей та інструментів, які будуть характерні та ефективні в конкретній області. Сидячи в Києві, можна й не зрозуміти, чому саме цей фейк та дезінформація тут популярні», — пояснив голова правління ГО «Центр аналітики і розслідувань» та додав, що протидія дезінформації на регіональному рівні — це не стільки про викриття, скільки про довіру. На його думку, стратегію протидії дезінформації також варто випрацьовувати, ґрунтуючись на особливостях регіону. З ним погодилася редакторка фактчек-команди «Район.in.ua» Світлана Кирилова. Вона працює над проєктом «Брехунець» (окремий фактчекерський відділ мережі сайтів «Район.in.ua»), який буде аналізувати фейки, дезінформації та маніпуляції у Волинській та Рівненській областях. 

«Мало знайти та спростувати фейк — потрібно визначити, звідки виросли ноги, хто і як розвивав інформаційну кампанію до цього. Суспільство довго й наполегливо готують до кожного інформаційного вкиду, тому потрібно вчасно зреагувати на цю ситуацію й бути готовим. Часто для цього навіть використовують меми», — розповіла вона.

Заступник керівника Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Микола Балабан зауважив, що точковими ударами дезінформацію подолати не вдасться. Натомість необхідно об’єднувати зусилля журналістів, громадських організацій та держави. «Дезінформація — це феномен, який з нами надовго. Її не можна подолати певною дією, закриттям каналів чи сторінок у соцмережах. Кожна ланка в цій боротьбі має ефективність, але, об’єднавши зусилля, можна значно ефективніше боротися з дезінформацією», — переконує він. 

Втім, аби об’єднувати зусилля, потрібні прозорі і зрозумілі правила взаємодії, які унеможливлюють зловживання. Колишній головний редактор «Українського тижня», шефредактор програми «Зворотний відлік» Дмитро Крапивенко погодився, що ЗМІ мають співпрацювати з органами влади, однак застеріг — «загрозою іноді є сама влада».

«З органами влади потрібно співпрацювати. Якщо ви відмовляєтеся від цього, то ви створюєте альтернативну реальність, що влади як такої немає або ви її постійно критикуєте. Тоді ви стаєте заангажованим в бік опозиції, що теж не є нормальним, на мою думку», — зазначив він, однак уточнив, що влада може зловживати своїм становищем та звертатися до журналістів з «особистими проханнями» — і виконувати їх для медіа неприйнятно. Дмитро Крапивенко також рекомендував не замовчувати випадку тиску з боку влади, а публічно й виважено про них повідомляти. Водночас він зауважив, що не варто повідомляти про кожне непорозуміння з представниками влади як про цензуру та тиск.

«Нормальним, незалежним, успішнім ЗМІ завжди будуть сприяти численні організації. Коли має місце факт порушення свободи слова та тиску на ЗМІ, про це не можна мовчати, але й не можна зловживати. У нас політики та журналісти починають кричати про цензуру. Насправді в результаті це може створити ефект хлопчика з вовками. Будьте правдивими. Якщо сталося непорозуміння з представниками влади — не треба натягувати пугача на глобус», — сказав шефредактор «Зворотного відліку». Нагадаємо, нещодавно команда програми мала публічний конфлікт з Офісом президента, заявивши про намагання влади диктувати редакції гостьову політику. 

Окремо Дмитро Крапивенко звернув увагу на комунікацію з органами влади, зазначивши, що краще її вести через офіційні запити. «Прессекретарі іноді хочуть встановити панібратські стосунки й ведуть комунікацію через неофіційні канали. Телефонні аудіозаписи в суді будуть не найкращим аргументом, а от переписки в месенджері можна показати в разі чого. Але це не означає, що варто відмовитися від офіційних запитів. У разі виникнення проблем можете себе убезпечити, щоб до вас не виникало жодних претензій, — пояснив Крапивенко. — Якщо органи влади не відповідають на запити, я раджу публікувати все, що у вас є, та чекати, коли влада на це відреагує. Якщо вони відмахуються й думають, що без їхньої відповіді ви нічого не напишете, — вони глибоко помиляються».

Щоби зробити позиції в комунікації з представниками політичних сил більш виграшними, Дмитро Крапивенко радить визначити, який журналіст спілкуватиметься з владою, а який з опозицією — щоб це не була одна людина. За його словами, це збільшує довіру та покращує взаємини між редакцією та владою.

Фото: West Media Forum