За даними опитування Центру Разумкова, зробленого у травні 2023 року на замовлення видання ZN.ua, внутрішніми ворогами України 53% опитаних українців назвали корупціонерів у владі. Цей показник навіть вищий, ніж про російську агентуру — її вважають внутрішнім ворогом 47% респондентів. А 84% опитаних згодні, що про виявлені факти корупції треба обов’язково повідомляти, бо через неї «ми втратимо і єдність, і підтримку партнерів, і врешті перемогу».

Проте що більше Україна бореться з корупцією, чим більше затримань на хабарях та відкритих кримінальних справ через корупцію, тим тотальнішою ця корупція виглядає в очах суспільства. Врешті, багато хто вважає, що Україна — тотально корумпована країна і цього не виправити, а ворог ще й намагається посилювати цей наратив. І хоча в Україні дійсно є багато корупційних схем, які треба викорінювати, насправді країна не є тотально корумпованою, переконують у Національному агентстві з питань запобігання корупції. В НАЗК роздумують над тим, як правильно обговорювати цю проблему з людьми, аби не сприяти розчаруванню суспільства. 12 березня НАЗК зібрало на зустріч медійників, аби поговорити про ці комунікаційні проблеми.

Україна на шляху боротьби з корупцією: що зроблено і не зроблено

У цьому році виповнюється 10 років від моменту, коли в Україні, після Революції гідності, було прийнято антикорупційне законодавство. Саме з цього розпочав свій виступ перед медійниками заступник глави НАЗК Артем Ситник.

За його словами, українське антикорупційне законодавство є найдієвішим серед усіх країн Європи. Також Ситник наводить таку інформацію: з 1991 року, за корупцію в Україні покарали понад 30 суддів і зараз за хабарництво судять голову Верховного Суду Всеволода Князєва. Таким «здобутком», жартує Артем Ситник, не можуть похвалитися правоохоронці жодної з європейських країн.

«Два роки [після запровадження такого законодавства] журналісти мучили мене запитаннями про те, скільки ще треба посадити, щоб корупція зникла. І на якомусь тисячному запитанні я сказав: “Усіх, і не тільки чиновників, а всіх людей, — тоді не буде корупції, — каже Артем Ситник. — Можна пачками арештовувати, садити, але без усунення чинників, які призводять до корупції, це не дасть суттєвого результату у середньостроковій перспективі. Першим таким випадком, який показував, що без таких заходів це неможливо, була сумнозвісна справа “діамантових прокурорів”. Через рік після затримання “діамантового прокурора” у тому ж кабінеті затримали його наступника. Його прозвали “цукровим прокурором” [...] І такі речі можуть тривати й через 20 років після прийняття антикорупційного законодавства — нічого не зміниться, поки не будуть усунуті причини, які сприяють корупції».

Артем Ситник говорить, що боротися з корупцією недостатньо, треба їй запобігати, тобто усувати самі корупційні схеми. Зараз успішних прикладів у цьому напрямку не так багато, але один він навів.

«Справи Онищенка, Насірова — це дуже рідкісні, на жаль, приклади того, як може бути, коли працює і превенція, і репресія, коли ти караєш людей за вчинення корупційних правопорушень, але при цьому усуваються і чинники, які сприяли цим правопорушенням. Ми тоді активно працювали з менеджментом “Укргазвидобування” і, крім того, що ми пересадили купу народу, ми усували чинники — подавали позови про розірвання оцих спільних діяльностей, які були осередками цих корупційних схем — й ефект був миттєвий, бо чистий прибуток “Укргазвидобування”, якщо не помиляюсь, до цього був 26 мільйонів гривень на рік, а після цього — понад 1 мільярд гривень», — розповів він.

І саме на превентивних діях, які повинні зменшувати корупцію, каже Ситник, концентрується НАЗК. Але попри те, що успіх є, за його словами, медіа в основному пишуть лише про затримання чергових хабарників, а в суспільстві зростає розчарування та зневіра.

Корупція в Україні очима суспільства

«Корупція — це не якась вузькоспеціалізована проблема, яка має чіткі контури. Це уособлення всіх проблем у нашій країні. Вона як губка поглинає купу проблем, страхів нашого суспільства і як снігова лавина збільшується і збільшується. А в умовах війни емоційний градус цієї теми невпинно зростає і тільки збільшує втому та зневіру населення щодо того, чи правильно обрано вектор руху нашої держави», — сказав журналістам Павло Бульдович, керівник відділу координації державної інформаційної політики з запобігання корупції Управління комунікацій та інформаційної політики НАЗК.

Він презентував журналістам результати дослідження, проведеного на замовлення НАЗК Info Sapiens за фінансової підтримки Антикорупційної Ініціативи Європейського Союзу в Україні (EUACI), яке показує, як українське суспільство сприймає корупцію.

Інформація на слайді взята з інших попередніх досліджень, які були у відкритому доступі. Наприклад, показник, що 88% людей вважають корупцію головною проблемою після війни, взятий із дослідження Transparency International, а про те, що, на думку 84% українців, «через корупцію ми втратимо і єдність, і підтримку партнерів, і перемогу», — зі згаданого дослідження Центру Разумкова. Ці числа показують, що питання корупції дуже хвилюють українське суспільство, і ще більше — саме зараз, під час повномасштабного вторгнення.

«До великої війни купа корупційних скандалів, пов’язаних із великим будівництвом, не призводила й близько до такого ефекту, як зараз. Наприклад, інформація про яйця по 17 гривень, хоча масштаби (під час “Великого будівництва”. — “ДМ”) були набагато більші», — каже Павло Бульдович.

Крім того, тему корупції в Україні використовує ворожа пропаганда, намагаючись представити Україну як «тотально корумповану країну». Детальніше про те, як саме це відбувається, читайте в матеріалі «Детектора медіа» «За допомогою яких тактик російська пропаганда змальовує Україну “колискою корупції”».

А який реальний стан справ

За даними міжнародної організації Transparency International (TI), Україна отримала 36 балів зі 100 в Індексі сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index — CPI) за підсумками 2023 року та посіла 104-те місце в рейтингу серед 180 країн. Відзначають також, що Україна стала однією із 17 держав, які в цьогорічному рейтингу СРІ продемонстрували свій найкращий показник за весь час, а загалом за 10 років країна покращила свій показник на 11 балів.

«Якщо ми збережемо ці темпи й цей настрій, у наступні кілька років у нас є шанс піднятися вище першої сотні — й це вже буде досить потужний результат», — прокоментував Павло Бульдович.

За даними дослідження, яке провело НАЗК, попри те, що майже всі опитані вважають корупцію ключовою проблемою країни, стикалася з нею набагато менша кількість людей.

«Розрив разючий — у 4 рази рівень сприйняття переважає рівень реального корупційного досвіду», — каже він.

Він додає, що загалом ситуація змінюється на краще — за останні два роки кількість відкритих кримінальних проваджень через корупцію зменшилася, проте кількість вироків зросла. Тобто все частіше корупціонери не просто отримують підозру, але й покарання.

«Часто ми кажемо, що корупція вбиває нашу економіку та нищить потенціал країни. У нас дещо застарілі дані — дослідження МВФ, яке проводилося у 2016 році, — просто нічого подібного пізніше не проводили, й ми спираємося на це. За оцінками МВФ, якби наблизити рівень корупції в Україні до рівня сусідніх європейських країн — Угорщини, Польщі, Чехії, Словаччини, — то ми матимемо річний приріст ВВП менше, ніж на 1%. Ці розрахунки дещо спростовують тезу про те, що корупція в Україні глобально і так потужно впливає на економічний добробут країни», — каже Павло Бульдович.

На думку Павла Бульдовича, уявлення суспільства про «тотальну корупцію» в країні, попри реальний власний досвід, може бути пов’язане з тим, що в медіапросторі багато інформації про затримання корупціонерів, але мало новин, які б висвітлювали позитивні зрушення.

«Наприклад, за підсумками моніторингу декларацій ми виявили 100 порушників — і ці заголовки людей дуже обурили. Але мало хто зауважив, що загалом декларантів 800 тисяч і, виходить, стосовно 790 тисяч 900 із них не виявлено порушень і насправді це позитивний приклад», — каже він.

Медіа та громадянське суспільство має контролювати владу, але Бульдович пропонує «баланс» негативних і позитивних новин: «Суспільний резонанс, який створюють журналісти й активісти, постійно тримає владу в тонусі, змушує реагувати та не дає замовчати проблему. Більшість медіа є добросовісними й не має свідомого наміру створювати викривлене уявлення про ситуацію в країні та збільшувати відсоток людей, які впевнені в тотальності корупції. Тобто ми не проти висвітлення тематики покарання за корупцію. Але що ми пропонуємо? Запобігання — це те, що треба також комунікувати як дуже широкий спектр роботи держави, як частину цієї антикорупційної політики. Важливим є висвітлення неочевидного позитиву поряд зі скандалами й резонансами», — каже Павло Бульдович.

Одним із прикладів висвітлення позитивних змін у цій галузі є інформація про те, як диджиталізація держави за два роки зменшила поле для ймовірних корупційних зловживань.

Він також каже, що після випадку одеського військкома Борисова негативним у суспільстві є ставлення до ТЦК та побутує думка, що всі військкоми — хабарники. Проте аналіз способу життя 130 військкомів доводить протилежне.

Представники НАЗК пропонують медіа поглянути на проблему під іншим кутом — і вважають, що в комунікації цієї проблеми багато чого може залежить саме від медійників. І в якомусь сенсі вони праві: постійна увага медіа до корупційних схем на вищих рівнях влади перетворила країну і в очах людей, і в очах закордонних партнерів на суцільне корумповане болото. І представники держави, як-от Дмитро Кулеба, були вимушені говорити, що проблема корупції «перебільшена», а приклад по-справжньому корумпованої країни, на думку міністра МЗС, — це Афганістан, який буквально на очах був захоплений талібами після того, як американські війська пішли з країни.

З іншого боку, журналісти сумніваються в переможних реляціях влади щодо ефективної протидії корупції на державному рівні. Наприклад, «Економічна правда» зробила показову візуалізацію щодо корупційних проваджень — і якщо відкинути справи, за якими отримали вироки люди, що намагалися дати хабаря поліцейським чи намагалися підкупити чиновників і посадовців на місцевому рівні, можна побачити, що поки тренди боротьби з корупцією на рівні найвищих чиновників невтішні.

Перші 10 років на шляху боротьби з корупцією — це лише початок. Попереду ще багато роботи, і нам, українцям, справді потрібно зруйнувати чимало корупційних схем і механізмів, щоб замість уже покараних хабарників на їхні місця приходили працювати чесні люди. Проте важливо, щоб суспільство сприймало проблему тверезо і не крізь призму «все пропало», яка так вигідна нашому ворогу, а крізь призму «що зробити, щоб це виправити». Це залежить як від здатності держави підвищити ефективність антикорупційних заходів, так і від медіа, які, висвітлюючи проблему корупції, здатні змінити кут сприйняття.

Титульне фото: Getty Images