«Той-Кого-Не-Можна-Називати»: що означає судова заборона книги про Стуса зі згадками Медведчука?

«Той-Кого-Не-Можна-Називати»: що означає судова заборона книги про Стуса зі згадками Медведчука?

18:05,
19 Жовтня 2020
3424

«Той-Кого-Не-Можна-Називати»: що означає судова заборона книги про Стуса зі згадками Медведчука?

18:05,
19 Жовтня 2020
3424
«Той-Кого-Не-Можна-Називати»: що означає судова заборона книги про Стуса зі згадками Медведчука?
«Той-Кого-Не-Можна-Називати»: що означає судова заборона книги про Стуса зі згадками Медведчука?
Суддя заборонила книгу «Справа Василя Стуса». Чи можна буде її десь знайти і прочитати?

Суд вирішив відцензурувати книгу на вимогу Віктора Медведчука. Суд заборонив розповсюджувати книгу про Василя Стуса. Суд заборонив згадувати ім’я Віктора Медведчука без його дозволу в контексті справи Стуса. Такими повідомленнями рясніють 19 жовтня соціальні мережі та медіа. І всі вони – про одне судове рішення, яке винесла 19 жовтня суддя Дарницького районного суду Києва Марина Заставенко.

Суддя дійсно заборонила розповсюдження книги «Справа Василя Стуса» Вахтанга Кіпіані – доки з книги не вилучать фрази, що «порушують немайнові права Віктора Медведчука».

«Справа Василя Стуса» – документальна книга, яку написав головний редактор «Історичної правди» Вахтанг Кіпіані за матеріалами кримінальної справи українського поета, правозахисника Василя Стуса, який був репресований за часів Радянського Союзу. Василя Стуса двічі засуджували за «антирадянську агітацію і пропаганду». У 1972 році його позбавили волі на п’ять років і дали три роки заслання. У 1980 році засудили на 10 років примусових робіт у таборі і 5 років заслання. Василь Стус не пережив другого покарання: у вересні 1985 року він помер у таборі в Пермській області.

Призначеним адвокатом поета на його другому судовому процесі був Віктор Медведчук – нині український політик, один з лідерів партії «Опозиційна платформа – За життя» та кум президента Росії Володимира Путіна. За правовою оцінкою сучасних юристів Романа Титикала та Іллі Костіна, захисник не впорався зі своїм адвокатським обов’язком і «фактично став пособником сторони обвинувачення, діяв усупереч і нормам права, і вимогам професійної етики». Проте Віктор Медведчук вважає, що захищав Василя Стуса за тогочасними законами та не порушував норм адвокатської діяльності, які діяли тоді.

Саме Віктор Медведчук більше року тому подав до суду позов про захист честі, гідності та ділової репутації проти автора книги Вахтанга Кіпіані, видавництва Vivat і друкарні «Юнісофт». Він вважає, що в книзі про нього поширена недостовірна інформація. А тому попросив суд визнати недостовірними дев’ять фрагментів з книги, що стосувалися Медведчука, та заборонити поширення цієї недостовірної інформації.

Судовий процес тривав рік. У результаті суддя задовольнила вимоги політика частково. Три фрагменти визнала недостовірними:

  • «... чи була можливість у Стуса обрати менше зло”. Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук» ;
  • «...Медведчук на суді визнав, що всі злочини”, нібито вчинені його підзахисним, “заслуговують на покарання”»;
  • «... він (Віктор Медведчук. – MS) фактично підтримав звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?...»;

ще в трьох заборонила згадувати Віктора Медведчука як персонажа твору без його згоди:

  • «...розпинав поета (Василя Стуса. – MS) — призначений державою адвокат Медведчук»;
  • «...шістка комуністичної системи Медведчук…»;
  • «Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком та аморальним типом?».

Автор і видавець за рішенням суду мають вилучити з тексту книги ці шість спірних фрагментів. Інакше суддя заборонила розповсюджувати вже надрукований наклад і випускати додаткові примірники, якщо в книгу не внесуть правки. Також вона заборонила використовувати будь-де інформацію, яку слід вилучити з книги та яка дозволяє «ідентифікувати» Медведчука як персонажа, про якого йдеться в книзі Кіпіані.

Утім, доки тривав судовий процес, читачі розкупили весь наклад «Справи Василя Стуса» – майже 20 тисяч примірників. Останні книжки розібрали в онлайн- та офлайн-крамницях у день оголошення судового рішення. У соцмережах розпочався флешмоб на підтримку автора книги та видавництва.

Видавництво вже пообіцяло подати апеляцію, тож рішення суду не вступить у силу одразу. І поки воно не діє, Vivat збирається додрукувати ще 3500 книжок, реагуючи на читацький попит. Охочі зробити передзамовлення вже обвалили сайт інтернет-магазину видавництва.

Адвокат Вахтанга Кіпіані В’ячеслав Якубенко наголошує: книжку (з усіма оскарженими фрагментами) можна вільно друкувати і купувати принаймні до розгляду в апеляційній інстанції. Хоча деякі інтернет-магазини поспішили оголосити її забороненою:

Судячи з ажіотажу, навряд чи рішення суду посприяло захисту «честі та гідності» Віктора Медведчука. Скоріше навпаки – призвело до поширення інформацію про роль лідера ОПЗЖ у судовому процесі над Василем Стусом, який помер у тюрмі після п’яти років ув’язнення.

Але рішення Дарницького суду викликало багато запитань. Наприклад, чи не є воно наступом на свободу слова, цензурою? Чи порушує таке рішенні права самого автора книги на висловлювання? MediaSapiens запитав про це в адвокатеси Валентини Теличенко. «Рішення судді Дарницького районного суду Києва Марини Заставенко – незаконне і сміхотворне, як на мене», – вважає вона. Та пояснює, чому:

«Суддя визнала недостовірними три фрази. Але що саме суддя вважає недостовірним? Що у Стуса була можливість обрати менше зло? Так це припущення, оціночне судження. Що адвокат був підтримуваний держбезпекою? Засудження Стуса було політичною справою, книжка «Справа Василя Стуса», власне, й оприлюднює документи про це. Віктор Медведчук був тим адвокатом, якого тодішня держава призначила для імітації наявності захисту в кримінальному провадженні. Книжка містить скан документа, в якому Віктор Медведчук висловлює свою позицію в судовому засіданні: Медведчук заявив, що кваліфікацію дій Стуса зроблено правильно (тобто визнав, що його підзахисний вчинив інкриміновані злочини). То де ж недостовірна інформація?

Також суд виділив три фрази, в яких порушено немайнове право Медведчука на використання його імені. У цих трьох фразах суд вбачає не образу Медведчука, не недостовірну інформацію, а використання імені Медведчука без його на те дозволу, яке порушує право Медведчука на користування іменем. Абсурд зашкалює! Апелювати до свого права на виключне користування іменем публічна особа не може. Зокрема, коли йдеться про професійну діяльність.

Суд зобов’язав видалити з книжки інформацію про особу Віктора Медведчука. Тобто, справа Стуса була, документи збереглися, Медведчук був «захисником», якого призначила держава, але говорити про це не можна? Фактично, суд заборонив Вахтангові Кіпіані та видавництву при поширенні інформації щодо книжки ідентифікувати Медведчука як Медведчука без його згоди. Оце і є рафінований приклад цензури. Суддя Марина Заставенко втратила честь як суддя, постановивши таке рішення у справі за позовом Медведчука. Таке рішення свідчить про умисну упередженість, на мою думку».

Адвокат Вахтанга Кіпіані В’ячеслав Якубенко каже, що рішення судді вийшло за межі позовних вимог – тобто захистило позивача більше, ніж той просив. Однак він припускає, що Марина Заставенко навмисно ухвалила саме таке – не наважилася відмовити впливовому позивачу, але гарантувала скасування свого рішення в апеляційній інстанції:

«Прочитавши рішення, зрозумів: суддя зробила все що, могла. Історії невідомі випадки, коли суди першої інстанції відмовлялися задовольнити численні позови Медведчука про захист честі, гідності, ділової репутації. Суддя Заставенко Марина Олександрівна теж не могла відмовити. Суддя, яка переведена до столичного Дарницького суду із суду окупованої Макіївки, дуже вразлива для сильних світу цього на кшталт Медведчука.

Вона віддала пас далі. Вийшовши за межі позовних вимог, суддя гарантувала цим самим скасування її рішення судом апеляційної інстанції.

Спасибі і за це. Не кожен готовий кидатися на амбразуру або спалити себе на Майдані. Хтось намагається на своєму рівні відстоювати справедливість тихо і непомітночого не зрозуміє більшість».

Отже, процес в апеляції обіцяє бути не менш цікавим, ніж у першій інстанції.

Фото: Сергій Нужненко/radiosvoboda.org

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Им'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду