Російська пропаганда адаптується під нинішні реалії в Україні. Це видно по проросійських ресурсах, які діяли до повномасштабного вторгнення, а нині продовжують працювати вже під новою назвою. Зокрема, сайт Golos.eu, який мав попередню назву «Голос правди» та був створений у 2014 році. На сайті вказано дві адреси — в Брюсселі та Києві, а сам сайт використовує домен Європейського Союзу.

Якщо ви вивчаєте російську пропаганду та маєте проаналізувати, як саме агітпроп отруює інформаційний простір своїми маніпуляціями, то ресурс «Голос» — саме те, з чого можна почати дослідження.

Контент на сайті доступний багатьма мовами, де окрім української, російської чи англійської, є ще мови країн ЄС і колишніх республік СРСР.

Нині показники по соцмережах «Голосу» наступні: 73 тисячі — у телеграмі, 20 тисяч — у фейсбуці, 2,3 тисячі — у мережі X та 2,6 тисячі — на рутубі.

«Детектор медіа» вже досліджував попередню версію «Голосу», який мав назву «Голос правди». З цікавих знахідок дослідження — в контактах (на 2017 рік) були вказані вже померлі люди. Наприклад, головний редактор Володимир Захаров, який загинув під час пожежі в офісі Партії регіонів на Липській 18 лютого 2014 року, та Олесь Бузина, вбитий у 2015 році.

Також на «Голосі правди» було вказано, що журналісти переважно публікували свої тексти під псевдонімами через «цензуру та погрози з боку української влади». Ресурс цитував колишніх високопосадовців часів президентства Віктора Януковича: ексміністра юстиції Олену Лукаш, ексміністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, ексвіцепрем’єра Сергія Арбузова.

• Читайте також: Медведчук пробує через суд повернути громадянство, мандат і зняти санкції. Верховний Суд відмовляється закрити справу, — hromadske

Серед цитованих осіб був і проросійський політик, екскерівник Адміністрації Президента України (2002–2005), очільник ГО «Український вибір», екснардеп від «Опозиційної платформи за життя» Віктор Медведчук. У вересні 2022 року його обміняли на українських військових з «Азову», а у січні 2023 року Верховна Рада України затвердила рішення Президента України позбавити його українського громадянства та депутатського мандату. Нині Медведчук прагне через суди повернути це все.

Медведчук залишається одним з авторів блогів на сайті «Голос», де порівнює Порошенка та Зеленського з Гітлером.

У жовтні 2020 року про «Голос правди» написав для «Детектора медіа» директор Інституту постінформаційного суспільства Дмитро Золотухін. У матеріалі йшлося, що сам ресурс являв собою передрук текстів, спрямованих проти України, від проросійських політиків і пропагандистів.

• Читайте також: «Голос правди» співає фальцетом

Аналітики проєкту боротьби з дезінформацією Voxcheck в лютому 2024 року дослідили сайт і з’ясували, що видання приховує реальних власників, а сам він є зібранням основних рупорів російської пропаганди. Тут можна називати десятки імен — від Віктора Медведчука до Анатолія Шарія.

Сайт працює через сервіс Cloudflare (США) як зворотний проксі-сервер. ІР-адреси є прихованими. І лише через запити до США можна отримати детальну інформацію.

«Голос» було створено задля імітації «альтернативного» голосу з огляду на те, що, на думку російської пропаганди, медіа на Заході дають неправдиву інформацію. Але тепер пропагандисти зібрані в одному місці.

Внизу на головній сторінці є посилання на офіційний сайт Дональда Трампа — американського бізнесмена, президента США у 2016–2020 роках і кандидата від Республіканської партії на виборах 2024 року.

На сайті «Голосу» головним редактором названо В.Косенка. Аналітики «Вокс Україна» припустили, що це може бути Віталій Косенко. Він був журналістом інтернет-видання «Дорожній контроль», якого у січні 2016 року СБУ та прокуратура затримали в Запоріжжі за нібито вимагання хабаря в поліцейських. Задля уникнення в’язниці в Україні Косенко спробував отримати туристичну візу в США, однак йому відмовили в посольстві. Косенко поїхав із родиною до Мексики, а звідти вже потрапив до США. Після 2016 року про Косенка не писали в медіа.

Якщо припустити, що Віталій Косенко справді є головредом «Голосу», то варто згадати його зв’язок із Ростиславом Шапошніковим. Останній був головою громадської організації «Дорожній контроль» і з 2015 року мешкає в США. Шапошніков є противником як Володимира Зеленського, так і нинішньої (та попередньої) української влади. У досьє видання «Ділова столиця» вказано, що місце проживання Шапошнікова в США — місто Кі-Вест у штаті Флорида. Таким чином Косенко і Шапошніков мешкають у США та продовжують антиукраїнську інформаційну роботу.

Ростислав Шапошніков розповідає на своєму ютуб-каналі про «підвали СБУ», куди, на його думку, відправляють усіх, хто критикує Андрія Єрмака чи Володимира Зеленського. Шапошніков продовжує своє блогерство на ютубі. Він теж є одним з активних авторів і спікерів «Голосу».

Частина контенту на сайті golos.eu — просто републікація дописів у телеграмі проросійських блогерів, наприклад, Анатолія Шарія, якого в українській версії назвали Анатолій Куля.

• Читайте також: Погана пропагандистка. Як Діана Панченко почула Донбас

На сайті можна побачити й публікації від проросійської пропагандистки Діани Панченко, яка свого часу працювала на телеканалах Медведчука (NewsOne, «Перший незалежний»).

Заголовки «блогів» говорять самі за себе: «Україна над прірвою», «В Україні готують новий Майдан», «Після Телеграму в Україні заборонять розмови» тощо.

Екснардеп від Партії регіонів Олег Царьов теж є серед постійних авторів ресурсу «Голос». Його останній блог на сайті є простим передруком із телеграм-каналу Царьова та стосується того, чи зацікавлений Захід у легітимності Володимира Зеленського після 20 травня 2024 року. Російська пропаганда поширює тезу про те, що президент України не буде легітимним за відсутності виборів після завершення 5-річного терміну перебування на цій посаді. Росія маніпулює темою виборів в Україні, адже їх неможливо провести як із безпекових, так і з політичних причин. Вибори стануть можливими після завершення дії правового режиму воєнного стану.

Схожі тези про ймовірну нелегітимність Зеленського після 20 травня поширює на сайті «Голос» і політичний коментатор Михайло Чаплига, який свого часу розповідав про «американські біолабораторії в Україні» та «зовнішнє управління».

• Читайте також: Цирк поїхав, а клоун лишився. Хто такий Михайло Чаплига

Також на сайті з’являється ексрозвідник США Скотт Ріттер, який був учасником інспекцій ООН щодо наявності хімічної зброї в Іраку 1990-х, а згодом став одним із рупорів кремлівської пропаганди. На початку лютого 2024 року Ріттер відвідав окупований Луганськ, де зустрічався з ватажком терористів Леонідом Пасічником. А на «Голосі» є інтерв’ю Скотта Ріттера від 21 лютого 2024 року, де він вихваляє інтерв’ю Такера Карлсона з Володимиром Путіним. У такий спосіб, на думку Ріттера, майже мільярд людей по всьому світу змогли почути російського президента за умов інформаційної блокади.

Єдиною гарантією безпеки для України Скотт Ріттер вважає мир із Росією.

Російську пропаганду проти України та Заходу на сайті «Голос» поширює і Надія Сасс, яка є дружиною екснардепа від «ОПЗЖ» Олега Волошина. До повномасштабного російського вторгнення в Україну вона працювала на телеканалах Медведчука, а з 2022 року стала пропагандисткою режиму Лукашенка.

• Читайте також: Білоруська гастроль. Як ведуча каналів Медведчука Надія Сасс перетворилася на лукашенківську пропагандистку

Сасс поширює наступні тези російської пропаганди на сайті «Голос»: «Франція знову стала протекторатом США», «Зеленський вже програв війну», «Київський режим гірше гітлерівського» тощо.

Зараз немає жодних санкцій щодо сайту «Голос». Його можна вільно читати як в Україні, так і в ЄС. І ні в кого не виникає до нього питань. Разом із тим, маємо досвід блокування російських пропагандистських ресурсів (Russia Today і Sputnik) на території Євросоюзу після 24 лютого 2022 року. Попри заборону, кремлівський агітпроп шукає лазівки, щоб обійти обмеження. Відтак тут питання більше не щодо санкцій (які, безумовно, варто запровадити), а до здатності Заходу ефективно реагувати на російську пропаганду як загрозу їхній національній безпеці. І українській — теж.