Усі брешуть, або як трансформувалися російські ЗМІ

Усі брешуть, або як трансформувалися російські ЗМІ

00:00,
21 Серпня 2014
3816

Усі брешуть, або як трансформувалися російські ЗМІ

00:00,
21 Серпня 2014
3816
Усі брешуть, або як трансформувалися російські ЗМІ
Усі брешуть, або як трансформувалися російські ЗМІ
«Росія як моральний центр світу», «традиційні цінності, що існують лише в Росії» - ці ідеї російська пропаганда транслює всередині країни та на міжнародну аудиторію, представляючи себе лідером «антизахідного світу». Про це пише авторка статті «Усі брешуть. Конфлікт в Україні і трансформація російських медіа» Джил Догерті

«Усі брешуть. Конфлікт в Україні і трансформація російських медіа» – така назва наукової статті, що була опублікована Центром Шоренстейн із питань медіа, політики та суспільної політики (The Shorenstein Center on Media, Politics and Public Policy) при Гарвардському університеті. Автор Джилл Догерті – колишня журналістка CNN – аналізує, які процеси відбувалися в російських ЗМІ за останні роки і як сформувались основи для нинішньої російської пропаганди.

«Конфлікт в Україні прискорив зміни, що вже розпочались у російських медіа, – централізація та мобілізація інформаційних ресурсів у руках держави. Цей процес забезпечує Кремль і Путіна новими методами гальванізації громадської думки», – пише дослідниця. Вона зазначає, що сьогодні російська пропаганда використовує як традиційні методи – дезінформація, напівправда й навішування ярликів, так і приголомшливу кількість сучасної інформаційної зброї, включаючи електронні ЗМІ, цифрові комунікації, блоги та соціальні мережі.

У статті описується, яким чином російські ЗМІ висвітлювали анексію Криму, брешучи про утиски російськомовного населення та «фашистів» при владі. Крім того, авторка розглядає, як останнім часом змінювався російський медіаландшафт – боротьба з опозиційними блогерами, зміна Lenta.ru, ситуація на телеканалі «Дождь», РИА Новости та інші.

Однак справжнім викликом для кремлівської пропагандистської машини стало поширення своїх меседжів на більш широку аудиторію за кордоном. «Щоби сформувати новий імідж Росії, Кремль за останнє десятиліття почав перебудовувати міжнародні комунікації та структури пропаганди, які ослабли після розпаду СРСР, – йдеться в статті. – Російські чиновники, включаючи Путіна, наголошували, що Росія має застосувати м’яку силу та медіазасоби як інструменти в міжнародній політиці. І на відміну від більшості західних концепцій м’якої сили, де привабливість країни є ключем до отримання бажаного, Путін описав м’яку силу як форму захисту, інструмент геополітичного контролю, яким користується в першу чергу уряд. На його погляд, інші країни експлуатували свої м’які сили для того, щоби вторгатися у внутрішні справи Російської Федерації».

Одним із медіапомічників у трансляції цих ідей став телеканал Russia Today, адже з часом він сконцентрувався на «альтеративному» повідомленні новин – конспірологічних теоріях, критиці американської влади. Авторка дослідження інтерв’ювала тих американських кореспондентів RT, які звільнилися з телеканалу, зокрема журналістку Ліз Вейл. Вона розповіла, що звинувачення американських урядовців у лицемірстві стало одним із напрямів роботи телеканалу, і здавалося, що головна ідея таких новин така: «Знаєте що, Захід, НАТО? Ви анітрохи не кращі за нас». У статті також зазначається, що кількість глядачів, про яку заявляє Russia Today, суттєво завищена – телеканал називав цифру в 664 мільйони глядачів, які дивляться його у 100 країнах. Однак Джил Догерті пише, що з її джерел відомо: ця цифра складає лише 5,8 млн. глядачів щомісяця в четвертому кварталі 2013 року (CNN згідно з цими даними має 109,4 млн. глядачів за цей же період).

RT, як і інформаційне агентство «Россия сегодня» (створене на базі ліквідованого «РИА Новости») стали платформами для того, аби донести головний меседж основоположника нинішньої російської філософії (Путіна). В основі цього меседжу – пропаганда, що виправдовує дії Росії в Україні. Однак керманичі пропаганди пішли далі, оскільки ще одна ціль Путіна – відродити гордість у своїх співвітчизників бути росіянами. Таким чином буде створено дискурс, схожий на радянський, який базується на націоналізмі, патріотизмі, імперіалізмі, повазі до авторитаризму, ідеї унікальності Росії.

Ще після розпаду СРСР перший пострадянський президент Росії Борис Єльцин шукав нову об’єднуючу національну ідею замість комунізму, навіть створив спеціальну комісію для цього, пише авторка. У результаті це вдалося Путіну з його концепцією «Русского мира». Догерті описує головні стовпи цієї концепції, зазначаючи, що Росія фактично проголосила себе моральним центром світу. А такі поняття як «мультикультурність» та «толерантність» з’являлись у російському просторі лише з негативними конотаціями. Проти «єдиного культурно-цивілізаційного коду» (який включала нова концепція) виступали більш ліберальні інтелектуали в Росії, оскільки бачили в ньому наслідування ідеології Радянського Союзу. 

«Конфлікт в Україні вибухнув у середині цієї суспільної та інтелектуальної дискусії, і для Володимира Путіна, став відправною точкою, моментом, в який він зрозумів справжній стан речей: Росія оточена ворогами», – пише авторка. Путін почав висувати тези про те, що всі останні десятиліття Захід діяв проти України й Росії та проти Євразійської інтеграції. Сюди він включав події Югославії 1999 року, вторгнення в Ірак і Афганістан, «кольорові» революції в Україні і Грузії, «хаос» арабської весни, ракетну оборонну систему США.

Конфлікт в Україні, починаючи з Євромайдану, посилив у російських медіа ще одну тенденцію – акцент на «традиційних цінностях». Бо задача російської пропаганди не лише змусити мовчати всіх інакомислячих, але і звести наклеп на них. Цей процес почався ще в 2011 році, у час протестів у Москві. Протестуючих треба було змальовувати як непатріотів, маріонеток Заходу, ще й аморальних, вважає Маша Ліпман, експерт Центру Карнегі. Це було характерно для Радянського Союзу, і продовжилося зараз.

«Традиційні цінності» стали об’єднавчим гаслом, яке транслює Кремль. За цією «теорією», протестуючі не лише були надто ліберальними та західними, вони ще й підривали російські цінності. Журналістка Маша Гессен вважає, що Росія представила себе лідером анти-західного світу, а Путін – головним поборником тих цінностей, які, як він заявляв, Захід облишив. «Ми можемо бачити, як багато Євро-атлантичних країн заперечують свої коріння, включаючи християнські цінності, які складають основу західної цивілізації, – заявляв Путін. – Вони імплементують політику, що прирівнює до багатодітних сімей одностатеві подружжя, це те саме що прирівняти віру в Бога та віру в сатану».

Авторка пише про небезпечну тенденцію – меседжі, які спрямовує в світ російська пропаганда, знаходять прибічників в інших державах. Політолог Лілія Шевцова з Центру Карнегі вважає, що це, по-перше, західні інтелектуали лівого крила, а також лідер правих французів Марін Ле Пен, яка захищала дії Кремля в Україні. The Economist посилався на той факт, що радикали Європи (крайньо ліві та праві), були «спостерігачами» на референдумі в Криму. Видання ставило питання, що бачать у Путіні представники правих сил в Європі? Адже як націоналістів різного типу їх мало би приваблювати бажання українців боротись із російським впливом. «Але в реальності їх приваблює м’язисте обстоювання Путіним національних інтересів, акцент на християнській традиції, опозиція до гомосексуалістів та державний контроль над економікою», – пише The Economist.

Авторка наводить слова Девіда Ернста, дослідника з Хадсонського інституту, який писав, що «правий хук» Путіна встановив прецедент у періоді після Холодної війни – він хоче зміцнити свій вплив у Східній Європі та на Близькому Сході, виступаючи проти ідеології Західного світу: «Це встановлює зовсім новий ідеологічний прецедент для самодержавних режимів, що прагнуть кинути виклик світу, в якому править Америка».

Про автора: Джил Догерті (Jill Dougherty) – працювала на CNN з 1983 року до грудня 2013 року, останнім часом як кореспондент із міжнародних відносин. Також працювала журналістом у Білому домі, шефом Московського відділення, займала редакторські посади у CNN International та CNN International Asia Pacific. Була кореспондентом WMAQ-TV у Чикаго і як фрілансер працювала з NPR та журналом Time. Починала кар’єру як диктор «Голосу Америки» у відділі СРСР.

Переклала та підготувала Марина Дорош

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: euromaidanpress.com
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду