Порівняльну таблицю політичних маніпуляцій у російських ЗМІ та на українському ТБ в червні 2017 року дивіться тут.

Схоже, що після травневих санкцій російські ЗМІ намагаються випередити події та встигнути першими витлумачити хороші новини для України як «погані», а будь-які ініціативи української влади — як підступ проти миру.

Отже, основні напрямки антиукраїнської пропаганди російських ЗМІ в червні:

- гіперболізація загрози насильницького захоплення влади націонал-радикалами («Азов», «Правий сектор», «Свобода»);

- звинувачення Порошенка в підготовці війни на Донбасі як засобу втриматися при владі;

- дискредитація наміру української влади прийняти закон, який змінить статус АТО;

- наполегливе повторення тези про можливість миру лише після федералізації України та запровадження «особливого статусу» Донбасу;

- передрікання наміру президента США Дональда Трампа «розміняти» Україну на поступки Росії у важливіших питаннях;

- заперечення виграшу України у Стокгольмському арбітражі.

Серед точкових, спрямованих на окремі аудиторії читачів інформаційних ударів російських ЗМІ можна згадати: заперечення переваг безвізового режиму з ЄС і погрози вдатися до жорстких заходів у разі зародження візового режиму з Росією; звинувачення в переслідуванні вільної преси на прикладі арешту Ігоря Гужви; нав’язування суперечливих версій замаху на Адама Осмаєва та правдоподібне заперечення причетності до вбивства полковника ГУР Максима Шаповала.

Та якщо в Росії телебачення цілком контролюється владою й альтернативні погляди практично не мають шансів потрапити на телеекран, то в Україні подібні відверті маніпуляції можуть призвести не лише до санкцій із боку влади чи активної громадськості, а й до відтоку аудиторії до більш поміркованих та збалансованих конкурентів.

Можливо, були й інші причини та міркування, які зумовили різке падіння проросійської активності на «Інтері» після справжнього весняного загострення. Телеканал лише двічі відверто підтримав пропагандистські меседжі російських ЗМІ. Проте навіть у цих двох випадках на «Інтері» намагалися користуватися чужими послугами.

Зокрема, 18 червня, за два дні до візиту Порошенка до США, ведуча Катерина Лисенко послалася на «статтю у “Вашингтон пост”», у якій начебто йдеться про те, що київська влада заграє з ультраправими організаціями, чиє насильство «підриває авторитет України в очах Європи». Треба зазначити, що протягом місяця (до і після переговорів Порошенка у Вашингтоні) російські ЗМІ використовували різні приводи для ілюстрування «фашистської загрози» в Україні. Ці приводи створювали «Азов», «Правий сектор» та «Свобода».

Та якщо переглянути статтю The Washington Post, виникає кілька запитань до «Інтера». По-перше, невже вони не розуміють різниці між «статтею» самого видання та «особистою думкою автора». Це чітко видно. Автором є Джошуа Коен. Тож у даному випадку «Інтер» відверто вдався до «підміни понять».

По-друге, чому на «Інтері» не поцікавилися особою автора? Джошуа Коен не приховує своїх проросійських поглядів і відверто агітує за співпрацю між США і Росією щонайменше вже два роки: «Чому Трамп має полагодити відносини з Росією», «Не все у зовнішньополітичних намірах Трампа є божевіллям», «Чому членство України в НАТО не в інтересах Америки» тощо.

Окрім того, під час візиту Порошенка він розмістив свій коментар на Reuters, де практично переповів свої аргументи про «ультраправих» та антисемітизм. Звісно, цей коментар був 21 червня, але й до 18 червня достатньо матеріалів, що вказують на заангажованість автора. Тож, на нашу думку, на «Інтері» свідомо процитували статтю, замовчуючи її суб’єктивний характер, щоби переконати глядачів у тому, що впливове американське видання стурбоване «ультранаціоналістичною загрозою» напередодні переговорів українського президента із керівництвом США, щоби ввести в оману глядачів щодо експертної думки у США про Україну. До того ж цитування було вкрай вільним: жодної згадки про стурбованість Європи та підривання авторитету в статті немає, зате є багато критики на адресу Авакова і компанії. Тому, по-третє, виникає питання, чому «Інтер» раптом забув згадати про свого запеклого опонента — міністра внутрішніх справ, якого показали в негативному світлі? Невже існують якісь приховані домовленості?

Інший показовий випадок — сюжет про рішення Стокгольмського арбітражу в позові «Газпрому» проти «Нафтогазу України». У рамках дискредитаційної кампанії проти керівництва «Нафтогазу» «Інтер» вдався до цитування «експерта» Дмитра Марунича із заперечення «перемоги». Заради об’єктивності варто сказати, що російський «Коммерсантъ» був більш зваженим у своїх оцінках, визнаючи в цілому позитивний для України результат судової тяганини. Показово, що більш реакційний «Эксперт» теж використовує у своїй публікації посилання на цього «експерта». Зрештою, позиція «Інтера» й «експерта» практично не відрізняється від думки екс-депутата втікача Олега Царьова — «спор оказался без победителей». Отже, на нашу думку, це саме той випадок, коли особисті цілі власників телеканалу тісно переплетені з намірами керівництва сусідньої держави-агресора.

А от у випадку висвітлення перипетій затримання головреда «Страни.ua» Ігоря Гужви можна говорити не про збіг російських та українських меседжів, а про санкцію власників на дозування критики влади. Зокрема, ТРК «Україна» (23 червня), «1+1» (25 червня) та «Інтер» (27 червня) дали в ефір синхрони політиків (Вадим Новинський і Олена Лукаш) та журналістів, які затаврували справу проти Гужви як наступ на свободу слова і боротьбу з опозиційною пресою. Водночас ніхто не наважився поширювати версії та цитувати спікерів, які з’явилися в російському інформпросторі.

Натомість найбільший резонанс на ТБ викликали дві теми, які в російських ЗМІ були на другому плані: це замах на Адама Осмаєва та вбивство полковника ГУР Максима Шаповала. У випадку замаху на чеченського добровольця слова українських політиків про «російський слід» були підтверджені в російських ЗМІ, що може викликати подив, якщо не розуміти внутрішньополітичного російського контексту. Адже в Росії ця подія швидше означала «чеченський слід», що напередодні оголошення вироку вбивцям Нємцова — людям, наближеним до лідера Чечні Рамзана Кадирова, додатково свідчила про серйозні проблеми у стосунках між центром і неспокійним регіоном.

А от у випадку загибелі Шаповала поширення соратниками міністра МВС, радником Іллею Ківою та народним депутатом Антоном Геращенком, передчасних версій зіграло на руку «правдоподібному запереченню», яке почало жваво поширюватися в Росії. Зокрема, не зрозуміло, чого хотів досягти Ківа, коли згадав про те, що офіцери ГУРу охороняли вбитого Вороненкова, а Геращенко заявив, що є зв’язок між замахом на нього й на офіцера розвідки. Не відомо, навіщо екс-керівник ГУР, генерал СБУ Олександр Скіпальський порівняв смерть Шаповала та контррозвідника Хараберюша в Маріуполі, натякаючи на конкуренцію між спецслужбами. Взагалі загадка, що мав на увазі Юрій Бутусов, коли поширив версію про подібність убивства військового розвідника Шаповала та журналіста Павла Шеремета.

Проте зрозуміло одне: посилаючись на цих діячів, російські ЗМІ почали активно аргументувати свою версію загибелі офіцера ГУР унаслідок ворожнечі між ГУР та СБУ. Натомість варто відзначити цінний коментар воєнного кореспондента Андрія Цаплієнка, який справді перетинався із загиблими офіцерами ГУР і СБУ та доволі чітко пояснив значення цих подій у контексті протистояння України та Росії: «Суспільство повинно зрозуміти, що війна не на сході, вона скрізь». Адже саме цей факт і намагаються маргіналізувати ЗМІ, поширюючи неперевірені версії подій. Шкода, що в Україні достатньо політиків, які мимоволі підіграють їм.

Звернімо нашу увагу й на кілька випадків заочного інформаційного протиборства українських та російських ЗМІ. Зокрема, 11 червня (ICTV, 5 канал) та 25 червня («1+1») з’явилися сюжети, в яких ішлося про факти співпраці священників та монахів УПЦ МП із російськими військами на Донбасі, що офіційне керівництво церкви постійно заперечує. 12 червня СТБ ще раз відзначився, процитувавши Путіна, який наполягав на скасуванні візового режиму з ЄС для росіян. Зважаючи на те, скільки взагалі різких поворотів за свою кар’єру зробив Путін, доречне нагадування про прірву між словами і справами російського президента було би гарною справою для всього українського ТБ.

СТБ, 12.06.2017

«Кор.: Утім, так паплюжачи український безвіз, багато російських пропагандистів відверто лукавлять. До 2014 року в Росії офіційно заявляли про те, що хочуть скасування віз із Європою. Ось повідомлення, де Путін ще прем'єр і каже: "Росія передала ЄС проект угоди про скасування візового режиму".

Владімір Путін: Ми вважаємо, що скасування віз має стати не завершенням, а початком процесу реальної інтеграції Росії і ЄС. Від свободи пересування передусім виграє молодь, школярі і студенти.

Кор.: І ніхто чомусь тоді не лякав, що всі росіяни покинуть Росію і ринуть на заробітки до Європи. Однак із того часу Росія анексували український Крим і вдерлася на Донбас, а Європа запровадила санкції, а отже і надовго поховала мрії росіян подорожувати до ЄС без віз, на відміну від українців».

Проте не завжди напад є найкращою формою захисту. Це чудово видно на прикладі спроби секретаря РНБОУ Олександра Турчинова одразу покласти відповідальність за вірусну атаку Petya на українські банки та компанії. У підсумку телеканали хоч і вказували на ймовірність такого сліду, однак усім бракувало доказів на його підтвердження. Окрім того, ніхто не помітив, що перехід вірусу на територію Росії швидше свідчить про тісні зв’язки між постраждалими російськими компаніями та українськими бізнес-групами. Тож наступного разу органам влади та посадовим особам варто замість прямих звинувачень обмежуватися обережними заявами та вказівкою строків, після яких ЗМІ зможуть отримати достатні докази вини Росії. В США, наприклад, для доведення причетності російського керівництва до спроб атакувати вибори знадобилося п’ять-шість місяців.

Наостанок варто особливо відзначити проект СТБ «Діти війни» (1-2 червня), де демонструвалися реальні історії життя дітей та родин на лінії розмежування. На нашу думку, ця якісна робота мимоволі стала асиметричною відповіддю на намагання російських ЗМІ розкрутити акцію «Ангели», в рамках якої відповідальність за загибель усіх дітей на Донбасі покладалася на «київську хунту» та «карателів». Шкода, що нічого подібного не зробили ні на «Інтері», ні на ТРК «Україна».

Громадська організація «Детектор медіа» здійснює цей проект за підтримки «Інтерньюз Нетворк». Висновки й погляди, що були висловлені в моніторинговому звіті, можуть не збігатися з поглядом «Інтерньюз Нетворк».