Юрко Прохасько, брат письменника Тараса Прохаська, наразі веде у Відні публіцистично-дослідницьку роботу. Він отримав стипендію від Інституту наук про людину і протягом одного академічного року перебуватиме в Австрії, намагаючись дослідити вплив російської пропаганди на європейське суспільство і не тільки.

— Пане Юрію, відомо, що ваше дослідження тут, у Відні, стосується впливу кремлівської пропаганди на європейську аудиторію. Розкажіть, будь ласка, про це детальніше.

—Питання, якого я в цій роботі торкаюся — чому сталося так, що такі великі частини західних суспільств є такими піддатливими кремлівській пропаганді. Парадоксально, на мою думку, що ця пропаганда скерована якраз проти цих суспільств. Я намагався розібратися, чому тут не спрацьовує інстинкт самозахисту, а навпаки, спрацьовує те, що Фройд свого часу називав «потягом до смерті».

— Якими є перші результати вашого дослідження?

— Перше пояснення того, чому ця пропаганда є такою дієвою — те, що вона є абсолютно неідеологічною, і це відрізняє її від гітлерівської пропаганди. Незважаючи на те, що вона є неідеологічною, вона імітує ідеологію. Якщо ми зробимо дискурс-аналіз тих меседжів, ми побачимо, що там немає ідеології в класичному розумінні. Натомість путінська пропаганда містить ознаки дуже різних ідеологій, скажімо, в ній є компоненти націоналізму, шовінізму, імперіалізму, теорії змови, антиімперіалізму, антиколоніалізму, соціалізму, комунізму тощо. Таке змішання різних течій є абсолютно невипадковим, воно є продуманим і стратегічним, бо якраз завдяки цьому пропаганда домагається одразу кількох речей: по-перше, її не можна зловити на слові, не можна дорікнути їй суперечностями, бо суперечність можна виявити лиш у чомусь, що є послідовним. По-друге, вона намагається охопити якомога різноманітнішу аудиторію, бо кожен знаходить у ній щось своє. Наприклад, ліві, антикапіталісти, антинеолібералісти знаходять у цій пропаганді послання, скеровані на них, і думають, що нарешті вони знайшли із владою спільний знаменник, бо ця пропаганда критикує речі, які критикують вони. Націоналісти ж, шовіністи, праворадикали, расисти, комуністи, в свою чергу, вибирають із неї ті посили, які підходять їм, і так далі... Але водночас люди закривають очі на інші компоненти, які їх уже не цікавлять.

— Але якщо брати європейське суспільство, що там змушує людей розуміти й підтримувати політику Путіна?

— Ця пропаганда покликана провокувати два засадничо різних типи реакцій. Один тип реакції можна окреслити як «група страху», це коли і пропаганда, й поведінка путінської Росії викликає в людей у Європі страх перед тим, що почнеться війна, що почнуться зміни, що запанує хаос, що світ стане ще більш незрозумілим, ніж був. Тобто одним із напрямків цієї пропаганди є впливати на людей у Європі, котрі понад усе хотіли би зберегти статус-кво. Пропаганда Кремля навіює їм, що саме путінська Росія гарантує зберігання цього статусу, зберігання спокою, миру, навіть якщо це буде ціною «не миру» в іншій країні. Крім того, існує й друга група реакцій. Цю групу я умовно називаю групою ресентименту. Це для тих адресатів, які хочуть руками Путіна змінити статус-кво. Саме ця група ресентименту черпає із путінської пропаганди все те, що може допомогти їй досягати своїх цілей. Також тут ідеться про переслідування конкретних інтересів. Слід не забувати, що в Європі є численна кількість людей, які прагнуть, щоб Європейська Унія зникла, щоб вона розвалилася. Ці люди дуже хотіли б повернутися до цього «передунійного» існування, коли були окремі держави, з власними кордонами, з власною грошовою одиницею, з власною політикою. Ось вони бачать у Путіні свого природного союзника, бо він також хоче послабити і зруйнувати Європейську Унію. Й тут ми мусимо визнати, якою майстерною є російська пропаганда. Їй вдається одночасно переконувати й тих європейців, які найбільше бояться змін, і тих, які цих змін вже давно прагнуть.

— Багато європейців ставляться досить неприхильно до США. Чи зіграло це путінській пропаганді на руку?

— Безумовно. Тут уже входить у гру теорія змови, коли Росія каже, що сама Україна є надто нікчемною, щоб робити революції, а отже справжнім ворогом, справжнім злом є хтось, хто є рівний Росії, а це може бути тільки Америка. В результаті ми маємо такі пропагандистські тези, що й українська революція була оплаченою маніпуляцією, а це доводить: в Україні немає ніякого громадянського суспільства, а є лиш «американські агенти впливу», котрі формують настрої мас. І, оскільки антиамериканізм є неймовірно поширеним у Європі, то, знову ж таки, пропаганда знаходить широкий відгук серед європейців.

— Чому європейські медіа виявилися готовими підхопити цю пропаганду?

— Тут потрібно розрізняти, про які медіа ми говоримо. Якщо це поважні медіа, звичайно ж, відгомін путінської пропаганди трапляються й там, але це відбувається в режимі відкритого суспільства й ільної країни, де є плюралізм і конкуренція поглядів. Натомість є інша група медіа, це медіа, які живуть із наклепу й популізму, вони поширюють, бо вони хочуть привернути більшу читацьку аудиторію. Тут не варто звинувачувати всі західні медіа поголовно. Я би казав радше про інший феномен: ті європейці, які виявилися солідарні з путінською пропагандою, мають схильність бачити цю ситуацію в параноїдальному світлі теорії змови, мовляв, наші уряди на чолі з медіа приховують від нас правду і втовкмачують нам неправду, а правда — та інша, яку пропонує путінська пропаганда.

— Як ви думаєте, чому європейці, які б мали нас підтримувати, так часто нас критикують?

— Європейці критикують нас із позиції глобального пацифізму. Вони вважають, що краще здатися й 200 років прожити в рабстві, бо, за їхньою логікою, це буде все одно «менша ціна», ніж ті життя, які будуть віддані навіть на найбільш праведній війні. Тобто вони вимагають від українців, щоб ті перестали захищатися і здалися. Тут це вже позиція більше світоглядна.

— Чи є сенс «захищатися» й переконувати ту частину Заходу, яка є солідарною з путінською політикою, у зворотньому? І яким чином це можна зробити?

— Всі ми чули легенду про Одіссея. Коли він зі своєю командою зустрів у морі сирен, що вбивали своїм солодким співом, він заліпив усім членам своєї команди воском вуха, а себе прив’язав до палуби. Так от, у цивілізованому суспільстві з пропагандою точно не можна боротися, «закриваючи» людям вуха, бо спів цих путінських сирен оголює глибокі розлади перш за все російського суспільства. Але мало хто знає, що з сиренами боровся ще й герой давньогрецького міфу Орфей. Він зробив це не так, як Одіссей, а по-іншому. Орфей, пропливаючи повз острів Сирен, витяг свою ліру й почав співати. В результаті його спів виявився значно кращим від співу сирен, і його супутники перестали слухати цих згубних і підступних істот, після чого сирени з відчаю кинулися в море. Мені здається, що наш шлях є якраз Орфеївський.

— Чи є в нас потужність «переспівати» кремлівську пропаганду?

— Потужність переспівати брехню є завжди. Ми не маємо створювати контрпропаганду й брехати у відповідь, ми просто маємо знайти кращі аргументи і спосіб, яким ми зможемо доносити правду.