Як часто на уроках у школах вчителі говорять із учнями про вміння перевіряти інформацію? На яких дисциплінах потрібно торкатися цієї теми й чи справді варто впроваджувати основи медіаграмотності у шкільну програму? Викладачі кафедри англійської мови та літератури Прикарпатського національного університету вважають, що медіаграмотність та критичне мислення — це теми, на які можна й навіть потрібно спілкуватися з дітьми англійською мовою на уроках іноземної.

Саме в Івано-Франківську викладачі кафедри англійської філології та вчителі кількох шкіл розробили так званий конструктор вправ із медіаграмотності, матеріали з якого педагоги з усієї країни можуть використовувати на своїх уроках. Тобто діти англійською спілкуються про кібербулінг, про те, як перевіряти джерела інформації тощо. Про ідею створення посібника та поширення медіаграмотності у школах говоримо з викладачкою кафедри англійської мови та літератури Прикарпатського національного університету та регіональною координаторкою проєктів IREX Наталією Гошилик. 

— Наталіє, як з’явився «конструктор вправ із медіаграмотності», чому виникла ідея створення, хто працював над розробкою?

— У межах грантового проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність» від IREX кафедра англійської філології Прикарпатського університету імені Стефаника працювала над проєктом «English for Media Literacy — англійська для медіаграмотності». До команди входили Діана Сабадаш, Ірина Малишівська, Уляна Тиха, Тетяна Марчук, Володимир Гошилик, Яків Бистров і я. Спершу ми проводили навчання для вчителів англійської мови зі шкіл Івано-Франківської області, а в результаті занять розробили конструктор вправ із медіаграмотності, який учителі можуть використовувати для підготовки своїх уроків. Над конструктором вправ працювали викладачі нашої кафедри та вчителі шкіл. У межах проєкту ми оголосили конкурс, на який учителі надсилали свої розробки. Ми націлювали їх на те, щоби під час розробки завдань вони намагалися поєднати і вправи з розвитку усного мовлення, читання, аудіювання та письма. Окремі вправи, створені в межах конкурсу, увійшли в цей посібник.

У межах проєкту «Вивчай та розрізняй: інфомедійна грамотність», що працює у школах області, проводять уроки з української мови та літератури, історії та мистецтва, однак англійська мова там не долучена. Але викладачі нашої кафедри точно знали, що медіаграмотність — це те, про що можна говорити на будь-якому уроці, а особливо на уроці англійської мови, адже англійська — це місточок, який можна легко прокласти до медіаграмотності.

У цьому посібнику зібрані вправи різних тем і різних рівнів. Кожен учитель англійської мови з усієї країни може подивитися і знайти там якусь одну вправу, яку він може використати на уроці. Це для нас найважливіша мета: щоб учителі, які брали участь у проєкті, пропустили крізь себе всю інформацію про інфомедійну грамотність. У конструкторі кожен учитель може знайти бодай один елемент для розвитку своїх учнів і показати дітям, що англійська мова поширена й сучасна, її багато навколо і її можна використовувати як інструмент для вдосконалення інших навичок.

— Мені здається, що англійська мова — якісний інструмент у перевірці дезінформації та фейків, адже в українських медіа часто поширюється інформація українською та російськими мовами. Знаючи англійську, можна сягнути західних джерел і перевірити факти.

— Так, безумовно. В мене є такий улюблений випадок. Кілька років тому був фейк, що Велика Британія переходить на форму освіти радянського зразка, адже вважається, що така форма є чи не найкращою у світі. Аби перевірити достовірність цього факту, достатньо перейти за кількома посиланнями, і навіть англомовне джерело, в цьому випадку, як виявилося, посилається на інформацію із сюжету телеканалу Russia Today. Якщо людина не знає англійської, вона не зрозуміє, що це фейк із російського пропагандистського каналу.

— Усі вправи, розміщені в посібнику, стосуються медіаграмотності?

— Завдання в нашому конструкторі вправ із медіаграмотності стосуються різних актуальних та сучасних тем — соціальних медіа, методів впливу на споживача, фейків, кібербулінгу, стереотипів у рекламі тощо. Всі ці теми розробляли викладачі кафедри, а над планами уроків працювали вчителі шкіл. У посібнику є традиційні вправи. Наприклад, вправа «Сніжинка» — традиційна вправа з медіаграмотності, але вона прописана англійською мовою і вчителі можуть її використовувати.

У посібнику є й завдання, які підходять для офлайнової роботи, а є завдання для онлайн-занять, що дуже актуально в період дистанційного навчання. Ми намагалися вмістити у збірнику всі наші напрацювання у сфері медіаграмотності, і хочемо, щоб учителі ними користувалася, адже зараз є чимало корисних онлайн-інструментів, і заняття з дітьми можна робити цікавими та різноманітними.

— Де можна знайти посібник? Як учителі можуть його отримати?

— Конструктор вправ доступний в електронному варіанті на сайті кафедри англійської філології Прикарпатського університету. Вчителі можуть вільно використовувати будь-які наші напрацювання на уроках — не потрібно запитувати нашого дозволу. Це радше посібник для вчителя, ніж для учнів, тому що тут одразу є відповіді на запитання, ключі. Раніше вчителям доводилося шукати інформацію на різних сайтах, а завдяки посібнику стало легше готуватися до уроків. Всі вчителі, з якими ми працювали, казали, що такий збірник потрібний. Він допомагає вчителю навчити школярів, як шукати інформацію й користуватися нею правильно.

— Чи проводили ви медійну кампанію, аби поширити інформацію про створений посібник?

— Поки що ні. Однак ми поширювали інформацію про конструктор вправ у групах учителів, а незабаром презентуватимемо на фестивалі проєктів від Міжнародної ради наукових досліджень та обмінів IREX. Ми з іншими викладачами кафедри англійської філології плануємо прийти до вчителів, із якими співпрацювали, і також будемо розповідати їхнім учням про медіаграмотність і проводитимемо мінітренінги.

В університеті я читаю курс з інфомедійної грамотності. Наприкінці курсу мої студенти матимуть практичне завдання. Вони повинні піти в ті школи, де навчалися, та провести там заняття з інфомедійної грамотності за заздалегідь розробленою програмою. У нас студенти з різних областей, із різних міст та сіл, тому я сподіваюся, що таким чином також удасться поширити інформацію про наш конструктор та напрацювання.

— Чи розглядаєте ви можливість поширення ваших матеріалів для вчителів англійської мови, які працюють у віддалених селах України?

— Віддаленість у сучасному світі не залежить від географії, вона залежить від доступу до інформації. Йдеться про так званий digital divide. Якщо в людини є якісний пристрій, за допомогою якого вона може користуватися інтернетом, та стабільний доступ до інтернету, то вона вже зовсім не віддалена і не відділена від світу. Для того, щоб учителі в селах та маленьких містечках застосовували на уроках сучасні методики та практики, необхідно, аби вони були забезпечені технічними засобами. На жаль, поки що проблема технічного забезпечення вирішується індивідуально, а не інституційно. Проте є багато активних учителів із маленьких містечок, які хочуть дізнаватися нову інформацію. Ми намагаємося підтримувати комунікацію з учителями за допомогою фахових учительських організацій, методичних об’єднань, а також поширюємо інформацію за допомогою наших випускників, які працюють по всій Україні.

— Чому вчителям в український школах важливо говорити з учнями про медіаграмотність та критичне мислення саме тепер?

— Понад рік ми вже працюємо в умовах епідемії коронавірусної хвороби. А в умовах інфодемії працюємо значно довше, однак почали це усвідомлювати лише тепер, і допоміг у цьому замкнутий простір, у якому ми опинилися через карантин. У таких умовах онлайн-життя, обмеженого простору та часу інформація набула нового значення. Тому актуально для вчителя зараз використовувати всі можливості, аби зацікавлювати дітей. Інфомедійна грамотність буде актуальна постійно, адже кількість інформації лише збільшуватиметься.

Фото: flickr.com, скріни із посібника