Міхал Бобровський є викладачем гуманітарного факультету Університету Марії Кюрі-Склодовської в Любліні та програмним директором і співзасновником Міжнародного фестивалю StopTrik (Словенія-Польща), присвяченого стопмоушн-анімації. У Києві на міжнародному фестивалі актуальної анімації та медіамистецтва Linoleum він презентував монографію «Пропаганда, ідеологія, анімація. Спотворені мрії історії» та розповів, як різні диктаторські режими використовували фільми й анімацію для пропаганди.

Автори монографії проаналізували анімаційне мистецтво радянського й пострадянського простору, США, східноєвропейських країн-сателітів СРСР під час холодної війни, Веймарської республіки та нацистської Німеччини, Китайської Народної Республіки часів Мао Цзедуна, а також Югославії часів правління маршала Йосипа Броза Тіто. За словами пана Бобровського, автори намагалися порівняти офіційні дискурси капіталістичних та комуністичних режимів у масовій культурі, зокрема й культурні табу.

«Ми побачили, що спільного там мало, але табу дуже схожі. Це ті речі, які не говорять вголос офіційні доктрини, незалежно від режиму. Ми хотіли розкрити ці табу, такі як бунт, збочення. Особливо дуже маскулінні режими бояться говорити про ці речі. Тому ми організували конференцію в Польщі і зробили за її матеріалами книгу», — розповів пан Бобровський.

Перша частина книги присвячена імперіям. Автори вирішили не викладати матеріал хронологічно, а орієнтувалися на геополітичну ситуацію. «Книга починається зі статті відомого дослідника з Росії Михайла Гуревича. Зараз він має подвійне громадянство і живе в Чикаго. З Росії втік після розвалу Радянського Союзу. У статті йдеться про те, як анімаційне мистецтво та анімаційна напівпропаганда відобразилася на історико-політичних змінах. Він говорить в основному про фільми, які повторно використовують мотиви та тропи пропаганди», — каже співавтор дослідження.

У другій частині книжки йдеться про анімаційне мистецтво в державах-сателітах, які були під впливом Радянського Союзу. Третя — про Югославію часів маршала Броза Тіто. Четверта називається «Індивід», у ній — про те, як пропаганда вплинула на життя окремих осіб.

Міхал Бобровський спеціалізується на анімації, тому він вивчав, як її використовували з пропагандистською метою. У його частині дослідження йдеться про те, як працювала американська пропаганда під час Другої світової війни та періоду холодної війни. Також він зосереджує увагу на Югославії. «Югославська пропаганда дуже специфічна, бо, як ви знаєте, Югославія трохи коливалася між заходом та сходом. Вони не дійшли до Комінтерну й не увійшли до Варшавського пакту, у них був розкол зі Сталіном у 1948 році і вони вибрали собі так званий третій шлях», — підкреслює він.

Пан Бобровський зазначає, що югославський диктатор Броз Тіто дуже любив кіно і хотів використовувати найкращі та найефективніші пропагандистські матеріали, якими він вважав Голлівуд. «І я думаю, що він був правий у цьому. Він хотів створювати кіно, а також інші матеріали масової культури, яка максимально нагадувала б естетику капіталізму та західної маскультури. А з іншого боку — він розповсюджував “лівацькі”, “тітоїстські”, “марксистські” ідеї. Думаю, можна назвати це “тітоїзмом”, бо в нього було дуже своє тлумачення ідей марксизму», — каже автор.

Щоби розуміти югославську пропаганду, пан Бобровський порівнював радянську та американську системи пропаганди, які він називає «сіамськими близнюками». «Вони наче дзеркальне відображення одне одного і перебувають у патологічних відносинах. Дії одного визначають дії іншого. Протягом десятиліть холодної війни два апарати пропаганди так і існували, пов’язані одним ланцюгом. І я хотів підкреслити, що американська пропаганда використовувала певні засоби та мотиви навіть зі зразками конкретної радянської пропаганди. Тепер я працюю над іншою статтею, яка є дзеркальним відображенням — про те, як радянська пропаганда використовувала американську пропаганду та як вони впливали один на одного», — розповів він.

Пан Бобровський згадує американського кінорежисера італійського походження Френка Капру. Він був одним із найбільших фахівців у використанні кіно у пропагандистських цілях для того, щоби впливати на широкий загал. «Коли на Америку напали в Перл-Харборі в 1941 році, Френк Капра через кілька днів після цієї атаки вступив в армію. Він хотів піти на передову, але армія доручила йому інше завдання. Як новоспечений офіцер армії США він став головою пропагандистської машини», — зазначає дослідник.

Найвідоміше кіно, яке спродюсував Френк Капра — 7-серійний фільм під назвою «Чому ми воюємо». «Цей фільм став початком сучасних пропагандистських технологій. Він вирішив, що найкращий підхід боротьби з ворожою пропагандою — це використовувати власну ворожу пропаганду. Революційна ідея Капри полягала в тому, щоби брати матеріали ворожої пропаганди, монтувати їх, додавати коментарі й використовувати проти ворогів. Він називав це технікою ножиць і клею. Це виявилося досить потужним. У фільмі були лише декілька анімованих сцен, які знімали самостійно. Їх робила студія “Дісней”», — каже пан Бобровський.

Він підкреслює, що досить важко провести межу між тим, що є пропагандою, а що нею не є. Кожен дослідник повинен створити своє власне визначення.

«Для мене було важливе те, що фільми, які ми аналізували, були профінансовані урядами чи урядовими організаціями. Тут безпомилково, якщо за фільм заплатило ЦРУ, то він є пропагандистським. Але справді є авторські роботи, які намагаються розповісти про якісь ідеї і які також використовують механізми, притаманні пропаганді.

Я знаю, що різниця між пропагандою та мистецтвом у тому, що після того, як ви подивитеся пропаганду, у вас немає вибору, як це тлумачити. Якщо є тільки один спосіб, як тлумачити це мистецтво, тоді це пропаганда.

У справжньому мистецтві, коли ви щось сприймаєте, то це цілий акт, так само як акт творення. Ви можете сприйняти його різними способами, там багато семантичних шарів», — розповідає пан Бобровський.

Співавтор монографії також наводить власне визначення пропаганди, зазначаючи, що це «як правило, масові речі, які нав’язуються правлячим класом суспільства для того, щоб люди мали одні й ті самі думки», та підкреслює, що пропаганда зараз є однією з найбільших проблем у світі.

Побороти пропаганду, на думку Міхала Бобровського, в сучасному світі неможливо. «Зараз є великі дані і всі ці маніпуляції настільки допомагають популістам у всьому світі, що я не думаю, що є якийсь ефективний засіб проти цього. Люди, які вірять у демократичні цінності, настільки слабкі, тому що вони не можуть побороти повсюдну пропаганду. Нам потрібно спочатку хоча би зрозуміти, як працює пропаганда», — вважає він.