Як Європа протистоїть дезінформації: головне

Як Європа протистоїть дезінформації: головне

09:03,
9 Березня 2021
1579

Як Європа протистоїть дезінформації: головне

09:03,
9 Березня 2021
1579
Як Європа протистоїть дезінформації: головне
Як Європа протистоїть дезінформації: головне
Шкідлива інформація як загроза свободі слова, можливість обмежень та співрегуляції, розвиток медіаграмотності та співпраця з громадянським суспільством — головні тренди боротьби проти дезінформації в ЄС.

Що таке дезінформація, як Європа й Україна борються проти неї, яку допомогу можуть надати європейські партнери Україні в цій боротьбі. Про це та інше йшлося на міжнародному онлайн-семінарі «Відповідь дезінформації: європейські підходи та стандарти», організованому за підтримки медійних проєктів Ради Європи в Україні. «Детектор медіа» опублікував найважливіше з виступів керівниці відділу медіадепартаменту інформаційного суспільства Ради Європи Уршки Умек та консультантки Ради Європи Крістіни Розґоні та члена групи Європейської комісії з підтримки України Танела Танґа, заступниці директора Європейської телерадіомовної спілки Ліз Корбін, другого заступника голови Європейської служби зовнішніх справ Юрґіса Вілчінскаса, а також представників Швеції, Німеччини та Естонії. У цьому матеріалі підбиваємо підсумки та формулюємо тенденції.

Проблема термінології: Disinformation vs Misinformation

Явище, яке ми звикли називати дезінформацією, в західній термінології поділяється на два поняття. Якщо на запитання перехожого «куди їде третій трамвай?» ви відповіли «на вокзал», бо переплутали чи забули, що він їде на стадіон — це misinformation. Якщо ж назвали неправильний напрямок навмисно, щоб нашкодити — disinformation. Саме поширення неправдивої, частково правдивої чи перекрученої інформації з наміром ввести в оману (disinformation) європейські органи влади та інституції розглядають як небезпеку і загрозу демократії.

А з початком пандемії коронавірусної хвороби — ще й як загрозу громадському здоров’ю. Дослідники з країн ЄС констатували, що чимало дезінформації, пов’язаної з коронавірусом, походило ззовні (зокрема «Детектор медіа» писав про російську кампанію з дискредитації європейських вакцин). Наприклад, в Естонії, де велика частина населення «сидить на голці» кремлівських телеканалів, внаслідок цієї пропаганди третина російськомовних мешканців відмовляється робити щеплення будь-якою вакциною, крім Sputnik-V — а отже, успіх вакцинації під загрозою.

З легкої руки Дональда Трампа синонімом дезінформації у світі стало словосполучення fake news — сфальшовані, або, як ми вже звикли казати, «фейкові» новини. Європейські політики дистанціюються від цього терміну і вживають його неохоче. Тарлах МакҐонаґл, старший науковий співробітник/викладач Інституту інформаційного права юридичного факультету Амстердамського університету, пояснює: «Це відкритий до трактувань термін, який можуть неправильно вживати і яким можуть зловживати. Він настільки туманний, нечіткий, не диференційований, що не допомагає розібратися в проблемі. До того ж, він надто політизований і використовується як аргумент у політичній боротьбі». Не всі новини, які не відповідають дійсності, є дезінформацією. До прикладу, Європейська конвенція з прав людини захищає сатиру, різновидом якої можуть бути вигадані новини. А керівниця відділу медіадепартаменту інформаційного суспільства Ради Європи Уршка Умек наголошує, що оцінкові судження не можуть вважатися дезінформацією. Водночас повідомлення, засновані на реальних, але перебільшених, вирваних із контексту або маніпулятивно трактованих фактах, можуть бути шкідливою інформацією.

Власне, найчастіше представники європейських інституцій говорять не про «боротьбу проти», а про «відповідь на» дезінформацію, при цьому роблячи ремарку, що ця відповідь не повинна обмежувати свободу самовираження та інші права та свободи.

Чому саме зараз

Дезінформація вочевидь не є новим явищем, як і те, що тепер називають інформаційною війною. Однак системної боротьби проти неї Європейський Союз не вів аж до середини минулого десятиліття. Причина, з якої за дезінформацію взялися всерйоз — цифрові комунікаційні технології, завдяки яким дезінформація та інформаційні атаки стають надзвичайно масовими та проникають крізь будь-які кордони, сягаючи глобальної аудиторії. Часто вони поєднані з кібератаками, які вражають інформаційні системи й загрожують економіці. Особливо небезпечними ці атаки робить використання ботів — програм, які за допомогою фальшивих акаунтів масово поширюють дезінформацію на соціальних платформах та в месенджерах, спотворюючи громадську думку та руйнуючи дискусії.

Ще однією причиною стала активізація в останні роки «деяких державних і недержавних гравців»; під цим евфемізмом маються на увазі передусім Росія, Китай та близькосхідні радикальні ісламісти.  До прикладу, Швеція, як розповідає Мікаель Тофвессон, представник Шведської агенції з питань цивільних надзвичайних ситуацій, не вважала пріоритетом підготовку до спротиву інформаційним атакам аж до моменту, коли Росія захопила Крим.

Російська гібридна війна проти України та спроби інформаційного втручання в політику держав ЄС, а також обрання Дональда Трампа президентом Сполучених Штатів Америки та референдум про вихід Великої Британії з Євросоюзу — події, що супроводжувались і значною мірою були зумовлені дезінформаційними кампаніями, — змусили Європу всерйоз зайнятись дослідженням нової загрози.

2018 року Рада Європи презентувала звіт про дослідження під назвою «Інформаційне безладдя» (втім disorder можна розуміти і як «розлад»). Це ґрунтовне дослідження наслідків дезінформації та інформаційних атак ззовні. «Інформаційне безладдя, забруднення інформаційного середовища — це небезпека. Дезінформація може збивати людей із пантелику, підштовхувати їх до певних дій, створювати недовіру до демократично узгоджених стратегій. Вона може вплинути на результати виборів, а пандемія коронавірусу показала, що вона може бути смертельною», — коментує консультантка Ради Європи Крістіна Розґоні.

Втім не слід ототожнювати дезінформацію лише з російським впливом: згідно з оксфордським дослідженням, на яке посилається пані Розґоні, уряди 81 держави організовують дезінформаційні кампанії, до яких часто залучають спеціальні кібервійська.

Боротьба проти дезінформації vs свобода слова

Рішення української влади, спрямовані на захист від російської гібридної агресії — блокування соцмереж, заборона мовлення російських телеканалів, а також нещодавні санкції щодо каналів Медведчука — багато критикували за «недемократичність», посилаючись на європейські норми. Справді, ще в середині минулого десятиліття в Європі уникали будь-яких обмежень для медіа, окрім випадків явного порушення закону. Деякі держави досі не наважуються обмежувати поширення навіть відверто маніпулятивного російського контенту.

«Якщо порівняти механізми боротьби з дезінформацією в Естонії, Фінляндії, Латвії, Литві та Швеції, можна побачити, що наш і фінський підходи — найм’якші. Литовський і латвійський набагато жорсткіші. Поки що ми не вживали радикальних заходів проти російської інформаційної присутності. Навіть не припиняли мовлення російських телеканалів. Зараз, коли дезінформація, пов’язана з коронавірусом, створює реальні загрози для громадського здоров’я, ми знов дискутуємо, чи це правильно, що брехня про епідемію й вакцинацію вільно поширюється серед російськомовних мешканців Естонії», — розповідає естонський медіаексперт Рауль Ребане.

Водночас поступово в Європі починає домінувати інше бачення: навмисне безконтрольне поширення неправдивої та шкідливої інформації — це і є загроза свободі слова. Адже у здоровому інформаційному середовищі дезінформація поширюється як вірус — і нищить його. «Дезінформація негативно впливає на права людей, на приватність, свободу самовираження, право на інформацію», — каже Крістіна Розґоні. Аби захистити суспільство і громадян від порушення їхніх прав, європейські інституції та уряди окремих держав відходять від цілковитого лібералізму в інформаційній сфері або, принаймні, замислюються про це. Зокрема це стосується контролю соціальних платформ або співпраці з їхніми адміністраціями задля ефективнішої протидії інформаційним атакам. А також означення того, що право на інформацію – це право на достовірну інформацію, а не брехливу.  «Право на інформацію полягає у свободі пошуку, отриманні та доступу до достовірної інформації», - наголошено у Міжнародній декларації про інформацію та демократію  .

За словами Тарлаха МакҐонаґла, частина європейських держав, особливо ті, де при владі більш авторитарні політичні сили, прагнуть запровадити законодавче регулювання дезінформації. Водночас є інші — наприклад, Нідерланди, — які всіляко уникають посилення регулювання в інформаційній сфері, а є такі, що прагнуть створити модель співрегулювання з медійною галуззю та соціальними платформами.

Кілька учасників конференції наголосили, що для окремих режимів (конкретні держави ніхто не називає) епідемія коронавірусної хвороби та пов’язана з нею дезінформація, яка поширюється в інфопросторі, стала приводом для обмеження свободи слова — і це неприйнятно. «Свобода вираження поглядів може мати певні обмеження, — каже Тарлах МакҐонаґл, — але вони повинні бути чітко визначені в законі, бути необхідними й відповідати масштабу проблеми. Треба чітко уявляти, якої шкоди можуть заподіяти обмеження і яку шкоду вони мають на меті відвернути».

Чи потрібно спростовувати фейки?

Фактчекери — в тому числі незалежні громадські організації на зразок наших StopFake і VoxCheck, об’єднані в міжнародні мережі, — є важливими союзниками європейських інституцій та урядів у протидії дезінформації. Особливо зважаючи на те, що в багатьох державах створення державних фактчекінгових установ чи наглядових органів не передбачене законом і може трактуватись як цензура. Водночас не всі вважають, що потрібно безперестанку спростовувати фейки.

«Ми намагаємося послабити вплив дезінформації, відмовившись від постійного спростування кожного неправдивого повідомлення, адже такі спростування лише допомагають неправді поширюватися. Це не заважає нам робити спростування в тих випадках, коли ми вважаємо це необхідним», — розповідає голова керівної групи зі стратегічних комунікацій федерального міністерства закордонних справ Німеччини Сімон Крейе.

Для тих, хто все ж цікавиться спростуванням фейків, створений сайт EUvsDisinfo. Тут можна багатьма мовами прочитати про тренди у дезінформації, дізнатися, як усе є насправді, та стежити за діями європейських інституцій у відповідь на інформаційні атаки. «Ми вирішили проводити постійну інформаційну кампанію, демонструючи конкретні приклади дезінформації. Ми зосереджуємось не на джерелах дезінформації (їх дуже багато і неможливо нейтралізувати всі), а на дезінформаційному наративі», — пояснює другий заступник голови відділу Європейської служби зовнішніх справ Юрґіс Вілчінскас.

На спростування неправдивої інформації та попередження користувачів про її сумнівність роблять ставку й адміністрації соцмереж, зокрема Facebook. Як розповіла Катерина Крук, українська менеджерка компанії з публічної політики, адміністрація намагається уникати видалення контенту без крайньої потреби, аби не перетворитись на цензора. Уршка Умек також вважає, що соціальні платформи, намагаючись блокувати дезінформацію та інший шкідливий контент за допомогою алгоритмів, створюють загрозу обмеження свободи слова, адже без людського нагляду штучний інтелект приймає забагато хибних рішень. «Інтернет-компанії зобов’язані дотримуватися міжнародних стандартів щодо прав людини. Коли йдеться про модерацію контенту, ці стандарти означають прозорість, нагляд і ефективні засоби правового захисту», — каже європейська експертка.

Що замість блокування і спростування?

Перш за все, допомогти дезінформації не поширюватись мають медіаграмотність та критичне мислення.

«Треба розрізняти різні типи шкідливої інформації, — каже Тарлах МакҐонаґл, — і відрізняти дезінформаційні атаки від інших типів, із якими можна впоратись, підвищуючи рівень медійної грамотності, підвищуючи рівень журналістики та перевірки фактів».  Зокрема у Швеції тренінги з виявлення дезінформації провели для чотирнадцяти тисяч державних службовців.

«Важливою в боротьбі проти дезінформації є комунікація з аудиторіями — пояснення, що дезінформація сама по собі є загрозою для прав людини (може спотворити результати виборів, посилити дискримінацію, зашкодити репутації чи соціальному становищу людини, поставити під загрозу здоров’я тощо) та інформування про маніпулятивні можливості систем штучного інтелекту», — говорить Уршка Умек.

Важливою тенденцією, на якій наголосили практично всі промовці, які розповідали про політику ЄС щодо протидії дезінформації, є поєднання зусиль багатьох стейкхолдерів. Інформаційні атаки та дезінформація є питанням національної безпеки, однак жоден уряд і жодна наддержавна структура Європейського Союзу не може протидіяти цій загрозі самотужки. Для цього потрібні спільні дії урядів, громадських організацій, адміністрацій онлайн-платформ, технологічних компаній, журналістів, фактчекерів, освітян і самих громадян. Йдеться про партнерство, узгоджені дії, обмін інформацією та розподіл ролей для досягнення спільної мети — захисту інформаційного простору від руйнівних впливів.

«Важливою також є прозорість, — говорить Мікаель Тофвессон із Швеції. — Нам немає чого приховувати, а недоброзичливцям, які організовують проти нас атаки, — є. Тому ми розповідаємо медіа про свою роботу, про загрози і вразливі місця, а журналісти передають це своїй аудиторії. Допомагають і неурядові організації. Усе це разом створює довіру в суспільстві й державі».

Власне, чесні медіа — зокрема громадські (або, як їх в Україні називають, суспільні) медіа — є надзвичайно важливими у протидії дезінформації, наголошує представниця Європейської телерадіомовної спілки Ліз Корбін, яка раніше працювала у Бі-бі-сі. За її словами, суспільні медіа повинні завойовувати довіру суспільства та переконати його у тому, що їхній контент — для всіх. Адже медіа більше не володіють монополією на інформацію, і єдиний спосіб конкурувати з неправдивими повідомленнями — мати бездоганну репутацію і контент такої високої якості, аби в аудиторії не виникало бажання пити з брудних джерел.

Більше за темою:

Як подолати дезінформацію? Відповідь Френсиса Фукуями та нобелівських лауреатів;

«Інформаційні атаки починаються з того, що люди вірять у нісенітниці»;

 «Ми зосереджуємось не на поширювачах дезінформації, а на наративах»;

Катерина Крук: «Ми щодня видаляємо близько мільйона ботів»;

«Незалежний громадський мовник — ключова зброя в боротьбі проти дезінформації»;

«У складному українському медіаландшафті мати повноцінне Суспільне дуже важливо»;

Як Європа відповідає на дезінформацію, водночас захищаючи право на вираження поглядів;

«Пандемія показала: дезінформація може бути смертельною»;

 Центр протидії дезінформації: практика імплементації;

Як має працювати Центр протидії дезінформації? Пояснення на пальцях;

Центр протидії дезінформації: філософія проти менеджменту.

Фото: Adobe stock.com/klublu

Читайте також
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
Щоб додавати коментарі потрібно Авторизуватись.
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду