Олег Покальчук: «Ця війна, на відміну від попередніх, ірраціональна»

Олег Покальчук: «Ця війна, на відміну від попередніх, ірраціональна»

11:00,
29 Червня 2022
4114

Олег Покальчук: «Ця війна, на відміну від попередніх, ірраціональна»

11:00,
29 Червня 2022
4114
Олег Покальчук: «Ця війна, на відміну від попередніх, ірраціональна»
Олег Покальчук: «Ця війна, на відміну від попередніх, ірраціональна»
Соціальний психолог про медійну складову українсько-російської війни, її ідеологію та складність інформаційно-психологічних операцій Росії.

Велика війна, яка почалася 24 лютого 2022 року в Україні, відрізняється від інших воєн двадцять першого століття. Не лише тим, що, попри численні попередження, стала несподіванкою для всього світу. Й не лише тим, що йде зовсім не так, як розраховував агресор і як прогнозували експерти та партнери України. А ще й тим, що завдяки доступу до технологій ця війна відбувається фактично у прямому ефірі. Ми бачимо подвиги і трагедії, бачимо запуски ракет, які нас убивають. Як це впливає на перебіг війни, на нашу свідомість і на ставлення світу до нашої біди? «Детектор медіа» поговорив із соціальним психологом Олегом Покальчуком про це, а також про інформаційно-психологічні спецоперації і пропаганду, медійну складову війни та ідеологію, якою Росія виправдовує знищення українців.

— Олеже, зараз багато пишуть, що війна в Україні — це «війна у прямому ефірі», будь-який епізод якої може бути зафіксований і опублікований в інтернеті майже в режимі реального часу. Чи справді ця війна відрізняється від інших воєн медійною складовою?

— Вона, безумовно, відрізняється — про це багато пишуть і західні аналітики, і наші. Особливості цієї війни вкладаються у відому фразу, яку приписують Черчілю: «Всі генерали готуються до минулої війни». На кожній стадії розвитку людство стикається з іншим типом війни, в якій існують не просто нові технічні засоби, а нові мотиви та конфігурації сторін. Іноді все відбувається лінійно, є якась послідовність розвитку подій; іноді — стрибкоподібно, як у нас.

Особливість цієї війни, її відмінність від попередніх воєн, у її ірраціональності. Всякого роду загарбники й окупанти в попередніх війнах пропонували лінійну конфігурацію своєї експансії. Комуністи, нацисти, різного роду сепаратисти в усьому світі логічно продовжували певні конструкти, пропонуючи окупованим територіям країн, на які вони нападали, певну альтернативу розвитку — нехай тиранічного, кривавого, але все ж таки розвитку.

Особливість російського розвитку в тому, що він спрямований не в майбутнє, а в минуле. Це унікальне явище. У Станіслава Лема описана часова бомба, яка перетворює майбутнє на минуле — розриваючись, вона втягує в себе теперішність і перетворює її на колишність. Власне, російська когнітивна складова війни є такою часовою бомбою, яка не просто архаїзує світ навколо нас, а цілеспрямовано втягує всіх уражених не просто в радянське чи імперське минуле, а в древні, криваві й патологічні з нашої точки зору наративи.

— Які саме? Ми всі бачимо масове використання радянської символіки, постійні відсилки до Другої світової, використання плакатної лексики радянських часів…

— Я б не радив зупинятися на цих елементах. Вони мають чітке оперативне призначення щодо впливу на цільові аудиторії, це суто технічні елементи пропаганди. Якщо говорити про ілюстрацію того, що я мав на увазі, то слід дивитися радше на найновіші тексти Олександра Дугіна. Вони можуть сприйматись як така собі поетична маячня: він говорить, що треба міста зрівняти з землею, жити громадою, збирати ягоди-гриби, позбутися цивілізації. Він пише: велике щастя, що почалася ця війна й нарешті росіяни можуть повернутись до свого первісного тундрово-тайожного буття. І це зовсім не жарт. Дугіна не випадково зробили фактично головним пропагандистом російського телебачення. Не головою, що говорить, а саме ідеологом пропаганди, витягнувши з політичного небуття. Це значить, що такий підхід прийнятний на державному рівні.

— Так, західні ЗМІ та аналітики вважають його справді впливовим та навіть «мозком» Путіна, хоча доказів його прямого впливу не наводять. Його ідеї здаються надто радикальними, екзотичними, містичними, аби використовувати їх на широкий загал.

Дугін — натхненник ідеології. Він говорить про базові речі. І стаття Сергейцева, як правильно треба проводити геноцид українців, є інструкцією з виконання маячні Дугіна, яку ми і сприймали як маячню. Наша помилка в тому, що ми намагаємося проаналізувати всі ці речі з європейської точки зору, шукаємо раціональні компоненти. Але зло за своїм походженням протилежне раціональності. Мислення, особливо індивідуальне мислення, при генерації зла в таких масштабах неможливе й навіть зайве. Тому Росія карає людей, які намагаються мислити, в різний спосіб. І саме ця дрімучість, первісність надихає людей, які не мислять. Треба аналізувати когнітивну сферу цих людей — або вже не зовсім людей — із точки зору таких явищ, як Каддафі і Саддам Хуссейн. Росія значно ближча до східних тираній, ніж до європейських конструктів, навіть дуже зловісних і химерних. Це азійський підхід до світосприйняття і світовідтворення у його найгірших проявах.

— Тоді ми не єдині, хто помиляється, намагаючись раціоналізувати дії Путіна та Росії. Європейські політики, які намагаються зараз запропонувати якісь плани розв’язання цієї війни, так само виходять із того, що раціональні витоки цієї війни існують, а отже існують раціональні аргументи для її завершення.

— Зверніть увагу на таку особливість: що ближчі європейські політики до сходу, то менше вони схильні вважати, що війну можна завершити «збереженням обличчя» чи територіальними поступками. Східноєвропейські політики так не вважають, бо Східна Європа добре пам’ятає, що таке Московія. До того ж, я б відокремлював європейських політиків від народів Європи. З народами все гаразд. Люди в цих країнах отямились і тиснуть на своїх політиків. Що ж до їхніх планів замирення, то я б не відкидав можливості агентурних впливів на цих людей.

— На Кіссінджера?

— Не лише. У східнонімецькій розвідці Штазі в момент заснування у 1950 році було восьмеро людей, із них четверо — радянські громадяни. На кінець її існування тільки у 1990 році тільки в центральному апараті було чотири тисячі людей, а агентів у Федеративній республіці Німеччина було тридцять тисяч. На той час у Східній Німеччині було шістнадцять мільйонів людей. Якби ми поширили цю пропорцію на Україну, то в ній мало би бути 90 тисяч різного роду агентів впливу, легальної резидентури тощо. А тепер спроєктуйте це на Європу і Сполучені Штати. Генрі Кіссінджер — це просто голова, що говорить, заморожений агент впливу, якого витягнули, бо треба було. Але величезна кількість дуже кваліфікованих людей працює в інформаційній і політичній сфері на користь Росії.

1961 року Штазі провела дуже успішну операцію в німецькому Бундестагу, щоб утримати на посаді Віллі Брандта, який лояльно ставився до Радянського Союзу. Опозиція намагалась його відставити, але Штазі дуже ефективно попрацювала з опозицією, й він залишився. Це не значить, що вся опозиція була радянською агентурою. Вони працювали за допомогою агентів впливу. Такі люди є і в Білому домі, і в кожному уряді кожної держави. Масштаби таємних впливів колосальні. А ми бачимо тільки вершечки політичних заяв.

— Є й інший спосіб пояснювати дії європейських політиків, окрім впливу Росії та її агентів: так звана «реальна політика», де впливові держави та їхні лідери вважають лише себе носіями «справжнього розуміння правил гри» й відмовляють іншим у суб’єктності.

— Realpolitik — інструмент, який далі працює в інфопросторі, але він стикається із суспільною контраргументацією. Апеляція до холодильників і шлунків десятиліттями працювала як інструмент російської пропаганди, спрямованої на Європу і США. Але з початком війни відродився інтерес європейців і американців до цінностей. Це було абсолютно несподівано, припускаю, також і для кремлівських ідеологів, бо їхні зусилля десятиліттями були спрямовані на нівелювання, відкидання будь-яких цінностей, окрім проросійських. Тепер політики, як ми бачимо на яскравому прикладі Олафа Шольца, мусять постійно коригувати свої публічні вислови згідно з очікуваннями виборців. Це ж демократичні держави, де виборці впливають на владу.

— Як впливає на українське суспільство масове поширення зображення фото і відео жертв війни, полонених, розбомблених домівок? Дослідниця фото Сьюзен Зонтаґ казала, що перенасиченість медіапростору зображеннями жорстокості і страждань парадоксальним чином робить суспільство не співчутливим, а навпаки — збайдужілим. Це так?

— Медійники традиційно перебільшують вплив такого роду інформації — візуальної, текстової. Це не значить, що ці процеси не відбуваються, але в них трошки інша природа. Треба розуміти базові обставини кожного суспільства, в якому відбувається подія, що завдає психотравми.

По-перше, українське суспільство, в принципі, було й до великої війни, і до 2014 року невротизоване різними політичними та економічними обставинами. При цьому рівень невротизації не був критично значущим, але, скажімо так, рівень драматизму в нас був вищий, ніж у європейців у середньому. По-друге, в нас було, на жаль, «щеплення» в 2014 році, коли почалася перша фаза війни. Воно не виробило масового імунітету в суспільстві, але все ж відбулося. Тому початок великої війни не був для нас аж таким драматичним.

Коли люди в масі своїй достатньо невротизовані, додаткова драма для них не є чимось таким, що повністю вибиває з колії. Якби 24 лютого Росія напала, припустімо, на Швецію, де кількасот років не було війни, очевидно, що суспільство через різницю між звичним життям і драмою, яка звалилась на них із неба вдосвіта, звичайно, було б значно більш шоковане, ніж наше. В перші місяці війна діяла на всіх однаково, тобто загальна невротизація суспільства призвела до того, що люди об’єдналися. Погано, що це об’єднання відбувалось через трагедію. Добре, що воно відбулося. Це біологічна природа людей: коли стається щось, що змушує нас відкинути всі другорядні речі й зосередитись на виживанні, ми єднаємося. Далі, за місяць після початку війни, різні типи внутрішніх переживань розшарувались у різних напрямках. Політичні срачі, які ми спостерігаємо зараз, ілюструють різні типи внутрішнього драматизму, які проєктуються на суспільне життя. Медійники рефлексують на ці явища, але не генерують їх. Тому я б не казав про сильний вплив візуальних чи текстових матеріалів на зміну поведінки.

— Йдеться не лише про медіа — графічних зображень чимало в соцмережах. Там можна побачити відео запуску ракет по Україні, а за двадцять хвилин — результати їхнього влучання. Й дізнатися про загибель родичів чи сусідів із фото, яке зробили перехожі.

— Такі матеріали вражають емоційну сферу, але значно менше впливають на людську поведінку. Нема лінійного прямого зв’язку між емоційною травмою і зміною поведінки. Зв’язок існує, але він значно довший і повільніший, ніж заведено вважати.

Чимало людей, які претендують на компетентність в інформаційній сфері, вважають, що зміна ідеології, переконань, аргументації змінює поведінку людей. Це не так. Людина може мати переконання чи вподобання, але діяти не згідно з ними. А завдання будь-якої інформаційної спецоперації — не в зміні настрою, а в зміні поведінки. Важливо не те, як люди реагують на впливи, а те, як вони поводяться.

— Чи є якісь відмінності російських інформаційно-психологічних спецоперацій у цій війні?

— Вони стали більш комплексними, в них більше фаз. Усе, що ми бачимо і читаємо, що називаємо в публічній сфері ІПСО, є просто пропагандою. Публічна пропаганда є важливим елементом інформаційних операцій, але дві третини ІПСО лишається за лаштунками відкритої інформаційної сфери. Пропаганда часто є інструментом відвертання уваги для ІПСО.

Я бачу складність цих конструкцій, бачу, що вони частіше поєднуються з агентурними впливами. Є також різні типи агентури з  різними завданнями; є корисні ідіоти, яких використовують втемну. В інформаційних операціях не буває ефективних прямих впливів.

Наприклад, теза про «хороших росіян», поширення якої активізувалось віднедавна. Невзоров, Овсяннікова, далі будуть інші. Я абсолютно переконаний, що це наратив ІПСО, який зараз просуває Росія в Україні і буде просувати на Заході. Ми ж не є поодиноким об’єктом впливу російських інформаційних атак. Наратив про «хороших росіян» працює рикошетом. Російські планувальники розуміють, що в Україні не буде схвального сприйняття такого роду тез. Але на Заході люди гуманніші, їм поки що на голову не падають бомби, тож Захід може тиснути на нас, вимагаючи бути толерантними до «хороших росіян».

— Ми бачимо багато фото з місць, де відбуваються трагедії. Чому одні — наприклад, рука мертвої жінки з яскравим манікюром, знята в Бучі, — стають символами, а інші ні?

— Правильний приклад — жіноча рука. На три чверті такі впливи йдуть через жіночу аудиторію: вона емоційніша, природно схильна до більш інтенсивного обміну та поширення травматичної інформації, до емпатії та співпереживання. Тому тема жінок і дітей у війні є основним посередником у передачі інформації. Наратив страждань жінок і дітей — основний.

— Чи виправдана публікація фото та відео жертв війни і наслідків російських звірств, знятих українцями, як доказів воєнних злочинів?

— Треба розуміти, що кожна публікація такого роду — це емоційний вибух, який вражає людей довкола. Людей, яких ти можеш і не знати. Як при розриві снаряда уламки летять в усі сторони, так і тут. Служба безпеки та інші компетентні органи, як правило, беруть у свідків підписку про нерозголошення того, про що ті розповіли. По-перше, через оперативні потреби засекретити інформацію, по-друге, саме тому, що відповідальні люди розуміють наслідки розголошення.

Якщо говорити про документування злочинів, то наші аматорські відео й інтерв’ю не є з точки зору закону доказовою базою. Задля документації доказів потрібен достатньо великий бюрократичний формуляр, де треба дуже чітко описати й верифікувати злочини. Тільки в такому вигляді доказ може бути наданий до розгляду в європейському суді. Зараз багато іноземних фахівців допомагають Україні документувати російські злочини, і важливо, щоб усе це було записано в потрібному форматі й мовою, зрозумілою юристам.

— Зараз є навіть додатки для смартфона, які дозволяють знімати відео, аби воно було доказом у суді.  А Бі-бі-сі, посилаючись на експертів із права, пише, що навіть звичайні відео звичайних людей вже були доказами в суді наприклад, злочинів у Сирії. Можливо, ми стаємо свідками принципових змін у документуванні?

Все одно невеличке аматорське, але технічно правильне фіксування злочину буде значно кориснішим і важливішим за розлоге емоційне інтерв’ю.

— Сучасні технології дозволили всім нам бути свідками унікальної події: в прямому ефірі захисники заводу «Азовсталь», перебуваючи в оточенні, відповідали на запитання преси. Як ви оцінюєте цю пресконференцію? Як подібні події впливають на суспільство?

— Я військовий психолог, тому більше схильний до обмеження такого роду комунікації, ніж до її популяризації та розмірковування, як і на кого вона впливає. Але сталося як сталося. Часто буває, що політичні рішення переважають професійні рекомендації, а трансляція такого роду матеріалу зумовлена саме політичним рішенням. Тепер ми маємо верифікацію людей, які є безперечними героями й заслуговують на повагу. Але, враховуючи ментальність противника, що більше ми наголошуємо на важливості якихось полонених, то важче їх нам буде повернути.

Фото: Яна Новосьолова

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду