«Свої, чужі та сторонні: вступ до соціології міста», «Як читати візуальну культуру», «Гроші та муза» — все це назви десятисерійних онлайн-курсів від львівського Центру міської історії, створених за підтримки Українського культурного фонду. Автори та авторки курсів — історик Богдан Шумилович, соціологиня Наталія Отріщенко та викладачка американського Стетсонського університету Мейгіл Фалвер — навчають глядачів сприймати міський простір і те, що ми в ньому бачимо, по-новому. А ще розповідають, чому культура — це не щось далеке від буденного життя, а те, що оточує нас скрізь. Про ідею курсу, його основні смисли й те, для кого він створювався, MediaSapiens поспілкувався із творчинею одного з курсів Наталею Отріщенко та з програмною й комунікаційною менеджеркою Центру Мар’яною Мазурак.

— Ваша інституція називається «Центр міської історії» і розташована у Львові. З огляду на це, одразу уявляється, що все, чим ви займаєтеся, стосується історії цього міста. Однак, переглядаючи курс лекцій, я зрозуміла, що це не зовсім так.

Мар’яна: Наш центр справді розташований у Львові. Львів є для нас важливим місцем і містом, де ми живемо й працюємо, вивчаємо його складну, різношарову історію. Львів є для нас нескінченним об’єктом дослідження. Проте у плануванні своєї роботи, створенні проєктів ми не обмежуємося Львовом. Місто для нас — організм чи форма, через яку можна подивитися на конкретні місця, проміжки історії, співжиття різних спільнот у той чи інший час. Львів — не єдиний об’єкт нашого дослідження.

Наталка: Ми ніколи не планували вивчати історію виключно Львова. Нас цікавить міська історія загалом. Але ми розуміємо, що ця історія стосується не лише процесів, що відбуваються в містах, а й зв’язків між містом і селом, між містом і природою. Львів для нас важливий як дім, як те місто, з яким нас поєднують життєві історії, тому ми прагнемо його краще зрозуміти, пізнати, любити. Але наші проєкти не тільки про Львів, а радше про місто: про його минуле, теперішнє і майбутнє.

— Чому вирішили записати відеокурси? І як обирали напрями для нього?

Наталка: Ці курси не виникли нізвідки. Не було так, що ми прокинулися зранку й подумали: а чи не зробити нам курс? Наші курси — результат роботи, яку ми виконуємо як інституція, і тих завдань, які ми перед собою ставимо. Ми не робимо проєктів заради проєктів. Ми мусимо вбачати в них певний розвиток і зв’язок із нашими попередніми напрацюваннями. І в цих онлайн-курсах він є. У Центру міської історії є три основні сфери, навколо яких будується робота: цифрова історія, публічна історія й академічні дослідження. Проте освітній напрям також є, він став для нас можливістю поділитися нашими матеріалами, ідеями й питаннями.

Мар’яна: Освітні проєкти завжди були в нашій роботі, тільки в різних формах. Наприклад, коли ми робили виставки, то створювали до них освітню програму, розраховану на учнів чи студентів. Також ми організовували літні школи з історії єврейської культури, з історії архітектури та містопланування тощо. Коли до нас приїжджали дослідники чи дослідниці з інших міст або країн, ми пропонували їм провести курси чи лекції, якщо був запит. За допомогою освітніх курсів чи лекцій ми можемо розвивати критичне мислення, вчитися ставити запитання, дивитися під різними кутами на ті чи інші теми.

В один момент ми зрозуміли, що втілили чимало проєктів, маємо багато напрацювань в освітньому плані й готові ними ділитися. А для того, щоби ділитися, треба мати місце, де можна це робити, тому ми створили цифрову освітню платформу, на яку стараємося залучити якомога більше різних людей. Створення відеокурсу — новий досвід для нас. Розробити теми нам було простіше, ми розуміли, що можемо запропонувати, адже в нас є багато напрацювань, ми багато говоримо про місто, культуру, дизайн. Але із самим записом і форматом лекцій було складніше. Ми хотіли створити щось середнє між академічним і більш популярними форматами. Проте поки що наші курси схожі на звичайну академічну лекцію.

— Якби ми з вами малювали портрет реципієнта або реципієнтки вашого онлайн-курсу, як би виглядала ця людина?

Мар’яна: Ми не знаємо, хто наш реципієнт. Але, аналізуючи перші відгуки про курс, я бачу, що це нова для нас комбінація людей. Ми маємо певне припущення, хто буде нашою авдиторією, але лишається загадкою те, яке середовище витвориться із глядачів та глядачок курсу.

Наталка: Моїми першими глядачами були оператор та звукорежисер. Як мінімум, двоє людей були в авдиторії і з їхньої реакції я могла хоч трішки зрозуміти, наскільки доступно я пояснюю, чи навпаки — наскільки складно. Це був новий досвід для мене, адже переважно я викладаю на неформальних освітніх програмах, де в мене є невеличка група, з якою ми займаємося освітою через дослідження. Ми безпосередньо працюємо з конкретними випадками, намагаємося кожен зрозуміти, розібрати. А відеокурс — це інший тип стосунків з авдиторією. Під час офлайн-навчання я добре відчуваю авдиторію й розумію, де треба заглибитися, де зробити акцент. У випадку відеолекцій, коли моя авдиторія є уявною, це було складно й стало для мене викликом.

Створюючи цей курс, я думала, що мені хотілося би послухати, якби я приїхала досліджувати якесь місто або ж мала вільний день у своєму й хотіла би подивитися на нього по-новому, зрозуміти краще. Я намагалася дати глядачам і глядачкам ті інструменти, які допоможуть зрозуміти місто незалежно від того, де воно розташоване, як забудоване тощо. Я думала в першу чергу про містянина чи містянку, які прагнуть по-новому сприйняти простір. Мені приємно, що лекції слухає моя мама, наприклад, і ділиться зі мною враженнями. Тобто це їй резонує, якісь сюжети вона може порівняти із власним досвідом. Тому я думаю, що цей курс для тих людей, які готові вийти за рамки свого звичного сприйняття. Він для людей, які займаються самоосвітою, вмотивовані дізнаватися щось нове. Але якщо хтось випадково «гулятиме» інтернетом і натрапить на згадку про курс, клацне, трохи подивиться і людину «затягне», я вважатиму це успіхом. Курс задумувався як десять лекцій, пов’язаних між собою спільними питаннями, оптикою. Проте не виключаю, що хтось може дивитися окремі сюжети.

— Наталко, у своєму курсі ви розповідаєте, як досліджувати місто і вчитися розуміти його, зокрема, на прикладі Львова. Чи можна застосовувати ці практики й способи, щоби проаналізувати й зрозуміти будь-яке інше місто?

Наталка: Мій курс не тільки про Львів. Багато лекцій мають сюжети з Одеси, Ужгорода, Запоріжжя, Тернополя, Харкова та інших міст. Я теж шукала способи, як із цією оптикою і з цими запитаннями, які я ставлю в лекціях, можна підходити до аналізу різних міст. Як приклади обирала українські міста, тому що моя авдиторія переважно українськомовна. Проте ми зробили й англійські субтитри до лекцій, адже хочемо виходити на глобальну авдиторію. Потенційно цей курс отримає найбільший відгук саме від українських глядачів і глядачок. Відповідно, я обирала ті міста, з якими сама знайома і приклади з яких можуть наштовхнути людей на подальше думання. Мені видається, що ті запитання, які я ставлю до міст у своїх лекціях, досить універсальні, і якщо моєю авдиторією є будь-хто, містяни або гості міста, то я впевнена, що вони зможуть віднайти сюжети чи історії, які я оповідаю, в містах навколо себе.

Кожну лекцію відкриває якийсь звук чи мелодія. Здавалося, що це дрібні деталі, яких люди можуть і не помітити, але мені хотілося, щоби вони там були. Через ці кількасекундні звуки я теж занурюю глядачів та глядачок в обрану тему. Це теж було викликом: придумати, що це будуть за звуки, як їх пов’язати з конкретною лекцією, як вони працюватимуть разом.

— Крім курсу про соціологію міста, є ще два. Як виникли ці теми і як вдалося долучити до співпраці американську історикиню Мейгіл Фавлер?

Мар’яна: З Мейгіл ми співпрацюємо десять років. Вона викладала в Центрі міської історії та Українському католицькому університеті курс, який стосувався культурної історії. Ми дуже зраділи, що Мейгіл погодилася на нашу авантюрну пропозицію й записала для нас курс відеолекцій «Гроші та муза: вступ до історії культури». Він класний тим, що дає зрозуміти, наскільки наскрізною і всепроникною темою є культура в реальному житті. А ще він корисний не лише з точки зору тем, яких торкається, а й через те, що лекторка вчить працювати із джерелами, дає теоретичне підґрунтя, на яке можна спиратися, говорячи про культуру, беручи участь у дискусіях. Це такий собі «вступ до критичного мислення», адже під час курсу ми можемо дізнатися, як дивитися на ті чи інші проблеми чи явища крізь різні лінзи — гендер, владу тощо.

Мені здається, що цей курс потенційно сподобається людям, які цікавляться культурою. Це не обов’язково мають бути культурні діячі, митці чи менеджери. Це можуть бути люди, які мають бажання й потенціал розвивати уважність до культури міст, у яких вони живуть.

Курс Богдана Шумиловича — про візуальне, якого чимало навколо. Усі наші курси про культуру й місто, про життя в місті і про те, як ставити правильні запитання й розвивати внутрішню уважність до основних аспектів, — через культуру, візуальні образи, соціологічні чинники.

— Чому вирішили запустити саме онлайн-курс?

Мар’яна: Ми думали про запуск курсу й раніше, але епідемія коронавірусної хвороби, безумовно, стала каталізатором і спонукала зняти відео швидше. Онлайн-формат, на нашу думку, допоможе значно розширити його авдиторію. А ще такий формат роботи — це пошук нових способів взаємодії з тією авдиторією, яка в нас уже була. Крім цього, ми старалися розробити курси так, щоби їх можна було інтегрувати в університетські програми — бакалаврські та магістерські.

— Чи плануєте розвивати освітній напрям надалі?

Мар’яна: Плануємо, вже маємо кілька ідей. Імовірно, курси стосуватимуться культурної спадщини, історії споживацтва, історії різних регіонів України, фотографії як історичного джерела.

Фото: «Центр міської історії»