Розмови віртуальні – наслідки реальні

Розмови віртуальні – наслідки реальні

00:00,
22 Квітня 2013
2895

Розмови віртуальні – наслідки реальні

00:00,
22 Квітня 2013
2895
Розмови віртуальні – наслідки реальні
Розмови віртуальні – наслідки реальні
Чого не варто писати в соцмережах журналісту, аби його не звільнили з роботи – про закордонні стандарти й українську практику.

«Все, що ви скажете, може бути використано проти вас» – у тому числі й у соціальних мережах. За кордоном випадки звільнення чи навіть судових позовів через записи у соціальних мережах уже нікого не дивують. У тому числі у сфері медіа. Здається, ця практика докотилася й до нас: наочним прикладом є нещодавній випадок, коли звільнилася співробітниця «Теленедели» через її повідомлення у Facebook на адресу головного редактора видання «Фокус».

Цей інцидент викликав чимало обговорень серед колег у тих же соціальних мережах, оскільки така практика для наших ЗМІ поки що нова – дискусії чи з’ясування стосунків в онлайн-форматі зазвичай протікають досить вільно. Зовсім інакша ситуація в багатьох закордонних ЗМІ. Згадаймо, приміром, свіжий випадок у New York Times – там фрілансера (!) Ендрю Голдмана відсторонили від роботи на місяць через те, що він у Twitter образив відому письменницю (потім твіт було видалено – в ньому журналіст у грубому тоні натякав на інтимні стосунки жінки з її керівництвом).

Після цього інциденту працівникам газети було надіслано листа від редактора зі стандартів Філіпа Корбетта (Phil Corbett). У ньому журналістам нагадували правила поведінки в соцмережах: «Ви журналіст Times і ваша онлайн-поведінка має бути прийнятною для журналіста Times. Читачі неминуче будуть асоціювати все, що ви пишете у соціальних мережах, із нашим виданням…». У листі сказано: щоразу потрібно замислюватися, яким чином слова у соцмережах вплинуть на репутацію видання і при цьому «все одно, у штаті ви чи фрілансер, оскільки для читача немає різниці, хто автор матеріалу – штатний журналіст чи фрілансер, його ім’я у будь-якому разі асоціюється з Times, тому фрілансери також мають дбати про репутацію газети».

Український досвід – Kyiv Post, «Радіо Свобода», «Тиждень»

Чи має саме фрілансер дотримуватися правил поведінки у соціальних мережах – це питання викликало дискусію серед медіаекспертів, проте існування зафіксованих правил для соцмедіа – цілком звична річ у закордонних медіа. Українська ситуація виглядає інакше.

«Прописаних стандартів поведінки в соцмережах у нас в редакції немає, – розповіла MediaSapiens заступник головного редактора Kyiv Post Катерина Горчинська. – Єдине, ми заохочуємо журналістів поширювати свої матеріали за допомогою акаунтів у соцмережах». Як каже пані Горчинська, у редакції Kyiv Post повідомлення журналіста в соцмережах – це його особиста справа: «Звичайно, якщо подивитися на політику Reuters чи Associated Press, то в них, як правило, є обмеження щодо того, що і як журналіст може писати у своїх акаунтах у соцмережах. В Україні, наскільки мені відомо, це не поширено». Таких екстремальних випадків, як звільнення, у виданні не було, зауважує Горчинська, у разі виникнення суперечливої ситуації редактор хіба що зробив би зауваження.

Про відсутність прописаного «кодексу етики в соцмережах» сказав і головний редактор видання «Тиждень» Сергій Литвиненко: «Застережень чи обмежень ми не впроваджуємо. Але у соцмережах журналіст має дотримуватися традиційних правил – не розпалювати міжнародної ворожнечі, міжконфесійної ворожнечі, не закликати до повалення влади тощо». Тут більше йдеться про цінності й свідомість журналіста, вважає пан Литвиненко: «Ми кожному журналісту довіряємо, коли приймаємо на роботу, бачимо, який у людини світогляд».

Головний редактор української служби «Радіо Свобода» Інна Кузнєцова також зазначила, що журналісти в соцмережах мають дотримуватися тих же правил, що й при підготовці матеріалів, тобто слідувати редакційним стандартам. «Якщо трапиться випадок порушення, тоді буде нагадування з боку редактора, – каже пані Кузнєцова. – Якщо ж порушення призведе до іміджевих втрат для компанії чи навіть судової справи, наприклад, то тоді, скоріш за все, може бути звільнення».

Рішення керівництва щодо звільнення співробітниці «Теленедели» цілком правильне, вважає Сергій Литвиненко, оскільки тут ідеться про корпоративну етику – журналістки працювали в одному холдингу. «Це була єдина структура, і якщо в команді існують різночитання, які виходять за рамки самої структури та вкидаються в інформаційний простір – це шкодить іміджу компанії», – зауважує Литвиненко.

«Профілі журналістів у соцмережах впливають на репутацію та довіру до всього ньюзруму»

Очевидно, заради уникнення подібних ситуацій, такі ЗМІ як BBC, Reuters, Washington Post, Associated Press, National Public Radio та інші мають детальні інструкції, як журналісту варто поводитись у соцмережах.

Якщо проаналізувати ці настанови, можна виокремити деякі спільні моменти. По-перше, у них наголошується, що журналіст повинен у своєму профілі вказати приналежність до конкретного ЗМІ. Однак у назві профілю біля прізвища не можна додавати назву медіа, або ж ставити логотип на аватарку. Винятком можуть бути офіційні твітери, наприклад, як у деяких кореспондентів ВВС, що використовуються лише для роботи.

Якщо журналіст спілкується з джерелом інформації при підготовці матеріалу, він не повинен приховувати місця роботи. «У наших твітер- і фейсбук-профілях ми маємо ідентифікувати себе як журналісти Reuters і зазначати, що ми виступаємо від себе особисто, а не від компанії Thomson Reuters», – сказано в настановах інформаційної агенції.

У правилах журналістам намагаються також пояснити, що в час інтернету вкрай важко відокремити професійне життя від «віртуально-особистого». «Ми керуємось етикою нашої організації 24 години на день, де б ми не писали – в онлайн чи ні», ‑ зазначає Reuters.

«Журналісти Washington Post завжди лишаються журналістами Washington Post, – сказано в інших настановах. – Профілі журналістів у соцмережах (Facebook, LinkedIn, Twitter) впливають на репутацію та довіру до всього ньюзруму Washington Post. Навіть якщо ми виражаємо себе більш приватно та неформально, щоб налагодити кращий зв’язок із читачами, ми повинні бути поміркованими, аби зберегти репутацію Washington Post як якісного, чесного та незалежного видання».

Одними з найбільших за обсягом є настанови National Public Radio, де зроблено цілий «ліричний відступ» про онлайн-життя: «Ми знаємо, що все, що ми пишемо чи отримуємо у соцмережах – це публічно. Кожен із доступом до інтернету потенційно може побачити, що ми робимо. І незалежно від того, як старанно ми намагаємося розділити наше професійне та особисте життя – в онлайні вони накладаються. Межа між приватною і публічною діяльністю розмивається новими інструментами. Інформація з вашої фейсбук-сторінки, блогу чи твітера, навіть якщо вона спрямована на друзів та родичів, може легко циркулювати серед нашої цільової аудиторії».

Тож основне правило, яким радять керуватися журналістам – подумати, як написане повідомлення може вплинути на репутацію видання. Працівникам ЗМІ навіть радять обговорити з редактором, якщо виникають сумніви щодо того, що можна та не можна писати у своєму акаунті...

Варто також зазначити цікаво сформульоване правило про уникання сварок та з’ясування стосунків у соцмережах: «Персона чи організація, яку ви висміюєте [у соцмережах] чи з якої іронізуєте, може бути тією, з якою журналіст вашого ЗМІ якраз намагається встановити контакт та взяти інтерв’ю».

Про лайки політичним партіям та необдумані ретвіти

Прогнозовано, що чимало уваги приділяється темі «Соцмережі – політика». В Associated Press прямо сказано, що у профілі не має бути вказано політичних поглядів та «журналісти не мають робити жодних записів, що виражають їхні політичні погляди».

Крім того, якщо журналіст задля отримання інформації лайкає сторінки політичних партій чи додає у друзі політиків, то в такому випадку він має лайкнути й інші політичні партії «суперників». Причому це стосується не лише політики, а двох сторін в усіх контроверсійних питаннях: «Перевіряйте всіх друзів уважно, перед тим як додати їх, спочатку подивіться на їхні профілі. Якщо є сумніви, чи треба їх підтверджувати, обговоріть із редактором».

Наскільки вільний журналіст у висловлюванні своїх поглядів у соцмережах, MediaSapiens говорив із Сергієм Рачинським, медіаекспертом, редактором сайту NewMedia.in.ua: «Я впевнений, журналісти можуть робити це [висловлювати свої погляди] абсолютно вільно, як і люди будь-яких інших професій, якщо вони не брали на себе обмежувальних зобов’язань, підписуючи робочий контракт».

Такий контракт, як каже пан Рачинський, цілком може передбачати режим «мовчання» для працівників – якщо роботодавець вважає це за потрібне. «Мене як читача не бентежить, коли журналіст висловлюється на підтримку тієї чи іншої політсили, – додає він. – Єдине, що для мене важливо, ‑ це форма і зміст повідомлення. Це має бути зроблено професійно, бо журналіст працює зі словом і змістом. Коли його заяви і камінг-аути виглядають примітивно з професійної точки зору, це не додає йому авторитету й поваги серед аудиторії, про яку б політичну силу не йшлося. Тому багатьом краще мовчати».

Про те, чи регламентуються політичні висловлювання журналістів у соцмережах, додає Сергій Литвиненко: «Цінності, закладені в наших журналістах, ідентичні позиції й цінностям, які сповідує все видання. За весь час існування Українського тижня”, не було випадку, щоб журналіст, який працює безпосередньо в нашому виданні, висловлював у соцмережах таку позицію, яка б ішла в розріз із нашою. Ми незалежне видання, і в кожного, хто працює в нам, немає пієтетів до нинішнього владного режиму. Я, як головний редактор, не боюся, щоб журналіст у соцмережах міг висловити щось таке, що було б далеко від нашої позиції».

Мабуть, справжньою дурницею більшості вітчизняним журналістам здалось би жорстке правило Associated Press про ретвіти: «Ретвіти, як і твіти, не мають бути написані так, наче це ви висловлюєте власну думку щодо теми». Тобто, фактично, необхідно робити власний коментар: «Ретвіт без вашого коментаря може виглядати так, наче ви схвалюєте те, що насправді заперечуєте». При цьому йдеться не лише про ретвіти, а й про всі інші сервіси, де можна ділитися записами чи іншим контентом.

Зрештою, така кількість правил, хоча в них і є здоровий глузд, виглядає дещо перебільшеною. Враховуючи те, наскільки повільно в українських ЗМІ впроваджується використання нових медіа, подібний стос правил цілком може відлякати журналістів. Тому цікава позиція видання New York Times. Як було сказано на початку, «настановчий лист» співробітникам ресурсу розсилався, проте насправді детально прописаної інструкції щодо використання соціальних мереж немає (чи, принаймні, не було до описаного інциденту).

Про це в інтерв’ю для сайту Інституту дослідження медіа Пойнтер (The Poynter Institute) розповідав уже згадуваний Філ Корбетт: «Ми не зробили формальної, детально прописаної інструкції… Це було свідоме рішення. В останні два роки ми всіляко заохочували журналістів використовувати соцмережі, почуватися комфортно з ними. І якщо з одного боку ти кажеш: “Соцмедіа ‑ це класно, тобі справді треба експериментувати та брати вигоду з них”, а з іншого боку – “Ось 27 правил, які тобі кращі не порушувати, інакше потрапиш у халепу” – це не найкращий спосіб заохочувати журналістів. Загалом наш меседж такий, що люди повинні бути розсудливими». А розсудливий журналіст точно має зрозуміти, що особистий акаунт у соцмережах далеко не завжди може існувати окремо від професійного життя, навіть якщо повідомлення там стосуються побутових тем, а не роботи.

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
Фото: womanway.com.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2023 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду