Адам Міхнік: «Я впевнений, що Путін свою пісню вже доспівав до кінця»

Адам Міхнік: «Я впевнений, що Путін свою пісню вже доспівав до кінця»

10:03,
14 Березня 2015
10525

Адам Міхнік: «Я впевнений, що Путін свою пісню вже доспівав до кінця»

10:03,
14 Березня 2015
10525
Адам Міхнік: «Я впевнений, що Путін свою пісню вже доспівав до кінця»
Адам Міхнік: «Я впевнений, що Путін свою пісню вже доспівав до кінця»
Засновник та головний редактор «Газети виборчої» Адам Міхнік в інтерв’ю MediaSapiens розповів про своє бачення української стратегії в інформаційній війні, відносин із Заходом та майбутнього Росії.

Відомий польський громадський діяч, активіст «Солідарності», журналіст, засновник та головний редактор «Газети виборчої» АдамМіхнікпровів у Києві публічну лекцію на тему «Досвід демократичних реформ у Польщі: як він може бути використаний у сучасній Україні. Роль медіа у процесі демократичної трансформації».

Захід організували громадська організація «Правозахисний Центр “Поступ”» спільно з Польським інститутом у Києві, Києво-Могилянською Академією та Національним музеєм Тараса Шевченка.

Адам Міхнік є великим другом України, вболіває за реформи й має оптимістичне бачення нашого майбутнього. Україну називає «великою країною, яка очевидно і відкрито сказала “ні” путінській агресії і яка з неймовірним героїзмом існує в боротьбі за незалежність та державу порядних людей».

За його словами, як зараз у нас, так і 20 років тому в Польщі окрім євроентузіастів були і євроскептики. Тим не менш, сьогодні ніхто на його батьківщині не скаже, що це була помилка, запевняє пан Міхнік. З огляду на досвід своєї країни, в нього є певні застереження для нас, зокрема, щодо люстрації. Вона, на думку пана Міхніка, є радше чинником дестабілізації країни, яким можуть скористатися непорядні люди, аніж механізмом демократичних перетворень. Із такої ж причини, вважає він, не можна організовувати соціального руху довкола ненависті та пошуку ворогів. Будучи головним редактором «Газети виборчої», пан Міхнік стояв на позиції, що його видання не буде «люструвати».

Говорячи про завдання новоствореного Міністерства інформаційної політики України, зазначив: був би проти нього, якби йшлося про нормальні умови. В умовах війни цей орган має реєструвати всю брехню російської пропаганди, вважає він, але водночас застерігає: цензури допускати не можна. Це неприпустимо навіть тоді, коли міністр упевнений, що газета працює на гроші Путіна. Часто на різні запитання про те, як поводитися журналістам у різних ситуаціях, відповідає однаково: «Казати правду».

В інтерв’ю МеdiaSapiens Адам Міхнік розповів, чи завжди журналісти мають дотримуватися стандартів у часи війни та як ЗМІ мають розвінчувати міфи щодо євроінтеграції.

Пане Адаме, нині багато говорять про інформаційну війну. Якою, на вашу думку, повинна бути стратегія України в цій війні?

По-перше, треба реєструвати всю брехню путінської пропаганди. По-друге, треба спокійно, з терпінням, але і без страху їм відповідати, де у вас брехня: «Ви, Володимире Володимировичу, брешете просто». Як брехали, наприклад, сталінські пропагандисти стосовно Катині. Вони брешуть про Україну неймовірно. Їм треба спокійно відповідати. Коли наш міністр закордонних справ один раз по телебаченню сказав, що концтабір Аушвіц звільнили українські солдати, в Росії була просто істерика: як так можна було сказати, це були росіяни, росіяни!

Нічого не поробиш, це історія, треба спокійно повторювати свою правду. Дуже добре, що тепер є український телеканал для Заходу англійською мовою. Думаю, що це розумно, тому що в Путіна була відкрита монополія, він міг казати що хотів — і не було ніякої відповіді.

Тобто ви вважаєте, що в інформаційній війні мають діяти й журналісти, й держава? Бути заодно?

Держава відповідає за державні відповіді на цю пропаганду. А журналісти відповідають за відповіді громадянські.

Як ви гадаєте, в умовах війни журналісти все одно мають дотримуватися журналістських стандартів чи є якісь винятки?

Це смертне запитання для журналістів. Я скажу чесно: є винятки. Наприклад, ви знайшли інформацію, що завтра, можливо, якась акція української поліції проти московських шпигунів, скажімо, в армії. Не треба цього публікувати, тому що це безвідповідально —  інформувати шпигунів про те, що в них буде обшук.

Чи добре Україна розповідає про себе на Заході? Чи є якісь помилки? Що би ви порадили?

Я недостатньо добре інформований. Що стосується Польщі, то думаю, що добре. Можливо, надто скромно, надто спокійно. Але я не дуже об’єктивний, тому що всі знають, що «Газета Виборча» проукраїнська. Українське посольство, наприклад, показало в нас кінокартину про депортацію кримських татар. Це було дуже важливо. Але я думаю, що треба ще більше.

Не всі люди в Україні підтримують євроінтеграцію. Є багато міфів та упереджень щодо неї. Мабуть, колись так було і в Польщі. Як би ви порадили журналістам працювати з цим?

Писати правду. Візьміть Польщу. Вороги Євросоюзу — що вони друкували? Кінець Польщі, кінець культурної ідентичності. Що таке ЄС? Наркотики, педерасти, контрацепція, все найстрашніше. Ми вже 10 років у Євросоюзі. Спокійно, ні Содому, ні Гоморри нема. Треба просто показувати приклад. У нас, як у вас «Правий сектор» чи «Свобода», теж є такі. Вони говорять… скажу цей слоган: «Педофіли, педерасти — наші євроентузіасти». Таке є досі. 11 листопада відбувся марш незалежності. Туди прийшли всі хулігани, фашисти, дурні, їх у Польщі дуже багато. Вони маргінали, абсолютні маргінали, як у Києві — любителі Путіна.

У багатьох своїх інтерв’ю ви кажете, що ви русофіл…

Справжній антирадянський русофіл.

… що ви дуже любите російську культуру…

Культуру — так, люблю… Літературу, людей… Друкую дуже багато росіян, наприклад, Сергія Ковальова, Лілію Шевцову, Віктора Шендеровича, Льва Пономарьова, Михайла Касьянова, різних росіян. Друкував, любив, дружив із Борисом Нємцовим. Це правда. В тому сенсі я русофіл, але путінофоб.

Як русофіл та путінофоб, що ви думаєте про шлях, яким іде Росія? До чого це все може призвести?

Я оптиміст. Я впевнений, що Путін свою пісню вже доспівав до кінця, що він уже нічого позитивного не зробить.

Але він може багато негативного зробити…

Так, на жаль, так. Він дуже небезпечна фігура, думаю, він трошки з’їхав з глузду. Вся влада в його руках. Такої влади і Сталін не мав. Тому що у Сталіна було Політбюро, а в Путіна і того немає. Але я не думаю, що він ще може мати якийсь успіх, тому що він пішов на конфлікт із усім світом.

Але люди в Росії його підтримують, у нього дуже високі рейтинги. Що ви думаєте про простих людей у Росії та їхню свідомість?

Андропов мав ще вищий рейтинг — і що? КПРС мала 99% вибору. Коли я був в Україні два роки тому під час виборів, я запитував різних своїх українських друзів: «Що буде?». І вони, демократи, інтелектуали, письменники, історики, казали мені: «Кінець. Янукович усе має в своїх руках, нічого не буде, це вже кінець України». Ну і що?.. Що стосується Росії, коли я подивився на маніфестацію після вбивства Нємцова по телебаченню, я впевнився — існує інша Росія. На сьогодні вони в меншості. Національний та державний шовінізм працює як наркотик. Він домінує над розумом. Я ставлюся дуже обережно до цієї хвороби, тому що бачив у Польщі таку етнічну ненависть, фанатизм і так далі.

Це не специфіка Росії. Специфіка Росії така, що це була наддержава, велика країна. В цьому сенсі там дуже багато хто шкодує за епохою наддержави. Але це минуло, цього вже не буде — нової наддержави. Цей поїзд вже пішов. У ньому ще різні пасажири думають, що ми ще можемо знову мати ті ж успіхи, що будемо протистояти Америці. Із погляду інтересів держави Російської Федерації це теж абсурд, тому що де реальна геополітична загроза для Росії: НАТО, Євросоюз, Україна? Ні, це Китай та ісламський радикалізм. А вони воюють у Луганську. Повна маячня.

Як, на вашу думку, має реагувати на нинішні події Захід? Як допомагати Україні?

Більшість моїх друзів в Україні розчарувалися в Заході. Я не мав щодо цього ніяких ілюзій. Про війну з Путіним думав, що не буде реакції на Заході. Я дуже щасливий, що наш міністр Радослав Сікорський інтернаціоналізував цей конфлікт. Він зробив так, що це вже європейська проблема, міжнародна, а не внутрішня. Що буде — я не знаю. На заході є страх, вони бояться війни, і я це розумію. Думаю, багато залежить від того, що ми тепер побачимо. Тому що місяць-два — це ще не кінець. По-моєму, Путін не може йти ані вперед, ані назад. Якщо він піде вперед, то буде дуже сильна реакція Заходу, в тому числі Америки. Якщо він піде назад, то всі йому скажуть: «Володимире Володимировичу, ви нас продали, чому ви не пішли в Дніпропетровськ, Одесу, Харків?» В тому сенсі я думаю, що він у пастці. І думаю, що в Берліні й Парижі це розуміють. 

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
museumshevchenko.org.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2022 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду