Світ виявився не готовим до викликів, які постали перед ним під час пандемії COVID-19. Одним із найбільш руйнівних виявилась дезінформація, що перекручувала походження вірусу, спотворювала знання про нього, підривала моральний дух людей та їхню довіру до своїх урядів.

Аналітики із шести країн Східного партнерства (Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова та Україна), а також Румунії, за ініціативою аналітичного центру Ради зовнішньої політики «Українська призма» з’ясували, чия влада в період з лютого по липень 2020 року впоралась із випробуванням дезінформацією краще за інших.

Свої знахідки експерти оформили у дослідженні «Коронавірусний краш-тест». Згідно з ним, найкращими прикладами стійкості до дезінформації, реакції на неї як влади, так і громадянського суспільства в регіоні стали Румунія, Україна та Грузія, хоча не без прогалин. Натомість найнижчі бали отримали Азербайджан, Білорусь і Молдова.

Про те, як влада і громадянське суспільство реагували на дезінформацію про COVID-19 у цих країнах, MediaSapiens уже писав раніше. У наступній онлайн-дискусії, що відбулася 16 жовтня, експерти пояснювали, що не так зробили політики та які помилки варто врахувати державам під час другої хвилі пандемії.

Координована, але надто повільна Україна

Олександр Краєв із Ради зовнішньої політики «Українська призма» вважає, що перша хвиля COVID-19 допомогла державам як мінімум спробувати свої сили в протидії фейкам та дезінформації. Та більшість заходів усе ж складно назвати успішними.

У випадку з Україною головною проблемою, на думку експерта, була й залишається затримка реакції. Центральна влада часом надто довго чекала з відповіддю на суспільні проблеми. «Я почав з мінусів, тому що в інформаційній боротьбі від швидкості реакції якраз і залежить те, який наратив домінуватиме в суспільстві», – каже пан Краєв.

Головними плюсами, на думку експертів, стали координованість і системність. Міністр охорони здоров’я Максим Степанов щоденно проводив пресбрифінги, а його міністерство тримало зв’язок з іншими органами центральної влади. У цих же брифінгах брав участь головний санітарний лікар Віктор Ляшко, який зі свого боку також добре взаємодіє з Офісом президента. «Це свідчить про координованість дій, що ми вважаємо позитивним трендом», – помітив експерт.

Він також відзначив Міністерство зовнішніх справ, що було одним із найбільш оперативних та запустило програму «Захист» для українських громадян, які під час карантину потрапили в скрутне становище, опинившись за кордоном. У рамках тієї програми дипломати вирішують питання прострочених документів, а також побуту, на кшталт пошуків соціального житла.

Та якщо рівень координації між органами центральної влади був хорошим, то випущені ними накази, постанови викликали спротив у регіонах. Публічне протистояння президента та очільників таких великих міст як Тернопіль, Луцьк, Харків або Черкаси навіть отримало назву «мерські бунти».

«Владі також треба вести більш чесну комунікацію», – відзначила Олександра Цехановська із Центру аналізу гібридних загроз. Експертка нагадала про історію з Віктором Ляшко, який уже після скасування жорсткого карантину зізнався, що закрити парки та сквери влада вирішила не для боротьби з COVID-19, а щоб українці усвідомили всю серйозність ситуації. «Звісно, подібне не може сприяти довірі до влади», – сказала пані Цехановська.

Суттєвим недоліком комунікацій української влади виявилось те, що вона радше реагувала на події, ніж просувала конкретну стратегію та наративи, відзначає пан Краєв. «Ці ж патерни поведінки зберігаються досі. З боку влади був один загальний наратив, як себе убезпечити, що погано, а що добре, – каже експерт. – Коли ж запустили наратив, що українська влада робить карантин, аби лише тримати українців у покорі, то тут ми вже радше реагуємо – і скоріше громадянське суспільство, ніж сама влада».

Так само не продуманими були обмежувальні заходи по боротьбі з дезінформацією. Коли в Україні відчувався наплив фейків, говорить пан Краєв, СБУ цілеспрямовано заблокувала кілька тисяч підозрілих акаунтів і груп. «Та це варто робити з поясненням, а не вдавати із себе сильну державу. Блокувати – це тактичні заходи, а стратегічні – робити це зі своїм інформаційним наративом», – пояснив експерт. А пані Цехановська додала, що крім як звертати увагу на соціальні мережі, владі не варто забувати про месенджери – найбільш популярний серед українців Viber, а також Telegram.

За цей час, перші місяці пандемії, голову підняли проросійські сили всередині України, відзначає пані Цехановська. Вона нагадала про одну з найбільш популярних теорій змови серед українців: 66% з них вірять, що COVID-19 був створений штучно. Такі переконання посприяли просуванню проросійського наративу про діяльність американських лабораторій, які начебто розробляють в Україні (а також нібито на теренах інших постарадянських держав) біологічну зброю, можливо й коронавірус. Олександра Цехановська пояснює: цей наратив вважають проросійським через те, що яка б хвороба не з’явилась у світі – африканська чума, пташиний чи свинячий грип – Росія починає звинувачувати американців.

Крім того, в український інформаційний простір цю тему запустили політики проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя», Ренат Кузьмін і Віктор Медведчук. Вони вимагали розслідувати дії «військових лабораторій», після чого тему підхопили не лише телеканали «112», ZIK і Newsone, які входять в орбіту впливу Медведчука, а й один з найпопулярніших в Україні каналів «1+1», що належить олігарху Ігореві Коломойському. «Коломойський і Медведчук створили щось типу антизахідної коаліції», – сказала пані Цехановська.

Згодом «розслідування» діяльності американців підхопили російські ЗМІ й телеканали, а на окупованих територіях ця історія зажила своїм життям: там місцева влада переконувала, що американські лабораторії в Україні контролює ЦРУ. На думку пані Цехановської, Кремль так активно схопився за розкручування цього наративу тому, що його досить просто та легко втілити. Крім того, він прекрасно лягає в популярну проросійську ідею про те, що «Україна не має суверенітету, керується зі США та є жертвою американського імперіалізму».

Молдову більше турбували вибори

Наталя Стеркул з Асоціації зовнішньої політики Молдови представляє країну, яка показала один з найгірших прикладів реакції на дезінформацію про COVID-19. Проте влада все одно зробила чимало: розробила план дій по боротьбі з новим вірусом, проводила пресконференції та брифінги. Хороші зусилля здебільшого звелися нанівець через президентські вибори, що відбудуться в країні 2 листопада. Саме тому нинішній президент Ігор Додон, який планує переобратися, став як ніколи активним у своєму Facebook і часто виступав головним комунікатором. «Це викликало неоднозначну реакцію», – говорить експертка.

Часом комунікація президента відбувалася всупереч ухваленим рішенням спеціально створеної комісії. Наприклад, діяла офіційна заборона перебувати на дитячих майданчиках, у парках, лісах, а президент заявляв, що «ніхто не забороняв гуляти». І це при тому, що штраф за непослух складав близько 1160 євро, великі гроші для пересічного молдаванина.

Усе, що стосувалося грошей, приковувало до себе найбільше уваги. Яскравим прикладом є історія зі збором пожертвувань на боротьбу з COVID-19. Міністерство фінансів регулярно звітувало, як держава розподілятиме зібрані кошти, проте існувало багато спекуляцій. У ЗМІ почала з’являтись інформація, що лише одна президентська, тобто Партія соціалістів Молдови, серед усіх інших здійснила фінансову пожертву. Після перевірок виявилося, що це був піар, насправді гроші виділяли й опозиціонери.

Недовірі до влади сприяла також ситуація в лікарнях. Влада розповідала, що медперсонал забезпечений усім необхідним, проте кількість хворих медиків у Молдові найвища в Європі, говорить пані Стеркул. «Хочеться, щоб дії влади були більш продуманими», – підсумовує експертка.

У влади проблеми з контролем: Вірменія, Азербайджан та Білорусь

Щоб уникнути хибних висновків про згаданий рейтинг, у якому Україна зі своєю реакцією на дезінформацією про COVID-19 посіла високе місце, а Молдова – опинилась унизу, керівниця безпекових програм «Української призми» Ганна Шелест пояснила критерії експертів. При оцінюванні влади вони аналізували лише ті речі, про які можна було однозначно сказати «було» чи «не було». Наприклад, створення окремих каналів комунікації, регулярне проведення брифінгів, пресконференцій, призначення уповноважених з питань, пов’язаних з COVID-19.

«Ми не оцінювали, як держава забезпечувала лікарні – лише дії, які могли давати надійну інформацію чи стримувати поширення дезінформації», – сказала пані Шелест. Вона ж говорила від імені країн, чиї місцеві експерти не виступали на дискусії, – Вірменії, Азербайджану та Грузії.

Починали на Кавказі добре: призначили уповноважених, створили спеціальні органи. У Вірменії відразу закрили школи, кордони, і суспільство це підтримувало. Але далі далися взнаки економічні проблеми населення, а також боротьба влади з опозицією, що триває вже другий рік поспіль. Через контрольовані ЗМІ опозиція критикує будь-які дії влади, навіть позитивні. Тож попри збільшення нових випадків COVID-19 прем'єр-міністр Нікол Пашинян почав послаблювати обмежувальні заходи. «Це пояснювалось економічною доцільністю, проте в результаті суспільство постраждало, був інформаційний хаос», – каже пані Шелест.

Іноді опозиція критикувала владу так, що та реагувала надто емоційно, що не сприяло довірі від суспільства. Натомість більше люди довіряли блогерам, серед яких було й багато лікарів, що поширювали як інформацію, так і дезінформацію.

У випадку з Азербайджаном також далася взнаки політична ситуація. «З одного боку, при прем’єр-міністрі був створений оперативний штаб, який мав би об’єднати всі зусилля, але досі невідомо, хто туди входить. На початку були брифінги, які перестали бути брифінгами за участі журналістів», – розказує пані Шелест.

За її словами, акредитація на заходи влади була надто жорсткою, і незалежні медіа туди не пускали. У цьому проявлялась позиція влади, яка останні роки серйозно ворогує з пресою. Уряд також часом запроваджував надто жорсткі заходи, як-от комендантську годину. У цьому не було потреби, але це служило приводом для затримання неугодних опозиціонерів чи унеможливлення масових зібрань. «Держава дозволяла собі підвищувати повноваження», – сказала пані Шелест.

Влада Азербайджану також створювали сайти чи канали, які мали оперативно інформувати громадськість про ситуацію з COVID-19, проте вони не стали такими популярними, як в Україні, говорить експертка. Можливо, через те, що там подавалась переважно статистика про кількість нових випадків, але цієї інформації недостатньо, або ж «це було не те, що хотілось почути людям».

Щодо ЗМІ, то більшість із них в Азербайджані контролює держава. «І вони по суті ставали другою пресслужбою, ретранслюючи заяви від перших осіб», – сказала пані Шелест.

Вона зауважила, що дослідження проводилося до воєнного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією, а тому нині ситуація може мати нові особливості.

Ситуація в Білорусі була подібною до Азербайджану. Олександр Лукашенко вирізнявся своїми екстравагантними цитатами на тему COVID-19, а країна стала єдиною в регіоні, та однією з небагатьох у світі, що відмовилась від карантину. Спочатку чинний тоді президент і зовсім заперечував існування коронавірусу, хоча навіть дружня йому Росія на найвищому рівні запевняла, що в Білорусі відбувається спалах захворювання. Через безперешкодний доступ до російського телебачення про це знали всі білоруси.

Згодом наступив новий етап, коли влада почала вести себе більш обережно та попереджати про небезпеку, хоча до карантину так і не дійшло. За спостереженнями експертів, Білорусь як держава фактично стала одним з основних джерел дезінформації про пандемію, а опозиційні та незалежні ЗМІ виступали промоутерами більш серйозних заходів на фоні глибокого контрасту з діями сусідів.

«Політика та коронавірус були переплетені з передвиборним періодом», – сказав Денис Мельянцев з «Мінського діалогу», який одночасно виступив і модератором дискусії. – Багато білоруських експертів кажуть, що така поведінка (Лукашенка – MS) зіграла велику роль в розпаленні суспільного незадоволення, що потім відобразилось і на кампанії, і на протестах».

Країни-приклади для регіону

Грузію аналітики оцінили найвище. Експерти відзначили реакцію та якість інформування від грузинської влади. У країні також постійно проводились кампанії підвищення знань серед населення.

«Серйозною проблемою виявилось те, що влада не давала інформації мовами меншин, азербайджанських та вірменських», – зауважила недолік пані Шелест. Це призвело до інцидентів. Поліція зупиняла людей, які не знали, що була запроваджена заборона переміщуватися між містами. Загалом у Грузії всі зобов’язані знати грузинську мову, проте це не означає, що цією ж мовою представники меншин читають щоденні новини. Та держава виправилась і згодом почала поширювати інформацію про COVID-19 іншими мовами.

У країні також нарікали на те, що попри існування гарячих ліній, туди неможливо було додзвонитися. Втім, відмічає пані Шелест, подібна ситуація існувала у всіх країнах: гарячі лінії не стали джерелом інформації для людей.

На відміну від інших країн, Румунія – член ЄС, а тому могла втілювати кращі європейські практики. У країні створили надзвичайний комітет по боротьбі з COVID-19, що був міжміністерським органом. Ефективно проявило себе МЗС, а також політики, які часом з’являлись в ефірі.

«Синергія традиційних виходів до преси та нових сайтів досить добре зіграла», – сказала пані Шелест. Сайти, зокрема, надавали не лише медичну інформацію, а й радили, як бути при виникненні певних соціальних чи психологічних проблем, що загострились під час пандемії.

Фото: getty images