«Детектор медіа» продовжує спецпроєкт, присвячений розвінчанню культурних та історичних міфів, які десятиріччями насаджувала українцям пропаганда. Ми розповімо, які, здавалося б, звичні історії з підручників та медіа є вигадками або ж спеціально сконструйованими наративами, над якими працювали пропагандисти протягом багатьох років.

У першому тексті ми розповідали про головний фундамент пропаганди — «міф про один народ». Сьогодні поговоримо про інший меседж, що «Україна — нацистська держава». 

Російська пропаганда щонайменше 20 років називає українців «бандерівцями», «фашистами» та «нацистами». З'явилися ці маніпулятивні назви не нізвідки: за цим терміном, так добре знайомим у Росії через культ Перемоги у Другій світовій війні (або у Великій Вітчизняній війні, як називають її в Росії) стоїть міцний символізм. Нацизм, фашизм — уособлення зла. Називання окремої людини, групи чи цілої нації нацистами або фашистами стає чітким маркером: перед тобою екзистенційний ворог. І тут або ти його — або він тебе.

Парад у Нюрнберзі, 1937 рік 

Активно ці звинувачення на адресу українців російські пропагандистські медіа почали використовувати ще за часів виборчих перегонів Ющенка та Януковича, а також під час і після Революції гідності 2014 року. Ще у 2003 році про «українських неофашистів» розповідала тоді ще не заборонена КПУ, пізніше, у 2007 році, Юрія Луценка зустрічали з плакатами «фашизм не пройдет» у Миколаєві. Загострення відбулося під час Революції гідності — і тоді російська пропаганда ввімкнула цей наратив на повну силу.

Саме «захистом населення від нацистів і націоналістів» пояснювала російська пропаганда анексію Криму й окремих районів Донецької та Луганської областей у 2014 році. А у 2022-му Володимир Путін оголосив «денацифікацію» однією з цілей повномасштабного вторгнення до України. 

 Виступ Путіна 24 лютого 2022 року

Націоналізм, фашизм, нацизм. У чому різниця

Варто почати з термінів «націоналізм», «фашизм», «нацизм». І навіть їх визначення — довга історія. 

У 1791 році почалася Велика Французька революція, яка докорінно змінила політичну карту світу. А ще революція зробила широковживаним поняття «нація», із якого й виросте націоналізм.

Кожна нація, яка себе усвідомила, намагається відділитися від інших. Найвищий прояв такого відділення — створення національної держави. А націоналізм — це політична ідеологія, яка вважає націю найвищою формою суспільної єдності, основою для створення держави. 

Є багато різних типів націоналізму, але варто знати дві найпоширеніші форми: етнічний націоналізм і громадянський націоналізм. 

Прихильники етнічного націоналізму вважають, що основою нації є походження, спільне минуле та спільні предки. Людина є тим, ким вона народилася, а не ким вона хотіла би бути. Єврей не може стати українцем, бо його батьки — євреї. Громадянський націоналізм говорить, що приналежність людини до нації визначається на основі добровільного особистого вибору й ототожнюється із громадянством. Тобто грек, єврей, росіянин, вірменин чи татарин може стати українцем, якщо це його свідомий політичний вибір. 

Найчастіше націоналістичними називають політичні партії, які сповідують крайні форми етнічного націоналізму. 

Російська пропаганда часто називає українських націоналістів фашистами й нацистами, хоча це зовсім різні поняття. 

Фашизм — це ідеологія мілітарного ультранаціоналізму, якому притаманний вождизм, антидемократизм, однопартійність і ще багато інших -ізмів та ознак, щодо яких і досі сперечаються історики. Фашизм виник в Італії після Першої світової війни, найвідомішим представником фашизму є Беніто Муссоліні. 

Нацизм (скорочення від «націонал-соціалізм») — різновид фашизму, найбільшої популярності досяг у Німеччині за правління Адольфа Гітлера. Ідеологія нацизму ґрунтується на соціальному дарвінізмі, вважаючи, що є вищі й нижчі раси.

Умберто Еко

Італійський історик і письменник Умберто Еко у 1995 році опублікував есе «Вічний фашизм», де виділив 14 ознак цієї ідеології. А саме:

1. «Культ традиції» — усе сучасне є менш суттєвим і непевним, а от традиціоналізм точно працює, тому що так жили предки.
2. «Відмова від модернізму» — нащо щось вигадувати, якщо вже все придумали.
3. «Культ дії заради дії» — не думати над тим, що робити, важливіше діяти тут і зараз.
4. «Незгода — це зрада» — відкидання критичного ставлення до проблеми, фашизм бачить у цьому загрозу.
5. «Страх різниці» — неприйняття ЛГБТ+, інших націй і народів.
6. «Звернення до розчарованого середнього класу» — влада не винна у ваших проблемах, винні в цьому зовнішні вороги, тож працюймо, щоби показати їм, що ми не боїмося.
7. «Одержимість змовою» — віра в теорії змов (сіоністи, масони, євреї).
8. «Вороги мають бути сильними і в той же час слабкими» — з одного боку, вороги сильні, з іншого — нікчемні, дурні, ми їх легко переможемо.
9. «Життя — це постійна війна» — культ сили.
10. «Зневажливе ставлення до слабких» — якщо з кимось стається щось погане, вони на це заслужили.
11. «Герою фашизму не терпиться померти» — культ смерті заради перемоги.
12. «Мачизм» — героїзм, брутальність, перевага чоловіка над жінкою.
13. Вибірковий популізм — прикривання власних інтересів «бажанням народу».
14. Новомова — збіднення мови, використання кліше й фраз, вихід за які вважається ризикованим і небажаним. 

Усі ці риси притаманні сучасній російській системі влади. Від культу традиції (у Росії відомої як «скрєпи») до російської новомови («хлопок», «СВО», «отрицательный рост» тощо).

Але попри очевидну схожість режимів, російська пропаганда намагається звинуватити саме Україну, проти якої Росія почала агресивну війну, в нацизмі — і задля цього використовує історичні факти, перекручуючи та маніпулючи ними.

Аналізуємо, коли та як з’явилися міфи про нацистів і неонацистів в Україні, як російська влада використовує складні й заплутані питання української історії на свою користь, вкладаючи в голови людей думку, що українська влада — нацисти, фінансовані Заходом, яких треба знищити. 

«ОУН — нацистська організація»

На початку повномасштабного вторгнення Дмитро Медведєв у своєму телеграм-каналі написав: «Ради мифической "истории Украины" XIV–XVII веков уничтожалась идея единого русского народа. Галерея XX века вообще составлена лишь из зоологических нацистов, душегубов и коллаборантов, возведённых современным украинским "агитпропом" в ранг героев — Коновальца, Шухевича, Бандеры, Клячковского, Мельника». 

Та чи справді ОУН та її лідери — Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера, Андрій Мельник, Дмитро Клячківський — були нацистами? 

Перша світова війна дала поштовх для українського національного руху. Український народ спромігся створити власну державу. І навіть не одну: Українська Народна Республіка, Гетьманат Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка. Та довго ці держави проіснувати не змогли через надто сильних сусідів, внутрішні суперечності та несприятливу ситуацію після закінчення Першої світової війни. У підсумку українські землі вчергове були розділені кордонами радянської Росії, Польщі, Румунії та Чехословаччини. 

Проте поразка у визвольних змаганнях призвела й до загострення суспільних настроїв, з’явилися радикальні націоналістичні організації, які діяли в підпіллі. На території СРСР українських націоналістичних організацій, які могли впливати на стан справ, не було. На території Польщі, куди входив сучасний захід України, були більш сприятливі умови. Найвідомішою серед таких об’єднань стала «Українська військова організація» (УВО), яка у 1929 році візьме до свого складу кілька гуртків студентської молоді та змінить назву на «Організацію українських націоналістів» (ОУН). Очолював організацію від заснування до 1938 року Євген Коновалець, колишній полковник армії УНР.

ОУН дотримувалася ідеології українського інтегрального націоналізму, яку розробив Дмитро Донцов, автор праці «Націоналізм». Представники ідеології інтегрального націоналізму вважали, що інтереси спільноти важливіші за інтереси окремої людини, сповідували культ сили та вождизму, вважали націю абсолютною цінністю.

Дмитро Донцов 

Дослідник Георгій Касьянов зазначає, що ціллю ОУН було створення національної держави, а не захоплення інших країн, що було ціллю фашистів Італії та нацистів Німеччини. 

Чому ОУН мала риси фашистської організації на початку свого існування? Бо станом на початок 30-х років фашисти Італії були рольовою моделлю, багато народів Європи, серед них і український, бачили в ньому передову європейську ідеологію, яка може допомогти здобути незалежність від Польщі та СРСР. Водночас нацизм, у якому звинувачують українців росіяни, не був популярним, і ідеї вищих і нижчих рас не знаходили великого відгуку серед народів Європи.

Дослідник українського інтегрального націоналізму Іван Лисяк-Рудницький вважав, що український націоналізм ОУН середини XX століття близький не фашизму Італії та нацизму Німеччини, а ближчий до протофашистських рухів аграрних країн Центрально-Східної Європи: усташів у Хорватії, «Глінкової гвардії» у Словаччині та «Залізної гвардії» Румунії. 

Дослідник Олександр Зайцев вважає, що український націоналізм не був і не міг бути по-справжньому фашистським, оскільки аж до 1991 року українці не мали головної передумови, яка робить можливим «повноцінний» фашизм, — власної національної держави. 

Якщо повернутися до визначень і порівнювати ОУН на відповідність ознакам фашизму, які спостеріг Умберто Еко, то можна зробити висновок, що лише третину з 14 пунктів можна застосувати до діяльності та програм ОУН раннього періоду існування. Решта пунктів або повністю не підходять, або є такими, що не підходять саме через відсутність власної держави. Про нацизм же не йдеться взагалі, оскільки оунівці в програмних документах вказували, що після проголошення української незалежної держави потрібно асимілювати поляків і росіян. А для нацизму, де ключову роль відігравала біологічна чистота нації, це неприйнятно. 

До всього, радикальний український націоналізм не був сталим. Він розвивався й намагався відповідати викликам часу. Так, у 1943 році на ІІІ надзвичайному великому з’їзді націоналісти змінили програму й статут ОУН(б), офіційно декларували боротьбу проти нацизму та більшовизму. Важливо, що тепер оунівці виступали за демократичну та соціальну державу, відкинули ідеологію інтегрального націоналізму Дмитра Донцова. Тобто позбулися й тих рис, які раніше робили їх схожими на фашистську організацію.

Звісно, всі ці нюанси російську пропаганду не цікавлять. Так, наприклад, пропагандист Володимир Соловйов у своєму телеграм-каналі на 1,2 млн підписників репостить дописи, в яких ОУН називають саме нацистською організацією задля обґрунтування закликів до знищення «українського нацизму». 

«ОУН "прислужувала" німцям під час Другої світової війни» 

Радянська й російська пропаганда віддавна звинувачують ОУН у співпраці із гітлерівською Німеччиною. Найсвіжіша й найгучніша згадка про це сталася до повномасштабного вторгнення. У липні 2021 року на сайті Кремля була опублікована стаття президента Росії Володимира Путіна про єдність українців і росіян, де, серед іншого, згадувалася й організація ОУН: «В Австро-Венгрии исторические русские земли нещадно эксплуатировались и оставались самыми бедными. Нацистам, которым прислуживали коллаборационисты, выходцы из ОУН-УПА, нужна была не Украина, а жизненное пространство и рабы для арийских господ».

Спробуймо розібратися, чи справді оунівці «прислужували» німцям і яку мету насправді переслідували українські націоналісти. 

Перед Другою світовою війною ОУН комунікувала з нацистською Німеччиною, вважаючи, що німці можуть стати третьою силою поміж СРСР і Польщею. Націоналісти розраховували, що коли почнеться війна між СРСР і Німеччиною, Гітлер допоможе створити українську державу. Німці ж розглядали оунівців як допоміжну силу для встановлення своєї влади на українських теренах. 

30 червня 1941 року німецькі війська ввійшли до Львова, разом із ними увійшли й бандерівці (на той час ОУН розкололася на дві частини, про це далі), у яких була чітка мета — проголосити відновлення незалежності України, що й сталося того ж дня. Німці такого повороту не очікували й розлютилися, очільників ОУН(б) із самим Бандерою було заарештовано. Нацисти вимагали скасувати Акт відновлення державності, але Бандера відмовився, його посадили до концтабору Заксенгаузен. Бандерівцям довелося йти в підпілля. 

30 червня 1941 року. Батальйон «Нахтіґаль» на чолі з Романом Шухевичем входить у Львів. Джерело

З липня 1941 року очільники ОУН були заарештовані, і німці всіляко намагалися зупинити роботу організації, оскільки стало зрозуміло, що вона має відмінні від німецьких військ цілі й завдання. Це поклало початок збройній боротьбі ОУН проти нацистів. Тому говорити про «прислужництво» не можна: організація ОУН не підкорялася наказам нацистів із самого початку радянсько-німецької війни. 

Окрім того, варто зазначити, що колаборація з німцями під час війни була в більшості народів, території яких окупували німці. Наприклад, росіяни воювали у складі німецької армії, найвідомішим керівником росіян був Андрій Власов, колишній радянський генерал-лейтенант. Водночас росіянам-пропагандистам варто було би знати, що саме СРСР співпрацював із нацистьскою Німеччиною: спершу економічно, а потім дві держави поділили Європу, закріпивши це в пакті Молотова — Ріббентропа. Після загарбання й поділу Польщі навіть провели спільний парад військ у Бресті в 1939 році. Ця колаборація між диктаторами Сталіним та Гітлером тривала аж до 22 червня 1941 року, коли вже другий напав на першого.

Андрій Власов оглядає стрій

 «Бандера — нацист і поплічник Гітлера» 

Степан Бандера уособив для російської пропаганди український націоналізм, саме його дуже часто згадують російські пропагандисти, а слова «фашисти», «нацисти» й «бандерівці» для них стали синонімами. Цьому сприяв і радянський агітпроп, називаючи всіх націоналістів бандерівцями, а Степана Бандеру — нацистом і поплічником Гітлера. СРСР немає більше ніж тридцять років, але на пропагандистському шоу «60 минут» у контексті обговорення Степана Бандери ведучий сказав: «Тот, кто сотрудничал с Гитлером, для русского, советского человека — враг». І потім додав, що «это его проблемы, за что он боролся, если он — нацист!»

Та чи так це насправді? 

ОУН і її бойове крило УПА боролися проти СРСР із початку Другої світової війни, а з весни 1943 року — і проти нацистської Німеччини. При цьому сам Степан Бандера був ув'язнений у Польщі за приналежність до ОУН, у 1939 році вийшов із тюрми, коли її покинули польські охоронці, а вже з 1941 року і до 1944 року провів у концтаборі Заксенгаузен у камері для політичних в’язнів. Його братів Олександра та Василя закатували до смерті в концтаборі Освенцим у 1942 році, а Богдана, ймовірно, вбили гестапівці в Херсоні у 1943 році. 

Восени 1944 року нацисти випустили Бандеру із в’язниці, намагалися вивести його на співпрацю, але Бандера відмовився через невизнання німцями Акту відновлення української державності — єдиного, заради чого Бандера та ОУН взагалі вважали за можливе воювати на боці Німеччини.

Ось цитата з його допиту 3 липня 1941 року: «Ми вступили в бій, що розгортається зараз, щоб боротися за незалежну і вільну Україну. Ми боремося за українські ідеї і цілі. Я дав розпорядження негайно організувати в окупованих німецькими військами районах адміністрацію та уряд країни… Я хотів би ще раз ствердити і вияснити, що стосовно всіх наказів, які я видавав, … я не покладався на жодні німецькі власті, ані на їхнє погодження, але тільки на мандат, який я отримав від українського народу». 

Після закінчення війни Степан Бандера керував із-за кордону партизанською війною на заході України проти радянських військ. Ця боротьба тривала до 1950 року, поки основні сили УПА не були розбиті. Попри це, радянська влада боялася впливу лідера ОУН, і у 1959 році Степана Бандеру в Мюнхені вбив радянський агент.

Відео з поховання Степана Бандери 

Радянська та російська пропаганда відіграли велику роль у тому, як Степана Бандеру сприймають українці. Із сімдесятих років минулого століття радянське, а потім і російське телебачення малюють його як утілення зла, це триває й досі. 

Водночас фігура Степана Бандери в Україні міфологізована, для значної частини українців він став символом боротьби за незалежність.

Особливо відчутно це проявилося після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Якщо у 2016 році 35% українців позитивно ставилися до Степана Бандери, а 46% — негативно, то у 2022 році майже 50% населення України позитивно оцінювало постать Степана Бандери, а негативно — лише 11% опитаних. 

Історики, дослідники національно-визвольного руху під час Другої світової війни вважають, що досі немає якісної біографії Степана Бандери, яка зможе деміфологізувати його постать. Поки що найбільш відомою є критична біографія від польсько-німецького дослідника Гжегожа Россолінського-Лібе, де трапляються тези, які повторює й російська пропаганда.

«ОУН і УПА знищили 1,5 мільйона євреїв»

5 вересня 2023 року Володимир Путін заявив, що бандерівці знищили 1,5 млн євреїв.

Співучасть представників українських націоналістів у Голокості — складне та важке питання про діяльность ОУН та УПА. З одного боку, у квітні 1941 року у програмних документах ОУН(б) засуджувалися єврейські погроми, а з іншого — стверджувалося, що євреї є опорою московського імперіалізму в Україні. І якщо поляків і росіян, за програмою ОУН(б), мали асимілювати, то євреї, за словами дослідника Івана Патриляка, мали жити окремими громадами, вести економічну й іншу діяльність — тобто жити фактично в гетто. Головною умовою проживання в незалежній українській державі для євреїв була лояльність до влади.

Та питання, чи справді керівництво ОУН віддавало накази про вбивства євреїв, і досі залишається нерозв'язаним, оскільки недостатньо документальних свідчень. ОУН була підпільним рухом, і ми навіть не маємо точних даних щодо кількості її членів у період між Першою і Другою світовими війнами. Як слідує зі статті історичного часопису «Локальна історія», кількість учасників руху доходила до 20 тисяч людей станом на 1939 рік. Що, звісно, не може репрезентувати весь український народ, тим більше, який жив тоді у складі кількох держав. 

За підрахунками американського економіста та військового стратега Стефана Поссоні, приблизно 11 тисяч українців брали участь в антиєврейських акціях: це катування, депортації, убивства. 11 тисяч — це 3 людини на 10 тисяч населення. У поляків цей показник — 4 людини, росіян і білорусів — 8, австрійців — 10, балтійських народів — 20. Це приблизні цифри, пише Грицак, але вони дають зрозуміти, що твердження про загальний «антисемітизм українців» не має під собою підґрунтя.

Також твердження про знищення 1,5 мільйона євреїв на українській території не витримує критики, оскільки, за даними дослідника Франка Гольчевскі, станом на середину 1941 року на території України перебував 1 мільйон євреїв. За підрахунками американської історикині Люсі Давидович, протягом війни на території України загинуло 900 тисяч євреїв. 

Єврейка тікає від своїх переслідувачів. 1 липня 1941 року, Львів. Джерело 

Натомість відомо багато випадків, коли українці рятували євреїв, ризикуючи власним життям. Єврейський меморіальний музей «Яд Вашем» встановив 2363 прізвища рятівників-українців, вони отримали почесне звання «Праведник народів світу». Варто зазначити, що порятунок євреїв карався смертю. 

«Нюрнберзький трибунал засудив українських націоналістів» 

1 травня 2022 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров в інтерв’ю італійському виданню сказав: «На западе Украины прекратили отмечать День Победы в Великой Отечественной войне. Это давно произошло. Нынешние события к тому не имеют никакого отношения. Стали уничтожать памятники тем, кто освобождал Украину от фашистов, когда стали праздновать в качестве национальных праздников дни рождения тех, кто пособничал Гитлеру: Шухевич, Бандера и прочие коллаборационисты, бойцы "Ваффен-СС". Стали отмечать как общенациональный праздник день создания Украинской повстанческой армии, которая на Нюрнбергском трибунале была признана виновной в пособничестве фашистам. Это же всё происходило не за последние два-три месяца. Всё началось многие годы назад».

 Підсудні на Нюрнберзькому трибуналі 

Це поширений міф російської пропаганди, який теж виник не на початку повномасштабного вторгнення. Ще у 2014 році в російських соцмережах з’являлися такі дописи: «Нюрнбергский трибунал осудил украинских националистов. Документально подтверждено, что только на территории Украины от преступлений гитлеровцев и их пособников погибло 5,3 миллиона человек. Участие в них "вояк" ОУН―УПА доказано, как и их сотрудничество с нацистами... Именно поэтому, исходя из принципов Нюрнбергского трибунала, которые признаны во всем мире, Бандера и бандеровцы являются военными преступниками. Именно поэтому многие из них были осуждены судами после войны, а сам Бандера — уничтожен». Авторство приписують Олександру Волеводзу, професору кафедри кримінального права Московського державного інституту міжнародних відносин. 

Насправді в матеріалах Нюрнберзького трибуналу, які налічують 42 томи та містять повний перелік осіб та організацій, які було визнано злочинними, немає українських націоналістичних організацій. Степан Бандера справді згадується кілька разів у матеріалах, але кожного разу не як злочинець. У 39-му томі вміщено наказ айнзацгрупам знищувати бандерівців як борців за незалежність України. Наводимо цей короткий документ у повному обсязі: 

«Айнзацкоманда С/5 

Охоронній поліції та СД 

25 листопада 1941 року 

Київ, Дніпропетровськ, Миколаїв, Рівне, Житомир, Вінниця. 

Стосується: ОУН (рух Бандери)

Достовірно встановлено, що на території Райхскомісаріату рух Бандери готує заколот із кінцевою метою створення незалежної України. Всіх учасників руху Бандери слід негайно затримати й після докладного допиту під виглядом мародерів без найменшого розголосу ліквідувати. Протоколи допитів надати в Оперативний загін С/5. Цей документ після ознайомлення командирам підрозділів знищити.

ОберштурмбанфюрерСС 

Підпис (нерозб.)»

Переклад документа NV

Історик Сергій Громенко вказує, що в Росії було видано лише 7 із 42 томів справи, що дає підстави для фальсифікацій росіянами неперекладеного — і запевняти, що серед решти неперекладених російською мовою томів точно знайдеться вирок Степану Бандері й ОУН-УПА.

«"Слава Україні!" — нацистське гасло»

У лютому 2023-го російський суд міста Сочі виписав штраф місцевій жительці за те, що вона у статусі месенджера WhatsApp написала корейською мовою «Слава Україні». Штраф виписали тому, що в Росії вважають це гасло лозунгом УПА, яка визнана в Росії «екстремістською організацією». Якщо пошукати це гасло в телеграм-каналі пропагандиста Володимира Соловйова, то знайдеться аж 247(!) повідомлень, і всюди воно згадується винятково в контексті «нацистського гасла». 

Проте історія гасла сягає кінця XIX століття, його використовували харківські студенти, які у 1900 році сформують Революційну українську партію — першу українську політичну партію на теренах Російської імперії.

Інформація в газеті «Нова рада» про збори, які відбулися 15 березня 1917 року в с. Діївка (тепер мікрорайон м. Дніпра) Джерело  

Під час Української революції 1917–1920 років гасло «Слава Україні використовували цивільні, військові, священники. Так, наприклад, у Києві та Полтаві виголошення Першого універсалу в червні 1917 року люди вітали лозунгами «Хай живе вільна Україна» та «Слава Україні». Майбутній голова Ради міністрів УНР Борис Мартос залишив спогад про це:

«Кількатисячна процесія з духовенством на чолі, з українськими прапорами попрямувала до архиєрейського дому, де у дворі стояла дерев'яна, перевезена з Запоріжжя, церква… В церкві відправлено молебень… Вийшов старенький, може, семидесятилітній диякон в облаченії й урочисто, схвильованим голосом відчитав Універсал. Я стояв близько і бачив, як по його щоках бігли сльози. Коли він закінчив, то пролунало тисячоголосе "Слава! Слава Україні!"». 

Дійшло до того, що у 1919 році гасло «Слава Україні!» стало назвою для одного з двох бронепотягів Армії УНР. У кінці Української революції «Слава Україні!» стало офіційною відповіддю на похвалу, такий наказ видав генерал-полковник армії УНР Михайло Омелянович-Павленко: «Усім частям армії на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: "Слава Україні"». 

Після поразки Української революції вітання «Слава Україні!» жило й використовувалося в українських націоналістичних колах. ОУН створили нову форму «Слава Україні! — Вождеві слава!», яке у 1941 році трансформувалося у звичне нам «Слава Україні! — Героям Слава!». 

В СРСР це гасло було забороненим через використання його українцями за кордоном, які боролися проти Радянського Союзу. Лише наприкінці 80-х років починається використання гасла на мітингах на підтримку Незалежності України.

Під час Помаранчевої революції гасло не використовувалося, лише на інавгураційній промові на Майдані президент Віктор Ющенко використав його на завершенні виступу. Але народ не відгукнувся «Героям Слава!» оскільки це вітання суспільство не знало після 70 років життя у СРСР.

Гасло «Слава Україні!» у період 1990–2000-х років використовувалося як девіз націоналістичних партій і рухів. Та вже під час Революції гідності це гасло ввійшло в лексикон проєвропейськи налаштованих українців. Як пише історик Олександр Зайцев, «під час Євромайдану це гасло фактично втратило специфічні асоціації з ОУН(б), ставши одним із символів Революції гідності». А сьогодні фактично є символом спротиву Росії.

«Україна — неонацистська держава» 

У квітні 2023 року російська влада випустила підручник для 11 класу, де один із розділів називається «Україна — неонацистська держава».

Володимир Путін однією з причин початку повномасштабного вторгнення проти України назвав «денацифікацію», а у своїй промові 24 лютого 2022 року зробив такий пасаж: «Что считаю важным дополнительно подчеркнуть. Ведущие страны НАТО для достижения своих собственных целей во всём поддерживают на Украине крайних националистов и неонацистов, которые, в свою очередь, никогда не простят крымчанам и севастопольцам их свободный выбор — воссоединение с Россией.

Они, конечно же, полезут и в Крым, причём так же, как и на Донбасс, с войной, с тем чтобы убивать, как убивали беззащитных людей каратели из банд украинских националистов, пособников Гитлера во время Великой Отечественной войны. Откровенно заявляют они и о том, что претендуют на целый ряд других российских территорий». 

Росія давно звинувачувала українських політиків у фашизмі та нацизмі. Варто згадати вибори 2004 року, коли російський політтехнолог Тимофій Сергейцев працював у штабі Віктора Януковича. Йому приписують відомі плакати того часу про «три сорти українців».

Після перемоги Ющенка звинувачення в нацизмі забулися, щоб виринути у 2014 році під час анексії Криму. Ось такі плакати використовувала російська влада.

Джерело 

З 2014 року російська пропаганда ліпила до будь-якого українського політика приставку «націоналіст» або «нацист», зокрема й до президентів Петра Порошенка та Володимира Зеленського. Так, це зробив помічник Путіна, назвавши Петра Порошенка «неонацистом». Про Зеленського схоже висловилася речниця російського МЗС Марія Захарова. Іноді росіян було не зупинити: слідчий комітет вигадав, що Арсеній Яценюк брав участь у бойових діях у Придністров’ї та Чечні. Зрозуміло, що не на боці росіян.

Для росіян слово «націоналіст» буквально дорівнює слову «нацист». Проте один «хороший український націоналіст» у російській пропаганді все ж таки існує — і це кум Путіна Медведчук. Його він у 2017 році назвав націоналістом. 

Але зазвичай ярлик «націоналіст» росіяни вішають, коли український політик робив заяви або дії, які не збігаються з позиціями російської влади й поглядами самого Володимира Путіна. Перед початком повномасштабного вторгнення ефіри російського телебачення і телеграм-канали пропагандистів розповідали про українських політиків-неонацистів. Ось, наприклад, текст із каналу Володимира Соловйова: «А главное, не будет той демократии бескрайней и той вольной воли, которая только и могла породить Фарион и Яроша, Авакова и Турчинова, Порошенко и Зеленского, Коломойского и Кулебу, Тимошенко и Ющенко и всех прочих таких, как они — имя им легион. … Похоже, пора новый Нюрнбергский процесс готовить, на будущее, по аналогии с прошлым, который по нацистам был. И тут на скамью подсудимых должны сесть не только украинские начальники, но и все те, кто готовил, проводил и курировал Майдан…» 

Після початку війни на сході України у 2014 році російські пропагандисти почали звинувачувати націоналістів руху «Правий сектор» у вбивствах цивільних. Дійшло до того, що навесні 2014 року в російських ЗМІ кількість згадок про «Правий сектор» була ідентична кількості згадувань головної партії Росії — «Единой России». Цьому сприяла згадка про «візитівку Яроша», яку начебто знайшли у вщент вигорілій машині сепаратисти Слов’янська.

Після 24 лютого 2022 року замість «Правого сектора», який втратив своє значення, російська пропаганда використовує полк «Азов» як символ українських радикальних націоналістів і неонацистів.

А згодом звинувачення в нацизмі дістав і весь український народ. У квітні 2022 року на сайті «РИА Новости» вийшла стаття вже згаданого Тимофія Сергейцева під назвою «Что Россия должна сделать с Украиной», де йдеться про «нацистскую, бандеровскую Украину», якою і є вся держава:

«Денацификация необходима, когда значительная часть народа — вероятнее всего, его большинство — освоено и втянуто нацистским режимом в свою политику. То есть тогда, когда не работает гипотеза "народ хороший — власть плохая"». 

По-перше, в Україні при владі нема жодної партії з нацистською чи неонацистською ідеологією. Демократичний режим правління зберігається від моменту проголошення незалежності України. З 2014 року в українському парламенті нема жодної навіть націоналістичної партії, що вже говорити про неонацистів.

По-друге, з 2014 року в Україні діє закон, що засуджує нацизм і забороняє будь-яку нацистську символіку.

По-третє, жодні міжнародні організації не вказують на те, що в Україні існує значний неонацистський рух. 

По-четверте, в Україні не панує однопартійна система, яка заборонила всі інші, як це було в нацистській Німеччині. Навпаки, навіть під час війни політична опозиція до влади присутня й має багато прихильників, тож говорити про заборону опозиції безглуздо. 

По-п’яте, якщо повернутися до 14 пунктів, за якими можна визначити фашизм чи нацизм, то Україна як держава не підпадає під жоден із них. Але якщо ви спробуєте проаналізувати, під скільки з 14 пунктів ознак фашизму підпадає Росія, то здивуєтеся повному збігу — 14 із 14.