Білоруси продовжують виходити на протести вже чотири місяці. Ще два тижні минуло відтоді, як лідерка білоруської опозиції Світлана Тіхановська виставила Олександру Лукашенко народний ультиматум. До 25 жовтня він мав піти у відставку та звільнити політв’язнів, інакше країна піде на національний страйк — не платитиме податки й не працюватиме, — про це MedaSapiens писав у попередніх хроніках.

Та Лукашенко не сприймає такі погрози надто серйозно: «Якщо хтось думає, що я зараз зібрався і згвинтив… То ось генерали, які постійно зі мною стикалися, бачили — у мене навіть волосся не здригнулося». А тих, хто всерйоз не сприймає його за президента, — звільняють із роботи. У ЗМІ постійно з’являються нові історії звільнених учителів, культурних діячів, чиновників, робітників. За наказом Лукашенка, з університетів також масово відраховують студентів-протестувальників. Та це не завжди вдається, бо не всі декани й ректори схвалюють таку політику. 

Протести «зефіркою» та нова смерть 

Аби зменшити соціальну напругу та підтримати жертв режиму, в Білорусі існує кілька благодійних фондів, які допомагають звільненим, репресованим чи постраждалим від насильства силовиків.

Цього тижня влада знайшла спосіб боротися і з цим, заблокувавши рахунки, щонайменше, 60 людей, які отримали фінансову допомогу від ініціативи BY_help. Звідти неможливо зняти нараховані кошти, а часом і будь-які інші збереження. Слідчий комітет Білорусі пояснив: так банки «арештовують» кошти, які «потрапляли в країну для фінансування протестних акцій».

Білоруські депутати також пропонують ввести покарання за «незаконне використання прапорів». Радше за все, йдеться про біло-червоно-білі стяги — символи білоруської революції, які влада вважає «фашистськими». Сьогодні їх наявність у будь-якого громадянина вважають за доказ «участі в несанкціонованих акціях». Найбільш абсурдний приклад — історія 75-річної пенсіонерки Іраіди Міско, яка отримала штраф за фото, на яких позує із червоно-біло-червоною пастилою. «Так, це так вона висловлює протест. Зефіркою», — прокоментували в міліції. 

У ввечері 12 листопада з’явилось також повідомлення про перший летальний випадок. 31-річний Роман Бондаренко вийшов у свій двір, відомий під назвою «Площа змін», коли невідомі в цивільній формі та масках почали зрізати там біло-червоно-білі стрічки. Подібне часто відбувалось останні кілька місяців. Проте між людиною у масці та одним із жителів зав’язалась словесна перепалка. Роман втрутився у розмову, після чого людина у масці схопила його та з усієї сили відкинула до гірки на майданчику, розповідають очевидці. Потім Бондаренка, який сильно вдарився головою, посадили в бус і кудись відвезли. Через кілька годин його знайшли в комі в лікарні, де він і помер.

«Вони його не побили, а вбили, розумієте?» – говорять у дворі місцеві, які знали хлопця особисто. Від вечора на «Площу змін» приходять тисячі людей, а у вікнах стоять лампадки. Пам’ять хлопця вшановують і в європейських столицях. 

Преса під пресом 

Продовжують затримувати і журналістів. За останні два тижні в білоруські СІЗО потрапили Олег Груздилович («Радіо Свобода»), Катярина Карпицька («Наша Нива»), Роман Попков («МБХ медиа»), Павло Добровольський (працював для БелаПАН, а також був фрилансерм українського видання «НВ») та Віктор Ярошук (Білоруська асоціація журналістів, або БАЖ).

Історія останнього викликає особливе занепокоєння в медіаспільноти. Ярошук — людина у віці, йому винесли вирок у 10 днів арешту «за участь у несанкціонованій акції», і протягом перших днів у камері йому вже двічі викликали швидку допомогу. Причина — різке підвищення тиску, що могло виникнути через невідповідні умови в ізоляторі.

Зі слів очевидців, це погано освітлене підвальне приміщення, де водяться клопи, бракує повітря, а до туалету виводять раз на день. Як розповідала Ольга, дружина журналіста Віталія Циганкова («Радіо Свобода»), коли хтось просив про ще один раз, могли наказати мовчати, інакше «газ пустять».

Загалом із 9 серпня до кінця жовтня БАЖ зафіксувала понад 57 фактів насильства щодо журналістів. 146 затримали на термін понад три години, а 48 відбували арешт, зазвичай 10–15 діб чи більше. Їхні свідчення нині можна послухати в подкасті «Преса під пресом», який нещодавно запустив Пресклуб Білорусі.

Газети й сайти борються

У подкасті обговорюють також інші нагальні проблеми білоруської журналістики. Після президентських виборів незалежні ЗМІ постійно стикаються із блокуванням своїх сайтів, відключенням інтернету, а також попередженнями від Міністерства інформації.

Мінінформ виносить медіа підозри з дріб’язкових причин. Детальніше про них ми розповідали тут, а 29 жовтня стало відомо, що після винесення чотирьох попереджень суд на три місяці позбавив статусу ЗМІ найпопулярніший білоруський портал Tut.by.

Насправді, видання до 2019 року й так працювало без статусу — реєстрація медіа в Білорусі не обов’язкова. Її відсутність не забороняє власникам ЗМІ публікувати та поширювати інформацію, заробляти на рекламі тощо. Журналістам таких незареєстрованих видань можуть хіба відмовити в коментарі державні органи, та, як зізнаються у Tut.by, таке нерідко траплялось і зі статусом. Як пояснює головна редакторка порталу Марина Золотова, найбільша загроза прийнятого судом рішення полягає в тому, що тепер журналісти й фотографи Tut.by не зможуть легально працювати «у полі», тобто на акціях протесту, бо їхні редакційні посвідчення нічого не варті.

Проте медійна спільнота намагається допомогти порталу. Наприклад, засновник та головний редактор Йосиф Середич видав кільком колегам із Tut.by редакційні посвідчення своєї газети «Народна воля». Затримання, за його словами, все одно трапляються: протягом чотирьох останніх місяців журналістам із усіма належними документами завозили в СІЗО. «Та що поробиш, така вже сьогодні участь преси, — розповідав у подкасті «Преса під пресом» Середич. — Головне, щоб нам потім не було соромно, що ми відступили, злякались і відійшли в бік».

У «Народної волі» теж проблеми: невдовзі після протестів, наприкінці серпня цього року, новий випуск газети не надрукували. «Зламався друкарський станок», — пояснили в типографії, яка підпорядковується Управлінню справами президента й має у  своєму розпорядженні ще десять таких станків. Інші топографії теж відмовили Середичу, тому ось уже три місяці «Народна воля» друкується у приватній фірмі біля Москви. «Це ж позорисько», — коментує ситуацію головний редактор.

Для нього це не вперше: в газети був період, коли вона кілька років видавалась у Литві. Та цього разу проблеми більші: вже видрукувану в Москві газету відмовляються продавати в державних кіосках, тобто геть у всіх. Тому сьогодні її пачками купують прямо в редакції, через волонтерів, або передають «із рук у руки». Невідомо, як довго це триватиме, тому що міністр інформації вже повідомив Середичу, що влада «незадоволена».

Крім «Народної волі», після 9 серпня не можуть вільно виходити у друк ще три великі газети — «Вільні новини плюс», «БелГазета» та «Комсомольська правда в Білорусі». Остання, щоправда, переживає зміни. 2 листопада її очолив пропагандист і працівник московської редакції КП Олександр Коц.

Це військовий кореспондент «КП», у 2014-му він активно писав про події в Україні, вдаючись до відвертої брехні та маніпуляції. А ще раніше, у 2006-му, Коц намагався встановити державний прапор Росії у Феодосії, після чого чоловіка затримали українські спецслужби й невдовзі він покинув країну. Між іншим, згідно зі законами Білорусі, лише її громадяни можуть бути головними редакторами білоруських видань.

Атомна енергетика «об’єднала» Росію та Білорусь

Всі ці події залишаються поза полем зору білоруських телеканалів, які продовжують свій пропагандистський наступ. Протестувальників там досі називають «алкоголіками», «наркоманами», а ще «БЧБ-зомбі», «псевдогероями», а віднині й екстремістами, з якими «перемовини не проводять — така світова практика».

Та з’являються й нові теми, зауважують оглядачі проєкту «Media IQ». Білорусь, разом із іншими країнами світу, накриває друга хвиля пандемії COVID-19. І цього разу Лукашенко, який раніше не раз радив білорусам лікуватися «трактором і полем», посилюючи тим суспільне невдоволення, більше уваги приділяє епідеміологічній ситуації. Карантину в Білорусі не вводять, але постійно наголошують на тому, що «треба берегти себе та рідних», а не виходити на вулиці. За таку «турботу» політика хвалять у телевізорі.

А ще називають «мабуть, єдиним європейським лідером», до якого з повагою ставляться всі конфесії. «За здоров’я Лукашенко готові молитися й хасиди — ортодоксальні євреї, поважають його і мусульмани», — підкреслюють на каналі СТВ. Тема релігії стала однією з центральних на білоруському телебаченні — ймовірно, на фоні терактів у Франції. «Така демократія XXI століття: спочатку зносити хрести з християнських святинь Європи в ім’я почуттів мусульман, а потім обвинувачувати їхнього ж пророка на сторінках пасквільно-ядовитої, як і колір сторінок, газети», — моралізували з цього приводу журналісти.

Тим часом їхні колеги з російських державних каналів останнім часом усе більше спотворюють і демонізують роль католицької церкви, яка «дестабілізує ситуацію» в Білорусі. Мовляв, небезпечно, що служба там ведеться польською чи білоруською, і взагалі католики тримають курс на «моральну підтримку гомосексуальних стосунків». Інша справа — білоруська православна церква Московського патріархату, яку разом із тим попереджають про недопустимість розколу. Тобто спробу підняти тему автокефалії, як свого часу відбулося в Україні, через що українсько-російські відносини стали ще більш напруженими.

Навпаки, на російському телебаченні намагаються все більше об’єднати Білорусь і Росію. Потужним приводом для цього стало відкриття 7 листопада першого блоку першої білоруської АЕС, спроєктованої за «російськими технологіями», головним партнером із будівництва якої виступила російська компанія «Атомстройэкспорт». І хоча кілька днів потому станція перестала працювати через поломку техніки, сам процес появи АЕС є для Білорусі «рятівним, так як майбутнє без Росії для Білорусі складно уявити». У ефірі «Россия 1» стверджують, що контури подальшого зближення двох країн «будуть визначені також у новому проєкті Конституції… який має бути розроблений до початку року», а один із сюжетів закінчується недвозначною фразою про те, що «атомна енергетика об’єднує так, що вже не роз’єднати».

Теплішає й російська риторика самого Лукашенка. Закривши кордони з усіма державами-сусідами під приводом пандемії, він усе ж залишив відкритим кордон із Росією, хоча там неабиякий спалах COVID-19. «Ми ніколи не кинемо камінь у бік Сходу та Росії… Нашої Росії, — заявив недавно політик. — Ми констатували неухильний факт про те, що сьогодні в нас — Росії та Білорусі, у Путіна і Лукашенко — інших друзів немає. Ви пам’ятаєте, я давним-давно казав, (хіхікали ще ЗМІ Росії), що прийде час, коли ми з президентом Росії спиною до спини будемо стояти і відстрілюватись. Ось це сталось».

Україна, Литва й Польща переживають «розплату»

Натомість каміння летить у бік інших країн. 9 листопада з Білорусі вислали двох британських дипломатів, які «нібито збирали інформацію про протести» та зустрічалися з лідерами опозиції. У відповідь Британія зробила те саме й вислала двох білоруських дипломатів із Лондона.

Найбільше ж традиційно дістається Литві, Польщі та Україні, які підтримують протести. Державна пропаганда вважає, що ці країни переживають «розплату» за втручання у внутрішні справи Білорусі. Мовляв, Польща через масові «бабські бунти» проти абортів опинилася на межі революції. «Те, що відбувається у Польщі, — це прилетів білоруський бумеранг, який Варшава запускала, щоб дестабілізувати чи обрушити Республіку Білорусь», — коментували на державному телебаченні.

А в Литві правляча партія («та сама, яка також розповідала білорусам про секрети успішного життя») не зуміла вийти на перше місце на парламентських виборах, і те ж сталось зі «Слугою народу» в Україні. «А що в Україні відбулось, наш друг Володя Зеленський? — сказав Лукашенко. — Нищівна поразка на виборах до місцевого самоврядування. Тому не треба в сусіда кидати камінням, не треба в наш город лізти. Розберіться у себе».

Будь-яке «моральне право критикувати та висловлюватись про вибори, які відбуваються в країнах пострадянського простору», втратили тепер і США, говорив в ефірі генеральний директор російського Центру політичної інформації Олексій Мухін. Білоруському телебаченню не подобається вороже налаштований до Лукашенка Джо Байден («який влаштовує всіх, кого влаштовують кольорові революції»). Тому натомість там підтримують Трампа та його заяви про те, що президентські вибори у США «вкрали», хоча доказів фальсифікацій досі немає.

Але на телебаченні показують — у Нью-Йорку «десятки затриманих», люди на вулицях «розпалюють вогнища», «кидають в правоохоронців сміття та яйця», бюлетені «губляться», а голосують «мертві душі». «Як бачимо, розгул демократії не завжди дає позитивні результати», — підсумовують на ОНТ, де продовжує звучати антизахідна риторика.

Тактику треба змінювати

Слід зауважити, що хоча білоруські сусіди підтримують протести у країні, до опозиції однаково ставляться з пересторогою. Наприклад, очільник МЗС України Дмитро Кулеба не надто поспішає зустрічатися з Тіхановською, яка вже заявила про свої плани відвідати Київ. «Ми готові вести діалог із лідерами білоруської опозиції, — сказав він в ефірі токшоу Савіка Шустера. — Але як міністр закордонних справ, перш ніж вступити в цей діалог, я маю чітко переконатися, якою буде позиція цих людей щодо України, російської агресії, незаконної окупації Криму в разі, якщо вони прийдуть до влади».

А президент Латвії Егілс Левітс під час дискусії на полях Ялтинської європейської стратегії зауважив, що готовий морально підтримувати опозицію, та попри те, що її рівень організації зростає, вона поки «неналежним чином організована». «Наразі ми бачимо, що шанси (у протистоянні влади та вулиці. — Ред.) розділились навпіл, і складно передбачити, яка сторона виграє», — зауважив він.

На останній недільний марш зібралося найменше людей із початку революції, і в білоруських ЗМІ та різних телеграм-каналах почали писати, що протести стихають. Цю непевність, імовірно, відчуває й Тіхановська. Через два дні після помітного спаду на вулицях вийшло її інтерв’ю каналу «Дождь»: там вона заявила, що опозиції необхідно змінювати тактику, й саме над цим там зараз активно працюють.

Фото: Getty images, Tut.by