Українські популісти підіграють Росії
Порівняльну таблицю політичних маніпуляцій у російських ЗМІ та на українському ТБ в червні 2017 року дивіться тут.
Порівняльний аналіз російського медіа-простору та контенту основних українських телеканалів у липні дозволяє знову підтвердити стримано оптимістичне припущення про те, що поширення російських меседжів стає дедалі слабшим.
Зокрема, російські ЗМІ у цей період сконцентрувалися на кількох провідних темах:
- провал реформ в Україні та здійснення політики на догоду МВФ, що закінчиться зубожінням, соціальним вибухом, громадянською війною та розпадом України;
- необхідність запровадження зустрічних контрзаходів у разі втілення режиму біометричного контролю на українсько-російському кордоні. Це, мовляв, відштовхне від Києва «4 мільйони українців», які працюють в РФ;
- дискредитація переговорів щодо війни на Донбасі у «нормандському форматі» та із США і дистанціювання від ідеї створення «Малоросії». Водночас позиціювання сепаратистських анклавів у Донецькій та Луганській областях як «самопроголошених держав», які мають вести «прямий діалог» із Києвом, не змінилося;
- засудження європейської та євроатлантичної інтеграції України, її заперечення як неможливої та непотрібної для європейців та самих громадян України.
До цього можна лише додати точкові атаки, в яких інформаційними приводами були: несприятлива для Росії резолюція Парламентської асамблеї ОБСЄ, що засуджувала окупацію Криму та Донбасу; твіт президента США Дональда Трампа про «втручання» України у американські вибори на боці суперниці Хіларі Клінтон; роковини загибелі журналіста Павла Шеремета; відмова втікача Віктора Януковича брати участь у судовому процесі; позбавлення громадянства Міхаїла Саакашвілі.
Одразу зазначимо: вперше стикаємося за такий короткий період з величезною кількістю фактологічних помилок у російських ЗМІ. Наприклад, у пророкуванні нової хвилі заворушень (в одному з видань селище Врадіївка перетворюється на населений пункт Херсонської області); перекручуються імена українських політиків (зокрема Артур Герасимов став Антоном, можливо, через схожість прізвищ з Антоном Геращенком); вказується помилкова політична лояльність дійових осіб («Известия» назвали Сергія Лещенка «наближеним до президента Петра Порошенка»).
З іншого боку, зросла кількість посилань російських ЗМІ власне на українських опозиційних проросійських політиків, переважно представників «Опозиційного блоку», та їхніх колег - утікачів – Миколи Азарова та Володимира Олійника.
Зазвичай, такі фактологічні помилки поряд із використанням добре відомих «спікерів» з’являються тоді, коли пропагандистські сюжети чи матеріали виготовляються абияк, що вказує на зниження зовнішнього контролю та зацікавленості в даній темі.
Іншими словами, російська пропаганда втрачає свою креативну привабливість і перестає бути зразком для наслідування. Зміщуються акценти з внутрішньо української тематики на аспекти, які набагато ближчі і зрозуміліші для росіян, як-от погрози посадовців «дзеркально» відповісти на запровадження біометричного контролю на кордоні.
Водночас у липні проявилося й кілька проблемних моментів. По-перше, вразила схожість популістських меседжів лідера Радикальної партії Олега Ляшка щодо політики уряду із закупівлі американського вугілля та неприпустимості ухвалення законів під тиском МВФ та відповідних маніпулятивних тверджень у російських ЗМІ.
Одразу зазначимо, що навряд чи в даному випадку Ляшко робив послугу власнику ТРК «Україна»: структури Рината Ахметова закуповують антрацит у ПАР і володіють шахтами у США, тож йому немає сенсу користуватися послугами Ляшка як VIP-агітатора в даному випадку.
На нашу думку, прагнучи якомога вигідніше позиціюватися найбільш послідовним опозиціонером і «борцем» за права простого люду, Олег Ляшко мимоволі перейшов від критики осіб до критики основ легітимності чинного політичного режиму і поширення сумнівів у життєздатності держави, раціональності поведінки керівництва держави. Зазначимо, що ці дві мети були й лишаються цілями російської пропаганди з грудня 2013 р. Одна справа викривати корупцію, тиснути на владу і вимагати реакції на злочини, інша – відмовляти державі на цій підставі у праві на існування. Звісно, Ляшко не заявляв нічого подібного до слів Володимира Жириновського, проте аргументи у них були подібними.
До слова, подібне нехтування почуттям міри сталося й на «1+1», коли 7 липня редакція новин дозволила собі дати в прямий ефір слова Віктора Януковича про «геноцид власного народу» та «братовбивчу війну». Окрім «плюсів», ніхто (навіть «Інтер»), такого собі не дозволив. Ми вже одного разу звертали увагу на те, що телеканал Коломойського дозволяє собі використовувати російські пропагандистські штампи для атак проти його особистих ворогів у владі. Цього разу в ефір подали цитату Януковича, в якій згадані «якори» про війну прозвучали поряд із згадкою прізвища Порошенка і «його злочинної кліки». Зважаючи на попередні випадки та на поведінку інших телеканалів, це важко назвати випадковим незалежним вибором редакції.
По-друге, на українських телеканалах не все гаразд із критичним сприйняттям інформації з боку Росії. 9 липня «1+1», ICTV та ТРК «Україна» процитували Володимира Путіна, який звинуватив українську владу у «русофобії» та «політиці розтягування двох народів». В усіх випадках кореспонденти у той чи інший спосіб спробували відреагувати на слова російського президента.
Проте виникає питання: чи варто було взагалі давати слово Путіну, якщо нічого нового, порівняно з 2014 р., він і цього разу не сказав? Далі, не зрозуміло тоді, чому після синхрону Путіна, у своїх підсумкових тижневих новинах телеканали не знайшли час для оцінки його слів експертами чи представниками влади, чи для самостійного аналізу того, що таке насправді «русофобія» і як російське керівництво саме займається політикою «розтягування двох народів». Чому до цього питання не можна було повернутися вже на наступний день, коли були оприлюднені результати спільного дослідження КМІС та «Левада-центру», яке чітко показало, де насправді існують проблеми із різними фобіями міжнаціонального характеру.
Отже, зробимо короткий підсумок. На нашу думку, об’єктивне та критичне інформування громадян залежить не лише від здатності фільтрувати ворожу пропаганду, а й від зусиль формувати критичне мислення чи принаймні давати максимум об’єктивної інформації та зважених суджень, навіть коли мова йде про реагування на закиди ворогів. В іншому разі, немає гарантії, що інтелектуальний вакуум на ТБ будуть заповнювати агресивні популісти з гарними акторськими здібностями, але посередніми знаннями про предмет суспільної дискусії. І це лише гратиме на руку ворогу.
Громадська організація «Детектор медіа» здійснює цей проект за підтримки «Інтерньюз Нетворк». Висновки й погляди, що були висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з поглядом «Інтерньюз Нетворк».