З початку повномасштабного вторгнення, за інформацією Євростату, станом на липень 2024 року тимчасовий захист у країнах ЄС отримали близько 4,1 млн українців. Найбільше українських біженців перебуває в Польщі й Німеччині.

Така велика група людей не може не впливати на країни перебування, а тому українців за кордоном російська пропаганда прагне зіштовхувати з місцевими жителями. «Нацисти», «самі винні», «ледарі, що сидять на держзабезпеченні» — це частина дезінформаційних тез, які поширюють проросійські діячі, соцмережі та спонсоровані Росією медіа в Європі. Часом вони знаходять своє відображення в реальних ситуаціях, у які потрапляють українці за кордоном.

Ми проаналізували дописи в соцмережі «Х» (раніше — Twitter), відібрані за ключовими словами та хештегами, повʼязаними з Україною, біженцями, війною й дезінформаційними наративами у Польщі, Німеччині та Греції. Ці дописи були опубліковані з квітня 2022 до листопада 2024 року.

Польща

Ще задовго до початку повномасштабного вторгнення в Україну в Польщі проживало близько трьохсот тисяч українців. Наразі кількість української діаспори в Польщі наближається до півтора мільйона. Міграція українців до Польщі супроводжувалася підсиленням антиукраїнської пропаганди у польських сегментах соцмереж. Часом вона вихлюпується й у повсякденне життя.

«Якби у мене була зброя, я стріляв би всіх українців». Такі слова у діалозі з поляком почула Олена (ім’я змінене) — українка, що живе в Польщі. Вона поділилася з нами своєю історією, адже вважає, що такі ситуації не варто замовчувати.

«Ця ситуація сталась у вересні 2024-го. Ми з подругою сиділи в центральному парку на лавці, розмовляли. До нас підійшов чоловік похилого віку й запитав, чи ми з України, на що отримав ствердну відповідь. І тут він почав промову, яку можна коротко описати словами “зараз наші країни дружать, але чи знаєте ви, що ви колись нас вбивали, і через це я ненавиджу всіх українців”. Ми зрозуміли, що він говорить про своє бачення історичних подій і не стали сперечатись, а на наше запитання про те, чи це особисто ми зробили вам щось погане, відповідь була “ні, але я бажаю смерті всім українцям, і якби в мене була зброя, я б перестріляв усіх”. Ми запитали, чи стріляв би він у нас, на що він відповів “ні, бо ви гарні, але всіх інших я би повбивав”. Далі пішов просто безперервний потік думок з образами та цькуванням усього нашого народу. Я точно не пам’ятаю, що він казав, бо таке пам’ятати не хочеться. Найстрашніше у цьому те, що у цей момент я не відчула ні страху, ні розпачу, ні агресії у відповідь, лише нейтральні емоції, адже за стільки років я вже дуже звикла до цього. Цей випадок не перший і, думаю, не останній».

Складна польсько-українська історія — один із головних напрямків, за яким у соціальних мережах розпалюють ворожнечу до українців у Польщі. «Х» — найкращий приклад цьому зі своєю екосистемою, в якій російська пропаганда почувається вільно та зростає з кожним днем. Тут пропаганда поширюється завдяки особливій структурі соцмережі: через ретвіти, цитати й алгоритмічне підсилення популярного контенту з акцентом на емоціях платформа створює сприятливі умови для маніпуляцій.

До прикладу, анонімний акаунт з ніком Zbigniew опублікував у себе російське пропагандистське відео про «нацистів-українців». Цей наратив поширюється й іншими акаунтами, які просувають подібний контент, як, наприклад, JanDlugosz1415 (8,5 тис. читачів) чи Kasiasok123 (25 тис. підписників). Кожен із таких акаунтів має у середньому 15—20 тисяч підписників.

Існують ще сотні, а то і тисячі публікацій, наративи яких сформовані на історичному підґрунті, як от від користувачів NoweAteny (4 тис. підписників) та HanterPoen (3,5 тис. читачів).

А Пьотр Панасюк, польський блогер і, як він сам себе називає, «геополітик» із проросійськими поглядами та критикою західної політики щодо Росії та України, постить російський мем, який висміює українців. Крім того, на свою 15-тисячну аудиторію він висміює українок у ЗСУ; просуває все той же наратив про «нацистів-українців», жартує з поранених бійців ЗСУ.

Поширення такої дезінформації формує у частини польської аудиторії викривлене уявлення про українців, підживлюючи агресію до українців у реальному житті.

Німеччина

Ситуація в Польщі демонструє, як інформаційні маніпуляції можуть посилювати упередження та створювати соціальну напругу щодо українців. Однак зі схожими проблемами українці стикаються і в інших країнах. Німеччина також стала одним із таких місць, адже сприяла адаптації людей, які рятувалися від війни. Зараз тут живе близько 1,1 мільйона громадян України.

Антиукраїнська пропаганда, яку намагаються просувати в німецькому сегменті соцмереж, зокрема — в Х, часто спрямована на те, щоб змалювати Україну й українців як бодай частково винних у війні, якщо не геть повністю за неї відповідальних.

Наприклад, блогерка Аліна Ліпп використовує свої акаунти для поширення такої дезінформації. Вона неодноразово виправдовувала російське вторгнення та дискредитувала Україну в очах німецької аудиторії. Під прикриттям свободи слова такі пропагандисти як Аліна Ліпп намагаються викликати негативне сприйняття українців. У своїх публікаціях вона називає українців «агресорами» або «жертвами власної політики», чим розмиває чітке уявлення про жертву 1 агресора у війні. Це сприяє формуванню стереотипів і підозр щодо українських переселенців. Ці твіти й відео є частиною ширшого наративу проросійської дезінформації, спрямованого на маніпуляцію громадською думкою, зокрема в німецькомовному середовищі.

Українка Ольга (ім’я змінене) шукала житло в новій країні. Попри те, що більшість німців ставляться до українців із розумінням, жінка зіштовхнулася з випадками упередженого ставлення під час пошуку орендованого житла.

«Одного разу, після огляду квартири, орендодавець погодився здати її мені. Ми домовилися про зустріч, щоб підписати договір. Але за день до зустрічі він зателефонував і сказав, що передумав. Я була здивована і запитала про причину. У відповідь почула: “Ми не хочемо здавати квартиру українці. У вас і так багато привілеїв”. Це було шоком. У сучасному світі така відверта дискримінація здається неможливою, але я зіткнулася з нею напряму.

Ще один випадок був пов’язаний із підвищенням ціни. Спочатку мені озвучили одну вартість оренди, але коли дізналися, що я з України, ціна раптом зросла на 30%. Вони пояснювали це різними причинами, але жодна з них не здавалася переконливою. Було зрозуміло, що справжня причина — це просто небажання якимось чином взаємодіяти з українкою або, можливо, припущення, що у мене чимало зайвих коштів. Якою б причина не була — результат один. Знову довелося шукати інше житло, і це зайняло чимало часу».

Такі випадки також можуть бути результатом пропаганди, яку поширюють, зокрема, у соціальних мережах. У тій же соціальній мережі X і у політичних дискусіях з’являються наративи про нібито надмірні соціальні виплати для біженців і їхній «розкішний» спосіб життя.

Так, у твіті депутата від партії AfD Ulrich Siegmund ідеться: «Понад 700 тисяч українців досі отримують пільги. Я хочу знати: як часто проводилася оцінка активів? Як часто використовувалися особисті внески? Відповідь? Подивіться самі…». Цей допис не лише поширює уявлення про нібито неконтрольовану щедрість німецької соціальної системи, а й підсилює упередження, що українці зловживають допомогою, не роблячи власного внеску.

Подібні твердження з’являються й у публікаціях, які натякають на «надмірне» багатство українців. Наприклад, у твіті Mathias Markert, який називає себе адвокатом, ідеться: «Скільки річних зарплат німецького працівника їздить у цьому авто? 10, 20, 30? У той час, як одні гинуть на війні, українська еліта насолоджується життям у Монте-Карло. Джерела: програми допомоги від США, НАТО та ЄС, а також торгівля зброєю».

Такі дописи можуть сформувати уявлення, що українці — багатії, які живуть на широку ногу завдяки західним платникам податків. Саме такі тези формують упереджене ставлення до громадян України й на побутовому рівні. Як наслідок, господарі житла можуть вимагати завищену плату або відмовляти в оренді, припускаючи, що українці мають значні фінансові ресурси.

Греція

У порівнянні з Польщею і Німеччиною Греція в українців є менш популярною країною для пошуку прихистку: наразі українська громада в цій країні налічує понад 25 тис. осіб. Але це не заважає роботі російської пропаганди. А от протистояти їй досить важко через особливий історичний контекст та економічні зв’язки з Росією.

23 листопада 2024 року українці в грецькому місті Мандра зібралися біля пам’ятника Тарасові Шевченку, аби вшанувати пам’ять мільйонів людей, загиблих унаслідок Голодомору. Зібрання було санкціонованим і мирним, але група агресивно налаштованих осіб, які несли комуністичні прапори та скандували гасла, напала на українців, серед яких були жінки й діти з українських шкіл і асоціацій. Нападники з комуністичною символікою, заблокували доступ до пам’ятника та почали агресивно поводитися. У хід пішли образи та погрози.

Лілія, активістка української громади, розповідає, що в той день українці змушені були сховатися від нападників у греко-католицькій церкві. Жінка давно живе в Греції, але має українське коріння й долучається до допомоги українцям. За її словами, ця історія — не поодинокий випадок. Місцеві жителі часто агресивно реагують на мирні акції протесту, які збирає українська діаспора.

«Періодично під час мітингів ми чуємо нецензурну лексику, чуємо щось хороше про Росію й бачимо неприємні жести. Це може навіть переходити у фізичну агресію: нещодавно штовхнули жінку й намагалися вирвати в неї прапор. Уявіть, поруч так само проходять туристи (адже Греція — дуже туристична країна) й звертаються зі словами підтримки, кажуть “Glory to Ukraine”, а от від місцевих таке чуємо набагато рідше», — розповідає Лілія.

Своїм побутовим досвідом ділиться Вікторія Степанова, яка евакуювалася з окупованого Херсона й нині живе в місті Кавала, що на півдні Греції.

«З конкретних випадків — була агресивна поведінка з вимогами розмовляти російською мовою. Також у нашому місті є водій громадського транспорту, котрий “прикрасив” свій автобус російськими прапорами. Цей водій возив мою дитину на екскурсію. Зіткнулася і з булінгом у школі, через що змінили вже третю: в одній зі шкіл вчителька змушувала українців малювати російські прапори».

Нещодавно Вікторії перерізали гальмівний шланг на машині. Коли на СТО жінка попросила пошкоджений шланг як доказ нападу, їй відповіли, що звернення до поліції «матиме ще гірші наслідки».

«Більшість греків узагалі дивують згадки війни, адже вони вважають, що війна вже завершилася», — додає Вікторія.

Одна з можливих причин такого ставлення — російський вплив на країну, що існував тут десятиліттями, і пропаганда, яку поширюють проросійські блогери, політики, організації та медіа. Майданчиком для цього також часто стає соцмережа «Х».

Один із користувачів соцмережі, який поширює антиукраїнські наративи — Ефтіміос «Макіс» Тріантафілопулос, грецький журналіст, видавець і телеведучий. Медійник неодноразово підтримував кремлівський наратив у своїх словах про війну в Україні. Він стверджує, що Україна — країна неонацистів, у якій зневажають і принижують людей. За його словами, це — наслідок впливу Заходу, зокрема Америки.

На його та подібних сторінках з’являються історії про «заможних українців із дорогим майном», міфи про «нацистів» (у цьому контексті згадують батальйон «Азов»), про те, що українці й росіяни — один народ.

Пропагандистські акаунти часто мають комуністичну символіку.

Як пояснює Дефкаліон Цагаракіс, який багато років досліджує російську дезінформацію, пропаганда в Греції базується на антизахідних настроях. Росія десятиліттями використовувала місцеві медіа, фінансуючи проросійських політиків і навіть цілі партії. Багатьох греків навчили, що європейські реформи та допомога — це «імперіалістична змова». Водночас російську агресію виправдовують тим, що «Захід змусив Росію захищатися».

«Греція — вразлива країна через свою історію та слабку політичну систему. Ще під час фінансової кризи 2010-х років російські медіа активно поширювали ідею, що в бідах Греції винен Європейський Союз. У газетах розповідали, як “Захід” змусив греків знизити зарплати, але замовчували, наприклад, що Греція платила “Газпрому” за газ на 30—40% більше за інші європейські країни. Крім того, Росія використовує суперечності між політичними таборами. Наприклад, ультраправі й ультраліві можуть не погоджуватися в усьому, але обидві сторони підтримують Росію. Це парадокс, але саме так працює російський вплив».

Усі ці випадки не поодинокі — вони є частиною інформаційної війни, яку веде Росія. Пропагандисти докладають зусиль, аби створити негативний образ українських біженців у Європі. Керівник Центру протидії дезінформації Андрій Коваленко говорить, що протягом останніх років у європейських медіа та соцмережах поширювалася низка матеріалів, спрямованих на дискредитацію українців. Основний наратив полягав у тому, що українці становлять небезпеку: їх звинувачували в насильстві, володінні зброєю та створенні загроз для місцевого населення.

«Головна мета російської пропаганди — створити атмосферу, в якій українські біженці виглядають гіршими за мусульманських мігрантів, — пояснив Коваленко. — Друга ключова теза, що її поширюють росіяни, — що Україні не варто допомагати, а всіх біженців потрібно повернути назад».

За словами керівника ЦПД, найбільш активно ці інформаційні атаки розгортаються в Німеччині, Італії, Польщі, Угорщині та Словаччині, тоді як, наприклад, у Франції спроби дискредитації українців не мали такого ефекту.

Росія використовує різні методи для поширення своєї пропаганди в Європі. Одним із таких є співпраця з рекламними агентствами, які допомагають легітимізувати пропагандистські повідомлення та просувати їх серед європейської аудиторії. Також проводяться культурні спецоперації, зокрема виставки та концерти, що просувають проросійські наративи та формують негативне сприйняття України. Водночас Європейський Союз намагається протидіяти цим впливам, зокрема запроваджуючи санкції та обмежуючи фінансування проросійських структур у європейських країнах.

Кожна з описаних в цьому тексті історій нападів на українців (чи то фізичних, чи то вербальних), має свої відповідники в антиукраїнській пропаганді, яку поширюють у соціальних мережах. Реальні люди у реальному світі проявляли агресію до українців з тими самими словами й тезами, які у віртуальному просторі поширюють часто віртуальні особи, які ховаються за псевдонімами.

У жодній із цих історій ми не можемо стверджувати про прямий причинно-наслідковий зв’язок. Але паралелі є очевидними. Тож можна дійти до висновку, що, якщо пропаганда у соціальних мережах не викликає антиукраїнську агресію на рівному місці, то вона точно сприяє її посиленню. Зрештою, навіть один допис, одне повідомлення у соцмережах, що поширюється у віртуальному світі як складова інформаційної війни, починає перетворюватися у загрози конкретним людям і має негативні наслідки в реальному житті.