Пандемія COVID-19 показала, що жодна країна не має імунітету від пропаганди та впливу дезінформації — й кожна країна по-різному потерпає від наслідків поширення фейкових новин, а також вживає різних заходів, щоби протидіяти негативним наслідкам інфодемії.

MediaSapiens вирішив з’ясувати, з якими труднощами стикаються фактчекери та тренери з медіаграмотності у Грузії, Сербії, Латвії та Йорданії, які намагаються виправити ситуацію. Саме з цими країнами найтісніше співпрацює Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), втілюючи там свій тематичний проєкт Learn to Discern із покращення навичок критичного мислення, а отже пильно стежачи за місцевими проблемами.

Цей текст є першою частиною нашої добірки, і в ньому йдеться про Сербію. Країну саме охопили протести, іскру в які вкинув COVID-19.

Фейкові новини на видноті

За підрахунками порталу Raskrikavanje, що моніторить медіапростір країни, за останні роки щонайменше 945 фейкових новин з’явилося на перших сторінках найпопулярніших у країні видань Alo, Informer, Srpskitelegraf та Kurir. Усе це — таблоїдна преса, що за визначенням не відрізняється прискіпливістю в доборі новин. Але сербів приваблює її дешева ціна, каже Стефан Яніч, помічник викладача у Школі журналістики міста Нові-Сад та головний редактор сайту FejkNjuzTragac, де розвінчують фейкові новини у країні.

Можна лише уявити, наскільки ці таблоїди могли «розгулятися» під час пандемії COVID-19, що супроводжувалася масовою популярністю фейкових новин і теорій змови. За даними звіту, який Стефан Яніч підготував для Школи журналістики міста Нові-Сад, лише за березень-квітень 71 % найпоширеніших у суспільстві фейкових новин було вигадано в Сербії її власними ж журналістами. «Ми не маємо надто потужного російського впливу на наші ЗМІ, й хоча деякі російські медіа тут присутні, ситуація дещо інакша, ніж в Україні», — каже Яніч.

Схоже, що в себе у країні якісні новини знайти сербам стає все важче. Їхній медіаринок налічує понад дві тисячі найменувань, проте основні з них контролює держава, будучи для сербських ЗМІ найбільшим рекламодавцем, грантодавцем чи взагалі напряму володіючи ними. Ті ж медіа, що залишаються незалежними, зазнають постійного тиску чи фінансових проблем, згідно з даними Reporters without borders. У рейтингах свободи слова ця ж організація опустила Сербію із 59-го місця у 2016 році до 93-го у 2020-му, в контексті COVID-19 серед усього іншого зазначаючи, що в країні «фейкові новини на видноті та просуваються зі швидкістю світла».

Як і по всьому світу, в Сербії найбільшою популярністю користувалися фейки про чудодійне лікування коронавірусу різними народними засобами. Поширювалися також чутки про те, що головною метою вірусу, нібито штучно створеного впливовими людьми, є завдати шкоди християнському світу, поширити мережу 5G та міграцію. І найцікавіша версія, що «все було створено для того, аби НАТО могло розпилити в Сербії нервово-паралітичний газ», — такого висновку дійшли у країні, де президент Александр Вуйчич не підтримує вступу до Альянсу.

Не кінець епідемії

Топновиною березня стало те, що Китай нібито «оголосив кінець епідемії». В це фейкове повідомлення легко було повірити людям, які втомилися від негативних новин, а тому його могли поширювати й ненавмисно. Втім воно ідеально лягло в подальшу стратегію влади.

«Уряд організував вибори 21 червня, і доти ми мали багато хворих, але офіційну статистику зменшували, аби показати, що все безпечно і ми закінчили з коронавірусом: можете іти на стадіони, нічні клуби, весілля, і, звісно ж, на вибори.

А ледь не на наступний день після виборів усе змінилось, і нам повідомили, що випадків знову більшає, і ми знову маємо жахливу ситуацію, комендантську годину, і все буде закрито на вихідних», — стисло переказує Яніч те, як у Сербії спочатку максимально послабили карантин, а потім знову все повернули назад.

Через це 7 липня тисячі людей вийшли на вулиці Белграда, сербської столиці. Вони не проти обмежень, проте переконані в тому, що уряд навмисне занижував офіційну статистику, щоби провести парламентські вибори, де 60 % здобула президентська партія. Чи справді це так, ЗМІ намагаються розслідувати, проте той факт, що влада зняла обмеження передчасно, очевидний: шкала захворюваності та смертності різко пішла вгору після походу людей на дільниці.

Більшість сербських медіа одразу стали на бік влади. За словами Яніча, протестувальників, які часто виходять на вулиці останніми роками, у їхніх ЗМІ традиційно не люблять. «Наративи одні й ті ж: протести насильницькі, безпринципні, намагаються зруйнувати державу», — каже фактчекер.

Типова історія — про машину швидкої з тяжким хворим усередині, якій не дають проїхати протестувальники. У 2018 році цю історію швидко спростували, особисто переконавшись у команди швидкої, якій ніхто не заважав. Але у 2020-му така ж сама історія виринула знову. Та коли не знати контексту та ввести в Google ключові слова «hitna pomoć» («швидка допомога» сербською), то новин про сутички протестантів із транспортом — десятки. А спростування не працює. «Коли ми маємо справу з дезінформацією, наші тексти ніколи не були настільки помітними, як оригінальні фейкові статті, які ми аналізуємо, і це одна з найбільших проблем», — каже Яніч.

Мова ненависті та вороги повсюди

Новини також легко губляться в потоці репостів. Лише за березень-квітень серби понад 220 тисяч разів поширили у Facebook фейкові новини про коронавірус — на одну припадає близько 927 разів. Яніч вважає, що його співвітчизники всього лиш надто перелякалися за свої життя, з добрими намірами поширюючи серед своїх друзів і знайомих поради на кшталт «як вилікувати COVID-19 цибулею чи лимоном».

Добре, якщо так. Бо між сербськими громадянами поширюють і небезпечніші новини. Наприклад, під час мітингів цього місяця проросійські ЗМІ в Сербії поширювали новину «Найманці з України знищили Белград!» про те, що серед сербських протестувальників нібито були «українські терористи». Українське посольство в Сербії вже відреагувало на цю інформацію, закликавши журналістів «перестали поширювати неправду»: дипломати не мають даних про перебування українців у Белграді, а як держава Україна жодним чином не втручається у внутрішню політику Сербії.

Справа в тому, що між 1991 та 2001 роками країна пройшла низку війн. Будучи у складі федеративної держави Югославії, сербські сили виступали проти незалежності інших республік-членів, а нині Боснії та Герцеговини, Північної Македонії, Словенії, Хорватії, Чорногорії та республіки Косово. Панувала релігійна, мовна, етнічна ворожнеча, рани від якої не загоїлися: серби бачать ворогів навколо себе й досі.

«Мова ненависті в нас дуже поширена», — коментує Яніч. Досліджуючи обкладинки двох місцевих таблоїдів, він підрахував, що в середньому раз на три дні там з’являлися повідомлення про війну між Сербією та країнами-сусідами, «а також Угорщиною, Болгарією та Чорногорією, з якими маємо порівняно досить хороші стосунки». Це завжди ішло поруч із мовою ненависті переважно проти мусульман, боснійців, албанців чи мігрантів. Ці ЗМІ, каже фактчекер, весь час намагаються поширити паніку, нахвалюючи владу за те, що вона закуповує зброю в Росії, аби захистити рідні кордони.

«Ми маємо багато невирішених питань після припинення існування Югославії, маємо чисельну сербську меншину в Хорватії та Боснії, яку уряд намагається нібито захистити, маємо міграційну кризу, — перелічує Яніч фактори, через які серби не намагаються перевіряти ворожі повідомлення. — Ті новини пов’язані зі стереотипами, що вже існують у сербського населення. За цих умов дуже легко створити та поширити такий контент без будь-яких аргументів, фактів».

Фактчекер побоюється, що більшість людей при владі мають сильні зв’язки з військовими злочинцями, що діяли в країні в 90-х, і що їх досі не покидає ідея «Великої Сербії».

Великі сподівання

Один зі способів вижити в такому токсичному середовищі — це просувати медіаграмотність у суспільстві. Зо два роки тому однойменний предмет з’явився в розкладі гімназій Сербії, а у звичайних середніх школах навичок медіаграмотності навчають під час викладання сербської мови, громадянського виховання та курсу «Мова, медіа та культура». На словах виглядає добре, проте Яніч, який також проводить тренінги для викладачів, зізнається, що часто останні й самі не є медіаграмотними.

Цю проблему намагається вирішити Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Із 2018 року вона втілює в Сербії проєкт Learn to Discern («Навчай та розрізняй»), у рамках якого можна пройти якісний 4-годинний курс із медіаграмотності та критичного мислення. За майже два роки існування такі тренінги відвідали понад тисяча людей віком від 18 до 35 років, проте в 2021-му тренери, серед яких, зокрема, Стефан Яніч, збираються більше зосередитися саме на підготовці вчителів. Паралельно з розгортанням потуг Learn to Discern організація також веде перемовини із сербським міністерством освіти, щоби вчителі змогли втілювати випробувані на собі методики та матеріали під час власних уроків.

«Проблема в тому, що сьогодні педагоги не мають якихось матеріалів чи рекомендацій, представлених міністерством чи спеціалізованими інститутами. Все, що вони мають — це визначені результати, яких діти мають досягти після року викладання цього нового предмету», — пояснює Ясмінка Перунічіч, project-менеджерка IREX у Сербії.

Скількох вчителів вдасться навчити організації й чи не стануть вони краплею в морі? Тренери проєкту Learnt to Discern від початку ставили собі завдання передавати знання так, аби в майбутньому випускники змогли проводити тренінги самі, а тому сподівання покладають великі.

Стефан Яніч надто втомлений, щоб заглядати в майбутнє. Останні місяці він разом зі своїми студентами-журналістами 24/7 розвінчує фейки навколо коронавірусу, а тепер ще проводить вечори й ночі, протестуючи. Через півгодини після нашої розмови він біжить на ще один запланований протест, а тому поспішно закінчує: «В умовах, коли вже не віриш тому, що кажуть ані офіційні лиця, ані ЗМІ, думаю, люди зрозуміли важливість незалежних медіа. Все рухається повільно, але я бачу позитивні зміни».

Фото: Reuters/Marco Durica, AFP/Anrej Isakovich, N1