«Історії з вікна» з Назарієм Занозом, «Музика розкаже» з Андрієм Левченком та «Стаття 54» з Петром Троцем — три подкасти проєкту «Пошук», який Urban Space Radio запустило в новому сезоні. Кожен із трьох подкастів має репортажні елементи, адже для запису епізодів їхнім авторам довелося їздити містами та селами України, зустрічатися з репресованими радянською владою та їхніми родичами.

«Історії з вікна» — це про зміни, які відбуваються з українськими містами упродовж десятиліть, розказані голосами людей, які багато років живуть у середмісті й «чують пульс міста і знають його справжній ритм».

«Музика розкаже» — це результат експедицій Андрія Левченка, який їздить селами та містами в пошуках традиційної музики вірмен, євреїв, угорців чи кримських татар.

«Стаття 54», яка в кримінальному кодексі СРСР передбачала відповідальність за «контрреволюційну діяльність», «зраду батьківщини», — подкаст, присвячений кримінальним справам, за якими стоять «трагічні людські долі, що потрапили під прес каральної машини у часи Радянського Союзу».

MediaSapiens розповідає, що об’єднує три різнопланові подкасти й чим вони відрізняються від того, що раніше створювала команда Urban Space Radio. 

Редакторка подкастів на Urban Space Radio Наталя Патрікєєва розповідає: попри те, що теми подкастів, об’єднаних в один проєкт, на перший погляд не пов’язані, автори хотіли пов’язати їх за способом запису.

«Перш за все ми хотіли відійти від звичного формату запису подкастів, які створюються у студії перед мікрофоном. Ми хотіли додати новим подкастам репортажності, тому записували їх на виїзді: спілкувалися з героями епізодів у них удома, на вулиці тощо, — каже Наталя Патрікєєва. — Ми намагалися записувати якомога більше різних звуків, шумів, які були на локації, щоби якнайкраще передати атмосферу, яка була під час запису епізоду. Самі ідеї подкастів виникли у команди під час планування нового сезону радіо, й ми вирішили подати їх на конкурс від Українського культурного фонду як один проєкт, об’єднаний не за темою, а за форматом».

Але, на думку Наталі, перевага подкастів «Пошуку» — якраз у їхній різноманітності. «Я думаю, що сам проєкт унікальний завдяки підходам до створення подкастів. Йдеться, наприклад, про передачу інформації з місця події і спробу закарбувати повсякденне життя міста завдяки “Історіям із вікна”, які розповідають люди, що живуть у центрі своїх міст десятки років», — каже Наталя.

Автор подкасту «Музика розкаже» Андрій Левченко додає: його робота й подкаст Назарія Заноза «Історії з вікна» схожі тим, що в кожному з них розповідається про щось зникоме. «Бо традиційна музика з часом не стає кращою, це природний процес. А герої подкасту “Історії з вікна” також зникають у якомусь сенсі, адже наш світ стає мобільнішим, і з часом знайти героїв, які десятки років живуть в одному будинку, буде не так просто. Тому наші подкасти про те, що треба зараз зачепити. І подкаст “Стаття 54”, в якому йдеться про історії репресованих, які їхні родичі відшукали в архівах спецслужб, у якомусь сенсі також про це», — каже Андрій.

Назва проєкту, за словами редакторки, виникла в процесі формування трьох тем. «Ми думали, як реалізовуватимемо задум, і в процесі підготовки до запису постійно говорили про те, як потрібно когось шукати — чи то людей, які розшукують історії репресованих родичів; чи людей, які 30 років живуть у центрі міста і бачили, як воно змінюється; чи представників народностей, які живуть в Україні, але бережуть музику свого народу. Ми перебували в постійному пошуку, звідси й виникла назва. Також вона символізує пошук формату, адже репортажні подкасти — відносно новий підхід для нашого радіо», — розповідає Наталя. Вона додає, що зробити подкасти репортажними було не завжди просто, й не в усіх випусках це вдалося.

«Найбільш “живими” вийшло зробити епізоди подкастів “Музика розкаже” та “Історії з вікна”. Їхні автори — Андрій Левченко та Назарій Заноз — їздили в експедиції, шукали своїх героїв та героїнь, записували інтерв’ю в реальних умовах, — каже Наталя. — Із подкастом “Стаття 54” складніше, тому що більшість його героїв — це нащадки репресованих, які розшукують справи своїх родичів в архівах спецслужб. Звісно, ми намагалися відтворити їхні історії в подкасті, переповідали те, що читали у справах, але саме репортажного елементу в цих випусках було мало. Хоча для запису одного з епізодів ми поїхали до чоловіка, який був репресованим, а зараз живе в Тернопільській області. Нам вдалося записати звуки його будинку: як відкриваються й закриваються двері; як він вдома ходить. Він показав сарай, у якому колись була криївка».

З цим погоджується й сам автор подкасту «Стаття 54» — Петро Троць. Він каже, що родичів репресованих іноді доводилося записувати після роботи, коли люди були втомлені й не завжди мали хороший настрій для інтерв’ю. «Інша річ — коли ти приїжджаєш до колишнього повстанця у хату, де він живе. Там уже простіше, з цим можна працювати у репортажному стилі, — каже Петро. — Але шукати героїв для подкасту було нескладно. Я давно цікавлюся цією темою, маю багато друзів-істориків, знайомих в Архіві національної пам’яті, тому частину героїв для подкасту мені підказали там. Якщо люди самі шукають справи своїх рідних, вони охоче будуть розповідати, як вони це робили і що дізналися».

Андрій Левченко — автор подкасту «Музика розкаже» — розповідає, що давно працює з українською народною музикою, їздить селами, шукає музикантів, які грають або співають музику. «Ми з колегами їздимо у справжні експедиції незвіданими місцями, говоримо там із місцевими, записуємо музику, яку вони грають. Для створення подкасту “Музика розкаже” я також ходив в експедиції й записував музикантів, але пошуки героїв ускладнювалися тим, що представників народностей, наприклад, гагаузів чи албанців, не так уже й багато. Тому непросто було знайти серед них музикантів, які грають традиційну музику, а не сучаснішу. Знайти потрібних людей стало для мене викликом», — розповідає Андрій Левченко.

Він каже, що спершу хотів чимало розповісти про музику кожного народу — які музичні форми й інструменти притаманні конкретному народу, чому саме так сталося тощо, щоби слухачі і слухачки добре розуміли, про що йтиметься. «Однак потім я зрозумів, що це не той формат подкасту: його ідея в зовсім іншому. У тому, щоби загалом показати, яка є музика в тих народів, які живуть поряд з українцями; в чому її цікавість, які є сюжети, пісні, — каже Андрій Левченко. — Для мене це було спочатку складно, бо наді мною тяжіла ідея глобального резюме, а потім я зрозумів, що якщо дати контекст, звідки ці народи й етноси взялися, як вони потрапили в Україну, яка їхня історія, як довго вони тут живуть, які були інструменти, обрати найцікавіші записи пісень, може вийти непоганий продукт. В якихось епізодах це вийшло краще, в якихось — гірше».

Андрій уже випустив подкасти про музику євреїв, албанців, гагаузів, болгар, кримських татар, греків Надазов’я й працює ще над трьома епізодами — про музику ромів, угорців та вірмен. «Не знаю, чи вийде в мене втілити задумане. По-перше, самі спільноти невеликі, по-друге, людей серед них, які займаються музикою, небагато. Якщо говорити про вірмен, то у Львові є велика вірменська громада, але ті люди, що зараз можуть заспівати пісню, виконають народну пісню, яку зараз співають у Вірменії, але це не буде та історія локальної вірменської традиції в Україні, яку я шукаю», — каже Андрій Левченко. Свої музичні аудіоісторії Андрій записував у Болградському районі Одеської області, в Умані, в Маріупольскому районі Донецької області, й планує їхати на Львівщину та Закарпаття.

Андрій розповідає, що про музику не всіх народів, які живуть в Україні десятки років, легко знайти інформацію. Наприклад, про музику кримських татар є чимало дослідницьких праць, натомість албанська музика зовсім недосліджена. «Дуже дивна ситуація, але історію албанців в Україні досліджують лише російські науковці. А про музику в цих працях майже немає інформації, лише декілька текстів пісень, які записувалися в дев’яностих чи на початку двотисячних. У таких випадках доводиться підключати свій досвід, намагатися зрозуміти контекст із розмов і розповідей музикантів, яких я записував, — розповідає автор подкасту. — Єврейська музика добре досліджена, є багато праць, велика фоноколекція в бібліотеці Вернадського. Але носіїв цієї музики майже немає, попри те, що записи є. Я спеціально їздив в Умань до хасидів. Вони там співали пісні, і це була моя унікальна можливість записати їхню музику наживо».

Наталя Патрікєєва каже, що оскільки подкасти проєкту «Пошук» вийшли різними, аудиторія теж різна й цікавиться ними по-різному. «Кожен із подкастів “Пошуку” так чи інакше викликав увагу аудиторії. Наприклад, подкаст Назарія увійшов у топп’ятдесятку робіт за версією премії “Слушно” і претендував на перемогу в номінації “Найкращий авторський подкаст”. Подкаст Андрія Левченка викликає найбільше реакцій від слухачів, ймовірно через те, що Андрій дуже досвідчений у цій темі й люди, які його знають, зацікавлені в тому, що він робить. Мені здається, що саме цей подкаст із трьох — найпопулярніший, — каже Наталя Патрікєєва. — На щастя, всі три подкасти не живуть один день чи тиждень. Тобто вони не одноденні, а зачіпають теми, які будуть актуальні і за рік, два чи п’ять».

Наталя додає, що в команди творців проєкту було мало часу, щоби зробити все так, як хотілося з самого початку. «Це був найбільший виклик із того всього, що ми робили, — каже Наталя. — Я впевнена: якби в нас було більше часу для роботи з кожним епізодом, ми могли би зробити їх іще кращими. Але всі вони все одно цікаві. Ще й тим, що їх не варто слухати як фон. Бо часто буває, що люди слухають подкасти, коли займаються чимось — працюють чи виконують хатню роботу. У результаті з подкасту їм запам’ятовується не все. А наші подкасти цінні тим, що їх складно слухати на фоні й потрібно робити це в навушниках, бо звук у них має велике значення».

Фото: unsplash