У середу, 10 лютого, в рамках Всеукраїнського Форуму «Україна 30. Коронавірус: виклики та відповіді» відбулася панельна дискусія на тему «Вакцинація як квиток до нормального життя», під час якої учасники обговорили загрози, які несуть для масової вакцинації соцмережі, російське телебачення й українські політики (не тільки проросійські). Та порадили, як протистояти цим загрозам.

Модерував захід Максим Саваневський, керуючий партнер агентства цифрових комунікацій PlusOne. У дискусії взяли участь Максим Скубенко, редактор фактчекінгового проєкту VoxCheck; Наталя Гуменюк, співзасновниця й керівниця проекту «Лабораторія журналістики суспільного інтересу»; Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа», та Пітер Померанцев, британський журналіст, телевізійний продюсер, письменник, експерт з медіа та пропаганди.

Дослідження основних трендів соцмереж в Україні

Максим Саваневський представив результати дослідження агентства PlusOne щодо ключових наративів у соцмережах — які теми українці обговорюють у соцмережах та чи виникають ці теми у природний спосіб або ж їх штучно просувають зацікавлені особи.

Дослідження свідчить, що протягом двох останніх місяців у соцмережах активно обговорюють дві вакцини — американську Pfizer та російську «Супутник V». В першу чергу українці обговорюють саме виробника вакцини та її якість, і, порівняно з іншими країнами, майже не обговорюють власне появу вакцин і можливі зміни в їхньому житті після вакцинації. Саваневський зазначив, що майже все обговорення стосовно Pfizer зводиться до негативних новин, фейків та гіперболізацій — наприклад, активно просуваються фейкові повідомлення про смерті, начебто викликані вакциною.

Стосовно російського «Супутника V» є дві основні тези. Перша — що вакцина нібито є хорошою і може бути доступною, але уряд цілеспрямовано не допускає її на український ринок, аби нажитися на людях. Друга — що Росія готова локалізувати виробництво на території України, а українська влада цьому протидіє.

Ще одна важлива тема — загалом начебто нездатність української влади організувати процес вакцинації. Також просувається теза про те, що всі вакцини неперевірені та від них можуть бути жахливі побічні ефекти.

За словами Саваневського, більшість обговорень відбувається у фейсбуку, але останнім часом телеграм стає важливим каналом комунікації. Саме він став основною платформою для просування негативної інформації стосовно Pfizer.

Джерелом фейків та маніпуляцій про Pfizer, в першу чергу, є російські медіа та проросійські медіа в Україні, які переважно пов'язані з Віктором Медведчуком. Також подібні тези просувають проросійські популярні блогери, українські політики (переважно від «ОПЗЖ»), а також представники колишньої влади, які переховуються в Росії.

Фейки про вакцинацію

Максим Скубенко, редактор фактчекінгового проекту VoxCheck, розповів, що фейки про вакцинацію і коронавірус з’явились одночасно з початком пандемії, коли у вчених було занадто мало даних про новий вірус. І спочатку фейки стосувалися вакцинації в цілому, оскільки вакцини проти COVID-19 ще не було. Фейки створювали вже існуючі в Україні антивакцинаторські групи у фейсбуку, які, за словами Скубенка, до початку весни 2020 року були мало активні, але швидко активизувалися під час пандемії. Для розуміння масштабів дезінформації на тему вакцинації він заявив про близько 500 унікальних за своїм змістом фейків, які VoxCheck знайшов на фейсбуку і спростував, починаючи з квітня 2020 року: «Їхнє охоплення — це мільйони користувачів». Експерт вважає, що це проблема не лише України, бо вплив на настрої щодо процесу вакцинації є в усьому світі.

Він уточнив, що антивакцинатори використовують багато міфів і наративів, «які важливі в довгостроковій перспективі для тих, хто хоче послабити Україну», оскільки відсутність вакцинації в державі призводила б до смертей і погіршення здоров’я нації. Тому він переконаний, що системні дії тих, хто виступає проти вакцинації, носять характер інформаційної війни. Посилаючись на власні джерела, він каже, що подібні спільноти у фейсбуку створені не українцями, а за допомогою Китаю або Росії.

Але поширенню антивакцинаторських настроїв сприяють не лише Китай і Росія, а й брак освіти споживачів інформації, залякування з телеекранів, яких не цураються українські політики будь-яких політичних поглядів.

Наталя Гуменюк, співзасновниця й керівниця проєкту «Лабораторія журналістики суспільного інтересу», посилаючись на дані  досліджень лабораторії, додала, що в людей багато страхів перед вакциною. Національне опитування показало, що половина респондентів боїться побічних ефектів вакцини, 40 % бояться того, що вакцина не сертифікована або нашвидкуруч виготовлена. Також люди хотіли би більше знати про вакцини: про можливі або неможливі побічні ефекти, про те, як їх сертифікують, транспортують та зберігають. При цьому лише 10 % респондентів заявили, що не будуть вакцинуватися, бо вважають вакцину «чипуванням» — попри те, що ця теорія змови одна з найпоширеніших і відомих (фейки про «чипування» під виглядом вакцинування Mediasapiens спростовував тут і тут). Приблизно стільки ж людей висловлюють побоювання, що вакцини потрібні лише для прибутку фармакологічних компаній.

«Дані свідчать про те, що треба боротися з фейками — і з цим справляються відповідні організації. Але в чомусь — це пасивний підхід, яким ми можемо боротися лише за ці 10 % людей, які вірять в "чипування". У той же час є величезна частка населення, якій бракує дуже конкретної інформації. Рука болить? Буде алергія? Чи можна вакцинуватися, коли ти перехворів? І тому подібне», — зауважила Наталя Гуменюк, додавши, що спростування фейків це важливо, але більш важливо давати людям відповіді на ті питання, які насамперед потрібні аудиторії.

Пітер Померанцев, британський журналіст, телевізійний продюсер, письменник, експерт із медіа та пропаганди, розповів, що із самого початку пандемії всередині, наприклад, крайніх правих груп розповсюджувалися дезінформація про те, що пандемія вигадана, щоби контролювати населення тощо. Ці наративи, за його словами, продукувалися в Європі здебільшого в соцмережах, а в Америці — частково й на телебаченні, але потім вони використовувалися та підсилювалися для цілеспрямовоної дезінформації, наприклад, Росією та Китаєм. Коментуючи дослідження The New York Times, у якому автори звинуватили прокремлівські ЗМІ в інформаційній кампанії проти західних вакцин від COVID-19, він зазначив. «Головне зрозуміти, що дуже часто наративи не йдуть з Росії, навпаки, Росія використовує ті наративи, що вже існують на Заході. І з цим боротися набагато складніше, ніж з  меседжами, які б озвучив хтось з російської влади. Скепсис до російських ЗМІ і російської влади у більшості країн Європи настільки великий, що це не дуже б спрацювало», — вважає дослідник.

Хто поширює дезінформацію: телевізор чи соцмережі?

Галина Петренко, директорка ГО «Детектор медіа», підкреслює, що в Україні, на жаль, досі дивляться російські телеканали, звідки глядачі отримують дезінформацію, в тому числі про коронавірус. «За опитуваннями, може бути до 12 % українців, які з тою чи іншою частотою дивляться російське телебачення. До того ж треба враховувати і рівень довіри до російського телебачення, яке на сході та півдні країни вище, ніж в західних та центральних регіонах, і сягає до 20 % у Донецькій області», — додала вона.

За словами Галини Петренко, друга група телеканалів, які донедавна активно поширювали багато дезінформаційних наративів про коронавірус, — це канали так званого пулу Віктора Медведчука. «Детектор медіа» порахував: якщо брати загалом найпопулярніші джерела інформації, то близько 50 % дезінформації транслювали «телеканали Віктора Медведчука». З осені ці канали почали активно просувати російський наратив про необхідність використання «Супутника V» в Україні. «За іронією долі, 2 лютого, коли РНБО ухвалила своє рішення про санкції проти цих каналів, останнє, що показував телеканал "112" ввечері, було токшоу "Пульс", на якому був спікер, який розповідав про російську вакцину», — пригадала Галина Петренко.

Після закриття каналів відкритим залишається питання, де в подальшому будуть транслювати ці наративи. В соцмережах? На інших телеканалах ? Чи з’явиться новий канал, який буде просувати подібну? Поки що невідомо, хто саме заповнить порожнечу, яка тимчасово організувалася після припинення мовлення трьох каналів.

Максим Скубенко додав, що сумніви щодо вакцинації сіють у суспільстві не тільки проросійські діячі і проросійські телеканали, а й деякі інші опозиційні до нинішньої влади канали і політичні гравці, риторика яких зводиться до того, що всі дії влади, незалежно від того, якими вони є насправді, видаються за погані — кейс із закупівлею китайської вакцини, яку заздалегідь оголосили поганою, це яскраво демонструє. Це, наголосив він, грає проти українців.

Пітер Померанцев звернувся до даних Університету Джонса Хопкінса з порівняння ставлення громадян різних країн до вакцинації. Так, у Великій Британії 81 % людей готові вакцинуватися, в Італії — 83 %, в Німеччині — 71 %, у Франції — 58 %. В Україні готові прищепитися лише 49 % (за даними української соціологічної служби— всього 29 %. — Ред.), що значно менше, ніж у Великій Британії, але більше, ніж у Казахстані, де лише 40 % людей погоджуються на вакцинацію, чи Туреччини, де цей показник лише 31 %.

«Згідно з даними, молоді люди скептичніші до вакцинації. Можливо, це пов'язано з тим, що вони частіше користуються соцмережами, а старші люди частіше дивляться телевізор, який, на відміну від соцмереж, не є головним джерелом дезінформації», — вважає Померанцев. Окрім соцмереж, на ставлення до вакцини впливає й етнічний склад населення, оскільки, за його словами, в нацменшин історично склався великий скепсис до держави й медичних інституцій, — а також багато інших факторів.

В Україні, згідно з національним опитуванням «Лабораторії журналістики суспільного інтересу», 60 % українців отримують інформацію про ковід і вакцини з телебачення (з них 23 % їй довіряють), із новинних сайтів — 37 % (довіряють цій інформації 18 %). Про це нагадала Наталя Гуменюк.

Галина Петренко вважає, що відділити телебачення від соціальних мереж чи якихось інших видів медіа вже неможливо: соціальні мережі вже посідають друге місце серед найбільш вживаних медіа після національного телебачення. У цьому вона бачить негативний тренд, який може стати у майбутньому справжнім викликом.

Що робити, аби вакцинація відбулася?

Наталя Гуменюк переконана, що найкраще, що можна зробити в нинішній ситуації, аби вакцинація відбулася, — це правильна комунікація з різними групами людей. Вона зазначила, що позитивний тон щодо питань вакцинації є в тих колах, які, так би мовити, деполітизовані. Це сфера розваг і туризму, наприклад. На жаль, в Україні фактично немає неполітичної журналістики, медіа не звикли говорити про здоров’я, про науку, про медицину без додавання туди політичного, традиційно-негативного тону. Вона переконана, що нині медіа повинні дати більше місця, наприклад, науковцям, лікарям, а журналістам, у свою чергу, треба використовувати переконливу, засновану на фактах інформацію.

«Традиційно люди релігійні менше готові вакцинуватися (...) Кому ці люди довіряють? Релігійним діячам. Тому треба дати слово тим спікерам, які будуть говорити з ними про вакцинацію і будуть для них авторитетом. Малі підприємці не дуже готові вакцинуватися? Напевне, є десь ланка, яка не розуміє, що вакцинація допоможе їм відкрити перукарню, кафе чи ще щось. Очевидно, що цю інформація треба до них донести», — пояснює експертка, й додає, що таргетування аудиторії й журналістами, і всіма, хто комунікує із громадянами, є вкрай важливим.

Окрім формування інформаційної політики, є й інші способи посилити масовість вакцинації, каже Наталя Гуменюк. Наприклад, у США зробили процедуру відмови від вакцинації настільки складною, що людям, які сумніваються, простіше погодитися на вакцину, а не доводити декільком чиновникам, що вони мають задовольнити їх право на відмову від щеплення.

У плані комунікації одним із основних аспектів Пітер Померанцев називає позицію держави. Він пригадав, що різні країни використовують різні так звані метафори для боротьби з коронавірусом, щоб мотивувати її громадян йти на вакцинацію.

«В Америці і в Англії використовується така метафора війни — ми воюємо з коронавірусом. Чи є плюси? Відразу йдуть порівняння з Другою світовою війною, коли ми в останній раз разом чогось домагалися. Але є і негатив. Під час боротьби з коронавірусом важливо, щоб люди самі за себе приймали дуже багато рішень, тут дуже важлива автономія. А військова метафора, звичайно, пропонує пасивне мислення. У Південній Азії більш успішно розбудували комунікацію навколо коронавіруса. У Південній Кореї, в Тайвані дуже часто використовується метафора стихійного лиха, шторму, урагану і сумісної праці, аби перемогти  це лихо. Це дуже влучна метафора, тому що пропонує спільні дії для порятунку і себе, і оточуючих. Кожна  держава пропонує  громадянам свої метафори, і це важливо у боротьбі з пандемією», — розповів він.

Померанцев вважає, що для цього треба використовувати різні джерела комунікації й різних спікерів: релігійних діячів, лікарів, представників громадянського суспільства. Держава, на його думку, має задавати загальний напрямок, але важливо, щоб наративи походили не тільки від держави.

Максим Скубенко продовжив думку британського колеги й додав, що немає в Україні єдиного голосу, «який би транслював єдиний правильний наратив, і навряд чи з'явиться». «На державному рівні він може бути, але не варто забувати про місцеву владу, яка може говорити усе, що захоче. Тому єдиний голос має формуватися і має звучати з дуже багатьох точок», — резюмував він.

Фото надані організаторами форуму