Російська пропаганда використовує методи КДБ, — французьке дослідження

Скриншот

Більш як 200-сторінкову роботу написали автори з Центру аналізу, прогнозування та стратегії (CAPS), який працює при Міністерстві Європи та закордонних справ Франції, а також Інституту стратегічних досліджень (IRSEM) — дослідницької установи французького Міністерства збройних сил. Готуючи ці матеріали, вони відвідали двадцять країн і три міжнародні організації (ОБСЄ, НАТО, ЄС), провели більше ста інтерв’ю.

У Союзі журналістів Росії вже встигли охрестити звіт «“освоюванням” коштів європейських платників податків» і «хвилею антиросійських настроїв». Та коли прочитати саме дослідження детальніше, стане зрозуміло: навіть ця «реакція» повторює тези пропаганди РФ.

Причиною підготовки таких матеріалів французькими аналітиками стало збільшення втручань у політичні процеси з 2014 року: інформаційні впливи в Україні чи під час виборів у США та Франції, в ході голосувань щодо виходу Великобританії з ЄС, тощо. Проте у звіті наголошують: маніпуляції інформацією — це не нове явище. Ще у 1274 році до нашої ери перед битвою при Кадеші хетти передавали єгиптянам неправдиву інформацію, щоби вплинути на результат конфлікту. Подібні практики розроблялися і в античні часи, а далі лише вдосконалювалися. За холодної війни між Заходом та СРСР ці дії стали вкрай популярними.

Мета сучасних інформаційних маніпуляцій — сіяти смуту

Довга історія питання потребує чіткого визначення понять. Без цього будь-хто зможе прирівнювати канали RT (Russia Today) до BBC чи France 24, називаючи всі ці медіа «пропагандою».

Пропаганда — це спроба впливати на думку та поведінку суспільства, щоб люди сприйняли певні настанови чи тип поведінки. Але також є поняття «впливу» й «публічної дипломатії»: більшість країн мають свої інформаційні стратегії впливу і тут потрібно розуміти тонкощі.

«Ці відмінності проявляються, коли RT і Sputnik називають російськими еквівалентами популярних ЗМІ. Головний редактор RT неодноразово заявляв: “Ми подаємо не точку зору Кремля, а Росії, як це робить France 24 або BBC, які поширюють цінності Франції та Великобританії, або Al-Jazeera для арабського світу”. Проте RT і Sputnik не критикують за проведення публічної дипломатії, а саме за маніпулювання інформацією», — йдеться у звіті.

Під інформаційною маніпуляцією розуміється навмисне та масове поширення неправдивих чи упереджених новини у ворожих політичних цілях. У таких маніпуляцій є три складові:

  • це скоординована кампанія;
  • вона поширює неправдиву інформацію, що свідомо змінена;
  • є політичний намір завдати шкоди.

Як пишуть автори дослідження, хоча такі дії і є віртуальними, вони несуть цілком реальні наслідки. Лише за останні декілька років були втручання в демократичні процеси різних країн, дестабілізація роботи великих ІТ-компаній. Інформаційні маніпуляції розділяють громадську думку, сіють сумніви в достовірності будь-якої інформації, провокують відмову від традиційних ЗМІ.

Часто такі кампанії не покликані формувати новий порядок денний, а саме сіяти сумніви і смуту, радикалізувати настрої. З іншого боку, вони підштовхують уряди порушувати громадянські свободи.

«Це цілком може бути кінцевою метою іноземних держав: не стільки переконати населення в тій чи іншій історії, а змусити уряди вживати заходи, які суперечать їхнім демократичним, ліберальним цінностям. Це, у свою чергу, провокує реакцію іншої частини політикуму та громадянського суспільства», — йдеться у звіті.

Наші слабкі сторони

Є два великі джерела проблем: на індивідуальному рівні та колективному. Перший — це про те, як люди сприймають інформацію. Приміром, ми тяжіємо до новин, що підтверджують наші попередні припущення, підтримують наші позиції та не йдуть врозріз із темами, які чутливі для нас. Це називають «помилкою підтвердження». Рекламні дослідження виявили й інші слабкі сторони сприйняття людей:

  • підтвердження через соціальну взаємодію (людина робитиме те, що, на її думку, зробили б інші);
  • аргумент до влади (люди схильні підкорятися авторитету);
  • ілюзія кореляції (люди вважають пов’язаними події, які розміщені поряд у оповіді);
  • уподобання — ми довіряємо тим, ким захоплюємося.

Дезінформація ж експлуатує нашу інтелектуальну лінь, тобто нездатність постійно мислити критично. Зазвичай люди сприймають і передають інформацію, не шукаючи доказів її правдивості.

«Еммануель Макрон якось сказав: “Тягар доказів був переведений: згідно етичних принципів своєї професії, журналісти мусять доводити правдивість своїх слів. Але ті, хто поширює фейки кричать: “Це ваша відповідальність доводити, що ми помиляємось”», — цитують автори французького президента.

Фейки поширюють швидше, ніж збалансовані новини. Останні зазвичай пояснюють минулі події, а фейкові новини дивують і наперед створені, щоби швидко ставати «вірусними».

Та крім індивідуального рівня проблеми є й соціальний. Не секрет, що нині традиційні медіа (преса, телебачення, радіо) потерпають від фінансових криз, тимчасом як соціальні мережі набувають все більшої популярності. Але в соцмережах будь-хто може публікувати інформацію, тут не діють журналістські стандарти чи етика.

Виклики містять і самі інтернет-платформи. Користувачі поміщають себе в інформаційну бульбашку, фільтруючи інформацію, яка відповідає їхнім уподобанням. У свою чергу, алгоритми соціальних мереж показують у стрічці новин скандальні повідомлення, бо ми з великою вірогідністю на них відреагуємо. Тут присутнє і таке явище, як «каскад інформації»: чим більше повідомлення поширюють, тим більше йому довіряють. ІТ-компанії вкладають мільйони у дослідження того, що привертає увагу користувачів і знаходять їхні слабкі сторони.

Росія — головний маніпулятор Європи

Вразливості сприйняття людьми інформації, а також новий швидкий розвиток медіа дозволяють маніпулювати інформацією багатьом: від урядів країн до недержавних угрупувань (ІДІЛ, релігійні групи, тощо). Аналітики детально зупинилися на маніпуляціях Російської Федерації, зазначивши, що їхні співрозмовники приписують цій країні 80 % маніпуляцій з інформацією у Європі.

«Для країн Балтії, Скандинавії, Центральної та Східної Європи у цьому немає нічого нового. Ці держави вже давно є цілями для маніпулятивних інформаційних кампаній. Проте до 2014 року їхні хвилювання не були почутими, а спроби привернути увагу зустрічалися байдужо і навіть з роздратуванням від “великих” держав Західної Європи. Це навіть описували як антиросійську “істерію”. З того часу все змінилося. Західні політичні лідери більше не соромляться прямо вказувати на дії РФ», — пишуть автори, посилаючись на слова прем’єр-міністра Великої Британії, нову Стратегію національної безпеки Швеції, позиції України та Німеччини.

Вони наголошують, що Кремль «воєнізував» чотири сфери: традиційні ЗМІ та соціальні мережі, ідеологію та культуру, злочинність та корупцію, а також енергетику. Військова академія Генерального штабу Збройних сил Росії, визначаючи термін «інформаційні операції» не обмежує їх періодом військових дій, як це роблять на Заході.

Ці практики — включаючи інтерв’ю з фейковими особами — не нові. Дезінформація була свого часу також зброєю КДБ. Такі дії називали «активними заходами», що включало в себе маніпулювання молодіжними організаціями та профспілками, використання агентів впливу чи іноземних проросійських популярних медіа для поширення потрібної інформації. І хоча СРСР вже не існує, Росія продовжує послуговуватися тими ж методами: саботаж, дезінформація, державний терор, маніпулювання, агресивна пропаганда, використання протестного потенціалу серед місцевого населення інших країн.

Як пишуть дослідники, різниця в тому, що дії РФ уже не пов’язані з ідеологією. Зараз метою є не стільки перетворення країн, як їхнє ослаблення та поділ.

«Після кольорових революцій в Грузії (2003) та в Україні (2004) Кремль зумів оцінити силу залучення демократичного наративу, який широко поширювався в той час із підтримкою західних ЗМІ. Тому Росія працювала над зміцненням і переосмисленням своїх інструментів міжнародного впливу. По-перше, вона намагалася застосувати класичний підхід м'якої сили —  шляхом залучення і створення дискусійного клубу “Валдай”, наймаючи комунікаторів. Тоді ж (в грудні 2005 року) була створені Russia Today з метою покращення іміджу Росії за кордоном», — ідеться в дослідженні.

Утім після провалу такої місії за часів воєнних дій у Грузії 2008 року РФ змінює свою стратегію. Вона міняє назву каналу з Russia Today на RT, щоб зв’язок з Росією був менш очевидний. Дослідники вважають, що змінилася й мета цього медіа. Якщо раніше вона мала позитивний характер (рекламувати Росію), то зараз сили спрямовуються на дискредитацію супротивника через, приміром, найнятих західних діячів (журналісти, експерти, активісти).

На думку авторів розвідки, події в Україні (Євромайдан та падіння режиму Віктора Януковича) у Кремлі сприйняли як свої програші і розпочали інформаційну війну, щоб надалі здійснити військову інтервенцію у Крим та на Донбас.

Кейс дівчинки Лізи: як маніпулює Російська Федерація

РФ активно використовує питання «російськомовних меншин» не лише в Україні, але й у Прибалтиці. Російські ЗМІ створюють наративи спеціально для цих меншин. Наприклад, стверджуючи, що російськомовні латиші будуть дискриміновані і пригнічені, лякають режимами «апартеїду» та навіть геноцидом.

Автори дослідження також наводять «кейс Лізи». У січні 2016 року зникла 13-річна дівчинка з російської спільноти Німеччини. Звинувачували у викраденні трьох арабських чоловіків. Російські медіа блискавично підхопили історію: спочатку її транслювали головні канали у самій РФ, а потім RT, Sputnik, RT Deutsch. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зробив дві заяви з цього приводу, звинувативши владу Німеччини у приховуванні реальної ситуації, а також засудив німецьку поліцію і судову систему. Проте в кінці розслідування виявилося, що дівчина добровільно вирішила «зникнути», провівши час у друга.

Росія активно використовує і внутрішні конфлікти країн, а також конфлікти між сусідніми країнами. Наприклад, дослідники переконані, що Москва працює над тим, щоб розладнати стосунки Польщі з найближчими сусідами.

Використовує РФ і слабку екосистему ЗМІ. У Прибалтиці, приміром, російськомовні медіа заполонили ринок. З точки зору впливу, російське телебачення вважається «найбільшою загрозою» для цих країн, оскільки російськомовні громадяни живуть в «інформаційному коконі». Балтійські держави просто не мають засобів, щоб запропонувати своєму російськомовному населенню медіапродукт такої ж якості.

«Неспроможною державою» (failed state) у Кремлі називають не лише Україну. Такий метод — оскаржувати державні інституції — у Прибалтиці теж використовують. Тези Росії незмінні: ці країни погрузли у корупції та колапсують без підтримки Заходу. У дослідженні підкреслюють, що такі меседжі небезпечні, бо в будь-якій країні є частина населення, яка критично налаштована до чинної влади чи розчарована нею.

«Корисні ідіоти» та фейкові організації — рівні впливу Москви

Американська аналітична організація RAND назвала чотири рівні впливу Кремля: урядові структури (як у самій Росії, так і за кордоном); фейкові недержавні організації, що фінансуються РФ; інші організації, що приховують свою залежність від Кремля (як мотоклуб «Нічні вовки»); релігійні, економічні та політичні кола («Опозиційний блок» в Україні, Російська православна церква, тощо). Автори французького дослідження додають ще один рівень — «корисні ідіоти». Це люди, яких Кремль використовує у своїх цілях.

Окрім білої та сірої (конспірологія) пропаганди, Росія використовує ще й чорну. До неї зараховують тролів, ботів і хакерів. Одна з цілей Кремля — переконати нас у тому, що об'єктивної істини не існує. Це сіє плутанину і паралізує будь-які дії. З огляду на це, Москва одночасно може підтримувати крайні праві та ліві рухи, доки вони конкурують між собою.

Кремль також схвалює суперечливі наративи. Приміром, підтримуються найбільш надумані та взаємовиключні пояснення аварії літака MH17, або справи з отруєння Скрипаля, або хімічних атак на місто Дума (Сирія). Конспірологічні теорії на ці теми — це один із наративів, які підтримує Росія. Автори дослідження виокремили також й інші:

  • персональні атаки на людину чи установу;
  • антинаративи, які атакують інституції (анти-НАТО, анти-ЄС), країни (анти-Америка), цінності (проти мігрантів);
  • провокації; теми, що розділяють спільноти, налаштовують російськомовну меншість проти місцевої більшості, тощо;
  • історичні дражливі теми (часто використовуються недоведені зв’язки з нацизмом);
  • намагання показати моральний занепад Заходу (приміром, фальшива історія про «перший бордель для зоофілів» у Копенгагені, яку поширили у жовтні 2017 року).

 

Що далі очікувати від російського пропаганди

Інформаційні маніпуляції стали ще більш небезпечними в цифрову еру. Для підсилення впливу застосовуються армії ботів та інтернет-тролів, зливи даних, підробку документів.

Дослідники називають такі майбутні тренди російської «інформаційної війни»:

1) перехід на «фізичний рівень» — втручання в інфраструктуру комунікацій. Це було продемонстровано під час анексії Криму, коли Росія буквально перерізала деякі інтернет і телефонні кабелі;

2) персоналізація повідомлень. Так РФ чинила під час військових дій на сході України, надсилаючи персональні СМС на телефони українських військових. Метою таких дій є підрив духу військовослужбовців. Сюди також входить використання персональних даних, які збираються у мережі та публікуються у формі «витоків»;

3) перехід у мейнстрим. Кремль може використовувати не лише свої медіа (RT і Sputnik), але й просувати свої тези у топових локальних медіа;

4) вплив на країни у Африці та Латинській Америці. Тут у РФ завдання полегшуються: в неї вже є контент необхідними мовами (англійська, французька, іспанська).

Як протидіяти інформаційним атакам

Дослідники зазначають, що російські медіа відігравали провідну роль в інформаційних маніпуляціях під час виборів президента у Франції 2017 року. Приміром, у лютому того року Sputnik представляв Еммануеля Макрона як агента США. Аналітики детально зупинилися на тому, чому ці впливи не досягли бажаного ефекту.

По-перше, справа у виборчій системі: із прямими виборами у два тури важче спрогнозувати хід подій. По-друге, у Франції є сильна традиція якісної журналістики, де таблоїди і «альтернативні веб-сайти» значно менш популярні. По-третє, автори дослідження переконані, що у французів добре розвинене критичне мислення. Крім того, команда Макрона швидко реагувала на виклики та регулярно відповідала на витік даних (Macron Leaks), який відбувся за кілька днів до другого туру вибрів.

Приклад Франції може бути вдалим для того, щоб ілюструвати методи боротьби з інформаційними маніпуляціями. Дослідники мають аж 50 рекомендацій. Вони радять боротися з такими впливами на рівні суспільства, держави, міжнародних організацій і навіть приватних компаній.

Суспільний рівень передбачає створення веб-порталів із перевірки фактів (фактчекінг), розробку рейтингу сайтів, проведення тематичних досліджень. Однією з рекомендацій є «підвищувати довіру до журналістів шляхом збільшенні прозорості ЗМІ»: публікувати фінансові звіти, профілі журналістів, проводити чітку межу між редакційним і рекламним контентом.

Аналітики радять державним органам уникати централізації інформаційного простору та пам’ятати, що головну роль тут має відігравати громадянське суспільство. Разом із тим дослідники наводять приклад різних країн, де на рівні держав тепер створюються структури, відповідальні за протидію інформаційним маніпуляціям.

У дослідження наголошують, що урядам країн варто підвищувати обізнаність громадськості про небезпеки, проводячи кампанії з роз’яснення проблеми, навчаючи медіаграмотності, фінансуючи наукові дослідження з цієї теми, розробляючи методи швидкої ідентифікації таких впливів.

Заходи держав щодо регулювання медіа простору зараз є такі:

  • реєстрація (у США RT і Sputnik мають реєструватися як «іноземні агенти», хоча в Росії цю практику використали для тиску на ЗМІ);
  • заборона (коли в Україні, наприклад, забороняють російські сайти);
  • регуляція (є регулятори медіасфери: британський Ofcom чи CSA у Франції);
  • осудження (у деяких країнах громадяни можуть повідомляти поліції про фейки і це розцінюється як кіберзлочин).

Одна з рекомендацій щодо засобів пропаганди, які видають себе за незалежні медіа, — маргіналізувати їх. Тобто називати речі своїми іменами, не акредитувати і не запрошувати такі організації (як RT чи Sputnik) на прес-конференції журналістів.

Щодо міжнародного рівня. Тут прикладом може бути збільшення фінансування ЄС у 2018 році на стратегічні комунікації. З цього бюджету 1,1 мільйона євро спрямовані на боротьбу з дезінформацією. Ще частина фінансування на програми Horizon Europe виділяється для дослідження штучного інтелекту та алгоритмів, здатних боротися з дезінформацією.

Приватні компанії (як Facebook чи Google) також активно включаються у протидію інформаційним маніпуляціям. Не в останню чергу через таку вимогу з боку урядів, які покладають на них відповідальність за поширення контенту, створеного користувачами.

Ігнорувати чи реагувати?

Часто є спокуса не реагувати на інформаційні маніпуляції, сподіваючись, що швидкий потік новин у медіа їх «перемеле». Та й громадська думка прагне швидко забути попередні повідомлення. Спростування — це, по суті, повторення меседжу, що може допомагати зберегти історію актуальною.

«“Стратегічна тиша” може бути в деяких випадках кращим варіантом. Однак це спричиняє ризик того, що помилкові та потенційно небезпечні ідеї можуть проникати глибше у свідомість населення. Якщо з самого початку вони не заперечуються, ці ідеї можуть продовжувати зростати. Мовчання можна застосовувати лише для невеликих та достатньо безпечних маніпуляцій інформацією», — наголошують дослідники.

Спростування ж неправдивої інформації не дозволить їй поширитися. Утім аналітики підкреслюють: це потребує значних людських ресурсів. Адже необхідно моніторити соціальні мережі, виявляти спроби маніпулювання, формулювати й поширювати відповідь, аналізувати її сприйняття.

Але є ризик, що це матиме протилежний ефект, оскільки відповідь може викликати дебати й давати «друге дихання» інтернет-тролям. Французькі дослідники вважають найбільш ефективним рішенням поєднання оборонної стратегії з наступальною, надаючи нову інформацію, яка допоможе повернути контроль над дискусією. На жаль, це вимагає ще більшого часу та ресурсів.

comments powered by Disqus