Зібрати понад тридцять молодих людей на семимісячні курси із журналістики в маленькому промисловому українському місті? Та легко! Принаймні, це вдалося команді вільного простору Druzi, який працює в Костянтинівці на Донеччині. Під час курсу молодь вчилася розповідати історію свого міста за допомогою текстів, відео та фото, а ще критично мислити та створювати альтернативний російському якісний україномовний медіапродукт. «Детектор медіа» розповідає, як у Костянтинівці навчають молодь журналістики й медіаграмотності та чому в місцевому вільному просторі Druzi ви ніколи не почуєте російської музики.

Як розповідає керівниця вільного простору Druzi Наталка Сосницька, він працює як громадська організація, однак називають його по-різному: молодіжним центром, ініціативою тощо. «Ми ж себе називаємо вільним простором та постійно перебуваємо в пошуках нових, цікавих форматів, відповідаємо на запити нашої аудиторії — молодих людей віком від 13 до 20 років, хоча, буває, до наших проєктів долучаються і старші люди — від 30 років», — каже Наталка Сосницька.

Простір Druzi виник у 2016 році. Тоді, розповідає Наталка, кілька ініціативних людей зібралися для того, щоби створювати проєкти для молоді Костянтинівки, розвивати напрямок неформальної освіти та продукувати зміни в місті. «Ми хотіли допомогти молоді Костянтинівки в пошуку можливостей для розвитку та комунікації між собою. Ми переконані: події, які відбулися в Україні у 2014 році, ч тому числі й війна, виникли через брак здорової комунікації та зв’язку між людьми, — каже Наталка. — Коли я була підлітком, мої батьки займалися громадською діяльністю, й мені також хотілося робити щось класне, проте серед моїх однолітків я не мала однодумців. Й мені хочеться, щоби у сучасної молоді все було інакше».

Після відкриття в Костянтинівці вільного простору Наталка та її команда сформували кілька основних напрямків роботи. Серед них — освітній, адже ще у 2016-2017 роках, за словами Наталки Сосницької, сфера неформальної освіти в Костянтинівці була слаборозвиненою. «Ми почали запрошувати в Костянтинівку цікавих людей, фахівців, створювали тематичні курси для різних об’єднань — вчителів, студентів», — каже вона.

Створюючи проєкти в Костянтинівці, які би могли вирішувати проблеми міста та його мешканців, команда «Друзів» зрозуміла, що розповідати про них немає де: в місті майже немає ЗМІ, а ті, що є, не пишуть на подібні теми.  «Ми писали про свої проєкти у соцмережах, проте люди дуже гостро реагували на інформацію, ставилися скептично до ініціатив, адже мають уявлення, що ми живемо на звалищі, — каже Наталка. — Є люди, які так не думають, проте ми розуміли, що маємо доносити наші ідеї стосовно змін у місті до більшої кількості людей. Ми прагнули розповідати історію Костянтинівки, розповідати про крутих людей, які тут жили чи живуть зараз, архітектуру, тому й створили свій онлайн-журнал "Простір". Пізніше вирішили запровадити й медіакурси для молодих людей і в такий спосіб розвивати журналістику в місті, оскільки ті місцеві медіа, що є зараз, на нашу думку, не виконують функцій, які б мали виконувати. Вони пишуть про щось побутове. Що чоловік вбив свою співмешканку, наприклад».

Аби створити для Костянтинівки новий інфопростір, Druzi започаткували медіакурс для молоді — Druzi Media Studies. Мета — надати людям якісні інструменти, щоб вони могли розповідати про своє місто, створити його нове медіаобличчя. «Навчальна програма тривала сім місяців і мала три напрями: фотографія, відеомейкінг, робота з текстами. Упродовж семи місяців студенти мали як лекційні, так і практичні заняття. Дехто з тих, хто пройшов курс, отримали роботу в місцевих медіа, хтось організовує свою фотовиставку чи видає книгу. Це круто», — розповідає Наталка Сосницька. Вона додає, що за допомогою медіакурсу команда простору хотіла поділитися знаннями з активними мешканцями і створити спільноту людей, які професійно виготовлятимуть контент, що наповнюватиме інфопростір Костянтинівки. «У нас є класні люди, але про них ніхто не знає, тому в рамках проєкту наші студенти провели багато інтерв’ю, розповіли чимало історій місцевих героїв — йдеться про історії успіху й не тільки», — каже Наталка.

Загалом семимісячний медіакурс закінчили 19 людей, хоча стартували 36. «Ми розуміємо, що до кінця доходять не всі, і це нормально. Комусь не вистачає терпіння, комусь часу чи здоров’я. Ми знали, що всі не завершать курс, тому що сім місяців навчання — досить тривалий термін. Можливо, в майбутньому ми скоротимо тривалість курсів та додамо більше практичних занять», — пояснює керівниця вільного простору Druzi Наталка Сосницька.

Вона розповідає, що в межах курсу викладачі говорили зі студентами й про медіаграмотність, критичне мислення та вплив російської пропаганди. «Сьогодні дуже важко когось огородити від будь-якого стороннього впливу. Гадаю, чимало залежить і від свідомості людини, тому ми говорили зі студентами і про свідоме споживання інформації, й про те, що зможемо витіснити російським контент й таким чином боротися з пропагандою, створюючи натомість якісний український, — каже Наталка. — Ми не можемо заблокувати соцмережі чи заборонити молоді дивитися відео російських блогерів у тіктоку, слухати музику Моргенштерна. Але ми можемо пропонувати їм альтернативу: музику українських гуртів, контент від україномовних блогерів. І часто люди відмовляються від російського контенту на користь українського. Ми провокуємо молодь Костянтинівки на зміни й власним прикладом доводимо, шо вони можливі».

Вона додає, що у просторі Druzi, попри те, що він вільний і не має жорстких обмежень, а діють лише базові правила, російська музика ніколи не звучить. «З молоддю не працюють заборони, тому якщо ми бачимо, що людина споживає російський продукт, ми говоримо з нею про українську альтернативу. Тобто не забороняємо російське, а годуємо їх альтернативним продуктом. Звісно, ми говоримо й про те, що вони мають розуміти, що таке Росія сьогодні. Запитуємо, кого вони підтримують, споживаючи цей продукт», — розповідає Наталка Сосницька.

На думку Наталки, працювати з молоддю простіше, адже у старшої аудиторії вже є свої рамки, глибокі переконання. «Не думаю, що насильницькими методами можна когось у чомусь переконати. Тому ми взяли аудиторію, яка цих рамок не має, яка відкрита до нового, схильна довіряти. А наші студенти, у свою чергу, доносять знання до своїх рідних чи навіть вчителів», — каже Наталка.

Фото: надані Наталкою Сосницькою