Торік 2 травня Верховна Рада прийняла постанову № 3078-IX «Про використання політичним режимом Російської Федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких». Цим документом парламентарі затвердили характерні ознаки й наслідки рашизму, а також офіційно запровадили цей термін у політичний, медійний і науковий обіг.

З нагоди річниці прийняття постанови Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, Український інститут національної пам’яті та «Укрінформ» провели круглий стіл «Рашизм — розпізнати, зупинити й засудити». Учасники круглого столу обговорили, наскільки вдалим виявилося це поняття та як його використовують в українському і міжнародному інфопросторі. Крім того, була презентована брошура «Рашизм — це…», видана Центром стратегічних комунікацій у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті, музеєм Революції гідності та Міністерством культури та інформаційної політики.

Участь у дискусії взяли голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної політики Микита Потураєв, голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин, заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко, керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей, перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак, заступниця гендиректора Музею Революції гідності Ольга Сало, завідувачка відділу Інституту історії Національної академії наук України Лариса Якубова, автори фільму «Анатомія рашизму» Мирослава Барчук і Юрій Макаров, аналітикиня Центру досліджень безпекового середовища «Прометей» Ольга Волянюк, директор Українських студій стратегічних досліджень Юрій Сиротюк, прокурор департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу Генерального прокурора Ігор Карпенко та спеціалісти Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків Офісу генерального прокурора Богдан Хмельовський і Тетяна Новак.

Модерував дискусію представник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Майоров.

Концепція «русского міра» обговорюється в українському інфопросторі ще з 2014 року, адже стала основою для російської агресії на Донбасі й анексії Криму. З початком повномасштабного вторгнення ідеологію агресорів визначили ширшим поняттям — «рашизм», яке, згідно з постановою № 3078-IX, охоплює мілітаризм, культ особи очільника, самозвеличування Росії, пригнічення та заперечення існування інших народів, нав’язування російської мови та культури, пропагування ідей «русского міра».

Заступник міністра культури й інформаційної політики Тарас Шевченко говорить, що постанова Верховної Ради зафіксувала визначення російської ідеології, щодо якої давно точилися дискусії: чи варто вживати «рашизм», «русский мір» чи інший варіант.

«Я бачу плюси використання і терміна “рашизм”, і “русскій мір”. У контексті релігійної тематики часто використовується саме другий термін. Коли ми говоримо про ідеологію, то частіше вживаються терміни, які використовують ті, хто їх придумав. Тобто рашизм — це наша назва, тоді як “русский мір” — це те, як вони це називають і подають. Якщо “мір русскій”, то українців у ньому не існує. Що перша, що друга ідеологія базується на певних хибних історичних наративах і присвоєнні Москвою історичного спадку», — сказав Шевченко.

На його думку, хибне бачення історії поширене не лише в Росії, а й серед іноземної аудиторії, бо чимало університетів вивчали історію українських земель переважно за книжками російських істориків і їхніми наративами.

Голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної політики Микита Потураєв, який торік виніс уже згадану постанову на голосування, сказав, що насправді досі не зрозуміло, де «рашизм», а де «русскій мір», що є частиною чого і як вони співвідносяться.

«У 2019 році я був обраний головою української делегації в ОБСЄ і ми вже тоді порушували питання про фашистський характер російського режиму, що викликало повне відторгнення в абсолютно всіх без винятку європейських колег. Люди шарахалися від цього твердження, хоча я посилався на ознаки фашизму за Умберто Еко. Коли почалося повномасштабне вторгнення, нам почали дзвонити й казати, що ми мали рацію. Але ми мали рацію на той час, бо зараз це вже нацизм. А в європейців знову ж та сама реакція — повне відторгнення», — каже Потураєв.

Навесні 2022 року був прийнятий закон «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму», хоча з визначенням «нацистський» у Верховній Раді погодились не одразу. Потураєв каже, що колега по комітету Микола Княжицький пропонував використовувати «неонацистський режим», адже на заході «нацизм» сприймають суто в контексті Третього Райху. Микита Потураєв із Володимиром В’ятровичем наполягли на першому варіанті, проте Потураєв досі не впевнений у правильності такої назви, бо наукових обґрунтувань все ж не вистачає.

 Ярослав Юрчишин, Микита Потураєв, Тарас Шевченко

Пізніше була прийнята постанова про рашизм, що, на думку Потураєва, є першим державним підходом до його наукового визначення. Щодо «русского міра», то його трактування вже є в законопроєкті «Про релігійні організації», який був прийнятий у першому читанні торік у жовтні. Цей законопроєкт додає пункт про «русскій мір» у закон «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму». В ньому «русскій мір» визначається як «російська неоколоніальна доктрина, в основу якої покладені шовіністичні, нацистські, расистські, ксенофобські, релігійні ідеї, образи й цілі, знищення України, геноцид українського народу, невизнання суверенітету України й інших держав, яка має на меті насильницьке розширення російського наднаціонального імперського простору як способу реалізації особливого цивілізаційного права росіян на масові вбивства, державний тероризм, воєнне вторгнення до інших держав, окупацію територій, поширення канонічної території Російської православної церкви за межі території Російської Федерації».

Це визначення міститься саме в законі про релігійні організації, адже джерелом цієї пропаганди є Російська православна церква.

«Тепер ми маємо ставити питання, чи є “русскій мір” ідеологією, чи рашизм — це ідеологія, а “русскій мір” є її частиною? Чи рашизм — це сутність режиму, а ідеологією є “русскій мір”? Чи є рашизм відгалуженням нацизму? Для того, щоб цю тему перестали ігнорувати в усьому світі, ми повинні мати дуже обґрунтовану доказову базу. Тоді наші партнери підуть нам назустріч, розуміючи, що не наражаються на звинувачення у спекулятивності чи антинауковості», — підсумував Потураєв.

Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова Ярослав Юрчишин також підкреслив важливість введення «рашизму» та «русского міру» в міжнародні документи. Наразі «рашизм» вже з’явився в деяких резолюціях парламентських асамблей різних структур. Зокрема, 22 травня 2023 року — в резолюції НАТО як аргументація геноцидних дій Росії щодо зернового коридору. Тобто як ідеологія, яка спрямовує агресивні дії, спрямовані на знищення фактично не однієї нації, а людства. 22 червня 2023 року — в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи, яка стосувалася Мирного плану. Там рашизм згадується як система ідеології режиму Путіна. 2 липня 2023 року — в резолюції ОБСЄ, яка закликала створити міжнародний трибунал для Росії за воєнні злочини проти України. Проте з 2023 року нових міжнародних документів зі згадками рашизму не було.

Юрчишин пропонує не лише чітко визначитися з поняттям «рашизму», а й розробити план дій, щоб мінімізувати його наслідки на підконтрольних Україні територіях та в процесі деокупації — тобто план з дерашизації: «Реінтеграція, перехідне правосуддя, дерашизація — однозначно стоятимуть на порядку денному. Нам доводиться витягувати не лише Міністерство культури та інформаційної політики, які активні в цьому процесі, зокрема через Центр стратегічних комунікацій, а й досить консервативне Міністерство закордонних справ, яке дуже часто сприймає наші дії на території ворога як втручання в суверенні справи іншої держави. Треба міняти позицію на активну боротьбу з рашизмом по всьому світу».

На думку журналіста Юрія Макарова, поширювати термін «рашизм» варто не лише напряму з України, а за допомогою іноземних спікерів, які можуть пояснити це на свою аудиторію в країнах ЄС, Америки тощо. «Рашизм — це найстрашніше в новітній історії, навіть порівняно з нацистською диктатурою. Просто тому, що Росія — це “мавпа з бомбою”, якої у Гітлера не було. Ця мавпа ні Канта, ні Гегеля не читала. А читала у кращому разі Булгакова чи Тургенєва. Наша мета полягає в тому, щоби навіть згадка про рашизм була токсичною, щоби навіть факт підозри у симпатії до “русского міра” автоматично піддавалися санкціям», — сказав Макаров.

Завідувачка відділу Інституту історії Національної академії наук України Лариса Якубова, яка є авторкою книжок про рашизм і «русскій мир», сказала, що рашизм набагато гірший за нацизм через використання більшої кількості важелів впливу: «Хочу наголосити, що рашизм — це не те саме, що нацизм. Це набагато гірше. Рашизм — це інша форма тоталітаризму, яка еволюціонувала на тому ґрунті, який був у XX сторіччі. Сталінізм, комуно-більшовизм або ж радянський тоталітаризм, на відміну від нацизму, не засуджені. Через це ми маємо цей неонацизм і неототалітаризм, який у собі поєднує всі можливості та важелі впливу, включаючи багато новітніх модифікацій попередніх двох версій російського тоталітаризму — спочатку білогвардійського, а потім уже червоного. Зараз третя форма».

За її словами, Інститут історії Національної академії наук почав працювати з проблематикою «русского міра» з 2014 року, і протягом десяти років був виданий цілий корпус доказових методологічно вивірених праць, які розкривають еволюцію російської ідеології.

«Велика вдячність Тімоті Снайдеру, бо він величина, яку готові слухати. На яких конференціях ми тільки не були, але слухати почали лише Снайдера через два роки, коли Україна таки вистояла. І він почав казати все те, про що ми говоримо десять років. Проактивне просування нашого дискурсу і нашого знання про те, що таке рашизм і як він народився, залишається нашою “непозбувною бентегою”. Є безліч книг, інтерв’ю, пресконференцій, буклетів і так далі, які мусять просуватися. Їх просто слід взяти в руки та змусити себе прочитати. Особливо чинним політикам, особливо тим, які напрацьовують інструменти політичної дії», — сказала Якубова.

  Ігор Соловей, Володимир Тиліщак, Юрій Макаров

Керівник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Ігор Соловей нагадав, що головним провідником ідей рашизму є медіа. Наприкінці минулого року Центр стратегічних комунікацій провів дослідження «Геноцидальна лексика російського режиму». Проаналізувавши російське законодавство, підручники історії та матеріали, які виходили на державних медіаресурсах, дослідники дійшли висновку, що знищення України й українців є державною політикою Росії. За словами Ігоря Солов’я, це дослідження стало елементом доказової бази в кримінальній справі України проти Росії в частині пропаганди.

В рамках круглого столу перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак презентував брошуру «Рашизм — це…». За його словами, ідея створити інформаційний продукт, який би пояснював, що таке рашизм, з’явилася влітку 2022 року. Інститут нацпам’яті запросив Центр стратегічних комунікацій та Музей Революції гідності до співпраці.

«Ми намагалися представити рашизм через належність певних ознак злочинної ідеології та практики. У результаті ми відкрили виставку в Києві. Потім вона об’їздила низку обласних центрів. Після чого ми, спільно з ЦСК, розпочали роботу з трансформації та розширення цих матеріалів. Так з’явилася ідея створити брошуру. Ми подали її на конкурс МКІП. Так достатньо вагомий тираж побачив світ», — розказав Тиліщак.

Ігор Карпенко, прокурор департаменту протидії злочинам, вчинених в умовах збройного конфлікту, каже, що визначення та затвердження термінології також допомагає у документуванні російських злочинів, зокрема інформаційних.

«Протягом двох років ми займаємося активним документуванням всього, що стосується злочину агресії, — каже прокурор. — Це риторика посадових осіб Росії, риторика пропагандистів, це заклики до знищення української етносу та культури. Наш відділ працює в межах спільної слідчої групи, створеної на базі Євроюсту, до якої входить Міжнародний кримінальний суд і представники України, країн Балтії, Словаччини та Польщі. Наші колеги час від часу відвідують Україну та деокуповані території й на власні очі бачать те, з чим ми стикаємось. За результатами нашої спільної праці менше ніж за рік були оголошені три підозри представникам збройних сил Росії, причетним до загибелі литовського журналіста в Маріуполі. Наші американські колеги оголосили про підозру росіянину за вчинення воєнних злочинів на території Херсонської області».

Тож, за словами Ігоря Карпенка, нормативне закріплення поняття рашизму та його наукове визначення є дуже важливим, бо може лягти в основу подальшого обвинувачення й матеріалів кримінальних справ не тільки України, а й інших держав.

Фото: Укрінформ та МКІП