In English

Із 24 лютого 2022-го і по 2 квітня 2023-го Офіс Генерального прокурора України задокументував 77,9 тисячі воєнних злочинів росіян. За підтвердженими даними від Управління верховного комісара ООН із прав людини, через російську агресію проти України за цей час загинули 8,45 тисячі людей, ще 14,16 тисяч отримали поранення. У кожному повідомленні зі статистикою жертв ООН наголошують, що точна кількість жертв «вища, оскільки отримання інформації з деяких місць, де тривали інтенсивні військові дії відклали, а багато звітів все ще очікують підтвердження».

«Детектор медіа» на прикладах повідомлень у телеграмі про 12 воєнних злочинів росіян розповідає про тактики, якими пропаганда заперечує чи відводить увагу від злочинів Росії. Аналіз базується на повідомленнях «Кремлівської гідри»: 311 проросійських телеграм-каналів, про які «Детектор медіа» писав на початку січня 2023-го.

У часи повномасштабної російської агресії чи не щодня з’являються повідомлення про загиблих українців, а пошукові запити в гуглі зі словом «загиблі» рідко коли опускаються нижче десятої частини від максимуму, встановленого в перші дні після російського вторгнення. Піки таких запитів збігаються з оприлюдненням фактів про злочини росіян проти цивільних. Для підготовки цього матеріалу ми відштовхуємось від піків пошукових запитів у гуглі зі словом «загиблі». 

Частина піків збігається з датами влучань російської зброї у військові об’єкти. Проте в цій статті ми не аналізуємо такі випадки, як обстріл полігону на Львівщині 13 травня чи тренувальної бази «Десна» на Чернігівщині 17 травня 2022-го. Натомість у цьому матеріалі ми фокусуємо на злочинах саме проти цивільних:

1) перший день повномасштабного вторгнення в Україну (24 лютого 2022 року);

2) ракетний обстріл Харкова, зокрема обстріл площі Свободи в центрі міста (1 березня 2022 року);

3) авіаналіт на драматичний театр у Маріуполі (16 березня 2022 року);

4) обстріл вокзалу Краматорська (8 квітня 2022 року);

5) викриття масштабів страт цивільних у Бучі Київської області (у межах 1‒10 квітня 2022 року);

6) обстріл торгового центру «Амстор» у Кременчуці на Полтавщині (27 червня 2022 року);

7) обстріл Будинку офіцерів у Вінниці (14 липня 2022 року);

8) теракт у колонії №120 в Оленівці Донецької області, де утримували українських військовополонених (29 липня 2022 року);

9) нові факти про страти цивільних і військовополонених, про які стало відомо після контрнаступу Сил оборони на Харківщині (вересень ― жовтень 2022 року);

10) обстріл багатоквартирних будинків у Запоріжжі і перший масований обстріл об’єктів енергетики України (10 жовтня 2022 року);

11) обстріл міста Дніпра (14 січня 2023 року). 

Для уникнення поширення пропагандистських тверджень ми лише за крайньої необхідності цитуємо першоджерела й називаємо їх. Дані для аналізу повідомлень у телеграмі надали TeleZip / Mantis Analytics.

Маніпуляції реальністю і придумування загрози для обґрунтування вторгнення в Україну

Повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року є злочином агресії, який, за Римським статутом, входить до категорії воєнних злочинів і підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Для виправдання цього злочину президент Росії Володимир Путін вдався до тактики «багаторазового повторення» пропагандистського кліше, що Росія вторгається в Україну, аби звільнити її від влади нацистів, які начебто захопили державу у 2014 році. Образ «світлого майбутнього», заради якого Росія вторгається в Україну, створювався завдяки тактиці пропаганди «фальшива дилема». Тобто росіянам нібито пропонували вибір без вибору: або Росія «демілітаризує», «денацифікує» і «зупиняє розміщення ядерної зброї США у Європі»; або Росія і жителі окупованих нею територій ніколи не будуть у безпеці.

Також пропагандисти використовували тактику «красиві люди». Наприклад, малоуспішна спроба була 24 і 25 лютого 2022 року, коли тодішній народний депутат від «ОПЗЖ» і колаборант Ілля Кива, перебуваючи в Росії, закликав керівників України капітулювати перед агресором. У цей же час його колега-депутат від «ОПЗЖ» і колаборант Ренат Кузьмін застосовував тактику «віддзеркалення» злочину агресії росіян і в себе в телеграмі наполягав, що це Україна почала війну у 2014 році, коли від влади усунули Віктора Януковича.

Оголошуючи вторгнення, Путін також запропонував українським військовим не чинити опору «російським колегам», адже в них начебто спільний ворог — «українські нацисти». Ця порада схожа на тактику пропаганди «рекомендація», коли впливова особа радить іншим прийняти її позицію.

У перші тижні російського вторгнення, яке планували закінчити «взяттям Києва за три дні», у проросійських телеграм-каналах намагалися викликати у прихильників Росії відчуття ейфорії: російська армія начебто «майже не наражається на опір», населені пункти начебто переходять під контроль росіян. Пропагандисти продовжують використовувати тактику ейфорії й сьогодні, коли розповідають про знищення військової техніки, якої ще немає в Україні, чи повідомляють про взяття населених пунктів, за які точаться бої. 

Злочини щодо цивільних

До переліку дій, які заборонено вчиняти щодо цивільних під час воєнних конфліктів, входять убивства, тортури, сексуальне насильство, депортація, використання цивільних як захисту від атаки на військові об’єкти тощо. Повний перелік заборонених міжнародними угодами дій визначають, зокрема: Додаток до 4-ї Гаазької конвенції про закони та звичаї сухопутної війни 1907, Женевська конвенція про захист жертв війни 1949 року, додаткові протоколи до неї 1977 року, Женевська конвенція Про захист цивільного населення під час війни.

Росіяни теж визнають ці конвенції, тому в перші дні після повномасштабного вторгнення намагалися створити враження, начебто «лише точково знешкоджують військові об’єкти». Провину за будь-які випадки влучання в цивільні об’єкти вони з використанням тактики «віддзеркалення» перекладали на Україну. Один із найпомітніших випадків атаки на цивільних у перші дні повномасштабної війни стався 1 березня в Харкові. Російська ракета класу «Калібр», яких немає в України, упала на площі Свободи. Того ж дня росіяни повідомили, що ракета була українською. 

Цей спосіб переведення провини з росіян на українців пропаганда застосовує не перший рік. Наприклад, Росія звинувачувала Україну у збитті літака рейсу MH17. Згодом Європейський суд із прав людини визнав, що це двоє громадян Росії й один громадянин України застосували ракетно-зенітний комплекс «Бук» проти цивільного літака і що саме Росія контролювала ту частину Донеччини, з якої «Бук» стріляв. 

16 березня стався авіаналіт на драматичний театр у Маріуполі, який служив бомбосховищем і біля якого з двох боків були написи: «Дети». Для заперечення цього злочину росіяни вдалися до тактики «ефект первинності»: почали засипати медіапростір варіантами пояснення того, що сталося. Так, у перші години після авіанальоту пропагандисти закинули версії, що: драмтеатр був базою полку «Азов», що «обстріли того місця Росія не проводила», що «азовці» там «тримали цивільних у заручниках» і «самі підірвали театр». На яку б із цих версій ви не натрапили першою, вона (зрозуміло, неправдиво) створювала враження вичерпного пояснення того, що сталося, і чому Росія не винна. 

Фото: «Обозреватель» 

Також пропагандисти використовували тактику «третя особа», щоб виправдати бомбардування Маріупольського драматичного театру. Вона працює так: зовнішній експерт підтверджує позицію, яку просувають пропагандисти. У випадку авіанальоту в Маріуполі «полонений нацист із Азову підтвердив»: «Штаб українських бойовиків знаходиться у Маріупольському Драматичному театрі у підвалі, а хол театру повністю забитий мирними людьми, яких стережуть 12 бойовиків полку “Азов”, щоб ті не втекли». Ще переконливіше може виглядати, якщо звинувачення на адресу росіян заперечить якась офіційна установа, наприклад, Міністерство оборони Росії опублікує суху замітку: «Вдень 16 березня жодних завдань, пов'язаних із завданням ударів по наземних цілях у межах міста Маріуполя російська авіація не виконувала».

Той же коктейль із «віддзеркалення», «бомбардування версіями» і «тактики третьої особи» для звинувачень України й заперечення причетності Росії пропагандисти використовують щоразу, коли стається катастрофа і є докази провини Росії. Так виправдовували, наприклад, обстріл вокзалу Краматорська 8 квітня 2022 року. Тоді росіяни знову намагалися переконати, що ракета належить Україні, що немає постраждалих, що вокзал у Краматорську використовували лише військові, а Росія не використовує ракетні комплекси «Точка У». 

Схожий підхід був і до заперечення доказів страт мирних українців під час окупації Київської області. Пропагандисти спочатку засипали версіями подій, які мали довести, що росіяни ні до чого. Далі звинувачували українців у тому, що страти — фейкові, і врешті обіцяли надати  ООН переконливі докази провини самої України. Схожий набір повідомлень вони повторили після відступу з Харківщини та викриття страт цивільних там.

Крім того, за схожою схемою Росія виправдовує депортацію українців на свою територію. За звинуваченням в участі в цьому злочині ІІ Міжнародний кримінальний суд ООН у березні видав ордери на арешт російського президента Володимира Путіна й уповноваженої президента Росії у справах дитини Марії Львової-Бєлової. У цьому злочині росіяни взагалі не бачать провини. Вони подають депортацію українців у дусі тактики пропаганди «бомбардування любов’ю»: як порятунок від війни. Російські чиновники обіцяють пільги і спрощені процедури оформлення документів тим, хто усиновить викрадених з України дітей. 

Злочини щодо військовополонених

Оборона Маріуполя тривала з 24 лютого до 20 травня 2022 року, поки з території «Азовсталі» не вийшли понад 2 тисячі українських військовослужбовців. Права і правила ставлення до військовополонених врегульовані в міжнародному праві. Зокрема, в «Женевській конвенції про поводження з військовополоненими».

Серед військовополонених були бійці полку «Азов», яких російська пропаганда кілька років поспіль «таврувала» нацистами. Відповідно до міжнародних угод, ці військовополонені, мали право на гуманне ставлення, їжу, медичну допомогу, незастосування тортур тощо. На практиці так було не завжди. Наприклад, морському піхотинцю Михайлу Діанову, якого поранили в руку під час оборони «Азовсталі», за чотири місяці полону надали «медичну допомогу» ржавими пласкогубцями.

Після того, як оборонці Маріуполя опинилися в полоні, російські пропагандисти неодноразово пропонували їх стратити. 29 липня 2022 року стався вибух у колонії №120 в Оленівці Донецької області, де утримували українських військовополонених. Пропагандисти застосували техніку «віддзеркалення» і заявили, що колонію обстріляли українці. Через день після теракту вони знайшли українського військовополоненого, який начебто підтвердив ці слова. Вже 4 серпня пропагандисти збрехали, що якщо іноземна преса мовчить про вибухи в Оленівці, тоді в усьому винна Україна. А потім пообіцяли, що росіяни самі розслідуватимуть причину вибуху. За місяць, на початку вересня, пропагандисти поширили фото в’язнів нацистського концтабору в Бухенвальді як зображення полонених бійців «Азову» в Оленівці.

15 березня 2023 року в Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців оприлюднили «Доповідь Незалежної міжнародної комісії з розслідування порушень в Україні». У ній повідомили, що росіяни страчували не лише теперішніх військовослужбовців, але й колишніх учасників бойових дій, які припинили службу до 24 лютого 2023 року.

Про останній публічний випадок страти українського військового стало відомо на початку березня 2023 року. Його розстріляли після слів «Слава Україні!». Це порушення звичаїв ведення війни і правил поводження з військовополоненими. Утім російські пропагандисти не визнають злочину і повторюють, що це підроблене відео.

Уже дев’ять років російська пропаганда продовжує формувати у своїх споживачів переконання, що Росія є жертвою інших держав. Імовірно, для когось це виправдовує анексію частини України і воєнні злочини росіян. Наразі є лише один шлях, як це зупинити: довести до кінця кримінальні справи проти керівництва Росії та її громадян, які вчиняли воєнні злочини, і покарати їх.