Ми багато говоримо про необхідність формувати критичне мислення в читачів, глядачів і слухачів медіа, однак далеко не завжди самі медіа знають, як це можна зробити. Адже їхня первинна функція — шукати інформацію, розповідати історії, відображати картину світу. Як можна вплести в цей процес зусилля, спрямовані на підвищення рівня медіаграмотності? У межах Всесвітнього тижня медіаграмотності відбулася дискусія «Як медіаорганізації можуть сприяти підвищенню рівня медіаграмотності аудиторії», на якій ішлося саме про це.

Спікерами стали випусковий редактор «ВВС News Україна» Олесь Христюк, координаторка дирекції регіонального мовлення Суспільного Ірина Цибух, співзасновник онлайн-видання «Куншт» Кирило Бескровайний та програмний директор ГО «Детектор медіа» Вадим Міський. Модерувала дискусію керівниця Національного проєкту з медіаграмотності «Фільтр» Валерія Ковтун. MediaSapiens записав найважливіше з дискусії.

Чому журналістика зараз важливіша, ніж будь-коли раніше?

Медіа не тільки транслює інформацію, доносить до глядачів, слухачів або читачів факти чи заяви експертів або політиків. Медіа також формує, по суті, уявлення людей про навколишній світ. Тому, вважає заступник міністра культури та інформаційної політики Тарас Шевченко, питання відповідальності — не в сенсі покарання, а в сенсі усвідомлення власного впливу — є надважливим для сучасних ЗМІ, які мають не тільки заробляти гроші для власника, або, як часто буває, просувати інтереси того ж власника, — а й працювати за стандартами. Оскільки якісна робота журналіста є запорукою відсутності неправдивих або маніпулятивних новин, і це вже, саме по собі, дозволить суспільству бути більш обізнаним та медіаграмотним.

Вадим Міський, програмний директор громадської організації «Детектор медіа», також наголосив на необхідності використання довіри, авторитету великих медіа для просування медіаграмотності. На його думку, медіа зараз повинні не тільки повідомляти новини: в ідеальному світі людина могла би прочитати багато новин на одну тему, зіставити факти та зрозуміти процеси, які відбуваються в країні або у світі. Але людям складно аналізувати багато новин: для цього потрібні знання та час. Тому, на думку Вадима Міського, журналісти з авторитетних медіа, глибоко занурені в тему, могли б доносити до людей не тільки факти, а ще й пояснювати, що вони означають, аби слухачі чи глядачі могли краще розуміти причини та наслідки подій чи процесів.

Саме такі формати розробляє Бі-бі-сі для своєї аудиторії, розповів випусковий редактор ВВС News Україна Олесь Христюк. В Україні це, наприклад, подкаст «Що це було», де ведучий та журналіст або експерт, які спеціалізуються на певних складних темах, розбирають їх у форматі розмови, яка нагадує звичайне спілкування двох людей вдома. «Специфіка нашої роботи в тому, що ми занадто обізнані в новинах. Тому виникає бульбашка, всередині якої нам здається, що всі навколо так само розуміють будь-які складні процеси, політичні, економічні, наукові, — але це не так. Тому в наших подкастах та інших роз’яснювальних форматах, які є на всіх платформах Бі-бі-сі, ми намагаємося пояснити складні речі простою мовою — в розмові або у форматі питань та відповідей», — каже Олесь Христюк.

За його словами, завдяки коронавірусній епідемії роль журналістів, які дотримуються стандартів, стала очевидною. Він нагадав, як колишній керівник Офісу президента Андрій Богдан казав, що влада може спілкуватися із громадянами напряму, без «посередників», як він назвав журналістів. Але таке спілкування й тоді нагадувало оголошення ЖЕКів на під’їздах про відключення води: без пояснень причин та в ультимативній формі. Журналісти ж мають не тільки донести інформацію до людей, але й пояснити, чому саме так відбувається. А під час епідемії вони стали не тільки «посередниками», а ще й фільтрами, які вибраковують несуттєві або неправдиві повідомлення — як чиновників та представників влади, так і численні повідомлення в соцмережах, які під час епідемії несуть загрозу життю та здоров’ю людей.

Чи варто бути серйозними у просуванні медіаграмотності?

Більшість учасників дискусії вважає, що найефективнішими у просуванні критичного мислення та медіаграмотності є легкі, розважальні формати. Вадим Міський нагадав про дослідження, яке проводив «Детектор медіа» у 2017 році щодо споживання медіа на вільних територіях Донецької та Луганської областей. Згідно з його результатами, саме розважальний контент має найбільший попит у глядачів, слухачів і читачів; схожі результати показало й наступне дослідження «Детектора» в південних та східних областях. Вже за пару років Україна побачила під час президентських виборів, як розважальний контент впливає на електоральні схильності громадян. Саме тому, на думку Вадима Міського, просувати медіаграмотність слід через розважальні формати. Як приклад він навів проєкти «Ньюспалм» та Lomakina Yesterday, які виробляє «Детектор медіа», а також програму «Телебачення Торонто» «#@)₴?$0» із Майклом Щуром, які в гумористичній формі спонукають людей критично сприймати і роботу неякісних медіа, і загальні новини, які стосуються будь-яких сфер життя.

«У нас є один із найстаріших проєктів із медіаграмотності — MediaSapiens, який існує 11 років. За ці роки ми написали майже про всі ініціативи в галузі медіаграмотності, які існують або існували в Україні. Це величезний архів даних, за яким можна простежити, як змінюється ставлення медіа та аудиторії до питань медіаграмотності. І зараз можна констатувати: минули ті часи, коли якісь окремі медіа просувають медіаграмотність — це повинні робити будь-які медіа, за винятком пропагандистських чи агітаційних ресурсів. Всі інші тверезі медіа мають завдання спонукати своїх глядачів, слухачів і читачів думати. Це і Бі-бі-сі, й Суспільне, місія якого — просувати медіаграмотність та критичне мислення. Це роблять й інші редакції — як нішеві, так і загальнонаціональні», — додав Міський.

Одним із таких медіа є «Куншт», який намагається створювати багато різних, у тому числі розважальних форматів — це й інтерактивні виставки, й подкасти — про науку, про магічне мислення, про розвінчування фейків. «Те, що викликає емоції, краще запам’ятовується, і це часто використовуються творцями фейків, аби тригерити людей, — розповів Кирило Бескоровайний, один із засновників "Куншта". — Але й ми можемо це використовувати на нашу користь». Тому розважальні проєкти з медіаграмотності спрацьовують найкраще, додає Бескоровайний. Він розповів, як працюють інтерактивні виставки: наприклад, з’ясувалося, що людям куди складніше повідомити неперевірену інформацію аудиторії, яка перебуває з ними в одній кімнаті. Запостити таку ж саму історію в соцмережах, не бачачи тих, хто її прочитає, набагато легше. «Медіаексперт Отар Довженко в нашому подкасті розповідав, що часто люди, особливо літні, публікують щось у фейсбуку на потім, щоб не загубити, навіть не читаючи, не розуміючи, що й у них також є публіка, яка може це все читати. Через ігри, — наприклад спроби вгадати пароль, знаючи день народження людини та її ім’я, або через навчання людей розрізняти глибинні фейки та реальні відео, ми намагаємося закликати думати людей», — розповів експерт. При цьому він зазначив, що нішевим медіа, з одного боку, легше працювати із глядачами, слухачами й читачами, які заздалегідь зацікавлені в темі, а з іншої — складніше поширити корисні знання та навички на більшу аудиторію. Тому «Куншт» намагається залучити партнерів та експертів для створення контенту, щоб охопити і їхню аудиторію, а ще запускає пізнавальні ролики в поїздах.

На українському Бі-бі-сі, розповів Олесь Христюк, матеріали про науку, космос або інші, на перший погляд не пов’язанні зі щоденними потребами людей теми, часом збирають більше переглядів, ніж політичні чи соціальні новини, які мали би цікавити читачів найбільше. Корпорація Бі-бі-сі має успішні кейси, коли для просування критичного мислення використовувалися нестандартні формати, як-от тікток. Утім Українська служба використовує більш традиційні формати — експлейнери чи інфографіку. При цьому, додає Олесь Христюк, роз’яснювання також можуть бути ненудними.

Чи є межі критичного мислення?

Суспільне не лише показує програму Майкла Щура в ефірі «UA: Першого», а й просуває медіаграмотність у більш традиційних форматах. Це пов’язано із глядачами, які порівняно консервативні та не схильні довіряти гумористичним чи розважальним форматам, каже координаторка дирекції регіонального мовлення Суспільного Ірина Цибух. Це можуть бути й окремі програми, на кшталт серії програм з Оксаною Мороз про критичне мислення, чи програми про перевірку заяв політиків, які Суспільне робило разом із командою VoxCheсk, і сюжети в ранковому шоу, створені разом із «Фільтром» під час Всесвітнього тижня медіаграмотності, й інші формати. Суспільне готує інтерактивний формат для дорослих і для дітей — детективний квест в «Олівці» для відвідувачів Суспільного, який потім буде доступний і в регіонах.

Допомогти людям без скандалу, агресії чи просування однієї точки зору розібратися в темах, особливо дражливих — наприклад, війні на Донбасі, впливі Росії або обіцянках політиків, — на Суспільному вже вважають просуванням критичного мислення. «Не завжди інформаційне мовлення цікаве для будь-якої людини, але ми бачимо тренд, коли у складних ситуаціях до нас звертаються як до якісного джерела новин. У нас є купа форматів, у яких зашита медіаграмотність та розвиток критичного мислення. Нещодавно ми запустили в регіонах проєкти, покликані поширювати дебатну культуру не тільки серед політиків, а й серед широких верств суспільства. Ми дуже задоволені тим, що люди приходять готовими слухати, з повагою до опонентів. Ми намагаємося навчити людей дебатувати й аргументувати, аби обговорення було глибшим за сварку», — коментує Ірина Цибух. Навчити людину готуватися до дискусії, добирати найпереконливіші аргументи — це вже початок формування критичного мислення. До того ж у фіналі програми є завдання: викреслити найякісніші аргументи опонента. І хоча мало хто готовий визнати свого опонента правим у прямому етері, все одно люди замислюються й можуть спокійно і проаналізувати власну позицію, і хоча би частково зрозуміти позицію іншої людини. Почати діалог — уже перемога, вважає Ірина.

Валерія Ковтун, наголошуючи на важливості діалогу, нагадала, що Бі-бі-сі так само відповідає на запитання будь-яких читачів, — викладені в коректній формі, — щодо власних матеріалів: чому саме вони запросили цих експертів, як будувався матеріал, які норми диктує їхня редакційна політика. Розуміючи, як працюють медіа, та отримуючи відповіді на власні запитання, людина також навчається дискутувати, а не тільки ображатися чи ображати в коментарях. Так саме й медіа будує тісніші та довірливіші стосунки зі слухачами, глядачами й читачами — а це важливо.

Зворотною стороною критичного мислення може бути сумнів у будь-чому. Така «занадто критична» аудиторія перетвориться на спільноту конспірологів, яку неможливо переконати й довести, що є правдою, а що брехнею. Проблема довіри до медіа особливо гостро стоїть в Україні, де люди віддавна мають підстави не довіряти ЗМІ. Втім це частина загальної кризи довіри в суспільстві. Що нижчий рівень довіри людей одне до одного й до влади, то менший у країні рівень медіаграмотності — про це свідчать європейські дослідження, розповіла Валерія Ковтун.

Як донести якісну інформацію до людей?

Нині медіа змушені використовувати соцмережі, аби достукатися до своєї аудиторії, й багато роблять для просування свого контенту в соцмережах. Це стає проблемою. По-перше, через непрозорі правила гри, а по-друге, через те, що медіа конкурують у соцмережах і зі стихійними творцями фейків, і з цілеспрямованими дезінформаційними кампаніями, замовники яких так само використовують ці платформи. «Соцмережі — це і зло, і добро в одному флаконі, — каже Кирило Бескоровайний. — Плюс — доступ до величезної кількості людей. Мінус — зміна алгоритму, яка впливає на доступ до неї. Останнім часом через те, що алгоритм фейсбука просуває в першу чергу контент від друзів, дуже різко впало охоплення повідомлень від медіа. Але, як то кажуть, треба не тільки мати рацію, а й бути ефективним. Тому ми розвиваємо і сторінки в соцмережах, і олдскульні формати, такі як розсилка, яку точно побачать підписники. Але якщо ми хочемо бути в житті нашої аудиторії, від соцмереж нікуди не дінешся. І ми намагаємося навчити людей бути медіаграмотними в соцмережах — зараз ми розробляємо гід із детоксикації свого життя, де є поради, як використовувати соцмережі, як налаштувати стрічку новин. Працюємо над створенням інфопростору здорової людини».

Тієї ж думки й інші експерти: не можна покладатися на одну платформу, треба диверсифікувати підходи, канали донесення інформації та розвивати різні проєкти для різних платформ. «Максимальний вихід на різні канали може врятувати нам життя та зберегти нашу аудиторію», — вважає Валерія Ковтун.

Серед тих, хто може допомогти просувати медіаграмотність, є й великі медійні гіганти — суспільні мовники в різних країнах, приватні медіахолдинги, які також мають величезний вплив на аудиторію. Але сподіватися на суттєве покращення та визнання їхньої відповідальності перед аудиторією не варто, вважає Вадим Міський. «Олігархічні холдинги, звісно ж, можуть долучатися до просування медіаграмотності, та покладатися на них ми не можемо. Але й розглядати український медіаландшафт так, що є лише олігархічні медіа та Суспільне, не можна. Зараз є багато незалежних онлайн-ЗМІ, нішевих ЗМІ, які у своїх нішах є супервпливовими, тому шляхом невеликих інвестицій ми можемо досягти й великих змін у свідомості глядачів, читачів і слухачів», — вважає Міський.

Зі свого боку суспільні медіа також можуть просувати медіаграмотність не лише через загальні канали чи соцмережі. Наприклад, у найближчих планах Суспільного — розбудова гіперлокальної мережі. «Ми відчуваємо запит від громад, вони самі хочуть розказати нам, що в них відбувається, тому ми вивчаємо ситуацію та сподіваємося на появу такої мережі найближчим часом», — каже Цибух. А це, своєю чергою, дозволить доносити якісну інформацію та розвивати критичне мислення з урахуванням місцевого контексту.

Підсумовуючи, Олесь Христюк сказав, що зараз більшість людей просто тоне в кількості інформації — і саме тому будь-які медіа, які працюють за стандартами, можуть та зобов’язані допомогти їм зорієнтуватися. Бо від цього залежить не тільки свідомий вибір, психологічний комфорт, а й життя людей.