Двадцятого квітня Міністерство культури та інформаційної політики офіційно презентувало свій раніше анонсований Загальнонаціональний проєкт із медіаграмотності. Які цілі він перед собою ставить, які інструменти використовуватиме і як швидко зможе заповнити наявні в цій сфері прогалини, досягши вразливих верств населення — у репортажі «Детектора медіа».

У презентації взяли участь:

• Олександр Ткаченко, міністр культури та інформаційної політики,

• Тарас Шевченко, заступник міністра культури та інформаційної політики,

• Андрій Вітренко, заступник міністра освіти і науки,

• Євгенія Кравчук, заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики,

• Валерія Ковтун, менеджерка загальнонаціонального проєкту з медіаграмотності Міністерства культури та інформаційної політики,

• Генрік Вілладсен, координатор проєктів ОБСЄ в Україні.

«Про необхідність стратегії медіаграмотності говорили давно, і особливо ці розмови посилилися під час війни. Очевидно, що вже настав час таку стратегію не тільки обговорювати, але й приймати. Ми всі споживаємо новини. І хоча 25% говорять, що новини на них не впливають, насправді ситуація інша: впливають і ще й як, тому що новини зараз повсюди - в гаджетах, ми їх обговорюємо. Тому потрібно виробити культуру ставлення до інформаційного потоку, розвивати критичне мислення і фактчекінг. <...> У країні достатньо велика кількість гравців, які впродовж довгого часу займаються медіаграмотністю: це і наші колеги з інших міністерств, і громадські організації. І фактично нам потрібно об’єднати всіх стейкхолдерів і створити загальну програму, яка б охопила ширші верстви населення», — сказав на початку презентації Олександр Ткаченко. 

«Фактично вперше на національному рівні тема медіаграмотності стає елементом державної політики», — підкреслив Тарас Шевченко.

Валерія Ковтун зазначила, що саме завдяки дослідженню ГО «Детектор медіа» (щорічному Індексу медіаграмотності. — Ред.) МКІП вдалося визначити поточний рівень медіаграмотності українців та окреслити стратегію подальших дій. 

«Починати потрібно з першої проблеми: мова про відсутність розуміння суспільством важливості питання дезінформації і медіаграмотності. Згідно дослідження, 57% населення вважають цю проблему актуальною і 25% вважають, що медіа на них не впливають. Крім того, це дослідження дуже добре показало, наскільки сильно матеріальне становище людини впливає на її бажання вивчати чи не вивчати медіаграмотність. Так, серед категорій, яким вистачає грошей лише на їжу, 72% мають низький та нижчий за середній рівень медіаграмотності», — сказала пані Ковтун.

Вона зазначила, що місія проєкту МКІП полягає в об’єднанні і скоординуванні зусиль усіх стейкхолдерів, щоби зробити медіаграмотність стилем життя українців. Мета проєкту на 2021-2022 роки: підняти рівень обізнаності усіх вікових груп суспільства про актуальність проблеми дезінформації та важливість виявлення маніпуляцій. Основні цілі проєкту: посилення комунікації з боку держави, розвиток медіаосвіти та стимулювання відповідального та безпечного медіасередовища.

Для досягнення цих цілей МКІП запланував цілу низку короткострокових і середньострокових задач. Зокрема, міністерство планує проводити щорічні опитування з метою вимірювання прогресу своєї діяльності та фокус-групи для розуміння інсайтів і потреб представників різних вікових груп.

Важливий принцип діяльності проєкту МКІП — активне залучення аудиторії, зокрема, молоді, до створення власних медіаматеріалів. Валерія Ковтун також зазначила важливість повторюваності і сталості інформаційних кампаній у співпраці з національними медіа і залучення до розповсюдження їхніх меседжів якомога ширшого кола осіб. Залученість до міжнародних практик та обмін досвідом — теж у пріоритеті МКІП.

Керівниця проєкту також окреслила основні напрямки розвитку медіаосвіти в його рамках. Серед іншого, МКІП планує випустити книгу про медіаграмотність для дітей віком 5-10 років. Це має бути сторітелінг у форматі казки про те, як дитині орієнтуватися в інформаційному просторі. На створення цієї книжки МКІП незабаром оголосить конкурс.

Також у співпраці з МОН планується запуск Національного конкурсу «Репортер» для учнів середньої та старшої школи. Переможець змагання отримає змогу показати свій журналістський матеріал у топовому медіа.

Крім цього, МКІП оголосило про плани проводити тренінги для дорослого населення у регіонах, робити відкриті курси з медіаграмотності для студентів, навчальні модулі для журналістів, а в довгостроковій перспективі — про ідею запустити телевізійне соціальне реаліті.

Цілу низку перелічених вище заходів буде створено у співпраці з ОБСЄ.

Посол ОБСЄ Генрік Вілладсен зазначив, що в демократичному суспільстві аспекти медіаграмотності виходять далеко за межі базової безпеки, включаючи і дотримання прав людини, і доступ до правосуддя, і підтримку медіа. За останні десятиліття медіаландшафт в усьому світі змінився надзвичайно сильно. З одного боку, суспільство може насолоджуватися великою кількістю медіаресурсів і вільно висловлювати свою думку, як ніколи досі. З іншого боку, всі ми є свідками розповсюдження неправдивої інформації та пропаганди. Кожен споживач інформації залишається сам на сам із задачею відокремлення правдивої інформації від фейків. Пан Вілладсен підкреслив, що ОБСЄ готова підтримувати міністерство у розробці та запуску інформаційних кампаній та створенні контенту для онлайн-платформи. 

Про співпрацю з урядом Великої Британії та IREX МКІП веде перемовини. Зокрема, мова про розробку навчального модулю для журналістів, створення контенту для онлайн-порталу, співпрацю з університетами і Teach for Ukraine — дворічною програмою з розвитку лідерства, в рамках якої учасники відправляються у невеликі населені пункти, щоби навчати дітей.

До кінця 2022 року МКІП сподівається досягти таких результатів:

• скоординовані зусилля держави та партнерів у просуванні медіаграмотності;

• питання дезінформації та маніпуляцій у медіа є актуальними для 70% українців;

• 90% усвідомлюють, що медіа на них впливають.

Коментуючи презентацію, Євгенія Кравчук погодилася, що до проєкту потрібно залучити якомога більше людей різного віку. Зазвичай про питання медіаграмотності та інформаційної гігієни спілкуються люди, які й так вміють відрізнити правду від фейка. Хоча 60% людей, хоч би вони й хотіли, але не можуть виявити дезінформацію. Саме тому питанням інформаційної гігієни почали займатися на державному рівні.

Андрій Вітренко згадав про концепцію lifelong learning, або навчання протягом усього життя. Він також відмітив, що зараз однією з важливих тем є функціонування штучного інтелекту, який останнім часом відіграє важливу роль в інформаційному просторі — наприклад, у створенні глибинних фейків та поширенні дезінформації. Саме тому тема штучного інтелекту також потребує уваги при створенні програм із медіаграмотності.

«Медіаграмотність є одним із обов’язкових компонентів базової загальної та середньої освіти, тому Міністерство освіти буде раде запровадити проєкт у школах, — запевнив пан Вітренко. — Наша мета — досягнути суттєвих змін у тому, як українці сприймають медіа та здатні перевіряти інформацію, та навчити їх захищати себе від інформаційного впливу, який, на жаль, не завжди є корисним. Медіаграмотність, критичне мислення та інфогігієна  — пріоритети для уряду». 

Експертка IREX Олена Тараненко поставила уточнююче запитання, у чому полягатиме скоординованість дій недержавного сектору з державним у сфері медіаграмотності, крім створення онлайн-платформи — зокрема, чи планується створення експертних рад або робочих груп.

«Поки що найближче, що ми маємо втілити — це портал. Звісно, що в подальшому можемо обговорювати створення спільних груп або, наприклад, залучення експертів із різних організацій до створення нашого полісі-документу. Це дуже важливий документ, який радше виконує комунікаційну функцію, але все-таки це максимальна систематизація і міжнародних практик, і практик громадських організацій із впровадження медіаграмотності. Тут експертиза кожного буде доречною і було би добре, якби кожен міг долучитися до коментування цього процесу. Судячи з досвіду Фінляндії, подібний документ у них розроблявся понад півроку і вони давали можливість кожному висловитися», — відповіла Валерія Ковтун.

Залучення вмотивованого державного гравця до розвитку медіаграмотності в Україні — це, безумовно, позитивний крок. Під час презентації представники МКІП згадували про те, що багато поточних ініціатив у сфері медіаграмотності, запроваджених громадськими організаціями, не можуть похвалитися сталістю. Причина дуже проста: ініціативи громадських організацій фінансуються міжнародними донорами на проєктній основі, часто короткостроковій. Попри те, що на 2021 рік МКІП запланував у власному бюджеті не дуже велику суму державних коштів на медіаграмотність, вагу міністерства при перемовинах із тими ж національними телемовниками щодо інформаційних кампаній не порівняти з вагою громадських організацій.

Ще один напрямок, де в питанні медіаграмотності може бути ефективною саме держава — це робота з найбільш вразливими в цьому питанні верствами населення. Мова не тільки про людей старшого віку. Мова про людей із низьким рівнем доходів, які живуть у селах чи невеличких містах і не користуються інтернетом. Робота з ними вимагає справді великого ресурсу і системного підходу, хоча водночас і навряд чи принесе швидкі результати.

Фото: скріни презентації МКІП