Комікси свого часу довели своє право промовляти про трагічні й серйозні речі: Голокост, тероризм, війну. Від початку повномасштабної війни Росії з Україною мільйони українців вимушено виїхали за кордон. У переважній більшості це матері з дітьми, які втікали з окупованих, прифронтових і просто небезпечних регіонів задля збереження життя. Цей болючий досвід неможливо забути й потрібно проживати разом із дітьми, бо вони також схвильовані та потребують проговорення таких трагічних тем, як війна, еміграція, втрати. І сьогодні важливо малювати, створювати й актуалізувати розмови про дім, про почуття, про втрату й відновлення. Діти інтуїтивно роблять це самостійно, але для них необхідна присутність дорослого, який може говорити та відчувати разом із дитиною, бути поруч із досвідом проживання теми дому.

Академія української преси у 2021 році вперше звернулася до таких креативних інструментів медіаграмотності як медіаосвітній мальопис. Тоді ми створили «Щепле-що? Чомучки в пошуках відповідей про щеплення» — комікс, який розповідає про пошуки достовірної інформації про вакцини та вакцинацію, в яких героям допомагає чарівний джин. А графічний роман «Як імунні клітини вірус долали» є першим виданням в Україні, що в художній формі показує, як формується імунітет після вакцинації, розвиває навички критичного оцінювання медіаповідомлень, розуміння власної ролі в запобіганні інфодемії та відповідальне ставлення до поширення «вірусної» інформації.

Видатний німецький кінорежисер Вім Вендерс, багатолітній президент Європейської кіноакадемії, казав: «Ми повинні навчати наших дітей читати поміж зображеннями, як ми колись навчалися читати між рядками».

Тому, коли дитяча письменниця Олександра Шаповал та художник Юрій Шаповал задумали створити для діток адаптаційний медіаосвітній комікс про вимушену імміграцію «Ми скоро повернемося», Академія знайшла ресурси завдяки нашим давнім колегам, які вже декілька років потужно підтримують медіаосвітній поступ в Україні.

Сценарій коміксу містить автобіографічні моменти, адже створювався авторкою в Німеччині, куди довелося виїхати з дітьми на початку вторгнення. Як це — бути вимушеним емігрантом, залишити найближчих в Україні, позбавляти себе й дітей рідного дому? Все це було пережито на власному досвіді й вилилося в комікс, який вдалося створити після повернення в Україну разом із чоловіком — художником Юрієм Шаповалом — та Академією української преси.

Цей комікс допоможе маленьким читачам разом із героями прожити досвід вимушеної еміграції, а дорослі зможуть обговорювати й пояснювати дражливі питання на прикладі тваринок — мишей, які також потрапили у схожі обставини після нападу на їхню країну кажанів. Цільова аудиторія коміксу — діти 5–7 років, які краще сприймають зооморфні образи, тому вирішили створити чарівну країну Лісокрай із казковими персонажами — лісовими тваринками, наділеними людськими рисами, звичками. Вони думають і діють як люди. Для відчуття ще більшої спорідненості персонажів коміксу з українськими дітьми та подіями в нашій країні використали змістові та візуальні символи. Зокрема українські імена головних героїв — Ґазд, Ґаздишка, Жоржинка, Грицик, Ляна, Килина, Стефа та інші, й елементи одягу — патріотична футболка із жовто-блакитним сердечком у Ляни, стрічки у волосі Жоржинки, схожий на військову форму одяг Ґазди, вишиванка в Ґаздишки... Саме такі деталі наближують комікс до реального часу і проблеми мишок стають близькими і зрозумілими українським читачам.

Дія коміксу починається в затишному будиночку сім’ї мишок, які спокійно і щасливо жили до початку вторгнення кажанів. Після цього мишки прийняли рішення про переїзд мами Ґаздишки з дітками до сусідньої країни Лісополя заради їхньої безпеки. Тато Ґазд проводжає сім’ю до кордону й повертається боронити свою країну від ворога.

У структуру коміксу потрібно було додати важливі медіаосвітні меседжі, які можуть допомогти діткам та дорослим під час вторгнення й вимушеної еміграції. Ці елементи органічно вплітаються в саму історію, не переривають її, а логічно продовжують і доповнюють. Це перелік необхідних речей, які мають бути із собою, «тривожна валізка», й надівання на малих діток медальйона або бейджика про всяк випадок, бо вони можуть забути своє ім’я, адресу, телефон батьків у стресових ситуаціях. Також для старших — засторога фотографувати й виставляти в соцмережі світлини військових та місця вибухів, і правила безпеки під час ворожого нападу, зокрема не визирати з вікон (бо саме це зробила персонажка коміксу Ліщинка й була поранена).

У комікс також включили гру «Можна — не можна», в яку грають дорослі з дітьми і вчать, які предмети можуть бути небезпечними. Автори зосередили увагу на неправдивих зображеннях та повідомленнях, які ворог навмисне виставляє в медіа для залякування, особливо на мапах. Цікавим елементом стала терапевтична казка-комікс, яку малюють Жоржинка з Ляною, аби перестати боятися. Отже, у великому коміксі вміщений маленький, намальований дітьми (це зробила п’ятирічна доня авторів Софійка). Коли герої вже перейшли кордон, на них чекала ще одна небезпека — маленька Ляна загубилася і її ледь не вкрали. В кінці коміксу є чеклист, який складається із запитань-відповідей та найважливіших медіаосвітніх елементів.

Персонажі та чеклист (вдячні за ідею ГО «Інтерньюз Україна»)

Робота над коміксом тривала близько пів року. Після написання сценарію почалася робота з художником. Для 24 сторінок коміксу розробили 14 оригінальних персонажів, 23 локації та 71 кадр. Першим етапом був пошук образу, грубі начерки, як саме художник бачить цього персонажа, обговорення та визначення найбільш відповідного разом з автором сценарію. Далі зіставлення цього героя з іншими, щоб вони органічно сприймалися разом. Вимальовка чистої лінії, потім силует з об’ємом, підбір кольорової гами персонажа й на фінальному етапі — поєднання об’єму з плоским кольором, накладання текстури й ефектів, таких як м’яке світло, бліки. Акцент зроблений на обличчях персонажів, які увиразнювалися великими очима та яскравою мімікою.

Так розроблявся кожен персонаж і вже після цього йшла розкадровка. Тут важливо було дотримуватися балансу візуального й текстового навантаження, намагатися рівномірно розмістити бабли на сторінках коміксу. Також потрібно стежити за динамікою кадрів, щоб на кожній сторінці були і динамічні, і спокійніші — статичні кадри. Слід було продумувати композиційне розташування кадрів, цікаві рішення в їх оформленні. Кадрики однієї сцени повинні мати одну кольорову гаму та подібне освітлення. Локації розроблялися з урахуванням дитячої аудиторії — на деяких є деталізація, на інших фон спрощений.

Ось так працює художник мальопису

Головні герої коміксу вірять у перемогу і що невдовзі зможуть повернутися до Лісокраю, до своїх близьких, відновлять країну, яка стане ще кращою. Саме тому, перебуваючи в еміграції, вони малюють світлі й радісні картинки, які відправляють татусям на фронт із підписом: «Ми скоро повернемося». Це і є назва коміксу. Читаючи його, діти зможуть проводити паралель з Україною й нашою майбутньою перемогою. Цікаво, що коли створювався комікс, ще не було контрнаступу на Харківщині, але там є репліка Грицика: «Зараз відбувається контрнаступ, маємо чекати гарних новин».

Електронна версія коміксу тут. А тут можна замовити безкоштовні примірники.