Аналітики «Texty.org.ua» поставили перед собою завдання скласти перелік усіх агентів впливу путінського режиму, які проявляють себе в 19 країнах Європи. 15 травня автори втретє оновили базу, в якій нині перебуває понад 2100 людей. Це як іноземці, так і росіяни, які живуть у Європі та можуть бути інструментами впливу російських спецслужб. Проєкт дістав назву «Бактерії “русского міра”».

До бази потрапили, наприклад, політики, які голосували за проросійські рішення,  висловлювалися на підтримку Путіна та війни, закликали скасувати санкції проти Росії.

Функціонал дозволяє обирати країну, а також сферу діяльності: політика, громадська діяльність, ЗМІ, освіта / наука, церква, співвітчизники, політичний експерт, культура, бізнес, почесний консул, державна пропаганда, спорт. Зараз у базі — 19 країн, із яких 17 — членкині ЄС: Австрія, Бельгія, Болгарія, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Угорщина, Німеччина, Нідерланди, Франція, Чехія, Словаччина, Польща, Румунія, Греція, Швеція. Іншими двома є Сербія та Велика Британія.

Дослідження показує, що путінізм намагається використовувати мігрантів-«співвітчизників» як інструмент для своїх операцій у Європі.

Наприклад, агенція «Россотрудничество» («Росспівробітництво») — нащадок усіх радянських служб із роботи з емігрантами — є де-факто прикриттям, у якому працюють агенти різних розвідувальних відомств. Передусім Служби зовнішньої розвідки (СЗР). Співробітники «Русских домов» або Російських центрів науки та культури, як називають офіси «Росспівробітництва» в європейських країнах, часто є кадровими службовцями саме СЗР.

До бази «Бактерії “русского міра”» потрапили чинні офіцери СЗР: керівники «Русского дома» в Берліні Павло Ізвольський і у Варшаві Ігор Жуковський; колишній керівник у Відні Дмитро Соколов і колишній заступник голови у Белграді Євгеній Дьомін.

Також раніше аналітики Інституту Лансінга писали про приналежність до СЗР голови «Русского дома» в Парижі Дар’ї Пушкової. Голова РЦНК (Російського центру науки та культури) у Братиславі Олена Єпішина раніше працювала військовим аташе посольства, що неможливо без наявності звання у спецслужбах.

Директор «Русского дома», офіцер СЗР Павло Ізвольський на ялинці в РЦНК у Берліні, 2020 рік, за інформацією проєкту «Бактерії “русского міра”»

«Россотруднічество» координує, зокрема, «безсмертні полки» та інші акції, які допомагають просувати наративи російської пропаганди через створення «інфоприводів» у вигляді мітингів і петицій, а також організації конференцій і круглих столів.

У результаті організуються й акції за участі місцевих для просування кремлівської пропаганди під виглядом «історичної правди». Цю платформу використовують і для розвитку бізнесових проєктів в інтересах Кремля. А також для наукового шпіонажу.

Один із прикладів наводить у своєму розслідуванні данська газета Information.

Артем Маркарян, голова «Русского дома» в Данії, організовував контакти з Данським технологічним університетом. Професорів запрошували на конференції, присвячені космічним і арктичним дослідженням, куди приїздили також представники російських наукових установ. У результаті Маркаряну вдалося влаштувати співробітника «Русского дома» на роботу в університет. Згодом кількох співробітників університету російського походження викрили як шпигунів, які передавали спецслужбам Росії інформацію про зелені технології від наукової установи та її партнерів — комерційних компаній.

Підпис: Третій праворуч — голова РЦНК у Копенгагені Артем Маркарян

Майже з кожною країною в Росії є більш-менш формалізована група дружби — двостороння торгова та/або культурна асоціація, часто їх може бути кілька для однієї країни. Також є асоціації на рівні регіонів.

Практичним інструментом російських спецслужб для проникнення в діловий світ став інститут «почесних консулів», який також проаналізували дослідники в матеріалі «Почесні посіпаки Кремля. Як працює мережа дипломатії, замішаної на великих грошах».

Почесний консул — це особливий дипломатичний статус, який отримують не професійні штатні співробітники міністерства закордонних справ іноземної країни, а місцеві громадяни європейських країн. Призначення, втім, відбувається після затвердження з боку місцевого МЗС. Крім офіційних документів і можливості захищати права громадян представленої держави, почесні консули отримують дипломатичний імунітет, недоторканість кореспонденції, ускладнені процедури обшуків приміщення та можливість користуватися дипномерами на автомобілях.

Часто почесними консулами стають великі бізнесмени європейських країн або не зовсім чисті на руку ділки. Дослідження показало, що Росію у 18 європейських країнах представляє 34 чинні почесні консули. Ще 17 мали такий статус донедавна, але з початком повномасштабного вторгнення або самостійно залишили свої посади, або були змушені припинити цю роботу через закриття самих консульств. Але колишні консули часто залишаються частиною проросійської мережі «тіньової дипломатії».

Для прикладу, почесним консулом Росії на Криті є власник найбільшої грецької мережі готелів Grecotel Нікос Даскаландонакіс. Даскаландонакісу Путін особисто вручав Орден Дружби за розвиток російсько-грецької співпраці. Цей діяч також є співорганізатором святкувань «Дня Побєди» на Криті.

Багато інших консулів представляють великий продовольчий бізнес. Приміром, консулом у Гренландії є власник найбільшої гренландської риболовної компанії Polar Seafood Мікі Йонас Брьонс. Йому ця посада дісталася у спадок від батька. Між іншим, купити креветки від Polar Seafood можна чи не в кожній великій мережі супермаркетів України.

Консул Росії в Бургосі (Іспанія) — один із власників великого міжнародного продовольчого холдингу Campofrio Педро Бальве Лантеро. Також інтереси росіян захищає голова компанії з виробництва обладнання для харчової промисловості Bertsch corporation Губерт Берч (почесний консул у Форарльбергу, Австрія). Ще один австрійський консул у місті Грац — голова гіганта з виробництва оптики Michael Pachleitner Group Міхаель Пахляйтнер.

Почесне консульство в Нюрнберзі очолював голова однієї з найбільших корпорацій із виробництва будматеріалів Knauf Ніколас Кнауф. Разом з іншою німецькою компанією, колишнім партнером «Газпрому» Wintershall Dea, вони, як стверджували медіа, активно допомагали постачанням російській армії. Між іншим, один із заводів Knauf в Україні в місті Соледарі був зруйнований російськими окупантами.

Окрема сфера — просування путінізму через русистику. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року уряди та громадські активісти в європейських країнах почали прискіпливіше приглядатися до російських шкіл та асоціацій русистів. Певна кількість таких об’єднань публічно засудила агресію російської армії (частково з обмовками типу «співчуваємо всім жертвам — і українцям, і росіянам, продовжимо нести російську мову і культуру як спосіб міжнаціонального порозуміння»). Значна частина продовжила працювати на просування російської мови, культури та «російського» погляду на світ. Щороку Росія вкладається у проведення сотень конференцій і конкурсів для просування російської культури, яка нині не може не йти «в одному флаконі» з російським неонацизмом.

Щодо політиків, то одна з точок опори російських інтересів у Європі — це політичні партії зазвичай або крайнього правого, або крайнього лівого спрямування. Деякі з них, як-от «Ліга» в Італії або «Альтернатива для Німеччини», є відвертими путіністами. Інші публічно можуть засуджувати війну й водночас просувати ідеї пом’якшення санкцій чи продовження економічних зв’язків із росіянами попри агресію проти України.

Проросійських політиків часто запрошували на спільні право- або ліворадикальні форуми, спонсоровані якщо не безпосередньо з російського бюджету, то різними меценатами, на кшталт головного «православного олігарха» Костянтина Малофєєва.

До бази також були внесені любителі Путіна та «довгого рубля» з різноманітних національних і регіональних парламентів, які приїздили до окупованого Криму, Донецька й Луганська на конференції, фестивалі, круглі столи, створювали міфічні «посольства Л/ДНР» у Європі й усіляко просували ідею «нормальності» політичного діалогу та бізнесу з терористами й окупантами. Особливо активними у спробах «визнати» Крим російським були політики з Німеччини, Франції, Болгарії, Італії та Греції.

Серед медіа відверто ллють воду на млин Росії переважно або конспірологічні («альтернативні»), або прорадикальні (праві та ліві) видання, які вирізняються загальною євроскептичною й антиамериканською риторикою та антиурядовими настроями.

Москва також створює в Європі аналітичні центри та громадські організації. Найяскравіші — Інститут демократії та співробітництва у Франції та Дослідницький інститут «Діалог цивілізацій» у Берліні. А, наприклад, Eurasian Observatory for Democracy and Elections (Євразійська обсерваторія задля демократії та виборів), заснована бельгійським активістом Люком Мішелем, спеціалізується на «спостереженні» за виборами в невизнаних і недемократичних державах, створюючи ілюзію їхньої легітимності.

На розповсюдженні «правди про те, як бомбили дітей Донбасу» спеціалізується й низка «журналістів» на зразок Грема Філіпса з Великої Британії, Анни Ліпп із Німеччини, Лю Сивої з Іспанії, Фабріса Беора з Бельгії та інших.

Журналіст Олексій Набожняк

— Мережі російського впливу розгалужені та децентралізовані. Ми виділили для себе щонайменше десять сфер, у яких працюють путінські прихильники. Це означає, що контроль і моніторинг за цими сферами також має бути розгалужений, — розповів один з авторів дослідження, журналіст Олексій Набожняк. — У нас не було мети спонукати внести фігурантів нашого списку в санкційні списки Європи чи України. Але я зі здивуванням побачив, що в Україні запроваджено санкції всього лише проти близько ста людей із нашого списку. Одним із критеріїв для потрапляння в базу «Бактерії “русского міра”» було незаконне відвідування Криму і тимчасово окупованих територій сходу України. Спостерігачі на псевдореферендумах потрапляють під категорію, проти якої Україна запроваджує санкції. Але багатьох фігурантів із цієї категорії в реєстрі НАЗК станом на початок березня 2023 року ми не виявили. І це може бути наступний крок для роботи того ж НАЗК. Що стосується європейських санкцій, то, можливо, для них разової дії їхніх громадян буде недостатньо. Але питання можна і треба ставити в етичній площині та репутації фігурантів. Нинішню війну можна порівнювати з бойовими діями Другої світової, тому не можна допомагати агресору, який порушив базові правила. Нашим завданням було зафіксувати цей перелік для історії, й на випадок, коли в майбутньому ці люди будуть з’являтися в нових «активних операціях» Росії, стане легше викривати їхні наміри.

— Які історії агентів ви запам’ятали?

— Складно пригадати якусь одну історію. Я скажу про категорії. Я для себе відкрив велику мережу «казаків» у Європі. Людина живе буденним життям, але, наприклад, раз на місяць перевдягається у казачу форму, приїжджає на з’їзди, «день перемоги» та інші активності. Це цікаво, бо це ж парамілітарна структура, яка має певні силові атрибути, нагайки чи, можливо, навіть якусь зброю.

Відкриттям було, що багато великих бізнесменів є почесними консулами Росії. Власник найбільшої мережі готелів у Греції, власник Knauf. Дуже багато Росія інвестувала в регіональні органи місцевого самоврядування. Це видно на прикладі Німеччини, Італії, коли, окрім рівня національного парламенту, дуже активна співпраця йшла з регіональними землями, які були пов’язані з будівництвом «Північного потоку».

— Чи не розчарувалися любителі путінської Росії після повномасштабного нападу на Україну, як свого часу «романтики комунізму» після нападу СРСР на Чехословаччину в 1968 році?

— Так, частина політиків перефарбувалася та відхрестилася від проросійських заяв, які вони робили до цього. Почали голосувати в парламенті за антиросійські ініціативи. Проте деякі й німецькі, й австрійські партії залишилися на своїх позиціях. Якщо політик сповідує «альтернативну» політику з типовим набором — проти ЄС, НАТО і вважає, що «США всіх поневолили» — він продовжує йти у фарватері російських наративів. Він може щиро вірити, що він на боці добра або що бізнесові стосунки з Росією важливі для економіки його регіону.

— Чи помітили ваш проєкт у Європі?

— Охоплення англомовного тексту в перші тижні після виходу «Бактерій» у грудні минулого року було втричі більшим за українське. Наприклад, у Бельгії журналісти також поставили собі питання: хто в нас у країні підтримує Росію. Та на основі наших даних, наскільки мені відомо, щонайменше подвоїли перелік потенційних агентів. Кілька дослідників з університетів, які вивчають пропаганду та дезінформацію, також зверталися, щоб ми надали їм масив даних. Тема зацікавила польські ЗМІ — були сюжети в новинах, також зараз будуть робити документальну історію на основі нашого проєкту. Це і була наша ідея — спонукати до подальших детальних досліджень.

Коли ми презентували це дослідження для Єврокомісії та інших іноземних партнерів, для багатьох із них відкриттям стали масштаби. Всі розуміли, що існують «агенти», але коли вони побачили їхню кількість візуально, кожен у своїй країні на інфографіці — це стало приводом замислитися. Російські інформаційні операції у світі — загальновідомий факт, але коли люди бачать масштаби — це їх спонукає діяти й досліджувати тему далі.

Підпис: Кількість точок для кожної країни відповідає реальним даним після першої редакції бази, коли було зафіксовано 1300 фігурантів. Їхнє розташування випадкове в межах країни. У третьому оновленні бази вже понад 2100 персон.

— То в яких країнах багато російських агентів?

— Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія. Це країни з великою кількістю населення, а тому на них і припадає велика кількість фігурантів.

— Що б ви порадили робити, щоби розв’язати проблему путінського зловмисного впливу на Європу та світ?

— Найперше — це моніторинг. Стежити, знати, де та як росіяни працюють. Потрібно розширювати такі бази. Ми знайшли людей у відкритих джерелах, які були в різних дослідженнях, моніторингових переліках, як-от «спостерігачі» за фейковими виборами на території окупованої України. А скільки ще прихованих агентів впливу! Або тих, які є пересічними членами організацій, — у багатьох випадках ми вносили в перелік лише керівників і не брали інших співробітників. Головне — розуміти масштаби. Це дає вектор для подальших зусиль.

Далі можна аналізувати, які з цих груп несуть найбільші загрози для країн, у яких вони перебувають. Можна комунікувати із владою країни, щоби посилити моніторинг. Є контррозвідувальні заходи — про це знають уже спеціальні служби: що з цим робити, як нейтралізувати загрозу. Завдання суспільства — спонукати усвідомити зловмисний вплив путінізму, його загрози та стимулювати відповідь на цей виклик.

— Яка ситуація з медіа в Європі?

— Є категорія конспірологічно-традиціоналістських медіа, які часто виступають з антиамериканською риторикою та підтримують Росію. Це часто праві медіа та прокомуністичні ліві.

Якщо ж говорити про основні медіа та журналістику — ми не знайшли кричущих випадків однозначної підтримки Росії у великих ЗМІ. Хоча, звісно, там можуть надавати голос сумнівним експертам, із позицією на межі між проросійською та нейтральною, за «мир во всем мире», за яким у наших умовах стоять бажання агресора знову зібратися із силами.

— З якими політиками та як працює путінізм?

— Праві, ліві — їм нема різниці. Їхня головна мета — створювати смуту та розкол усередині тієї чи іншої країни. Це можуть бути і комуністи, й ультранаціоналісти. Чим більше різних категорій — тим краще. Умовне «вербування» відбувається не лише напряму за допомогою спецслужб, а й шляхом фінансування політичних і громадських організацій, аналітичних центрів — як пряме, так і з фондів, дружніх організації в ЄС — так, щоб не відразу можна було простежити фінансові потоки.

— Які ще дослідження можна зробити? Що б ви порадили зробити вашим колегам журналістам?

— Якщо говорити про російських агентів впливу, то лишилися країни, які ми не досліджували. Ми не брали Португалію, Люксембург, Норвегію, країни Балтії, Фінляндію, Хорватію, Чорногорію, Боснію, Кіпр. Отже — географічне розширення.

По-друге, можна досліджувати зв’язки, які можуть бути глибшими. Ми зробили просто великий список із розбивкою по країнах, галузях і причинах потрапляння в перелік. Окрім цього можна шукати глибші зв’язки з Росією. Ми, наприклад, не пробували шукати, чи є у тих іноземців, хто потрапив у нашу базу, бізнес у Росії, або чи не є вони керівниками підприємств, якими володіють росіяни. Незабаром ми випускаємо базу лобістів російського бізнесу і там також є над чим працювати.

Ну і, звичайно, що є інші регіони. Приміром, є Африка, де незвідані рівні впливів і де медійні та політичні ландшафти не такі прозорі, як у Європі, де більше інформації можна знайти з відкритих джерел. Є Азія, Близький Схід, Південно-Східна Азія, Південна та Північна Америка — це великі регіони, де Україні потрібно працювати, щоби представляти свою позицію. Досліджувати наративи путінізму та дізнаватися, через кого вони їх поширюють.

У журналістів є один інструмент — висвітлювати, робити запит, з’ясовувати, що роблять органи влади для подолання проблеми. Українські громади переселенців уже знають публічних російських агентів впливу. Часто проводять акції протесту, мітинги, звернення. Але потрібно розуміти, що необхідно фіксувати порушення від росіян. Бо якщо людина просто виступає з позицією, що вона за Росію та Путіна — це не заборонено законодавством. Але потрібно зафіксувати, що людина може бути джерелом ризиків.

Фото та скріни надані автором

Автор Денис Самигін, Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки