Інформаційний центр «Майдан Моніторинг» з 2014 року проводить тренінги з інформаційної безпеки, але цього року через пандемію коронавірусу з’явилося багато нових тем, нових фейків та маніпуляцій, які пропагандисти й дезінформатори використовують для інформаційних впливів на українське суспільство. Щоби протидіяти інфодемїї в умовах карантину, організаторки Школи інформаційної безпеки, громадські активістки Наталка Зубар та Оксана Яцюк змінили формат тренінгів та працюють онлайн. MediaSapiens поговорив з активістками та розповідає про їхній новий проєкт створення груп самодопомоги, який підтримав ЄС у співпраці з Black Sea Trust for Regional Cooperation.

Об’єднатися в невеликі спільноти, які допомагатимуть долати страхи й гасити паніку

Пандемія COVID-19 додала наснаги натхненникам та виконавцям інформаційної агресії РФ проти України. Про російський вплив на поширення панічної інформації говорять у документах Ради Європи та в повідомленнях СБУ, ВООЗ офіційно визнала шкідливий вплив інфодемії.

«Епідемію коронавірусу супроводжує інфодемія — "хаотичне" поширення надмірної кількості контроверсійної інформації про проблему, що ускладнює її подолання через нерозумну поведінку спантеличених людей», — розповідає Наталка Зубар, голова правління Інформаційного центру «Майдан Моніторинг», тренерка Школи інформаційної безпеки, яка працює з 2014 року. Її новий проєкт, що триватиме по червень 2021 року, має завдання створити групи самодопомоги для подолання інфодемії.

Ініціатори проєкту говорять: спочатку навчимо людей працювати з інформацією, розпізнавати ворожі інформаційні кампанії, коли навмисно сіється страх та паніка, запропонуємо способи протидії цим загрозам, допоможемо більше розуміти себе й інших — як людина ухвалює рішення, чим при цьому керується, як може протистояти маніпуляціям. А вже потім підтримуватимемо створення невеликих спільнот, які зможуть об’єднати людей, як в Україні, так і на окупованих територіях, аби гуртом протидіяти російській пропагандистській машині. Бо саме такий запит — потребу роботи з тими, хто з якихось причин залишився на непідконтрольній Україні території, — озвучували переселенці — випускники Школи інформаційної безпеки.

Завдяки можливостям онлайн-навчання до проєкту можуть долучитися всі охочі. «Розраховуємо, що такі групи самодопомоги існуватимуть у мікроспільнотах, де виникає активний обмін інформацією й, відповідно, часто поширюються всілякі фейки та інформаційне лайно інформаційних диверсантів, — пояснює пані Зубар. — Це можуть бути батьківські групи у вайбері (на які часто нарікають саме як на джерело поширення паніки та фейків), клуби, об’єднання, спільноти родичів, знайомих, колег — ті ж ОСББ, професійні чати тощо».

Групи інформаційної самодопомоги можуть створюватися на базі громадських організацій, бібліотек чи закладів освіти. Втім, формальна структура не є обов’язковою. «Важливо, щоб була певна географічна прив’язка, бо ми розраховуємо, що крім роботи онлайн, люди зможуть зустрічатися в реальному житті», — каже пані Зубар.

Потрібні коло підтримки та острівці безпеки

«Плануємо залучати різних людей до груп інформаційної самодопомоги, не лише тих, хто має підготовку з медіаграмотності чи інформаційної безпеки», — додає тренерка проєкту Оксана Яцюк. Спочатку, ще з 2014 року, Школа інформаційної безпеки навчала людей азів: як розпізнати неправдиву інформацію, маніпулювання, як не вестися на «популярні тести» у фейсбуку й чому не варто використовувати російські ресурси для пошти чи сторінки, чи як знайти джерело фотографії.

Але, попрацювавши майже шість років із людьми з невеликих міст і сіл, вчителями й державними службовцями, волонтерськими й ветеранськими спільнотами, експертка дійшла висновку: зосереджуватися лише на перевірці інформації — неефективно. Тому що через надмірну кількість фейків та дезінформації жодна людина, крім фахових експертів, фізично не зможе перевірити все, що потрапляє їй у месенжер чи стрічку.

«Я провела експеримент, засікла, скільки часу витрачаю на перевірку одного фейку. Дві години. І я задумалася: хто ж, крім мене, витрачатиме свій час на роботу, яка вимагає стільки часу? Землевпорядник чи соціальна працівниця? Можливо, вчителька? А якщо це не стосується її предмету? Спонукаючи людей до перевірки інформаційних повідомлень, пропонуючи їм перевіряти джерело фото або можливе використання в ньому фотошопу, ми зосереджуємося на інструментах. Але в основі є просте питання: "Навіщо?" Навіщо мені ця інформація? Як вона на мене впливає? Чому я так реагую? Навіщо мені перевіряти? І найголовніше питання: "Як це повідомлення потрапило в мій месенжер?" Щоби ставити собі ці питання, треба мати коло підтримки», — розповідає пані Яцюк.

Через пандемію ситуація погіршилася, а людям стає важче свідомо працювати з інформацією, вважає Яцюк. Тому що на людей впливає невизначеність, стрес, страх і тривога. І — обмежене спілкування через карантин. «Раніше можна було піти на тренінг чи в бібліотеку, потусуватися з однодумцями. Зараз залишився лише інтернет. А в інтернеті — за кожним рогом пастка. Ми ж хочемо створити острівці безпеки, де людей підтримали б у прагненні розібратись, що відбувається. Наприклад, якщо батьки наперед домовлятимуться, що в батьківському чаті будуть тільки достовірні повідомлення про шкільні справи, їм взагалі не буде необхідності спростовувати фейки».

Від навчання людей основ інформаційної гігієни до створення самоорганізованих спільнот

Попередниками груп самодопомоги були чати громадської організації «Майдан Моніторинг», які діють багато років, згадує Оксана Яцюк. Спілкування з однодумцями врятувало її від паніки навесні 2014 року, коли РФ напала на Україну.

«Усі навколо просто збожеволіли від страху, — згадує вона ті часи. — Куди бігти, що робити? У нас у Вінниці поширювалися чутки, що ворог уже в Харкові, ОДА захопили. І я в чаті написала Наталці (Наталка Зубар мешкає в Харкові. — Ред.): "Дорога Наталко, я дякую Богу й долі, що з тобою спілкувалась, ти така прекрасна людина!" Чесно кажучи, подумки я вже з нею прощалася і тому так пафосно все це написала.

А вона мені відповідає: "Так, так, це добре. Треба буде написати історію нашої спільноти, коли це все закінчиться". У моїй голові щось перевернулося: у Вінниці чутки, що "русскіє танки переходять Дністер", а Наталка збирається через пару місяців щось писати? Це мене тоді добряче витверезило. Я побачила, що є в Україні люди зі здоровим глуздом, які в критичній ситуації можуть і вміють надати емоційну, психологічну підтримку».

Невдовзі експертки почали проводити спільні тренінги, розповідати про інформаційну війну. Так минули шість років активної роботи. А влітку 2020-го Оксана Яцюк знову згадала свою паніку у 2014 році і зрозуміла, що потрібно робити наступний крок — від навчання людей основ інформаційної гігієни перейти до створення самоорганізованих спільнот. «Територій здорового глузду, як ми іноді їх так називаємо, — каже вона. — Пандемія, насправді, тут допомагає. Бо у звичайній ситуації як людей спонукати навчатись? І без навчання їм добре живеться. А кризи спонукають нас до розвитку».

Навчитися свідомо гасити паніку

Основною зброєю пропаганди в сучасному світі є поширення паніки через засмічення мізків людей та спонукання їх поширювати вигадки й інший інформаційний непотріб. «Під час навчання у Школі люди вчаться розпізнавати інформаційне лайно. Це такий термін; англійське слово "bullshit" (дослівний переклад — "бичаче лайно") в науковому світі означає повідомлення, які не мають сенсу», — каже Наталка Зубар.

Філософ із Прінстонського університету в США Гаррі Франкфурт у 2005 році у своєму есе «On Bullshit» написав, що поширення bullshit навіть небезпечніше, ніж поширення відвертої брехні, нагадує експертка. Адже чесні твердження ґрунтуються на переконанні, що вони є правдивими, а брехливі твердження ґрунтуються на переконанні, що вони не є правдивими. «Обидва типи тверджень побудовані навколо концепції правди. А от лайно — це коли автора не цікавить правда чи обґрунтування твердження, але цікавить бажаний йому результат сприйняття», — пояснює вона.

Саме для того, щоб зупиняти засмічення мізків українців інформаційним лайном із РФ та інших країн, і потрібні групи інформаційної самодопомоги. Адже крім інформаційного, важливим є суто психологічний аспект.

«Є люди, які вміють гасити паніку. Я сама це вмію робити змалку, але не завжди могла усвідомлено пояснити іншим, які механізми при цьому діють. Готуючи тренінги з інформаційної безпеки, намагалася знайти відповідь на питання: а з чого складається це вміння? І, як не дивно, головне: почати ставити правильно питання», — розповідає пані Зубар.

Вона наводить такий приклад. Ось до вас прибігає людина з криками «Все пропало!» Запитайте в неї: а що саме це означає, що «все пропало»? Поступово людина привчиться в ситуації паніки ставити собі запитання. Спрацює її допитливість. А потім вона опанує й іншу навичку — планувати свою діяльність, ухвалювати рішення свідомо, а не під впливом інформаційних маніпуляцій.

Зараз Наталка Зубар завершує навчання на курсі Coursera «Медична нейронаука». «П’ятий принцип нейронауки говорить, що розум, свідомість людини визначається пошуковою діяльністю, аналізом, а також планами, — розповідає експертка. — Коли людина ставить питання, щось аналізує й визначає для себе плани — це і є свідомість. Якщо людина цього не робить, вона, вибачте, не є homo sapiens — людиною розумною. Існують серйозні дослідження про те, як людину зі стану свідомості перевести у стан несвідомий, чим, власне, й займаються усілякі маніпулятори та пропагандисти. Так чинять тоталітарні режими. І ми будемо багато говорити про те, як це робили комуністи в СРСР. Бо це основи пропаганди. Але одночасно є й досвід інформаційного опору. Як це робили в УПА, в "Солідарності", дисиденти в Радянському Союзі».

Слухачам Школи інформаційної безпеки докладно розповідають, як діє пропаганда на рівні психологічному, емоційному, нервовому. Адже чим більше людина усвідомлює свої реакції, що саме відбувається в її голові, тим якісніше і здоровіше в неї життя, запевняють організаторки школи.

Фото наданя Юлією Билиною