Про блокаду Криму, клуб пікейних жилетів та сва«Волю-кабель»

Минулого тижня в український телевізійний простір нарешті повернулася тема окупованого Криму. Але не завдяки невтомній журналістській праці, а через серйозний інформаційний привід, створений самими кримчанами.

Товарну блокаду Криму розпочали саме кримські татари рівно опівдні 20 вересня. І цей факт моментально вивів проблему окупованого півострова в топ-тему тижня.

Ще в неділю, 20 вересня, в програмі «Подробности недели» ведучий Дмитро Анопченко постійно давав прямі включення з пунктів перетину адмінкордону Криму з Україною, де чергував кореспондент Андрій Лащ.

Під завісу тижневика, коли всі новини було вже повідомлено, а на імпровізованому кордоні ажіотаж і скандали з водіями десятків розвернутих із українського боку фур ущухли, ведучий тривожним тоном повідомив: є інформація, що з боку Сімферополя та Севастополя в напрямку блокпостів висунулися вантажівки з озброєними людьми.

Тут у глядача, натренованого в конспірології, одразу виникла логічна зв’язка — якщо росіяни нападуть на мирний протест на Херсонщині, це буде чудовим приводом показати Росію людоїдом і порушником прав людини з високої трибуни Генеральної асамблеї ООН.

Проте нічого такого не підтвердилося, і в наслідку з конспірології на «Інтері» вийшов пшик.

21 вересня, в понеділок, товарна блокада Криму стала темою для обговорення на «Еспресо» у «Вечірньому телеекспресі» та на 5-му в «Часі. Підсумках дня».

На «Еспресо» спікери Ігор Мокренюк, Ігор Лапін та Люнур Іслямов підкреслювали: блокаду українських товарів у Криму застосували, щоби привернути увагу до проблеми кримських татар на окупованій території. Де порушуються всі їхні права.

Тим часом усі інформаційні канали впродовж дня показували фрагменти прес-конференції Рефата Чубарова та Мустафи Джемілєва, які доводили: цією блокадою кримські татари прагнуть показати, що Крим економічно залежить від України.

На 5-й канал у програму «Час. Підсумки дня» запросили експертів-«важковаговиків» щодо Криму — Сергія Куніцина та Олександра Лієва. Перший обіймав на півострові багато посад, зокрема, колись був представником Президента в Криму, другий — міністром курортів і туризму АРК.

Пан Куніцин розповів, що однією з цілей блокади є скасування Зони вільної торгівлі з Кримом, рішення про яку ухвалила Верховна Рада одразу після анексії Росією українського півострова.

Пан Лієв, який досі тримає руку на пульсі малої батьківщини, підкреслив — до голоду в Криму ця блокада не призведе, бо урожай цього року на півострові нормальний, а дощі йшли саме там, де треба.

Тема блокади Криму не зникала з верстки новин увесь тиждень, змусивши обивателя згадати про окупований півострів, про звільнення якого спікери-кримчани говорили вже як про очевидну й неминучу необхідність.

Понеділок відзначився ще однією, цього разу одіозною подією в інформаційному просторі. Деякі телеканали, в тому числі й «Еспресо», показали онлайн-прес-конференцію колишнього міністра доходів та зборів Олександра Клименка.

Що хотіли цим сказати люди, причетні до організації трансляції в прямому ефірі одкровень чиновника-втікача, невідомо. Його ж «розмисли» на тему холдингу «Вєсті», де нині керує «красивая женщина Ольга на букву «С», та правильний розвиток православної Росії, а ще — слова про те, що «есть бізнес Семьи, но я им не занимался», наводять на спланованість цієї піар-акції. Не хотілося б вірити злим язикам, які кажуть про примирення міністра-втікача з Адміністрацією Президента та його повернення в Україну. На що він сам досить туманно натякнув: «Я в Украине, но если даже не в Украине, то это не важно».

Кому потрібні були ці одкровення, залишилося таємницею, давши поживу для, знову ж таки, всіляких конспірологічних теорій. Щодо активності Банкової в царині «договорняків» із усілякими колишніми, приміром.

Щоправда, вже наступного дня ГПУ відреагувала на ці одкровення бажанням одягти на колишнього міністра кайданки. У версії «ТСН» каналу «1+1» це пролунало так: «Тільки-но Олександр Клименко з'явиться на території України, на нього ж одразу одягнуть кайданки. Так Генеральна прокуратура відреагувала на вчорашню заяву колишнього міністра доходів та зборів, що він повертається до України. Втім, уже є рішення суду про його арешт. Є два кримінальні провадження проти екс-міністра за незаконне відшкодування податку на додану вартість на 3 мільярди гривень та створення фірм із відмивання коштів. Слідчі кажуть: доказів проти Клименка достатньо. Йому загрожує 12 років за гратами і в суді вже лежить клопотання прокуратури, щоб судити його заочно. Наразі відомо, що Клименко переховується у Москві.

Сергій Горбатюк, керівник управління спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України: Повідомили про підозру Клименку в тому, що він разом з іншими працівниками міністерства доходів і зборів протягом 2012-13 років загалом було незаконно відшкодовано 3 мільярди гривень. Якщо він прибуде, то звичайно буде відповідна процедура стосовно його затримання, арешту».

Сподіваємося, і для самого Клименка, і для ініціаторів його онлайн-прес-конференції це був чіткий сигнал — тікай, хлопче, куди хочеш, але в Україну можеш не повертатися.

21 вересня та день наступний, 22 вересня, не минулися без сенсацій реальних, а не висмоктаних із пальця колишнього «Мінздоха».

Перша, від понеділка, — початок дводенного візиту генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга до Києва та його спільна з Петром Порошенком заява про поглиблення співпраці України з НАТО на Яворівському полігоні. Спільний брифінг наживо транслювали всі інформаційні канали, й ця картинка була промовистішою за будь-які коментарі.

Сенсацією ж 22 вересня, як на мене, стала оцінка політичного потенціалу Надії Савченко, суд над якою того дня розпочався в російському Донецьку, письменником і дипломатом Юрієм Щербаком. У програмі «Час. Підсумки дня» на 5-му каналі колишній посол України в США так відповів на запитання про майбутню долю Надії Савченко: «Коли вона повернеться, то стане дуже впливовою людиною. Про це свідчить її книга (“Сильне ім’я Надія”. — Авт.)». Яна Конотоп перепитала, чи означають ці слова Юрія Щербака, що Надія стане моральним авторитетом, але пан посол стояв на своєму: вона стане впливовим політиком.

До речі, поняття «моральний авторитет» за десятиліття його нещадної експлуатації українськими політиками дуже девальвувалося. Відтак журналістам варто ним не зловживати, надто ж у такому контексті. Бо хто в нас тільки не побував у ролі моральних авторитетів! При цьому ніхто досі так і не визначив критеріїв, за якими той чи інший персонаж може претендувати на таке високе звання. 

Утім, найприкрішим у ситуації з судом над Надією Савченко, точніше, його висвітленням, було те, що, за повідомленням «ТСН», лише її журналістів, попри заборони знімати в залі, на 20 хвилин таки пустили туди. Але тільки тому, що вони виявилися єдиними українськими журналістами: «Валентина Мудрик: Власне, хоча цей суд заявлений як відкритий і публічний, журналістів у залу суду не впустили, пояснюючи, що місця у залі замало. Сьогодні за процесами стежили із сусідньої кімнати, де велася телетрансляція. Оператору нашого телеканалу дозволили зайти до зали, де знаходилася Савченко, буквально хвилин на 20. Такий виняток зробили, бо ми єдиний телеканал з України, який приїхав на засідання. Загалом ситуація у кварталі поблизу суду впродовж дня була досить напруженою. Будинок оточили поліцейські, люди у військовій формі. До обіду тут були і донські казаки, які нас називали ворожим каналом. Були і з десяток інших активістів з прапором ДНР, для яких Савченко, цитую, уже кілер, яка має сидіти. Наступне засідання призначене рівно за тиждень».

Невже нікого, окрім «ТСН», не зацікавив цей без перебільшення вікопомний процес?

До речі, журналісти «ТСН», скориставшись по-справжньому унікальною нагодою, зробили ексклюзивний репортаж із російського Донецька для «ТСН. Тижня». Тут Надію Савченко показали як хоч і незламну, але все-таки людину, яка пережила надзвичайні випробування. Що не додали їй ані здоров’я, ані краси. Вона робить у тюрмі оригамі, й навіть під час процесу, аби якось пережити цей дикий цирк під назвою «російське правосуддя», не втративши рівноваги, її руки вправно «ліплять» паперові фігурки.

У репортажі, де були синхрони сестри Віри Савченко та адвоката Іллі Новікова, пролунало слово «знекровлена». Дивлячись на Надію в клітці, в це визначення віриш, бо хто б не знекровився за рік поневірянь у «найгуманніших» застінках РФ?

23 вересня, саме після першого в історії України спільного з генсеком НАТО засідання РНБО, в новинні стрічки потрапили погрози кремлівської маріонетки в «ДНР» Захарченка. Мовляв, якщо Україна зближуватиметься з НАТО, він відновить на Донбасі бойові дії.

Ці погрози Василь Зима, ведучий «Вечірнього телеекспресу» на «Еспресо», попросив прокоментувати Олександра Палія, історика та політолога. Спікер на всі ці погрози з боку фейкової «республіки» цілком прогнозовано знизав плечима, назвавши обох «керівників» донбаських пухлин прес-секретрями Путіна. Справа яких — озвучувати «хотєлки» господаря, але аж ніяк не демонструвати самостійність і незалежність.

Цікавим у розмові ведучого та експерта було інше, а саме інформація про рішення Артемівської міськради повернути місту історичну назву Бахмут. Олександр Палій підкреслив: це рішення свідчить не лише про готовність мешканців звільнених територій Донбасу виконувати закон про декомунізацію, але й про те, що ніякого особливого етносу «донбасян» ніколи не було.

На тлі каруселі з особин невідомого походження, що їх на деяких каналах без тіні сумніву називають військовими експертами, Микола Сунгуровський у програмі «Вересень» на «UA: Першому» справив враження справжнього гуру військових справ. 23 вересня (вибачте за нескінченні повтори цього слова, але з пісні слова не викинеш — хто ж винен, що програма Миколи Вересня під назвою «Вересень» вийшла кілька разів у вересні?) директор військових програм Центру Разумкова на пальцях пояснив, чому Путін поліз у Сирію.

Якщо досі для автора (підозрюю, що не лише для мене) війна в цій близькосхідній країні була чимось таким, як для угандійця чи ангольця анексія Криму та війна на Донбасі, то після розмови Миколи Вересня з Миколою Сунугровським ситуація бодай трохи розвиднілася.

Експерт доводив, що Путін, полізши в Сирію захищати тамтешнього «легітимного» диктатора Башара аль-Асада, переслідує досить меркантильну мету — підвищити ціни на енергоносії. Які підскочать на тлі ескалації конфлікту, до чого Путін великий майстер. Ну й похідні цілі — зберегти військову базу в Тартусі, а також посилити напругу для ЄС у вигляді чергової неконтрольованої хвилі біженців із Сирії за умови збереження режиму Асада.

Одне слово, на думку експерта, своїм сирійським походом проти «невірних» (читай — ненависної Америки) Путін, як йому здається, вбиває кількох зайців і, головне, отримує важіль для шантажу Старого й Нового Світу. Коли автор слухала міркування пана Сунгуровського, їй хотілося вигукнути: «Та хто ж йому дасть!». Як показали події наступного тижня, мала рацію.

Програма «Час. Підсумки дня» 24 вересня, в четвер, справила гнітюче враження «клубу пікейних жилетів» із безсмертного «Золотого теляти» Ільфа й Петрова. Зрозуміло, що новина про згоду Барака Обами на зустріч із Володимиром Путіним під час Генеральної асамблеї ООН заслуговувала на увагу. Але, люди добрі, навіщо навколо цієї, на той момент іще навіть не підтвердженої можливості, плести хитромудрі мережива а-ля Кассандра, вибудовуючи цілі бастіони припущень без жодного міцного камінчика в підмурівку? Аби показати себе крутими аналітиками? Так, Бріан, тьху ти, Обама таки так, голова, і палець йому до рота не клади, але невже спікери не усвідомлювали, що ворожать на кавовій гущі, викликаючи неминучі асоціації з пікейними жилетами? І це ще в найліпшому випадку.

25 вересня, п’ятниця, стала днем щирої скорботи для ефірних поціновувачів творчості Савіка Шустера — ані на каналі «1+1», ані в ефірі «112» ток-шоу «Шустер live» не вийшло. Проте ті з них, хто отримує послуги кабельного телебачення від «Волі-кабель» та інших провайдерів (принаймні, в Києві), сумували недовго, без проблем знайшовши на вільних частотах канал 3S.TV, де й поринули на чотири години в черговий випуск «Шустер live».

Отож, слова Савіка Шустера про те, що йому відтепер доведеться мовити на Марсі, а не в Україні, виявилися черговим залякуванням глядача. Хоча, з огляду на останню прес-конференцію НАСА, де повідомили, що на Марсі знайшли воду в рідкому агрегатному стані, можливість мовлення «Шустер live» із супутника на червоній планеті виростає, як люблять казати «просунуті» спікери на всіх пострадянських теренах, у рази.

Дратує, якщо не бісить, одне — чому це було зроблено без попередження щасливих власників пакетів від «Волі»? Так само, як це сталося з каналом «Возрождение» однойменної церкви сумнозвісного Володимира Мунтяна Дніпропетровська. Цей канал провайдер «Воля-кабель» увібгав на місце почилого в бозі ТВі. І тепер усі, хто в марних (як виявилося) надіях на відновлення колись найкращого в Україні інформаційно-суспільного мовника перемикається на його традиційну кнопку, натрапляють на дику вакханалію у вигляді так званих богослужінь. Зазвичай це сцена, де скачуть люди в білому, співаючи «алілуя» на чолі з самим харизматом Мунтяном. У такий спосіб тут борються з алкоголізмом, тютюнокурінням та іншими гріхами. Достоту так, як це колись робив Сандей Аделаджа. Вочевидь, святе місце порожнім не буває.

Те, що це очевидна бісівщина, а ніяка не релігія, скаже будь-який священик-християнин, байдуже, православний, католик чи протестант.

Звісно, за відомим крилатим висловом, найголовніша кнопка в телеприймачі — «вимкн.». Але можна все-таки поцікавитися в споживача, чи хоче він дивитися те, що нав’язує провайдер, точніше, ті, хто платить за включення до пакету?

Субота, 26 вересня, відзначилася черговим ексклюзивним інтерв’ю Президента Порошенка трьом телеканалам — ICTV, «Інтеру» та «UA: Першому».

Ніхто з західних партнерів, наголосив Президент, не збирається обмінювати Україну на Сирію, а Путін своїм виступом на Генеральній асамблеї ООН хоче повернутися на міжнародну арену з чорного ходу. Про свій 50-річний ювілей 26 вересня Президент сказав, що зустрічатиме його в літаку, але взагалі не любить жодних помпезних святкувань і ще торік попросив не влаштовувати з його дня народження, цього суто родинного свята, параду подарунків. Мовляв, для нього найдорожчі подарунки — від членів родини та ще й зроблені власноруч.

Неділя, 27 вересня, знову стала черговим тріумфом пана Президента на міжнародній арені, коли він у прямому ефірі, що транслювали всі інформаційні канали, дискутував із Біллом Клінтоном під час саміту в рамках Генасамблеї ООН. М’яко нагадавши президентові США про Будапештський меморандум, де стояв, на хвилиночку, його підпис, Петро Порошенко розповів про катастрофічні наслідки російської агресії на Донбасі, коли сотні тисяч людей раптово зубожіли, тисячі вбито, а Україна щодня віддає на війну 5 мільйонів доларів.

Мушу сказати, що пан Клінтон при цьому мав трохи винуватий вигляд. Чого, вочевидь, і добивалися наші дипломати, плануючи свою стратегію на Генасамблеї ООН.

Тим часом, про Будапештський меморандум як альтернативу Мінським угодам згадала того вечора народний депутат від Радикальної партії Ляшка Оксана Корчинська в ефірі каналу «112».

Цей, вочевидь, видатний політик, політолог і телепродюсер (пані Оксана сказала, що працювала на цій роботі цілих 20 років, а відтак може компетентно заявити, що відео з її колегою Мосійчуком як підстава для арешту змонтовано) переконувала, буцімто єдиний порятунок України від «ганебних» Мінських угод — переведення нормандського формату в дотримання Будапештського меморандуму. Воно й зрозуміло — адже голова її партії Олег Ляшко на останньому пленарному засіданні Верховної Ради вкинув тезу про вимогу виконання Будапештського меморандуму від його підписантів як альтернативу Мінським угодам.

Та судячи з того, як розвивалися події 28 та 29 вересня в Нью-Йорку, саме виконання Україною Мінських угод створило для української делегації та Президента Порошенка режим найбільшого сприяння під час Генасамблеї ООН. І все з точністю до навпаки — для делегації РФ на чолі з Путіним.

Усе це було продемонстровано в прямому ефірі кількох інформаційних каналів (тому ж таки «112», не кажучи вже про 5-й чи «Еспресо»), актуалізувавши давньоримську приказку sapienti sat. Тобто — розумному досить.

comments powered by Disqus