Сайт «НУШ» — одне з найбільших за кількістю читачів освітніх медіа в Україні, створене командою організації «Смарт освіта», яка займається розвитком шкільної освіти та реформою «Нової української школи». Видання стартувало влітку 2017 року як комунікаційна платформа цієї реформи. Воно допомагало зрозуміти, для чого ця реформа; вчителі могли поставити запитання, на яке відповіді не було навіть у їхніх керівників, й отримати пояснення простими словами. З одного боку, «НУШ» — класичне медіа, бо над ним працює команда журналістів, а з іншого — комунікаційний осередок у сфері, де залишається багато не до кінця зрозумілих змін.

Згодом медіа почало писати не тільки про реформу, а й про дошкільну освіту, дистанційне навчання, давати поради вчителям і батькам. Із 24 лютого 2022 року «Смарт освіта» змістила свій фокус на роботу з дітьми та психологічну стійкість.

Керівниця організації Галина Титиш, співзасновниця «Смарт освіти» Оксана Макаренко, проєктний менеджер і випусковий редактор Олег Твердь та головна редакторка Вікторія Коваль розповіли «Детектору медіа», як живе медіа зараз, про взаємини з Міністерством освіти та науки, допомогу вчителям і дітям, у чому унікальність НУШ та чому комунікація — це важливо. 

Ми починали як мами, які хвилювались за освіту дітей

Оксана Макаренко: Ми починали як мами, які хвилювались за освіту своїх дітей. 2016 року ми зареєстрували організацію «Смарт освіта» і перейшли від жорсткої конфронтації із МОН часів Табачника до можливості впливати на реформи й долучатись до проєктів. Керівництво МОН тоді було готове до відкритого діалогу з громадянським суспільством. Частина нашої команди була комунікаційниками, тому ми вирішили, що хорошим внеском від нас у розвиток освітньої реформи була б її комунікація. Тоді не було платформи для обговорення змін з учителями, батьками, експертами, партнерами. На сайті МОН таку комунікацію неможливо було вести перш за все тому, що воно не єдиний стейкхолдер цієї реформи. Це реформа, яка належить суспільству. Щоб реформа вдалась, вона має пройти всі сходинки: від учителів до батьків. Кожен мав зрозуміти, що і як йому робити. Реформа давала вчителю багато можливостей викладання, але як це робити, мало хто розумів. Основним завданням сайта на той час було допомогти людям зрозуміти, про що взагалі ця реформа, дати можливість долучитися до її співтворення, щоб кожен учитель міг поділитися досвідом і думками. Ідея була створити справжню комунікаційну платформу. Зараз є окремі керівники, які готові вести діалог із суспільством, адже діалог — це не тільки вислухати і сказати: «Ми вас почули»; це ще й уміти зрозуміло відповідати на запити суспільства. На словах це ніби є, але концепція реформи державних комунікацій так і не була ухвалена. На жаль, сьогодні не всі в МОН хочуть чути реальний зворотній зв’язок, особливо керівництво, з яким у нас іноді були складні дискусії. Тому зараз ми напряму не співпрацюємо з міністерством. Ми долучені до певних обговорень, але тісної співпраці, як раніше, немає.

Галина Титиш: Ми навмисне дизайнували сайт із кнопкою зворотного зв’язку «Є питання». Нам писали вчителі й директори, щойно з’являлась якась проблема. Ми могли спокійно прийти до Міносвіти, до юристів, радників, міністра і повідомити про неї. Відбувалась комунікація, реакція.

Оксана Макаренко: Буває, що вчителі бояться поставити запитання своєму керівнику. Натомість сайт давав їм багато відповідей на запитання, на які іноді не могли дати відповідь навіть їхні директори. На початку нашої роботи багато хто думав, що сайт «НУШ» — власність МОН. Так, тоді ми тісно співпрацювали. Наприклад, Олександр Сич, який уже пішов із міністерства через те, що мав ціннісні розбіжності з новим керівником, продовжував відповідати на наші запитання, консультувати вчителів. У МОН є свій офіційний сайт, у нас — свій, на який ми ніколи не отримували бюджетного фінансування. З одного боку, «НУШ» — класичне медіа, бо над ним працює команда професійних журналістів, а з іншого — великий крок у комунікаціях навколо складної реформи.

Галина Титиш: Зараз ми повноцінне медіа, яке виходить за межі комунікації реформи. Сама реформа широка, а ми говоримо про зміни в освіті загалом, про підтримку вчителів, дітей і батьків. 

Медіа, яке пише про освіту, охоплює ледь не кожного українця

Вікторія Коваль: Основна наша аудиторія — це освітяни, але також нас читають учні і батьки. Зараз ми пишемо про дошкільну й загальну середню освіту. В центрі навчального процесу є дитина, навколо якої — батьки, брати, сестри. Тому медіа, яке пише про освіту, охоплює ледь не кожного українця. За нашими спостереженнями, освітяни завжди в пошуку можливостей для розвитку, їх цікавлять курси, закордонні практики, тренінги. Також освітян цікавлять рекомендації щодо проведення тематичних уроків від педагогів, які мають досвід і є медійними. Ще серед популярних тем — заробітні плати, надбавки, скорочення, зміни в законодавстві. Зараз ми часто ділимось історіями освітян зі звільнених територій. Цей розділ ми назвали «Вчительський щоденник війни»: розповідаємо історії вчителів, які переховувались від окупантів, бо відмовилися співпрацювати з ними, вчителів, які рятували цілі групи дітей, ходили викладати до учнів додому, бо зв’язку не було. Їхні історії цінні як для нас, так і для нашої аудиторії. Також нещодавно в нас вийшла серія матеріалів «Що там з НУШ», де ми розповіли про стан реформи в маленьких та великих містах. У 2022 році реформа поширилась на п’яті класи, у деяких школах навіть на шості. Середня школа — нові виклики, вчителі-предметники, підручники. Ця серія корисна для батьків, учителів та управлінців.

У батьків зараз у пріоритеті безпека дітей, тому вони часто читають статті про те, як заспокоїтись, у які ігри можна пограти в темряві, як провести з дітьми безпечно канікули. Також багато батьків із дітьми знаходяться за кордоном, де стикаються з освітніми викликами як у тамтешніх закладах, так і дистанційно в українських. Ми про це пишемо.

Для учнів публікуємо можливості: майстер-класи, програми, курси, тренінги. Ми отримуємо багато позитивних відгуків від учнів. У нас часто є натхненні новини про школярів. Наприклад, що школа зібрала гроші й купила авто для армії, або що учні в прифронтовій зоні змайстрували курінь на пагорбі, де є інтернет, щоб учитись дистанційно. Нам здається, що такі історії підтримують і батьків, й учнів, й освітян.

За нашими спостереженнями та реакціями людей у соцмережах, найбільше в нас саме вчительської аудиторії. Мабуть, це зумовлено тим, що на початку роботи ми були роз’яснювальною командою для вчителів. Найбільша частка наших читачів в Україні — 88 %, на другому місці — Польща, а після неї Німеччина. З міст — Київ, Львів, Дніпро, Одеса, Полтава, Харків, Вінниця, Запоріжжя і Тернопіль.

У нас є три основні джерела фідбеку. Перш за все, це розділ сайта «Є питання», звідки нам приходять запитання на пошту. Також ми стежимо за соцмережами, у фейсбуку отримуємо і повідомлення, і коментарі. Є телеграм-канали для учнів, де є можливість коментування, тому учні часто діляться там своїм фідбеком. Зараз найчастіше до нас звертаються вчителі та занепокоєні батьки. Вчителі зазвичай запитують про підвищення кваліфікації, діляться проблемами, наприклад, що директори змушують їх приходити до школи, якщо вона працює дистанційно, уточнюють особливості ведення журналу, діляться здобутками учнів. Найпопулярніша тема запитань батьків — підручники для 5 класу, яких школярі досі не отримали. За цими повідомленнями ми відстежуємо проблеми вчителів і батьків. Питання, які трапляються часто, беремо в основу матеріалів й окремо публікуємо відповіді на них у розділі «Є питання».

Від початку повномасштабного вторгнення ми створили для учнів багато можливостей для розвитку та навчання. Деякі батьки думають, що ми приватна школа, й пишуть із проханням прийняти їхню дитину на наступний семестр. Також час від часу ми публікуємо рекомендації Міністерства охорони здоров’я, як уберегтись від сезонних хвороб чи як діяти під час ожеледиці. Деякі читачі вирішують поділитися з нами своїми діагнозами, розповісти, який у них кашель, певно, сподіваючись, що ми дамо пораду.

З останнього мене найбільше вразила історія освітянки, яка виїхала з окупації. Вона розповідала, що їй пропонували співпрацю, вона відмовляла, але згодом на неї почали тиснути та погрожувати, тому вона мусила погодитись. Зараз освітянка виїхала з окупованої території і хвилюється, що її можуть визнати колаборанткою, але вона просто намагалася зберегти життя. Ці випадки треба розглядати індивідуально. Освітній омбудсман радить фіксувати факти примусів і погроз, але ця освітянка не змогла нічого зафіксувати. 

Не все вирішують рекламні кампанії, найважливіше — контент

Олег Твердь: Сайт — наша основна платформа. За неповний 2017 рік у нас був майже мільйон унікальних відвідувачів, а далі щороку ми ростемо: у 2019-му перетнули позначку два мільйони, у 2020-му — чотири мільйони, у 2022 році в нас уже 5,4 мільйона унікальних відвідувачів. Фактично, це кожен десятий українець. Це дуже великі цифри, враховуючи те, яким чином ми залучаємо аудиторію. За всю історію медіа в нас не було жодної рекламної кампанії. Я думаю, це приклад для медіа, які вважають, що все вирішують рекламні кампанії. Найважливіше — це контент. Найбільше підписників у нас у фейсбуку — 118 тисяч. Охоплення зараз не дуже великі, десь 400 тисяч на 28 днів. Бували моменти, коли було й два мільйони, наприклад, початок епідемії коронавірусної хвороби, коли ми розповідали про дистанційну освіту. Вайбер — друга наша соцмережа, де 35 тисяч підписників. Його ми ведемо для вчителів. Також у нас є два канали в телеграмі. Перший — загальний для учнів «Хочу вчити те, що хочу», де більше трьох тисяч учасників. Другий канал, «Пізнавальні онлайн-зустрічі для дітей», ми почали вести після початку повномасштабного вторгнення, 28 лютого, бо хотіли відволікти учнів від війни. З часом до нас долучилась канадська команда волонтерів: знаходить нам багато іноземних вчителів, які ведуть заняття англійською мовою. Зараз це перетворилось із зустрічей для психологічної підтримки, які були на початку, на те, що діти вчать англійську і паралельно дізнаються щось цікаве. Також у нас є ютуб-канал, на ньому трішки більше шести тисяч підписників. Його ми здебільшого використовуємо для трансляцій психологічної підтримки для всіх із психологинею Світланою Ройз. Вони були двічі на тиждень впродовж 8 місяців. Також на ютубі в нас були трансляції зі спікерами про інклюзивне та дистанційне навчання. Відеоконтент зазвичай ми не знімаємо, але в нас був відеопроєкт про те, як інклюзивно викладати різні предмети.

Оксана Макаренко: Проєкт про дистанційну освіту був дуже крутим. Ніхто не був готовий до викликів, які принесла нам епідемія. Сайт «НУШ» першим почав збирати інформацію про те, як може відбуватися дистанційне навчання, надав методичні рекомендації. Це було точкою опори для вчителів, вони брали звідти багато інформації. Вчителі й батьки потім дякували нам, казали, що це врятувало та допомогло. Вчителі дізнались, що можна не просто у вайбері надсилати фото з підручника, а робити щось цікавіше.

Олег Твердь: Коли ми анонсували першу зустріч про дистанційне навчання в фейсбуку, охоплення поста було десь 400 тисяч, настільки ця інформація була потрібна людям. Медіа часто розглядають соцмережі як окрему медіаплатформу з унікальним контентом. У нас, на жаль, немає ресурсів для цього. Здебільшого ми використовуємо соцмережі для поширення того, що зробили на сайті. Попри те, що в нас немає реклами у гуглі, він є першоджерелом нашого трафіку. Коли вчитель буде гуглити, як йому зробити щось, дуже велика ймовірність того, що він потрапить на наш сайт. 

Один із фокусів «Смарт освіти» після 24 лютого — робота з дітьми

Галина Титиш: Коли ми починали організовувати пізнавальні зустрічі для дітей, мали більш ніж 500 учасників на кожному занятті. Зараз їх відвідує різна кількість учнів: 60, 100, 150. Неможливо порахувати кількість унікальних відвідувачів, бо покликання на зустрічі ми поширюємо в публічному доступі без реєстраційних форм. Ці зустрічі проводять і професори, і вчителі, і музеї. В нас є проєкт «Залишаємось з Україною», де тисячі дітей цілий рік вчать із нами українську мову, літературу та історію. Влітку ми допомагали дітям надолужити програму, тоді з нами було дві тисячі учнів. Кожну активність, яку плануємо, ми обговорюємо з психологинею Світланою Ройз, бо хочемо, щоб усе було максимально ефективним, максимально на часі, не перевантажувало. Ми ніколи не робимо проєкти заради проєктів. Тим не менш, зараз у нас ще й великий фокус на підвищенні кваліфікації для вчителів, психологічному напрямі, стійкості. В нас є окремі тренінги для вчителів від канадських експертів.

Олег Твердь: Ми й до великої війни працювали з темою психологічної стійкості. 24 лютого ми змогли провести психологічний практикум стійкості зі Світланою Ройз. Це було важко, почались перші бомбардування, але вчителі підключались.

Оксана Макаренко: Є великий запит на тему психологічної стійкості, вона впливає на здатність навчатись, викладати, опановувати новий матеріал. Але питання в тому, як це робити. Ти не допоможеш просто словами: «Тримайтесь, будьте стійкими». Ми почали досліджувати цю тему, знайшли декілька науково-доказових методів, які поширюємо в статтях, на вебінарах і тренінгах.

Ще до повномасштабного вторгнення ми обговорювали, що будемо робити, якщо воно відбудеться. Ми зрозуміли, що маємо робити те, що вміємо. В перші дні війни команда була в різних містах, згодом ми почали проводити зустрічі психологічної підтримки зі Світланою Ройз. Вона проводила 15-хвилинки стійкості і вебінари про те, як підтримати себе. Тоді ми думали, чим можемо допомогти дітям, які зараз сидять в укриттях і просто бояться. Порадившись зі Світланою, ми вирішили, що можемо дати їм ковток мирного життя, де вони зможуть спілкуватись одне з одним, повернутись до навчання. Ми написали оголошення на сайті, що потрібні вчителі, які проводимуть такі заняття. І отримали понад триста відгуків не лише від українських вчителів, а й іноземних. Вони почали проводити пізнавальні зустрічі, на які долучались тисячі дітей.

Тоді несподівано, в перші дні великої війни наш сайт потрапив до списку ресурсів, які радила Олена Зеленська, ЮНІСЕФ та інші міжнародні організації. Я думаю, саме через те, що в нас був живий контакт з аудиторією. Приходили діти, вчителі і ми допомагали їм тримати психіку в нормі. 

Якщо любити роботу та робити її якісно, великі тексти читатимуть

Олег Твердь: У нас є подкаст «Дофамін для освіти» на Apple podcasts, Google podcasts, Youtube, Deezer, Spotify та Радіо NV. Ідея: говорити про освіту глибоко, обговорювати освітні тренди, зміни з фахівцями. Здебільшого він орієнтований на батьків і вчителів. У другому сезоні тематика змінилась, ми вже не так говорили про тренди та зміни, як про освіту під час війни, де та як ми можемо допомогти.

Оксана Макаренко: Є й текстова версія подкасту, це складніше для команди, але краще для аудиторії. Багато хто каже, що ніхто не буде слухати годинний подкаст, усі статті мають бути короткими, новини на 2-3 абзаци, бо люди не читають довгі та складні теми. А нас слухають і читають. Якщо ти любиш свою роботу, якщо ти робиш її гарно, якісно, щиро, то читають великі тексти, слухають довгі подкасти.

Олег Твердь: Великою перевагою нашого медіа є те, що його веде активна громадська організація, яка створює багато освітніх проєктів. Ми підсилюємо одне одного. Організація має ідею для проєкту, а нам через сайт легко знайти людину, якій він буде цікавим. Ми часто створюємо матеріали з гугл-формами, через які отримуємо фідбек і на основі цього вдосконалюємо проєкт. Комунікація через сайт виливається не тільки в медіапродукти, а й в освітні проєкти.

Оксана Макаренко: Наприклад, ми інтуїтивно розуміли, що людям потрібна психологічна підтримка. Але коли ти робиш анонс, і на тренінг для 20 людей реєструється 280, ти розумієш, що таких тренінгів треба більше. Ми багато чого робимо самі, але завжди відкриті до партнерства і співпраці, розказуємо не тільки про себе, а й про проєкти інших людей та організацій.

Олег Твердь: На жаль, учителі не найбагатші люди в Україні, тому ми часто публікуємо безкоштовні можливості для них. Є багато організацій, які роблять класні проєкти, але не мають такої медіаплатформи, як ми. Вони нам пишуть, ми поширюємо їхні проєкти.

Оксана Макаренко: Важливо розповідати історії успіху дітей і вчителів. Це не тільки історії людей, вони можуть бути прикладом для інших, які не знають, як чинити, які в розпачі. Мені здається, найважливіша роль медіа — давати людям надію, можливість побачити вихід. «НУШ» — не просто медіа, а ще й комунікаційна платформа. Це важлива відмінність. Комунікація — це діалог. Поняття діалогу для нашого чиновництва нове. Не просто щось повідомляти, а й слухати. Багато років ця наша кнопка «Є питання» була найпопулярнішою серед вчителів. Вони вперше побачили, що їх хочуть чути. Ми робили роз’яснення простою мовою складних документів. Тому в нашого, на перший погляд, вузькоспеціалізованого сайту така велика аудиторія.

Олег Твердь: Ми не є відсторонено-об’єктивним медіа. Багато людей, які його створювали, прямо впливали на освіту. Наприклад, Оксана Макаренко брала участь у створенні концепції реформи. В 2018-2019 роках були соціологічні опитування, за якими освітня реформа була найбільш підтримуваною в Україні. Перш за все тому, що вона була найбільш прокомунікована серед українців. Велика частина цієї роботи належить нашому медіа.

Зараз усі наші проєкти фінансують західні донори — це основне джерело фінансування сайта. Також у нас є інституційний грант від PACT-USAID, який допомагає фінансувати не окремий проєкт, а роботу команди та медіа. Це визнання того, що ми — сталий проєкт, який можна підтримувати фінансово. Також іноді ми співпрацюємо із соціально відповідальним бізнесом. Зараз ми намагаємося збільшити кількість цієї співпраці: поширюємо новини чи статті для бізнесу, який, наприклад, робить платний освітній проєкт. Звісно, ми маркуємо, що цей матеріал є партнерським, це нативна реклама.

Одна з наших червоних ліній щодо реклами — медикаменти. Бюджети фармацевтичних компаній — це значна частина грошей на рекламному ринку, але ми від них відмовляємось. Також у нас ніколи не буде політичної реклами, реклами алкоголю, тютюну та гемблінгу. Є багато олігархів і політичних діячів, які створюють освітні соціальні проєкти, але наша позиція — не поширювати їх, щоб не піарити цих діячів. 

У нашій команді всі мають журналістський та освітній бекґраунд

Вікторія Коваль: Зараз у нашій команді три журналістки, новинарка, випусковий редактор і я, головна редакторка. Так як ми є частиною «Смарт освіти», не можна відокремлено говорити тільки про команду медіа: у «Смарт освіті» нас 31. Новинарка Ірина Пасько працює над новинами, моніторить інформаційний простір, надсилає запити до державних структур, слухає прямі трансляції виступів посадовців зі сфери освіти, аналізує документи, пише новини в соцмережах. Наші журналістки — Інна Лиховид, Ірина Троян й Анна Степанова-Камиш — шукають теми, матеріали, спікерів, пишуть статті. Також зараз ми розвиваємо регіональні партнерства, пишемо спільні матеріали з регіональними медіа. Олег Твердь — випусковий редактор, допомагає з фокусами, з підбором спікерів, спілкується з партнерами, робить віжуали. Є декілька проєктів, над якими Олег працює окремо: «Дофамін для освіти», проєкт із кібербезпеки, комунікація пізнавальних зустрічей. Я, як головна редакторка, контролюю роботу команди, пропоную теми, вичитую матеріали, публікую їх, стежу за статистикою на сайті та в соцмережах, спілкуюся з партнерами та фрилансерами, стараюсь дбати про розвиток команди. Ми всі маємо журналістський та освітній бекґраунд. У команді збігаються цінності та мета: саме таких людей із самого початку шукала «Смарт освіта».

Олег Твердь: Спочатку я був просто новинарем сайта, потім випусковим редактором. Окрім цього, я можу налаштувати якісь технічні речі на сайті, змінити меню, показати аналітику. Основна моя позиція — це проєктний менеджер «Смарт освіти». Новинарку ми взагалі називаємо новинною редакторкою, у неї багато обов’язків, вона ще й аналітикиня та SMM-менеджерка. Восени багато людей вигоріло та пішло займатись чимось іншим. Але нам удалось оновитись. Те, що сайт зміг не тільки не зникнути, а й вирости — показник стійкості медіа.

Оксана Макаренко: Нам би хотілось більше комунікації з МОН, більше відповідей від них на гострі питання освітян і батьків. Міністерство зараз не є ключовим драйвером реформи, більшість питань щодо неї в компетенції місцевої влади. З нею краща комунікація: можна звернутись — і вони реагують на наші запити. Але є питання, які вирішити може тільки міністерство, наприклад, про підручники. Якщо рішення немає, то ми можемо відповісти аудиторії тільки те, що у нас, на жаль, немає підручників. Хотілось б не просто інформації про прийняті рішення, а ще й комунікації.

Вся наша робота побудована зараз навколо того, щоб допомогти дітям і вчителям пройти цей складний період

Олег Твердь: Дуже багато учнів були в окупації, не могли навчатись в українській школі і підготуватись до НМТ (зміненого формату ЗНО). Ми створили проєкт із підготовки до тесту та допомогли таким школярам. До нас долучалися діти, які казали: «В мене за вікном танки їздять, але я вчусь, бо інтернет та світло поки є». Проєкт «Залишаємось з Україною» ми створили для того, щоб діти, які вчаться за кордоном, мали можливість не забувати і опановувати українську мову та літературу, історію України та тримали зв’язок із батьківщиною.

Оксана Макаренко: Вся наша робота зараз спрямована на те, щоб допомогти дітям і вчителям пройти цей складний період, мінімізувати втрати у знаннях. «Кетч-ап класи» — важливий наш проєкт, де вчителі допомагали дітям заповнювати прогалини навчальної програми, бо діти не могли нормально навчатись на окупованих і прифронтових територіях. Заняття проходили онлайн і офлайн у Львові.

Добре, що бодай якесь навчання зараз відбувається, бо були різні розмови. Й про те, що під час війни не можна організовувати навчання, бо це небезпечно. Справді, в більшості шкіл немає бомбосховищ, є лише укриття, а можливість навчатись онлайн теж є не у всіх, і це потрібно розуміти. Складна ситуація в дітей, які залишились на окупованих територіях. Діти, які там є, наражаються на небезпеку, коли просто мають подати заяву в українську школу — фізично написати заяву й віддати директору. На окупованих територіях є випадки, коли росіяни приходять зі зброєю до директора та кажуть: «Далі будеш викладати за російською програмою». Процедуру подачі документів варто було би зробити в електронному вигляді, щоб діти могли безпечніше долучатись до українських шкіл. Друга проблема: як дітей зі звільнених територій потім інтегрувати, якщо в них будуть великі прогалини в навчанні. Потрібно розуміти, що будуть навіть ті діти, які вже вісім років навчаються за російськими програмами, де їх вчать ненавидіти свою батьківщину. Можливо, тут доведеться взяти приклади європейських країн, які організовують інтеграційні класи. Було б добре, якби ті вчителі, які повернуться з вимушеної еміграції, були провідниками та опорою для такого навчання.

Вікторія Коваль: Усі учні і батьки, які в окупації, у великій небезпеці. Мер Мелітополя Іван Федоров розповідає, що окупанти погодилися додати годину української мови як факультативної, але для цього просять писати батьків заяви з особистими даними, відповідно, це наражає їх на небезпеку. Також вони позбавляють батьківських прав батьків, які не дозволяють своїм дітям навчатись за російською програмою. Навчання за українською програмою на окупованих територіях — це складне питання. Поки що напрацювань щодо цього в держави немає.

Інша проблема — навчання наших дітей за кордоном, яке не узгоджується з програмами інших країн. Наприклад, дистанційне навчання в українській школі в першій половині дня, а навчання в місцевих школах теж у той самий час, тому неможливо поєднувати дві школи.

В кінці літа ми отримали десяток звернень від вчителів в окупації, які мають інтернет і хочуть працювати в українських школах дистанційно. Ми писали велику статтю-роз’яснення, як їм можна влаштуватись, бо теоретично це можливо, ми навіть знайшли такі приклади.

Оксана Макаренко: Ще одна річ, важлива для батьків. Дитину не можуть відрахувати зі школи, навіть якщо вона не відвідує її. Це важливо для тих батьків та дітей, які виїхали або в інше місто, або в іншу країну. Десь дитина ходить у місцеву школу, десь взагалі не ходить, бо їй кажуть, що вона не може долучитись — треба забрати документи з попередньої школи. Нам пише багато розгублених батьків, що їх змушували писати заяву, забирати з школи дитину. Це все маячня. Ніхто не може відрахувати дитину зі школи без згоди батьків.

Міністерство могло би бути корисним, якби розробило адаптовану програму воєнного часу. Треба виокремити ядро знань, найважливіші теми, допомогти створити навчальні програми. Також важливо надрукувати підручники для 5 класу, хоч вони є в електронному форматі, але в усіх зараз брак світла, тому діти фактично не мають ніяких підручників.

Вікторія Коваль: Звісно, всі ми очікуємо на перемогу, відновлення шкіл, повернення дітей у школи. Перш за все, плануємо не зраджувати свої цінності та мету. Ми планували трохи змінити підхід, щоб читачі не асоціювали нас із приватною школою, додати більше медійності, зробити ребрендинг. Але поки що розмірковуємо про це.

Оксана Макаренко: Зараз ми працюємо над фандрейзинговою стратегією, щоб можна було дати проєкту сталість, думаємо, як зорганізувати свою роботу у створенні методичних рекомендацій для вчителів щодо роботи з НУШ і чого не вистачає, щоб ця реформа відбулась. Також хочемо розширювати наповнення, тематику, розповідати, як навчати, виховувати дітей. Раніше ми були сфокусовані тільки на шкільній тематиці, зараз виходимо за ці межі.