Квола реакція команди Зеленського на вересневі протести проти «формули Штайнмаєра» могла переконати росіян у нездатності президента України виконати умови для зустрічі в нормандському форматі. Тож услід за російськими пропагандистами спікери «Опозиційної платформи — За життя», «Страна.ua» та «Вести» весь жовтень лаяли «слабкого» Зеленського, який злякався «націоналістичної загрози». Окрім того, ці видання різко збільшили кількість новин та публікацій, покликаних легалізувати верхівку так званих ДНР та ЛНР.

Наприкінці вересня, особливо після звільнення полонених, ми помітили дві паралельні лінії російської пропаганди: з одного боку, росіяни заохочували президента Зеленського до поступок, схвально відгукуючись про його наміри «припинити війну». З іншого — тривала кампанія з руйнування його іміджу «народного президента» та рішучого лідера. Виникало питання: чи буде російська сторона використовувати вже відпрацьовані методи пропаганди, спрямовані на спрощення та спотворення іміджу президента України, незалежно від прізвища, чи спробує влаштувати йому «теплу ванну», щоб нав’язати свої погляди.

Як виявилося, російська сторона воліє мати справу зі слабкими та приниженими. Адже саме приниження та висміювання президента України Володимира Зеленського стало головним змістом матеріалів російських медіа про Україну наприкінці вересня та протягом усього жовтня. І щоразу ініціатором найбільших атак — інформаційних наїздів був сам Володимир Путін.

Після його слів про «тяжку спадщину» у вигляді зруйнованої економіки і промисловості в російських та окремих українських медіа знову з’являються сюжети про неспроможність українського уряду досягати результатів в економічній та соціальній політиці.

Коли ж Путін починає нарікати на те, що українські громадяни переплачують за газ через примхи свого уряду та непоступливість «Нафтогазу», «Страна» і «Вести» випускають публікації, що пророкують енергетичну кризу взимку. На додачу до того в Росії та в Україні відверто знущаються із Зеленського за призначення коміка з клубу кмітливих та винахідливих Сергія Сивоха представником президента на Донбасі.

Проте головним жовтневим меседжем російської пропаганди було засудження Володимира Зеленського за нерішучість і страх перед «націоналістами» та міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, який начебто контролює радикалів. Саме український президент, за версією російських ЗМІ та проросійських медіа в Україні, в будь-якому разі нестиме відповідальність за зрив мирного процесу та ймовірне скасування зустрічі в нормандському форматі.

За іншим популярним пропагандистським сценарієм, Зеленський перетворюється на маріонетку-заручника боротьби між Арсеном Аваковим та Ігорем Коломойським за контроль над країною. Проте ця версія не користується популярністю в українських медіа. Натомість для того, щоби показати слабкість влади Зеленського, використовуються інші сюжети, зрозуміліші для української авдиторії (скандал із нібито підкупом депутатів «Слуги народу» та проходження тестів на поліграфі, відсутність посадок колишніх корупціонерів, прийняття недолугих законів тощо).

І навпаки, в риториці російських політиків, коли йдеться про відносини у сфері постачання і транзиту газу, раптом з’являється турбота про «простих українців». Якщо з часів президентства Віктора Ющенка керівництво Росії постійно нагадувало, що низькі ціни на природний газ дотували й українську промисловість, і населення, то тепер ця теза поступилася місцем «братській пропозиції» купувати газ за значно нижчою ціною, ніж у Європі.

Таким чином, Кремль нав’язував думку, що українське керівництво збільшує комунальні тарифи для своїх громадян через погані стосунки з Росією й небажання йти на «конструктивні переговори» щодо прямої закупівлі газу.

Ця теза була одним із головних гасел «Опозиційної платформи — За життя» на виборах, і тепер її знову активно розкручують проросійські медіа, лякаючи свою авдиторією неминучою катастрофою й холодними батареями. Не виключено, що крім уже звичного супроводу російської пропаганди, покликаної захищати інтереси «Газпрому» та його бенефіціарів, ці меседжі розраховані й для використання під час імовірної місцевої виборчої кампанії навесні 2020 року.

Ще однією особливістю жовтня стало різке зростання кількості матеріалів, які «Страна» та «Вести» публікують із посиланням на представників «ДНР» та «ЛНР». Востаннє таку зухвалість ці видання дозволяли собі в серпні-вересні 2018 року, коли йшлося по вбивство Олександра Захарченка чи порушення «шкільного перемир’я».

На нашу думку, цього разу обидва видання, свідомо чи ні, є інструментами політики Кремля, який прагне легалізувати верхівку окупаційної адміністрації на окупованих частинах Донецької та Луганської областей і перетворити її представників на прийнятних для українського уряду партнерів для прямих переговорів.

Таким чином, навіть у разі виконання Києвом попередніх умов, необхідних для проведення саміту в нормандському форматі, в Росії буде можливість висунути нову, ще складнішу умову для миру: українська сторона має погодитися на прямі переговори з «ДНР» та «ЛНР», починаючи з питань звільнення полонених і закінчуючи узгодженням порядку «місцевих виборів». І головною проблемою буде не стільки ретрансляція пропаганди з метою нав’язати ці умови, а відсутність із боку президента й уряду змістовної та переконливої відповіді на запитання, що й чому прийнятно чи неприйнятно для України.

І ще один показовий приклад неприхованої ретрансляції російської пропаганди. У жовтні добре відомий російський пропагандист Кирило Вишинський став обличчям проєкту «Люди Донбасу» — нібито документального серіалу, який складатиметься з низки інтерв’ю із «простими мешканцями» окупованих територій, покликаними показати, як і чому розпочався і триває конфлікт у східних областях України. У його межах Вишинський поговорив, зокрема, із сумнозвісним Володимиром Цемахом.

Росіяни не приховують, що збираються поширювати цей контент через контрольовані владою ресурси (сайт і ютуб-канал ria.ru, телеканал «Россия сегодня»). Поширення інформації про цей проєкт Вишинського, якого в Україні притягнули до кримінальної відповідальності через підозри у шпигунстві на користь Росії, а також використання такого контенту можна розглядати як показник залежності того чи іншого медіа від російської влади. У жовтні свої неприховані симпатії до кремлівського наративу про ситуацію на Донбасі продемонстрували «Страна» та «Вести».