In English

Російська пропаганда з 2014 року експлуатує тезу «Ми ще нічого серйозно не починали!». В перші дні повномасштабного вторгнення пропагандисти оголошували, що «нарешті почали». Проте після того, як став очевидним провал путінського «триденного бліцкригу», звична риторика повернулася: «Це не війна, це всього-на-всього СВО», «Росія воює не в повну силу, обмеженим контингентом», «економіка залишається цивільною, от коли її переведуть на воєнні рейки …», «мобілізації ще не було, от коли вона буде проведена в повну силу …» і навіть «ми просто жаліємо українців, тому не б'ємо по містах». Змішування брехні, перебільшування власного військово-економічного потенціалу, намагання видати поразки за «тактичні відступи з метою перегрупування» слугували головній меті — залякати Україну та її союзників, примусити їх до відмови від спротиву, «поки ми не розгорнулися на повну». В травні 2024 року ця риторика в Росії набула нової сили із заміною міністра оборони Сергія Шойгу на Андрія Бєлоусова та змін як у цьому відомстві, так і серед генералітету. Пропагандисти намагаються подати це як розворот до того самого омріяного стану російської армії та економіки, до «нарешті, зараз почнемо серйозно».

«Розгром ЗСУ за 48 годин», але згодом

До повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року російські пропагандисти й офіційні особи заперечували участь військ Росії у війні, хоча існують докази участі не тільки «добровольців», але й регулярних російських військ у бойових діях на сході. Разом із тим, тоді також визнавалася загроза більшого, відкритого залучення російської армії у війну. Така загроза підтримувалася Росією як через риторику, так і через фактичні дії — зосередження військ біля українських кордонів, проведення навчань. Пропагандистка Маргарита Симоньян у 2021 році в ефірі «Росії-1» говорила: «Ми розуміли, що в гарячій війні ми Україну переможемо за два дні. Що її перемагати?».

У січні 2015 року головред журналу Moscow Defense Brief Михайло Барабанов опублікував статтю, в якій стверджував, що «українське питання» можна розв’язати лише повномасштабним залученням російських військ. Він пропонував завдати ударів із метою оточення українських військ на Донбасі з боку Луганської області на півночі та з півдня через Маріуполь, одночасно з вторгненням через Сумську і Чернігівську області в напрямку Києва «для того, щоб, не входячи до столиці України, повністю паралізувати волю противника до ефективного опору», та допоміжного удару з метою взяття Харкова та виходу до Ізюма. За планами Барабанова, «практично все боєздатне угруповання українських ЗС… опиниться перед перспективою повного оточення й абсолютної катастрофи протягом максимум 48–72 годин».

Коли повномасштабне вторгнення почалося, російська пропаганда в перші дні заходилася від захвату діями російських військ і намагалася демонструвати, що всі їх очікування реалізуються. Пропагандист Андрій Медведєв 24 лютого у своєму телеграм-каналі писав, що «ППО України більше не існує», її нібито «з одного заходу» знищила російська авіація та крилаті ракети. Інші пропагандисти повідомляли про «знищення української авіації», «вхід російських танків до Києва», «оточення Сум, Чернігова, Харкова», «десант у районі Одеси та відрізання України від виходу до моря». Агітпроп продовжував малювати ту картину дій російської армії, яку вони створювали протягом попередніх восьми років, не звертаючи увагу на те, що відбувається в реальності. Але пропагандистам довелося шукати виправдань, коли стало очевидно, що українська ППО продовжує збивати російські літаки, а очікуване ними взяття Києва, Харкова й Одеси так і не відбулося.

Пропаганді довелося перебудовуватися. Квінтесенцію оновленого наративу російської пропаганди висловив Володимир Путін у липні 2022 року: «Всі повинні знати, що ми, за великим рахунком, серйозно поки що нічого не починали». Одночасно очільник Кремля назвав і головну мету таких заяв: «При цьому ми не відмовляємося і від мирних переговорів. Але ті, хто відмовляються, повинні знати, що чим далі, тим складніше їм буде з нами домовитися». Після цих слів відбулися український успішний контрнаступ у Харківській області, звільнення Херсона, оголошення мобілізації в Росії, масштабні цілеспрямовані ракетні атаки на українську цивільну інфраструктуру, бої за Бахмут, у яких, за твердженням покійного голови угруповання «Вагнер» Євгена Пригожина, загинуло близько 20 тисяч російських вояків.

Здавалося б, десь між цими подіями теза «це ще не повноцінна війна» мала б бути забутою. Проте, наприклад, у серпні 2023 року голова російської окупаційної адміністрації в Запорізькій області Євген Балицький знов сказав, що під час розмови з Путіним він отримав підтвердження його слів: «Ми ще нічого не починали». «Восени буде дуже багато цікавого», — додав тоді Балицький.

«Андрій Рембович Суворов вичистить авгієві стайні Шойгу»

24 квітня 2024 року російські медіа повідомили про арешт заступника міністра оборони Росії Тимура Іванова. Іванов працював із Шойгу ще до міністерства оборони, був його заступником під час губернаторства Шойгу в Московській області, потім був куратором будівництва та капітального ремонту об’єктів міноборони, зокрема на окупованих територіях України. 12 травня було оголошено про відставку самого Шойгу, а після цього у відомстві почалися «чистки». Був заарештований начальник Головного управління кадрів Юрій Кузнєцов, начальник департаменту забезпечення держоборонзамовлення Володимир Вертелецький. Відбулися арешти й у Генеральному штабі російських військ — заарештовано начальника Головного управління зв’язку Вадима Шамаріна, колишнього командувача 58-ї армії генерал-майора Івана Попова. Загалом за квітень-травень було звільнено десять високопоставлених командирів і чиновників, із них сім — заарештовано. На звільнене місце міністра оборони було призначено Андрія Бєлоусова, економіста, який обіймав посади помічника президента Росії, міністра економічного розвитку та з 2020 по 2024 рік віцепрем’єра.

Сергій Шойгу та його команда на чолі міністерства оборони піддавалися критиці навіть із боку «неофіційних» російських пропагандистів і так званих «Z-патріотів». Колишній ватажок російських бойовиків Ігор Гіркін називав Шойгу «фанерним маршалом», звинувачував його у провалі підготовки до війни, жадібності, масштабній корупції та навіть підозрював у свідомій зраді. Конфлікт із Шойгу був однією з заявлених Пригожиним причин його бунту влітку 2023 року. Голова угруповання «Вагнер» також звинувачував керівництво міноборони Росії в нездатності керувати армією і корупції: «Ви сидите снідаєте, обідаєте і вечеряєте з золотого посуду й відправляєте своїх доньок, онучок і жучок відпочивати по Дубаях». Тому відставку Шойгу й арешти серед його ключових співробітників у Росії частина z-патріотів сприйняла як появу надії на посилення ефективності роботи міноборони та «підготовку до того, щоб почати серйозно».

Офіційний російський агітпроп зайняв приблизно ту ж саму позицію, при тому, що до відставки Шойгу його захищали від нападок «панікерів», «всепропальщиків», «криптохохлів» (так називали українців, які виїхали до Росії та критикували російське керівництво, наприклад Тетяну Монтян чи одеського «антимайданівця» Володимира Грубника). Відкрито говорити про те, що Шойгу, так само як і його посіпаки — корупціонер, на російському телебаченні не наважилися, все ж колишній міністр, на відміну від своїх колег, пішов не в СІЗО, а на посаду секретаря Ради Безпеки Росії. Натомість пропагандисти стали працювати «від супротивного», наголошуючи на надзвичайній ефективності, професійності та кришталевій чесності його наступника — Бєлоусова.

Так, пропагандистка Ольга Скабєєва оголосила про призначення нового міністра зі словами, що він «абсолютно некорумпований». При цьому Скабєєва послалася на матеріал Financial Times, у якому ця фраза зустрічається у цитаті неназваної «особи, яка знала Путіна та Бєлоусова протягом десятиріч». На жаль, пропагандистка не навела цитату повністю: «Він абсолютно не корумпований. І це буде дуже відрізнятися від того, що ми маємо зараз в міністерстві оборони. Шойгу та всі, хто його оточував, були хлопцями, дуже орієнтованими на комерцію». В програмі у Скабєєвої депутат Думи Олексій Журавльов, говорячи про роботу міноборони при Шойгу, сказав: «Наче ніхто не краде, але ефекту немає». Після призначення Бєлоусова армія Росії, на думку Журавльова, нарешті «буде боєздатна на всіх лініях фронту».

Пропагандист Семен Пєгов, «воєнкор», який має канал у телеграмі з понад 1 мільйоном підписників, звинуватив Шойгу в тому, що той, по-перше, є представником ще команди колишнього президента Бориса Єльцина й «олігархів 90-х», а, по-друге, представником інтересів Китаю. Пєгов назвав колишнього міністра, який очолював воєнне відомство майже 12 років, заснував партію «Єдина Росія», був близьким до Путіна, наприклад, неодноразово публічно ходив з очільником Кремля на рибалку, «повним антагоністом» Путіна та розповів, що у генералів МО нібито знаходили «хабарницькі заощадження» в юанях, а заразом ще й розкритикував Китай за недостатню підтримку та шпіонаж на російській оборонці. «Те, що китайський клан у російському політикумі був осаджений — відчувається взятий курс на суверенітет не тільки щодо західної гегемонії, а й щодо східної», — пише пропагандист.

Таким чином, замість «китайського шпигуна» Шойгу міністерство оборони Росії очолив «путінський технократ» Бєлоусов. Нового очільника відомства як російські, так і західні експерти називають прихильником більшого державного втручання в економіку, «кейнсіанцем». За твердженням прессекретаря Путіна Дмитра Пєскова, призначення економіста на посаду голови міноборони зумовлене необхідністю вписати «економіку силового блока в економіку країни». Пропагандистський телеграм-канал «Рибар» пише, що «призначення Бєлоусова міністром оборони означає початок масштабного аудиту й перебудови всіх фінансових моделей у рамках оборонного відомства». Інші телеграм-пропагандисти висловлюються так: «Зараз він (Бєлоусов) почне розгрібати такі авгієві стайні, що і Геракл об****вся би». Пропагандистка Анастасія Кашеварова ж вирішила одразу порівняти Бєлоусова з російським воєначальником 18 сторіччя: «А мені Бєлоусов завжди нагадував Суворова, портрет якого висів у класі історії в нашій школі. Я просто дуже рада. Але ж реально схожий». Також пропаганда жартує на тему по батькові Бєлоусова — Ремович, — називаючи його «Рембовичем» (мабуть, визнаючи важкість завдань із розгрібання «авгієвих стаєнь»).

«Мобілізація економіки» та «зміна стратегії Кремля»

На думку деяких пропагандистів, переформатування керівництва міністерства оборони Росії означає майбутню радикальну зміну характеру бойових дій. Один із пропагандистських телеграм-каналів, орієнтованих на українську аудиторію (понад 1 мільйон підписників) пише, що «в стратегії Кремля відбулося головне — зміна пріоритету». Бєлоусова нібито призначено, щоб створити повний цикл оборонного виробництва в Росії, а не закупати в обхід санкцій за підвищеними цінами елементи для своєї зброї. «Зрозуміло одне. Відчує ці зміни українська криза тільки до кінця 2024 року, і якщо Бєлоусов зробить те, для чого його ставлять, то проблем у ЗСУ додасться в десятки разів», — пишуть пропагандисти.

Експерти американського аналітичного центру ISW інформують, що призначення Бєлоусова є кроком до «мобілізації російської економіки й оборонно-промислової бази (ОПБ) для підтримки затяжної війни в Україні та, можливо, підготовки до майбутньої конфронтації з НАТО». Але, говорячи про зміни в російському керівництві та можливу «мобілізацію економіки», варто звернути увагу не тільки на тих посадовців, які були замінені, але й на тих, хто залишився на своїх місцях. А це, зокрема, люди, безпосередньо відповідальні за російську економіку та фінанси, такі як прем’єр Михайло Мішустін, голова Нацбанку Ельвіра Набіуліна, міністр фінансів Антон Сілуанов. Уся ця багаторічна «компанія лібералів», яка керувала «немобілізованою» російською економікою, була перепризначена на свої посади. Натомість «державник, держпланівець і кейнсіанець» Бєлоусов з посади віцепрем’єра, звідки він міг впливати на прийняття власне економічних рішень, був призначений на посаду міністра оборони. Міністерство оборони — це відомство, яке не розподіляє бюджетні гроші, а отримує їх від інших.

Фінансові потоки, які з початком війни стали текти через руки Шойгу та його команди, приваблювали інші конкурентні клани в Кремлі. Також, на нашу думку, вірогідно, що Путіна особисто хвилювало посилення ролі й без того впливового очільника Міноборони, яке після ліквідації Пригожина та групи «Вагнера» взяло на себе серед іншого також вербування в’язнів до штурмових загонів. Можливо, Путін вирішив, що за таких умов саме Шойгу мав найбільше ресурсів для потенційного заколоту. Існує, зрештою, ймовірність, що масштаби корупції команди ексміністра справді стали аномальними навіть для звичної до всякого путінської системи.

У будь-якому випадку, призначення Бєлоусова та арешти генералів є свідченням спроб узяти грошові та владні ресурси армії під більш міцний контроль. Також важко заперечувати твердження експертів ISW про наміри Кремля вести «затяжну війну в Україні, і можливо», готуватися до конфронтації з НАТО. Проте довіряти російським пропагандистам, коли вони називають кремлівську «гру престолів» підготовкою до масштабної «мобілізації економіки» і «нарешті, початку війни серйозно» є щонайменше передчасним.

Ілюстрація на головній: Наталія Лобач