Білоруси протестують уже сьомий тиждень (про події в Білорусі попередніх днів читайте в інших частинах). Цього досить, щоб відчути втому чи розчарування від того, що поки ще президент Олександр Лукашенко не звільняє свого місця для національної лідерки Світлани Тіхановської, але люди виходять на вулиці, щоб у тому числі домогтися справедливості та покарати винних за затримання, побиття і смерті співвітчизників через свавілля силовиків. Наразі відомо щонайменше про шістьох загиблих, сотні утримуються в ізоляторах, відомих своїми тортурами, жорстоким ставленням, а подекуди й сексуальним насильством.

Аби переконати владу та світову громадськість у тому, що це не впливає на масовість вуличного руху, було створено чат-бот, який підраховує кількість протестувальників принаймні щонеділі, коли традиційно відбуваються найбільші протести. 20 вересня на вулиці вийшли понад сто тисяч.

Та білоруси висловлюють свою позицію не лише в такий спосіб. Білоруські хакери, які називають себе кіберпартизанами, ось уже другий тиждень один за одним ламають державні сайти: МЗС, академії МВС, торгово-промислової палати, провладної організації «Біла Русь» та інші. Там хакери розміщують свої «послання», національну символіку чи комічні фото на кшталт портрету голови управління справами президента із зіркою Вірки Сердючки замість кашкету. Метою вочевидь є «покошмарити» владу, але не лише: на днях завдяки кіберпартизанам телеграм-канали групи Nexta опублікували телефони та адреси 1000 працівників силових структур МВС, які могли брати участь у затримуванні та знущанні над білорусами.

У тих же каналах тривалий час також закликають не платити податки та комунальні рахунки, аби з часом у бюджеті забракло грошей на зарплати силовикам, яких називають не інакше як «бандитами». Або ж «тихарями», але це прізвисько радше вживають до правоохоронців, які не мають на собі розпізнавальних знаків чи спецодягу і, будучи не надто помітними, стежать за протестами.

Така громадська активність дратує владу, що теж корегує свою тактику.

Реальні арешти та «абстрактні» скарги

Смішними виглядають зусилля обрізати чи спалювати біло-червоно-білі стрічки, чим займаються цілі загони силовиків. Але в Білорусі також насторожено спостерігають за тим, як у репресіях над протестувальниками використовують дітей. У 58-річної пенсіонерки, яка три дні відсиджувала термін за участь у мирних акціях, за громадянську позицію жорстоко побили 17-річного сина, який залишився без нагляду. А в той час як активістку Олену Лазарчик громадської кампанії «Європейська Білорусь» без причин протримали в міліції допізна, її сина-першокласника без попередження будь-кого з рідних завезли у притулок, віддавши назад лише після протестів.

Виглядає так, що влада обирає собі жертву, а потім вигадує для неї обвинувачення чи правопорушення як помсту за ті чи інші вчинки. Найбільш промовисто це демонструє випадок Дмитра Семченка — донедавна пропагандиста й керівника президентського пулу Лукашенка, звідки журналіст звільнився у розпал протестів.

Майже місяць потому троє чоловіків у цивільному прийшли до квартири Семченка й забрали його до відділку з метою перевірити, чи брав він участь у масових заходах. Згодом призначили й дату суду, що через пандемію традиційно проходить онлайн. Вирок: 15 діб арешту.

У протоколі йдеться, що 16 серпня Семченко брав участь у мітингу «без відповідного дозволу», де також «викрикував гасла». Журналіст заперечує: він приходив на мітинг лише поспілкуватися з людьми й дізнатися їхню думку про нинішню владу.

На питання судді, хто його направив висвітлювати акцію протесту, Дмитро Семченко відповів: «У той момент я був начальником президентського пулу. Я сам вирішував, йти туди чи ні. Мені потрібно було скласти власне враження, що там відбувається».

Продовжують затримувати й журналістів, які не припиняли працювати. 12 вересня під час Маршу жінок затримали майже 30 активістів, серед яких були журналісти «Белсату» Катерина Андрєєва й Максим Колітовскій, які якраз вели пряму трансляцію подій. 13 вересня «для перевірки документів» до відділку відвезли Артема Ляву («Белсат»), Дмитра Панковця («Наша Нива») та Олега Соболевського (6tv.by). 19 вересня стало відомо про затримання позаштатника видання Tribuna.сom Максима Нестеркова, а 20 вересня — ще щонайменше сімох репортерів, серед яких і колишній працівник державної «Белтелерадіокомпанії» Сергій Козлович, який за власним бажанням звільнився звідти після виборів. Інші журналісти, які також донедавна працювали на державу, не виключають, що невдовзі прийдуть і за ними. Як розповіла виданню Tut.by Лілія Латогурська, яка до звільнення 18 років працювала на ОНТ і СТВ, їй уже радять задуматися про адвоката.

Гучною історією останніх днів став арешт фотожурналістів Влада Грідіна (Tut.by) та Олександра Васюковіча («Новы час»). 13 вересня їх затримали у барі в Мінську, де вони саме готували фото з акцій протесту. До 29 серпня Грідін працював на державну агенцію «БелТА», звідки його фото брали світові ЗМІ, але потім фотографа та ще трьох колег позбавили акредитації.

Звинуваченню не вдалося довести, що Васюковіч та Грідін брали участь у несанкціонованому мітингу, тому наступного дня поліція представила суду повністю виправлені протоколи. Згідно з ними, фоторепортери «протестували» зовсім в іншому місці та в інший час, за що 16 вересня їх на 11 діб арештували.

Через це 17 серпня на знак солідарності з колегами незалежні білоруські ЗМІ вийшли без фотографій. На місці, де би вони мали бути, розміщений напис: «Тут мало бути фото (але зробити його нема кому)», а поряд інформація про арешт. На деяких ЗМІ досі можна побачити такі публікації.

Цікаво, що коли Білоруська асоціація журналістів звернулася до Слідчого комітету із проханням відкрити кримінальну справу за фактом перешкоджання законній професійній діяльності колег, детально описавши затримання 47 із них (саме стільки випадків сталося лише за один день, 27 серпня, коли організація звернулася до Комітету), слідчі визнали звернення «абстрактним». А тому підстав для проведення перевірок і прийняття рішень у них немає. Втім, водночас там зобов’язалися надіслати копію звернення до білоруського МВС.

«Україна №2» та «фашизм від Колесникової»

Тим часом у Білорусі продовжують підраховувати, скільки російських пропагандистів приїхали працювати на білоруське державне телебачення на запрошення Лукашенка. Російський державний пропагандистський телеканал RT повідомив, що в Білорусі нині працюють 32 працівники їхнього каналу та відеоагентства Ruptly, телеграм-канал Nexta опублікував список із 10 редакторів, відповідальних «за російські інформаційні атаки на Білорусь», а редакторка Sputnik у Білорусі Світлана Ліцкевич звільнилася, лише дізнавшись новину про те, що до її країни прилітає працювати «десант росіян».

За її словами, вона зрозуміла, що не зможе ставити замітку про «про пухнастих омонівців, яких жорстоко б’ють мітингувальники, і про те, як дівчата фарбами собі синці малюють». Таких текстів і сюжетів справді вистачає, але пропагандисти часто вдаються до більш маніпулятивних тактик. І якщо незалежним ЗМІ, ось як Tut.by, Міністерство інформації Білорусі за один тиждень винесло два попередження за те, що їхні журналісти припустились у своєму тексті помилок, «що може завдати шкоди державним чи громадським інтересам», то державним телеканалам із росіянами біля керма дають повну свободу дій.

Втім, саме там і з’являються страшилки. Пропагандисти переконують білорусів у тому, що мирної передачі влади не буде, практично в кожному сюжеті нагадуючи про злидні, в які Україну нібито завів Майдан. «Це План на виснаження,  — говорив журналіст телеканалу "Беларусь 1" у програмі "Главный эфир" 6 вересня.  — Перетворити БіЛорусь в БіДарусь. Стати Україною №2».

У ролі «експертів», які можуть підтвердити цю тезу, все частіше виступають невідомі раніше російські «фахівці», «прості білоруси» (які насправді виявляються росіянами), а також вихідці з України. Наприклад, сумнозвісний прем’єр-міністр Микола Азаров, блогер Анатолій Шарій, колишній журналіст та антимайданівець Максим Равреба, чи самопроголошений мер Горлівки Іван Приходько, який на телеканалі СТВ переконував, що подібно до Білорусі в Києві «купка людей діяла точно так само», й це призвело «колись процвітаючу Україну» до бідності, розрухи, голоду, та «найстрашніше — громадянської війни».

Журналісти проекту Media IQ, які моніторять мовлення державних каналів, зауважують: раніше телебачення не дозволяло собі транслювати судження подібних «експертів». Пропагандисти демонструють повне ігнорування причин, які спричинили революцію як в Україні, так і в Білорусі, описуючи лише організацію її «кукловодами», а також страшні наслідки, які начебто обов’язково прийдуть. Ось один із прикладів таких розмов на ТВ: «Майдан — це ж, по суті, рейдерське захоплення економіки цілої країни. Вдалось його провернути — хтось зірвав великий куш. Ні? Наваримось на перерозподілі ринку. А лозунги про свободу — це паливо для вуличної піхоти. Солідні люди віддають перевагу поповненню рахунку в банку. Для білих ходаків по вулицях це недосяжна істина».

Експерти Media IQ пишуть, що новим стійким наративом став «розкол у рядах опозиції» та «втеча опозиційних лідерів». Із сімох членів президії Координаційної ради на волі в Білорусі сьогодні й справді перебуває лише письменниця Світлана Алексієвич, за долю якої починають побоюватись. Та на державному телебаченні головним сюжетом останніх тижнів була історія «переїзду» до України членів перехідного органу Білорусі, Координаційної ради — Антона Роднєнкова, Івана Кравцова та Марії Колесникової, що також є однією з лідерів протестного руху. Державні телеканали показували, як двоє чоловіків разом із Колесниковою здійснили «штурм» на кордоні, втікаючи до України, в ході чого Колесникову з невідомих причин «випхали геть з машини». Ця історія щодня обростала новими подробицями, але на державному телебаченні так і не розповіли про те, що «переїзд» не був добровільним, відео, де Кравцов зізнається в рішенні покинути Білорусь, було записано через тиск силовиків, а Колесникова, перебуваючи в машині, порвала свій паспорт на дрібні шматочки й через вікно вибралася геть і пішла в бік білоруського кордону, відмовившись виїжджати (саме цю інформацію пропагандисти назвали «суперечливими фактами»). Останні подробиці про Колесникову стали відомі на пресконференції опозиціонерів, яку вони дали в Києві, що ведучий на каналі «Беларусь-1» підсумував так: «Загалом та в цілому нічого нового: під різними приводами і в різних напрямках революціонери роз’їжджаються з країни».

Тепер же Марію Колесникову, яку через три дні після історії на кордоні знайшли в мінському СІЗО, обвинувачують в «закликах до дій, спрямованих на нанесенні шкоди національної безпеки Республіки Білорусь, що були створені за допомогою ЗМІ та в мережі Інтернет». А ще максимально дискредитують на телебаченні, порівнюючи з Йозефом Геббельсом, міністром пропаганди при Адольфі Гітлері. Мовляв, Колесникова «навчена» керувати свідомістю людей та знає техніки, що застосовують в гіпнозі та нейролінгвістичному програмуванні. Ольга Харламова, магістр політології, сказала фактчекерам Media IQ, що обвинувачувати політика в тому, що він харизматичний, — «це те саме, що звинувачувати лід у тому, що він холодний». До того ж, навички спілкування з аудиторією, які використовує Колесникова, можна знайти в кожній другій тематичній публікації в інтернеті. Якщо ж говорити про класику політичних маніпуляцій та хто вважається її автором, говорить експертка, то радше за все це Нікколо Макіавеллі — державний секретар Флоренції та людина XV — початку XVI століття.

«Є навіть цілий термін — макіавеллізм. Чому ж поведінку Колесникової не прив’язують до макіавеллізму? — пояснює Харламова. — Ведучим, замовникам передачі необхідно, щоб у глядачів склалось враження, що Колеснікова і протести тотожні фашизму та Геббельсу».

У Путіна є певні пропозиції

Самих протестувальників на державному телебаченні теж продовжують обзивати. Називають їх чи то «старими клоунами, які скачуть з акції на акцію», чи то молодими людьми, які від нічого робити вештаються вулицями. Серед усіх цих «майдаунів», що постійно повторюють пропагандисти, «багато нетверезих, а часто і неадекватних людей». Про те, як силовики застосовують насильство в тому числі до протестуючих жінок та вагітних, не розповідають.

«Чого домагаються всі ці люди? — запитував журналіст телеканалу СТВ Григорій Азарьонок, говорячи про студентські протести в ефірі від 1 вересня. — Звісно, пізнавальної екскурсії в РУВД. Навіщо? Бути побитим, зґвалтованим і покаліченим, аби потім дістався шматочок від правозахисних грантів. Одна проблема — міліція каліцтв не наносить».

Крім як відзначати якісну роботу правоохоронців і «підривну» діяльність протестувальників, на державному телебаченні багато хвалять Росію і все більше говорять про Союзну державу. Ще до зустрічі Лукашенка з Путіним у Сочі на СТВ говорили, що «єдиною валютою» об’єднання має бути «російсько-білоруський союзний рубль», і що це ніяк не означає втрати суверенітету, адже в ЄС теж, мовляв, прийняли євро.

«Все частіше став з’являтися образ єдиного простору Союзної держави, яка бореться із Заходом, який намагається "розвалити" Республіку Білорусь на зразок України», — розповідав журналістам Медузи білоруський політолог Максим Стефанович. Згідно з цією логікою, Союз мав би захистити білорусів від усього того зла, про яке часто говорять на телебаченні: «брязканням зброї НАТО у воріт» їхньої країни, «русофобської програми опозиції», а також Польщі, Литви, Чехії та України, яких Лукашенко обвинувачує у «втручанні» в білоруські справи.

Всі ці страшилки немов списані з телебачення Росії, від якої Лукашенко сподівається не лише на інформаційну допомогу. За результатами зустрічі з Путіним у Сочі, Білорусі мають виділити кредит на півтора мільярда доларів, хоча це і не було зафіксовано на папері. Як вважає український журналіст Віталій Портников, така позика є авансом, за що «тепер білоруський правитель має продемонструвати російському колезі, що здатний впоратися з власним народом і придушити протест проти фальсифікації виборів глави держави».

Можливо, йдеться про конституційну реформу та модернізацію судової системи — ці теми, за спостереженнями Media IQ, з минулого тижня просувають на державному телебаченні. Як заявив Путін по закінченню тригодинної розмови з Лукашенком, робота в такому напрямку є «логічною та своєчасною», і що «в нього є певні пропозиції (для налагодження ситуації в Білорусі. — Ред.) але потрібні додаткові зусилля, щоб усунути наявні проблеми». Оглядач білоруських і світових подій, журналіст НВ Іван Яковина пояснив риторику російського президента: «Таким чином Росія отримає контроль над владою в Білорусі. Цю псевдоконституцію (а насправді — декларацію про припинення незалежності Білорусі) мають прийняти на референдумі».

Однією із ознак цього журналіст вбачає візити різнопрофільних міністрів російського уряду, велика кількість яких припала саме на тиждень зустрічі Лукашенка з Путіним. Тим часом у Білорусі також починають з’являтись антиросійські плакати з написом «Кремль зрадив білорусів».

Чим завершиться історія з білоруськими протестами й наскільки вона близька до закінчення — невідомо. Та ситуація очевидно стає напруженішою, а непочуті люди йдуть на відчайдушні вчинки, ось як чоловік, який на знак протесту підпалив себе біля входу в міліцію, чи шахтар, який після нічної зміни відмовився підніматися на поверхню до виконання своїх вимог — «припинення свавілля силовиків, залякувань, затримувань та побиття мирного населення країни».

Фото: Getty Іmages