Яким насправді було життя Роксолани, чим відома режисерка Кіра Муратова, з якими труднощами стикалася розвідниця Ольга Басараб, чому історикиня Наталія Полонська-Василенко, аби здобути освіту, мала запитати дозволу в чоловіка. Ці та інші історії розповідають у серії подкастів «Це зробила вона» — проєкті кампанії проти сексизму «Повага» та видавництва «Видавництво». Загалом автори та авторки проєкту розповіли історії 39 українок, які стали відомими в різних сферах — програмуванні, мистецтві, медицині. Історії видатних жінок ведучі розповідають разом із авторками статей про цих постатей, які й увійшли до однойменної книжки — «Це зробила вона». Про те, як виникла ідея створення подкастів, та про руйнування гендерних стереотипів за їх допомогою говоримо з однією з авторок проєкту Вікторією Єрмолаєвою.

— Вікторіє, розкажіть, будь ласка, про проєкт — серію подкастів «Це зробила вона». Як з’явилася його ідея, яка його мета?

— «Повага» створила цю серію подкастів у співпраці з Національним демократичним інститутом та видавництвом «Видавництво» за фінансової підтримки Швеції. Це нові історії, маловідомі факти й дивовижні долі видатних українок. Ми знаємо не так багато українських науковиць, художниць, письменниць та спортсменок. Насправді ж їх сотні, проте часто імена цих жінок не відомі широкому загалу. Спочатку друком вийшла книжка «Це зробила вона»  і продовження — «Це теж зробила вона». У 2020 році започаткували подкаст. Історії з двотомника отримали звукове оформлення, щоб залучити якомога ширшу аудиторію, і тепер доступні на Apple Podcasts та Google Podcasts, а також на окремій сторінці проєкту.

Авторками та авторами подкастів стали я та Ірина Славінська, письменник Сергій Осока, репер Freel. Виробництвом подкастів займалася команда «Радіо Поділ». Ми обирали тих героїнь, якими самі цікавилися.

— Цільова аудиторія книжки «Це зробила вона» — діти й підлітки. На кого спрямовані ваші подкасти?

— На людей, яким цікава історія. У тому числі ми б хотіли, щоби подкасти почуло якомога більше молоді. Молодим дівчатам і хлопцям важливо знати про внесок жінок у різні галузі та мати взірець для наслідування. Стереотипно патріархальне виховання часто веде до думки, що відкриття і зміни в суспільстві — справа виключно чоловіча. Ми намагаємося руйнувати цей міф. Бо героїні подкасту — це мисткині, науковиці, громадські діячки початку і кінця XX століття, дисидентки, військові та розвідниці, історичні постаті різних періодів. І це не вичерпний список.

— В українській сучасній армії служать чимало жінок, у тому числі зі зброєю в руках. Однак міф, що військова справа — не жіноча, зберігається. Ви записали подкаст про українську розвідницю Ольгу Басараб, яка була заарештована та закатована. Саме цей подкаст, гадаю, допомагає слухачам та слухачкам зрозуміти, що жінки брали участь навіть у Першій світовій війні. Які ще стереотипи чи міфи про так звані нежіночі професії, на вашу думку, спростовують ці подкасти?

— Якщо продовжити тему жінок на війні, то слід згадати також про Олену Степанівну. Вважається, що це перша жінка, яку офіційно зарахували на військову службу. Дуже цікава й постать Катерини Зеленко — першої в світі жінки, яка здійснила повітряний таран. Насправді, звісно, таких героїнь було набагато більше. На жаль, далеко не всі імена зберегла історія. Нині ж жінок у війську стає все більше. Звісно, це є перемогою в подоланні стереотипів, бо кожна і кожен має право самостійно вирішувати, якій галузі присвятити життя.

У жінок довго не було права здобувати освіту на рівні з чоловіками, вони мали займатися тільки дітьми та господарством. Це є банальною відповіддю на закид: «Якщо ви кажете, що всі рівні, то де видатні жінки-науковиці, фізикині та художниці?»

Наприклад, за двотомником Наталії Полонської-Василенко «Історія України», написаним десь у 60-70-ті роки минулого століття, досі навчаються студенти вишів. Хоча для того, щоб навчатися, їй потрібно було брати офіційний дозвіл чоловіка! Це історикиня, археологиня, одна з провідних представниць державницької школи в українській історіографії, авторка майже 200 наукових праць з історії Запоріжжя та Південної України. 

Ще одна жінка, яка руйнує стереотипи, — Катерина Ющенко. Її називають мамою теоретичного програмування. Ще й досі можна почути думку, що програмування — чоловіча галузь. Але ця жінка стояла біля її витоків ще у XX столітті.

Якщо копнути ще глибше, можна побачити і першу (відому нам) дослідницю медицини. Перша жінка, яка написала медичний трактат, —  українка Євпраксія Мстиславівна, яка жила у XII столітті. Є багато інших прикладів яскравих внесків жінок і в культуру, і в науку, і в громадянське суспільство.

— Життя жінок, про яких ви розповідаєте, не було простим, і на шляху до успіху вони стикалися з купою труднощів. Історію якої жінки було розповідати найважче? 

— Найважче для мене говорити про жінок і війну. На жаль, ця тема актуальна в Україні й досі.

Труднощі, з якими стикалися героїні подкастів, і є їхнім шляхом, їхньої історією. Неможливо розказати про життєвий шлях кінорежисерки Кіри Муратової і не сказати про цензуру, яка забороняла її фільми. Або ділитися історією громадської діячки та розвідниці Ольги Басараб і не наголосити, що жінка була закатована… На жаль, труднощі, недопуск до освіти й роботи, дискримінація — велика частина життя більшості наших героїнь.

— Як говорити про жінок так, аби ці розмови не були сексистськими? Наприклад, інколи про героїню можуть написати чи сказати щось таке: «вона була чарівною жінкою» або ж іншими словами описати її зовнішність. Чи уникали ви подібних висловлювань у своїх подкастах? Як вважаєте, чи можна допускати подібне?

— Є штампи та фрази, недопустимі у гендерночутливій журналістиці. А що гендерна рівність є одним зі стандартів журналістики, можна сказати, що такі вислови недопустимі в журналістиці загалом. Це фрази, які або дискримінують, або об’єктивують жінку. Наприклад, «слабка стать» чи «тендітна жінка» тощо. Бо називати жінок «слабкою статтю» несправедливо, а фразу «тендітна жінка» часто використовують для протиставлення. Часто таке можна почути в репортажах про жінок-військовослужбовиць. Щось на кшталт: «Сержантка Катерина — тендітна жінка з красивим манікюром, яка тримає в руках зброю».

Щоби перевірити себе, чи немає в матеріалі дискримінації чи сексизму, можна використати принцип дзеркала. Чи доцільно сказати: «Сержант Антон — мужній  чоловік із красивим манікюром, який тримає в руках зброю»? Мабуть, ні. На зовнішньому вигляді чоловіків увагу ми акцентуємо дуже рідко. А на зовнішньому вигляді жінок — весь час. Часто при цьому забуваючи запитати, що вона може і вміє, чи приділивши недостатню увагу роботі та здобуткам своєї героїні.

Я вже згадувала про розвідницю Ольгу Басараб. Це єдина героїня в подкасті, щодо якої я сказала фразу «тендітна жінка». У цьому випадку це виправдано, бо зріст і статура Ольги стали одним із аргументів у розслідуванні про її загибель.

Проте в тому, щоб описати зовнішність героїні, якщо це історична постать, щоб уявити портрет, немає нічого поганого. Надто у звуковому форматі, коли ви не маєте змоги показати фото. Головне — не допускати характеристик, які можуть образити чи дискримінувати.

— Про кого з видатних українських жінок ви хотіли б записати подкаст, однак їхніх історії немає у книжці?

— Мені цікаво було би знайти історії перших журналісток та видавчинь, відкрити для себе нові імена, дізнатися більше про роботу преси минулого століття. Я впевнена, що десь ховається дивовижна історія, яку ми ще не знаємо.

А якщо говорити про сучасниць, то хотілося б розповісти про Наталю Ворожбит — фантастичну драматургиню, режисерку, сценаристку. Про Дарину Дмитрієвську — сімейну лікарку, яка руйнує медичні стереотипи. Реперку Alyona alyona, яка присвячує себе соціальним проєктам та подоланню нерівності… Таких жінок у моєму списку, мабуть, сотня, якщо не більше.

— Чи задоволені ви результатами проєкту та відгуками аудиторії? 

— Наші подкасти й розшифровані версії деяких із них, які опубліковані на сайті «Поваги», мають широке охоплення. Деякі історії провокують у соціальних мережах жваві дискусії, десь нас навіть намагаються виправити в якихось деталях — і це прекрасний результат. Отже  люди цікавляться цими біографіями, досліджують життя та внески українок.

Фото: колаж Микола Шиманський, фейсбук-сторінка Вікторії Єрмолаєвої