Власника фейсбук-сторінки можна карати за зміст коментарів. Серйозно? Коментують юристи

Власника фейсбук-сторінки можна карати за зміст коментарів. Серйозно? Коментують юристи

14:42,
10 Вересня 2021
2040

Власника фейсбук-сторінки можна карати за зміст коментарів. Серйозно? Коментують юристи

14:42,
10 Вересня 2021
2040
Власника фейсбук-сторінки можна карати за зміст коментарів. Серйозно? Коментують юристи
Власника фейсбук-сторінки можна карати за зміст коментарів. Серйозно? Коментують юристи
Медіаюристи бачать у рішенні Європейського суду з прав людини логіку, наголошують на особливих обставинах справи, вважають, що суди в Україні можуть застосовувати це рішення, а влада — зловживати цим.

Європейський суд з прав людини постановив, що власник фейсбук-сторінки несе відповідальність за зміст коментарів дописувачів. Це рішення у справі про французького політика Жюльєна Санчеса, який десять років тому спровокував дискусію в соцмережі та не видаляв коментарі з мовою ворожнечі. 2013 року його та двох коментаторів оштрафували за розпалювання ворожнечі. Програвши в касаційній інстанції, Санчес 2015 року подав скаргу до Європейського суду з прав людини.

Раніше аналогічне рішення щодо відповідальності ЗМІ за зміст коментарів їхніх читачів ухвалив австралійський суд. Чи вплине це рішення на українські ЗМІ, свободу висловлювання в соцмережах та судову практику? MediaSapiens запитав про це медіаюристів.

 

Валентина Теличенко, юристка і правозахисниця:

— Це рішення насамперед про відповідальність. Інформаційний простір розвивається технологічно дуже швидко. Це колись можна було порахувати кількість надрукованих газет і чітко фіксувати, хто коли пише до газети. Новітні технології фактично кожному дали можливість поширювати інформацію на велику аудиторію, і це ставить суспільство перед новими викликами та загрозами. Рішення ЄСПЛ у цій сфері — один із перших вагомих кроків на шляху до відповідальності за сказане. Відповідальність кожного за сказане — це дуже важливо для демократії. Гостро стоїть також проблема вивчення впливу на суспільство аудіовізуальних ЗМІ, використання їх для маніпуляції суспільною думкою та пропаганди під час виборів і гібридної війни.

По-перше, рішення ЄСПЛ, коли воно буде остаточним, є частиною українського законодавства. Це рішення ЄСПЛ є сигналом кожному з нас: контролювати коментарі у фейсбуку, якщо право коментувати не закрите. Воно може бути застосоване за аналогією і на інших майданчиках. ЗМІ повинні уважно проаналізувати це рішення. Скажімо, коли телеканал робить прямий ефір із людного місця, він відтепер несе відповідальність за відповідність коментарів чинному законодавству (відсутність заборонених закликів, мови ворожнечі, правдивість коментарів тощо), отже треба мати алгоритм реагування на такі коментарі, якщо йдеться про бажання діяти законно. А для тих, хто через коментарі хоче маніпулювати суспільною думкою, треба мати на увазі, що рано чи пізно ці маніпуляції буде викрито і треба буде відповідати за них.

Щодо цензури. Цензура – це наслідок політичної волі. І в цій ситуації надзвичайно важлива наявність неупередженого незалежного суду. Суду, який не піддається спробам впливових представників держави використати його на їхню користь. У нас зараз із цим проблема. Відверте й демонстративне використання суду Банковою в боротьбі з політичними опонентами дало потужний сигнал судовій владі. І я не виключаю, що українські судді можуть тлумачити і це рішення ЄСПЛ, і чинне законодавство так, щоб догодити можновладцям і не побачити цензуру, порушення права на свободу слова.

 

Олександр Бурмагін, виконавчий директор ГО «Платформа прав людини»:

— Я не думаю, що це рішення настільки стосується ЗМІ, щоб їм було необхідно змінювати свої політики. У фабулі цієї справи — політичний діяч та його акаунт у соціальній мережі. Я не вважаю, що настільки страшний чорт, як його малюють. Це рішення — чергове нагадування про «обов'язки та відповідальність», які мають іти разом із «правами та свободами» зі статті 10 Конвенції, яка гарантує свободу вираження поглядів. Про це вперше нагадав ЄСПЛ ще 2015 році у справі «DELFI AS проти Естонії». Там було про відповідальність за коментарі в онлайн-виданні. ЄСПЛ зазначив, що медіаплатформа, яка створила технічну можливість і зацікавлена в активностях читачів у коментарях, повинна реагувати на порушення, які можуть там відбуватись. В цьому ж випадку мова не про медіа навіть, а про публічну особу, яка створила акаунт для досягнення політичних/публічних цілей. І, на думку суддів, має відповідати за дискусії, які розгортаються на ньому. Власне, запобігати жорсткій мові ворожнечі. Тому я не думаю, що це рішення матиме серйозні негативні наслідки для свободи вираження поглядів у медіа. 

 

Максим Дворовий, юрист «Лабораторії цифрової безпеки»:

— Це рішення в цілому продовжує практику ЄСПЛ у справі Delfi AS v. Estonia щодо відповідальності посередників за коментарі, що містять мову ворожнечі. Власне, такі коментарі (які є «очевидно неправомірними») мають оперативно видалятися посередниками заради того, аби вони не несли відповідальність.

Втім, у цьому ж є і проблема: у Delfi в 2015 році суд сказав, що до відповідальності інших посередників (блогерів, користувачів соцмереж тощо) можуть застосовуватися інші стандарти. Цим рішенням (та минулорічним рішенням у Jezior v Poland) ЄСПЛ підтверджує, що застосовуватиме однакові стандарти до всіх.

Це створює ризики. Зрозуміло, що ресурс для моніторингу коментарів у великих компаній чи онлайн-медіа суттєво більший, аніж у блогерів чи окремих користувачів. Тому за певного тлумачення цього рішення може виявитися, що на одноосібного користувача може покладатися надмірний тягар моніторингу власних коментарів. Так, дехто наголошує, що в цьому рішенні важливим є передвиборчий контекст і тому воно стосується відповідальності лише в обмежений часовий період і лише щодо політиків чи кандидатів. Втім особливо актуальною ця проблема може бути для саме топполітиків, які збирають сотні чи тисячі коментарів і явно можуть не мати часу та можливості бачити всі з них. Тож можна уявити ситуацію зі спеціальним засиланням ботів чи користувачів і відповідними коментарями на сторінку такого політика, що призведе або ж до його відповідальності, або до закриття коментарів та обмеження дискусії.

Рішення є джерелом права в Україні, тому може використовуватися судами. Про практику в таких справах останніми роками мені майже не відомо. Також маю сумніви, що суди будуть його застосовувати, з банальнішої причини: через мовний бар'єр. Нечасто побачиш застосування прецедентів чи критеріїв ЄСПЛ, описаних навіть англійською, а мова цього рішення – французька. Крім того, рішення може бути переглянуте Великою палатою ЄСПЛ.

ЗМІ просто  потрібно проявляти звичну пильність та бути готовими видаляти очевидно шкідливий контент в коментарях.

Це рішення – не про медіа, а про користувачів. Для медіа фактично обов'язок моніторити коментарі ЄСПЛ випливає з практики суду ще з 2015 року. Тому й вплив тут буде саме на користувачів.

В Україні відповідальність посередників майже не регулюється на сьогодні (є загальна норма в законі про електронну комерцію), і мені не відомо про справи щодо коментарів, які б зачіпали відповідальність медіа, в Україні. Але під час розробки медійного законодавства на майбутнє цей прецедент може бути використаний для посилення контролю.

 

Алі Сафаров, юрист Інституту масової інформації:

— У справі Sanchez v. France, про яку багато хто зараз говорить, дуже важливими є особливі обставини в рішенні. По-перше, заявник був притягнутий до відповідальності у Франції за французькими законами, і ЄСПЛ визнав правомірність притягнення його до відповідальності. Це геть не дорівнює тезі, що ЄСПЛ узагалі вважає, що будь-який власник будь-якого акаунту в соцмережах відповідає за коментарі з мовою ворожнечі — це означає, що саме в цьому випадку судова система Франції дотрималася статті 10 Конвенції і, вивчивши всі обставини ситуації, правомірно застосувала обмеження до заявника.

По-друге, треба розуміти, що на таке рішення ЄСПЛ вплинули особливі обставини у справі. Заявник є місцевим політиком, тому має певний суспільний вплив і його думка, а також сприяння або несприяння певним настроям, впливає на суспільство в цілому. Заявник розмістив на своїй сторінці в соцмережі інформацію, яка спровокувала дискусію. При цьому заявник брав активну участь у дискусії, зокрема коментував. При цьому протягом шести тижнів він не видаляв і ніяк не реагував на коментарі з мовою ворожнечі, фактично своєю поведінкою сприяючи мові ворожнечі проти певної групи. Заявник не навів французьким судам обґрунтування своєї поведінки відповідно до частини першої статті 10 Конвенції. Тож французька система правосуддя, притягуючи заявника до відповідальності, не порушила вимог статті 10 Конвенції.

Чи буде це рішення впливати на судову практику в Україні? Безперечно, бо, відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», це рішення вже є джерелом права для українських судів. Чи означає це, що відтепер за будь-який коментар із мовою ворожнечі можна притягнути власника акаунту у соцмережах до відповідальності? Абсолютно ні. Для такого притягнення мають бути додаткові обставини: великий суспільний вплив власника, можливість реалізовувати політичні рішення в суспільстві, свідоме ігнорування мови ворожнечі в коментарях, чітка ідентифікація групи, проти якої спрямована мова ворожнечі. Без урахування таких додаткових обставин притягнення до відповідальності власника акаунту за коментарі не буде відповідати рівню, необхідному в демократичному суспільстві, а відтак буде порушувати вимоги статті 10 Конвенції. 

Рішення ЄСПЛ поки що є лише французькою, і ще може бути оскаржено.

 

В’ячеслав Якубенко, медіаюрист:

—  Я б не назвав це рішення неочікуваним. Суд послідовно до цього йшов через справи Delfi AS v. Estonia (2015), MTE v. Hungary (2015), Pihl v. Sweden (2017), Tamiz v. UK (2017), Høiness v. Norway (2018), Jezior v. Poland (2020). У кожному з цих рішень ЄСПЛ аналізує не тільки швидкість реакції, а й тип контенту, тип самої платформи та її впливовість. Логіка тут цілком зрозуміла: маленький блог не завдасть значної шкоди, тому він може реагувати на скарги «дещо повільніше», ніж величезні корпорації. Поступово обов’язок видалення негативних коментарів суд розширив від адміністраторів соціальних платформ на власників персональних сторінок – але лише публічних осіб. В основі цих рішень, на мою думку, лежить Декларація Ради Європи 2003 року про свободу спілкування в інтернеті. На рівні ЄС відповідна директива з’явилася ще на три роки раніше.

До речі, звіт, опублікований Європейською комісією, показав, що в 2019 році IT-компанії видалили 70% висловлювань, що містять мову ненависті, у соцмережах і додатках.

Ризик використання цього рішення в Україні існує – насамперед на рівні районних судів, які можуть сприйняти рішення Sanchez v. France занадто буквально. Спробують визнавати винними за коментарі власників будь-яких блогів або акаунтів у соціальних мережах. Але рішення Sanchez v. France значно складніше. Жюльєн Санчес – відомий політик і кандидат у депутати. Коментарі під його дописами матимуть значно більший вплив на суспільну думку, ніж під меседжами умовного Колі зі Жмеринки. Сподіваюсь, апеляційна і касаційна інстанції вирівняють ситуацію і пояснять, що в кожній судовій справі треба враховувати багато чинників.

Реальна загроза посилюється насамперед для публічних осіб із дуже великою кількістю «друзів» у соцмережі.

Авторитетні українські ЗМІ, як я бачу, і так модерують коментарі читачів на своїх сторінках. Для них принципово нічого не зміниться. У нас зараз не настільки сильна держава, щоби цілеспрямовано посилювати цензуру. Можливі зловживання з боку окремих судових тролів. Тож сподіваємось на мудрість українських судів.

 

Людмила Опришко, медіаюристка:

— Рішення ЄСПЛ у справі Sanchez v France дуже жваво обговорюється. Дехто вважає цей кейс небезпечним, оскільки він покладає на користувачів соціальних мереж обов’язок моніторити коментарі, які залишають інші користувачі під їхніми публікаціями. І це за відсутності системи скарг та сповіщення про них. Інші звертають увагу, що заявника, який фактично є інтернет-посередником, притягнули до відповідальності поряд із авторами коментарів, які містили незаконний контент, тим самим поставивши знак рівності між ними. А отже складається враження, що заявник поніс відповідальність за неправомірні дії інших.

Моє сприйняття цієї справи дещо інше.

Насамперед варто звернути увагу, що у справі йшлося про поширення незаконного контенту, якій підпадає під визначення мови ненависті. В Україні за умисне поширення такого роду висловлювань також передбачена відповідальність (стаття 161 Кримінального кодексу України).

Французькі суди дійшли висновку, що заявник знав або повинен був знати про цей незаконний контент. І це підтверджувалось низкою обставин, які потрібно взяти до уваги. По-перше, саме заявник спочатку оприлюднив доволі провокативне повідомлення про свого опонента, яке потенційно здатне було викликати жваве обговорення. Оскільки він організував дискусію, то повинен був стежити за нею. По-друге, з викладу обставин справи видно, що після видалення повідомлення одним із коментаторів на вимогу L.T., він стверджував, що того ж дня розповів про конфлікт заявникові. Наступного дня заявник сам опублікував на своїй сторінці допис із закликом моніторити зміст своїх коментарів, що також можна розцінити як натяк на те, що варто утримуватись від поширення мови ворожнечі. Це в свою чергу непрямо вказує й на те, що заявник очевидно знав про спірні коментарі та наслідки їх оприлюднення. Зрештою, заявник також заявив у суді, що він дізнався про ці коментарі вже в жандармерії і що він готовий їх видалити, якщо правосуддя зобов’яже його це зробити. Таким чином, усе це вказує на те, що заявник тривалий час уникав видалення коментарів, очікуючи рішення суду.

Така поведінка заявника була розцінена як така, що сприяла поширенню мови ворожнечі, з чим погодився і Європейський Суд. Отже в цій справі йшлося не про обмеження свободи вираження поглядів, а про відповідальність за зловживання правом на свободу вираження. З огляду на те, що в епоху цифрових технологій важко боротися з мовою ворожнечі лише за допомогою держави, на мій погляд, підхід Європейського Суду є прийнятним. Той, хто організовує дискусію в інтернеті й заохочує інших до дискусії, повинен контролювати, щоб на його сторінках не поширювався незаконний контент.

У цій справі важливо відзначити ще й таку деталь. Вона стосується поширення коментарів одразу після публікації спірного повідомлення. Ситуація була б іншою, якби користувачів зобов’язували моніторити дописи на своїх сторінках річної, місячної чи тижневої давнини. За таких умов це могло би покласти на них неспівмірний тягар.

В Україні, якщо користувач соцмережі своєю бездіяльністю сприятиме поширенню незаконного контенту, його також можуть притягнути до відповідальності. Важливо буде лише довести наявність умислу (прямого або непрямого). В іншому випадку, якщо дії користувача свідчитимуть, що він не знав і не міг знати про використання іншими людьми його сторінки з протизаконною метою, його не покарають.

Таким чином, якщо правильно й адекватно застосовувати до наших українських реалій рішення у справі Sanchez v France, то загроз для свободи слова не буде. З іншого боку, запропоновані в ньому підходи можуть допомогти у боротьбі з мовою ворожнечі, поширеною в інтернеті.  

Ігор Розкладай, головний експерт із медійного права Центру демократії та верховенства права:

— Рішення є, безперечно, неординарним як щодо самої фабули справи, так і аргументів і навіть окремої думки судді. Водночас рішення є достатньо контраверсійним щодо аргументів і часу його розгляду. 

Зауважте, що події відбувалися 10 років тому, в 2011 році — це час до Cambridge Analytica, створення Стандартів cпільноти й Оглядової ради Facebook.

Якби цей кейс мав місце зараз, то він, може, й не потрапив би до ЄСПЛ, адже вимоги платформи змінилися: акаунт заявника мав би пройти верифікацію, а коментарі расистського характеру не провисіли би шість тижнів — їх би видалили або за скаргою, або через моніторинг штучного інтелекту, а автори б отримали бан. 

Сама справа складна в контексті і в можливих наслідках. Варто звернути увагу, що заявник є представником Національного фронту Ле Пена, а ця організація ідентифікується як праворадикальна, з упором на націоналізм, популізм і євроскептицизм. Ми можемо в Україні знайти її аналоги. Варто зауважити, що проблема мігрантів для Франції була й залишається гострою. І очевидно, в їхньому суспільстві виникають гострі дискусії, де неминуче відбувається абсолютизація, коли представник етносу/раси одразу вважається злочинцем. Знову ж таки, приклади конфліктів з ромами в Україні є досить показовими паралелями і, на жаль, мають трагічні наслідки. 

Тому цю справу варто розділяти за фактажем і за потенційними наслідками для інших. Фактаж говорить, що на стіні політика і кандидата відбулася притаманна і нашому фейсбуку перепалка з ненависницькими коментарями. Один із коментаторів, на моє переконання, розуміючи, що пахне смаженим, зіграв гру «ой, я не знав, що стіна публічна» і видалив коментар, хоча, можливо, це справді був дуже недосвідений користувач. Коментар у відповідь залишився висіти шість тижнів, поки заявнику не прийшов виклик жандармів. Тут ми можемо лише гадати — і про це, знову ж таки, пише суддя в окремій думці, —  чи заявник знав про цей коментар, чи ні. Чітких доказів немає. І можна припустити, що він або «не побачив», в силу своїх упереджень, або не побачив, бо видача й інформування про коментарі — це проблема на фейсбуку. Я не раз стикався з тим, що деякі коментарі я просто не бачив. 

Національні суди презюмували, що заявник знав про коментар і не видалив, а з огляду на те, що коментар розпалював ненависть щодо мусульман і прирівнював їх до злочинців, то коментар виходив за межі захисту вільної політичної дискусії. ЄСПЛ у свою чергу сказав, що «контекст національним судам зрозуміліший» (п.92 рішення). 

Національне законодавство Франції визнавало заявника співучасником і власником ресурсу, який створив можливість для поширення мови ненависті. 

На жаль, ЄСПЛ не провів ґрунтовний аналіз технічної сторони природи профілю у соціальній мережі, і виглядає на те, що прирівняв до власника вебсайта, що є некоректним. Адже власник вебсайта має доступ до так званої адміністративної частини сайта, тоді як профіль політика за функціоналом (особливо в 2011 році) нічим не відрізнявся від профілю звичайного користувача. І це виглядає дивно, адже в п.42 Суд згадує про рішення суду ЄС у справі Unabhängiges Landeszentrum für Datenschutz Schleswig-Holstein проти Wirtschaftsakademie Schleswig-Holstein GmbH, який визнав, що адміністратор сторінки фанатів, розміщеної у фейсбуку, повинен кваліфікуватися як контролер цих людей, які відвідують його сторінку.

Але не аналізує, що адміністратор груп володіє досить потужним функціоналом, у тому числі отримує сповіщення учасників групи про порушення, чого немає в користувача, навіть якщо він політик. 

Основною зоною ризику в цьому рішенні є аргументи про відкритість профілю і кількість друзів. Особливість українського сегменту фейсбука в тому, що є користувачі, наприклад, Вахтанг Кіпіані, за яким стежать 112 тисяч підписників. Тобто за логікою, застосованою в рішенні, Вахтанг має перевіряти всі коментарі під своїми дописами. При цьому інші користувачі мають опції приховати коментар, який вважають незаконним, чи поскаржитися самому фейсбуку, а не власнику сторінки.  А розгляд скарг на фейсбуку і в силу ковідних обмежень, і в силу модерації може ф не бути ефективним засобом. І якщо щодо відповідальності власника акаунту щодо його висловлювань сумнівів немає, то питання співучасті викликає серйозне занепокоєння. Особливо тим, що не враховується ані кількість коментарів, ані видача та інші особливості платформ. 

Очевидно, що міняти щось треба було після справи «Delfi проти Естонії». Саме ця справа стала досить контраверсійною в контексті коментарів читачів: частина медій просто прибрала цю функцію, щоб не нести ризиків. Ця ж справа радше створює загальну загрозу для публічних дебатів. Політики Facebook щодо мови ворожнечі достатньо продвинуті, щоб адміністратори груп могли на це реагувати. Основною зоною ризику залишатимуться люди з великою аудиторією підписників.

Рішення ЄСПЛ є частиною національного законодавства. Якщо це рішення стане остаточним і не буде спростоване Великою палатою, очевидно, це може стати мінним полем, яким захочуть скористатися всі. Можемо, гіперболізуючи, уявити кримінальну справу за статтею 161 ККУ, яка буде порушена не лише проти автора коментаря (підсадного), але і профілю, де цей коментар залишили. А у випадку, коли деякі користувачі сповідують принцип не відповідати після другого-третього коментаря, то такий сценарій зловживання цілком реальний. Саме тому не можу не погодитися із застереженнями, згаданими в окремій думці, де суддя наголошує на надмірності й самоцензурності поведінки користувачів соцмереж: 

«(...)покладає на власника акаунту дуже важкий обов’язок контролю, оскільки це загрожує кримінальним провадженням проти нього. Існує ризик, що такий страх перетворить власника акаунту на справжнього контролера, і навіть цензора слів, написаних на його стіні. Зіткнувшись із сумнівом щодо спірного характеру заяви, автором якої він не є, власник облікового запису, очевидно, буде схильний видаляти повідомлення (...). Стримуючий ефект є, а свобода слова залишається під великою загрозою». 

Також не слід забувати, що в нас є приклади, де зачіпається інтернет. Постанова пленуму №1 щодо дифамації якраз і визначає практику, що відповідальність несе автор і власник ресурсу. От чи ми хочемо поширити це правило на профілі фейсбука?! Очевидно, що слід дочекатися рішення Великої палати, але це ще один дзвіночок, що краще встановити національні правила поведінки онлайн-гравців.  Щоправда, чи готові онлайн-медіа вийти із зони анархії і грати за узгодженими правилами, в мене поки що великі сумніви, з огляду на протидію ініціативам на зразок закону про медіа. 

* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду