Скандали важливіші за расизм?

00:00,
28 Лютого 2012
1651

Скандали важливіші за расизм?

00:00,
28 Лютого 2012
1651
Скандали важливіші за расизм?
Тему расизму в Україні, яку було актуалізовано висловлюванням представника ВО «Свобода» на адресу Гайтани, нашим ТБ було зведено до чергового скандальчику, чергового дрібного конфлікту між двома сторонами.

«Телекритика» продовжує аналізувати, як ЗМІ висвітлили конфлікт навколо переможниці відбору на «Євробачення-2012» Гайтани. Вчора ми опублікували репліку Андрія Деркача на дискусію з цього приводу в програмі «Шустер Live». Сьогодні пропонуємо детальніший аналіз ролі ЗМІ очима нашого постійного автора Бориса Бахтєєва.

Висловлювання члена проводу ВО «Свобода» Юрія Сиротюка про те, що Гайтана буцімто не може представляти Україну на «Євробаченні», бо через її расову належність Україну почнуть асоціювати «з іншим континентом десь в Африці», як на мій погляд, ЗМІ й зокрема телебачення не оцінили належним чином. А подія ця може мати далекосяжні наслідки – хай навіть світовий політикум їх не висловить уголос, але на ставленні до України це неодмінно відіб’ється.

22 лютого в УНІАН відбулася прес-конференція «Євробачення проти расизму». Оголосила про тему дівчина бездоганною російською мовою – будь-який москвич позаздрив би. Скидається на те, що українська мова пішла з державної телекомпанії й повертатися не обіцяла.

Перед початком на екрані показали заяву Віталія Кличка, який таврував расизм і називав його вияви антиукраїнськими провокаціями.

Вступне слово виголосив заступник генерального директора НТКУ Валід Арфуш, засновник руху «Стоп, расизм!». Тавруючи расизм, він, як на мою думку, припустився певного пересмикування. Він назвав расистськими висловлювання Сиротюка не лише щодо Гайтани (тут сперечатися нема про що), а й щодо себе: «Арфуш далекий від усього українського».

Цілком можливо, що Сиротюк мав на увазі саме етнічне походження заступника генерального директора НТКУ. Про це можна лише здогадуватися. Але що він висловив реально? Валід Арфуш і справді живе в Україні не так уже й довго, громадянином України він є лише трохи більше за шість років. Тож можна сперечатися, чи далекий він від усього українського, але підстави для таких припущень є. І нічого расистського в тих припущеннях немає: те саме неодноразово лунало й щодо Савіка Шустера, й щодо Євгенія Кисельова, й щодо представників української діаспори, й щодо деяких політиків бездоганно українського етнічного походження.

Тож не полишає враження, що або пан Арфуш надто емоційно зреагував на висловлювання щодо себе, або ж вирішив «підверстати» себе під справді кричущу образу на адресу Гайтани. Втім, розмова на прес-конференції точилася навколо Гайтани. Щемливим був виступ Руслани, яку Сиротюк поставив у вкрай тяжке становище, протиставивши Гайтані. Узявши Гайтану за руку, переможниця «Євробачення-2004» називала її сестрою й підкреслювала: «В неї чудовий голос, і цей голос ук-ра-їн-ський!.. Я вчусь по Гайтані!». Розповіла співачка й про «український національний спорт – ходіння по граблях».

Голова правління Східноєвропейського інституту розвитку Мрідула Гош дуже гарною українською мовою сказала: справа з расизмом в Україні зайшла надто далеко. Вона оголосила про намір звернутися до народних депутатів щодо того, як часто застосовується в судах стаття 161 Кримінального кодексу України, й наполягти, щоб депутати створили умови для її практичного застосування.

Гайтана... Вона виявилася розумницею й чарівною жінкою. Без жодних зіркових заморочок, без апломбу, без найменшого натяку на претензійність поводилася вона й кожному дарувала посмішку. Чого в ній не було анітрохи, то це ображеної примадонни. Скромно поводилася й Руслана. Що є зайвим підтвердженням: що більшою, що справжнішою є зірка, то менше в неї театральної «зірковості».

Виступала Гайтана чудовою українською мовою. Як шкода, що перед телекамерами вона цього не робить; одне це посоромило б того ж Сиротюка на цілий світ! По завершенні прес-конференції до співачки вишикувалася справжня черга: хтось брав інтерв’ю (і просто в журналістський мікрофон вона проспівала «Несе Галя воду»), хтось висловлював підтримку. Не втримався й я: побажавши перемоги, виловив своє враження від її виступу на національному відборі; мені здалося, що надто вже зосередженою була Гайтана, надмірно зосередженою. Показавши на горло, вона подякувала й посміхнулася. Цієї її посмішки вистачило, щоб цілий вечір на душі було світло й святково.

Промова Гайтани, як і її відповіді на запитання, були предметними, за темою, змістовними. Повчитися б у неї не лише Руслані, а й нашим політикам!

А от запитання журналістів... Теми прес-конференції майже ніхто ніби й не помітив. Переважна більшість запитань стосувалася національного відбору на «Євробачення», виставлених оцінок тощо: «Чому журі віддало голоси вам, а глядачі – Ренаті Штіфель та Максу Барських?» (що було дуже неточним), «Чи не вважаєте, що цей скандал принесе вам додаткові бонуси?», «Чи були заяви з вимогою переголосування?». На останнє запитання Арфуш відповів, що це було «самое лёгкое “Евровидение” за все годы, потому что не нужно было думать, чтобы кого-то поддержать, чтобы кто-то выиграл» (а раніше, виходить, треба було?).

То невже журналісти й справді розучилися підніматися над буденністю, розучилися бачити проблеми й дивитися на події згори? Невже, окрім виставлених балів та скандалів довкола них, їх нічого не цікавить?

Гайтана сказала, що подасть на Сиротюка до суду: «Я обіцяю, я цього так не залишу»...

Те, що відбувалося після прес-конференції, не можна назвати інакше, як знущанням. До жодного ток-шоу не було запрошено кваліфікованих експертів, а також представників колег депутатів від Партії регіонів – від БЮТу, НУНС. Євгеній Кисельов («Велика політика», «Інтер», 24 лютого) запросив опонувати функціонерові ВО «Свобода» Мірошниченку Наталю Вітренко та Спиридона Кілінкарова. Та ще й змішав усе до купи – й расизм, і свято 23 лютого («День защитника отечества, в народе его называют Днём советской армии, но это и вправду День советской армии»), і ще казна-що. Базар у підсумку вийшов незбагненний, всі перебивали одне одного, ніхто не слухав нікого. Мірошниченко доводив, що раси – це наукове поняття (і з того, мабуть, мусило випливати, що «науковим поняттям» є дискримінація залежно від расової належності?), згадував якісь вислови Гайтани, що нібито вона не любить Україну, так і не навівши жодного посилання. Вітренко твердила, що «время националистов прошло», і згадувала радянський інтернаціоналізм (хоча насправді ще 1980-х років студентів-іноземців шокувала поширеність у радянському суспільстві расистських настроїв).

Якщо Кисельов ставив собі за мету організувати у студії скандал, а проблема расизму стала лише зручним приводом, його можна привітати з великим успіхом. Якщо ж він ставив за мету обговорити проблему расизму, тут був повний нуль.

У Савіка Шустера в «Шустер Live» (Перший національний, 24 лютого) все виглядало дещо респектабельніше. Саме «дещо». Основним опонентом Юрія Сиротюка та Андрія Іллєнка виявилася Олена Бондаренко (ПР). Інтелектуальний рівень дискусії, яку могла влаштувати ця «три сапога – пара», цілком можна було передбачити заздалегідь. Репліки Бондаренко у стилі «сам дурак» тільки розпалювали свободівців і в принципі не могли стати запереченням їхніх тез. Хто з них більше кого перекрикував, установити було неможливо.

Сиротюк та Іллєнко у відповідь на звинувачення в расизмі почали розповідати про українофобство Дмитра Табачника. До чого тут Гайтана, так і лишилося не надто зрозумілим. Продюсер Едуард Клим, зі слів свободівців, колись підписав якогось листа на підтримку Табачника? То знову ж: а до чого тут Гайтана, а тим паче її расова належність?

Ну, давайте (а може, й варто було б?) замість обговорювати позицію Сиротюка, кричати йому: «Лисий! Лисий! Йому не місце в політиці, бо він лисий! Його залисини не відображають українських перукарських традицій! Зачіска Сиротюка є пародією на світлий образ запорізьких козаків!». Облисіння, до речі, – теж цілком науковий термін. Навіть медичний.

Також свободівці згадали якісь непатріотичні висловлювання співачки, й так само не навели ані цитат, ані посилань на джерела. Випливало, що ці її висловлювання (якщо вони й справді мали місце) були зумовлені її кольором шкіри? А ще Сиротюк із Іллєнком наполягали, що проблему роздуто з нічого зусиллями Адміністрації президента. Отак, і не менше.

Дещо врятували ситуацію політологи Вадим Карасьов, Володимир Фесенко, Андрій Єрмолаєв та сам Савік Шустер. Щоправда, висловлювалися вони здебільшого розпливчастими маслоподібними формулюваннями, які апріорі не могли поставити на місце свободівців. Беззубо, іншими словами. Кого було шкода, то це Гайтану: здавалося, вона от-от розплачеться.

Менше з тим, ми спостерігали дуже й дуже прикметну річ, яка сама по собі мала привернути увагу. Переводячи стрілки на Табачника, який дозволяв собі расистські висловлювання на адресу галичан, свободівці перевели розмову з площини боротьби добра зі злом (а висловлювання Табачника були безсумнівним злом) у площину банальної колізії інтересів, банальної міжкланової розбірки. І вийшло, що всі погодилися: расизм є неприпустимим, лише коли він «не наш» – хай навіть кожен із присутніх укладав різні змісти у слово «наш».

Зробив Шустер і ще одну річ, яка є геть неприпустимою. Він ув’язав заяву Сиротюка з висловлюванням Миколи Томенка про те, що, за словами Шустера, «такие, как я, не должны вести такие программы в Украине». При цьому самого висловлювання він не зацитував. Тож для значної частини аудиторії так і залишилося загадкою, що мав на увазі Томенко: чи то етнічне походження Шустера, чи то його іноземне громадянство, чи то те, що він носить окуляри. Шустер вважав, що модераторові в себе у студії не личить жалітися на когось? Тоді він узагалі не мусив згадувати про Томенка та його висловлювання. Бо вийшло дуже й дуже некрасиво.

Як на мій погляд, цього разу припустився помилки й вельмишановний Мустафа Найєм (ТВі): 22 лютого, одразу після прес-конференції, він запросив до себе Андрія Іллєнка та Валіда Арфуша. Іллєнко тицяв Арфушеві книгу й доводив, що раси – то науковий термін. Арфуш через не надто досконале володіння російською й повне неволодіння українською за всього бажання не міг відповісти так само емоційно. Ситуацію до певної міри врятував сам Найєм, гостро засудивши расизм.

А помилка його була от у чому. Аудиторія ТВі є дуже специфічною – це здебільшого опозиційно налаштовані глядачі. Валід Арфуш у їхніх очах (і небезпідставно) уособлює владу, а Андрій Іллєнко – опозицію. А отже, хоч би що казали гості студії, а ролі вже були розписаними заздалегідь, і роль позитивного героя дісталася аж ніяк не Арфушеві.

Отут ми побачили типову колізію журналістських жанрів: репортерський жанр (хто про кого що сказав) вимагав присутності сторін конфлікту, тоді як аналітичний жанр (розмова про проблему расизму) вимагав присутності кого завгодно, тільки не Іллєнка з Арфушем. Але що в даному разі було важливішим, у чому полягала суть події – у конфлікті між ВО «Свобода» та НТКУ, а чи в чомусь ширшому, загальнішому?

Хто був на висоті, то це Микола Княжицький (ТВі, 23 лютого). Для обговорення цієї теми він не став нікого запрошувати, а висловився сам. Висловився досить різко й переконливо. І самодостатньо.

Що стало підсумком висвітлення теми расизму на нашому телебаченні? Їх, цих підсумків, навіть три. Перший: тему расизму було зведено до чергового скандальчику, чергового дрібного конфлікту між двома сторонами. Другий: вийшло так, що засуджували расизм здебільшого представники влади, тоді як не бачили у виступі Сиротюка нічого страшного представники опозиції. І третій: засуджували расизм переважно російською мовою, а виправдовували винятково українською.

... Чесно кажучи, перемога Гайтани в національному відборі на «Євробачення» одразу змусила нервувати, бо на щось подібне (чи, радше, ледь не молячись, щоб нічого подібного не сталося) чекалося. Вже доводилося чути, як деякі «патріоти» ставляться до Гайтани зневажливо саме через колір її шкіри. Колись, без жодної задньої думки, почав був із одним таким ділитися захватом від нової тоді пісні «Танці», де український автентичний спів дуже органічно вплетено в гримучу суміш із євродиско, техно, ритм-н-блюзу та ще чималої кількості стилів. «Я Гайтану не слухаю й не збираюся, – такою була відповідь, – вона негритоска».

Оця згадка змушує припустити: Юрій Сиротюк так само не слухав і не збирається. І панове Іллєнко з Мірошниченком – так само. Вони не знають творчості Гайтани. Не знають, зокрема, що в її репертуарі чи не найбільше україномовних пісень серед усіх українських поп-зірок. Їх та їхню політичну силу це не цікавить. Цілком за радянською (й саме за радянською) традицією, вони звикли оцінювати людей за анкетними даними, розсортовуючи їх по заздалегідь визначених нішах. Патріоти? Націоналісти? Совки, типові совки, «сталінські соколи». Й вони зайвого разу продемонстрували це. Тільки й усього.

Отакі самі совки й довели за часів СРСР українські мову та культуру до самої межі зникнення. Бо тільки й робили, що скрізь, де тільки можна, демонстрували гопак із шароварами, а всі спроби творити модерну українську культуру душили в зародку: «Не відповідає традиціям». Призначали на відповідальні посади людей не за здібностями, а за записом «українець» у паспорті – й бажано, щоб за два кілометри можна було розпізнати «хохла». Одне слово, демонстрували «розквіт української радянської культури». Чималу кількість таких от радянських висуванців – «щирих українців» – ми й дотепер спостерігаємо, зокрема у Верховній Раді, у владних та навколовладних фракціях. Відомий журналіст розповідав, як за часів перебудови один номенклатурний редактор із компартійним квитком у кишені довго допитував його: «А в якому коліні ви чистий українець? У сьомому? А далі? А євреїв і поляків у вас серед предків, часом, не було?» Впізнаєте почерк?

Тож варто зайти на www.youtube.com, набрати в пошуковику Гайтану й почитати коментарі. (Орфографію й пунктуацію збережено.)

«Найкращі пісні Гайтани ті, що вона співає українською».

«Приємно бачити схвальні оцінки (ну, принаймні, більшість) європейськ.народу) Бідолахи, щоправда, як і рашнпіпл, тексту не розуміють, та очевидно, що справжніх гурманів у музиці вабить саме неповторна фірмова мелодика істинно українського муз.продукту. Гайтаночка – творець “фірми”».

«Gaitana molodetc…. US sluhae….».

«На украинском просто шикарно».

«Талантливая, красивая, гармоничная, с такими исполнителями украинская эстрада выйдет на новый достойный уровень, браво, Гайтана!».

«ПОТРЯСАЮЩЕ!!!! Вот бы в России таких певиц!»

«Її пісні українською є дійсно гарнішими за російськомовні».

«Fajnie spiewa».

«Шикарная певица! Музыкальное нутро на 100%! Стильно, вкусно, профессионально! Жаль что у России нет такого самородка (((».

«So truthful, so emotional, so lyric, I love Gaitana».

«Pięknie. Gaitana jest wielka!».

«УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК, ОЧЕНЬ ТРОГАТЕЛЬНЫЙ, И ЧИСТЫЙ… УВАЖАЮ ЭТОТ ЯЗЫК».

«Гарно, українська музика – найкраща!»

«She is the best singer of Ukraine!!!! One of my favourite songs off all time!»

«Гайтана! Ты Лучшая из Всех, кто пел когда-либо на Украине,,,,,,,,,, Из Женщин! Манера! Тембр! И все Остальное J.... Такие, как ты!!! Должны! Представлять Украину, На конкурсах, Евровидение итд... В твоем исполнении песен, Украинский Язык, преобретает, неповторимую красоту! Успехов ТЕБЕ!».

«Наши девченки и украинский язык самые красивые в Мире, Гайтана ты Супер!»

«MIJ ĆOLOVIK SLOVAK, SLUCHAVŚU PISNI YKRAJINSKOJU MOVOJU, PORIVNJAV Y VUKONANI Z ROSIJSKOJU, A PITVERDUV, JAK I BAHATO INSHUCH ĆECHIV I SLOVAKIV, SHCHO YKRAJINSKA MOVA NABAHATO MELODIJNIŚA I PREJIMNISHA NIŹ ROSIJSKA! GAJTANO TAK I PRODOVŹYJ V TOMY DYSI, TU NASHA YKRAJINSKA KRASYNJA

«Гайтана, самая крутая, никуда от этого не деться, она с самой певчей нации мира!»

«Obaldennaya pevica. Na Ukraine stolko yarkih ispolnitelei, chto ne pevec/pevica, to yarkaya individualnost, u vseh stolho vsego interesnogo. Pesnya Goda – odno udovolstvie. V Rossii normalnih ispolniteli mojno po palcam pereschitat, u nas vse skuchno, kakie polugolie devki parni besgolosie. Jal, chto u nas tak malo krutyat Ukrainskih ispolniteli, boyasta talanta, navernoe».

Досить? Чи ще наводити коментарі, в яких захват Гайтаною висловлено, наприклад, іспанською? В яких росіяни зізнаються: саме Гайтана змусила їх полюбити українську мову?

То чим, усе ж таки, минулорічна конкурсна пісня Міки Ньютон («у миру» Оксани Грицай) була «більш українською» за нинішню пісню Гайтани? А пісня Світлани Лободи? А пісня Альоші – хіба що демонстраційним кліпом?

Наші патріоти полюбляють порівнювати Україну з Францією, зокрема й у питаннях захисту всього національного. Окей, поїхали. Традиційний французький шансон, потім модерніша поп-музика. Хто став пісенною славою Франції, її світовою славою? Етнічний вірменин Шарль Азнавур, так само вірменки Сильві Вартан та Розі Армен. Італійка Катерина Валенте. Єврей Серж Гензбур (в іншому прочитанні Гінзбург). Єгипетська італійка Даліда. Український єврей Джо Дассен. Німкеня Патрісія Каас.

Візьмімо потужну французьку диско-хвилю 1970-х, що накрила тоді всю Європу. Темношкірі «Оттаван» та «Гібсон Брадерз». Іспанець Петрік Ернандес. Італійка – солістка «Белль Епок». Італієць Черроне (Серрон). Англійка Аманда Лір.

А найпопулярніша сьогодні в Україні «французька» співачка Ін Грид, яка насправді взагалі не з Франції, а з Італії?

А кіноакторка Ізабелль Аджані – «еталонна француженка», а насправді арабка за батьком і німкеня за матір’ю? Про спорт і згадувати не варто.

Що виникає в уяві любителів поп-музики при згадуванні про Нідерланди? Безумовно, найперше «Шоккінг Блу» з їхньою невмирущою Venus. Так от, Маришка Вереш, солістка гурту, була за походженням угорською циганкою... Може, меломани зі стажем пригадають ще нідерландський гурт «Пуссікет» – сестер-польок.

Сиротюк твердив про «національну культуру». Вільям Шекспір не писав ані про англійських козаченьків, ані про дівчат під англійськими вишеньками понад англійськими ставками. Космополіт, одне слово, ще той був. То, може, ВО «Свобода» порадила б англійцям викинути того Шекспіра на смітник? А за компанію й росіянам порадила б викинути на смітник Пушкіна: якийсь він був расово сумнівний?

То що ж воно таке, та національна культура? Масова культура в Україні мусить бути винятково етнографічною? Отоді вже точно Україна асоціюватиметься «з іншим континентом десь в Африці». Бо то саме для найвідсталіших країн характерна відсутність модерної масової культури, законсервованість тієї культури в сивій давнині.

Продемонстрована провідниками ВО «Свобода» єдність не залишає сумнівів: заява Сиротюка відобразила позицію всієї цієї політичної сили. Але чи лише її? Нині ВО «Свобода» є частиною об’єднаної опозиції. Тож і заява Сиротюка, що викликала міжнародний резонанс, кинула тінь на всю об’єднану опозицію. Більшого подарунку владі було й не треба. Тільки от де заяви від «Батьківщини», які б чітко вимальовували її позицію в даному питанні? Де заяви «Фронту змін»? «Громадянської позиції»? Станом на час написання статті їх не було. Мовчав, неначе проковтнувши добрячий шматок мила, Іван Заєць у студії Євгенія Кисельова.

Лише Віталій Кличко засудив висловлювання Сиротюка, та ще виступила «Наша Україна», хай навіть і в украй обтічних формулюваннях. То невже наші політики таки й справді зовсім не бачать нічого, що відбувається поза трикутником «Адміністрація президента – ВР – Кабмін»? Невже їх і справді більше ніщо не цікавить у цій країні, невже більше ніщо вони не вважають вартим уваги?

А ще привертає увагу те, що Сиротюк зробив свою скандальну заяву спеціально для російського інтернет-видання. Спеціально для аудиторії, яка тільки й прагне, що підтверджень своїй упевненості у «звірячому обличчі української незалежності». Чи це був такий різновид принциповості? Об’єднаній опозиції й на це начхати?

Вся ця вкрай неприємна історія засвідчила: й політики, й метри нашого телебачення вважають проблему расизму не вартою занадто великої уваги. Скандали й сварки в їхній системі координат є важливішими за якийсь там расизм. А може, то вони не самі так вважають, а хочуть, щоб так вважали всі ми?

Що ж до підсумків національного відбору, то скандал із заявою Сиротюка затулив собою три дуже цікавих моменти. Перший: навіщо організатори під час трансляції фіналу пускали рекламу «Ру.М’юзик» із Гайтаною? Навіщо запросили до журі керівника того ж таки «Ру.М’юзик»? Чи не виглядає це так, ніби Гайтану підставляли? Другий: до фіналу автоматично вийшли переможці «Шоу №1» гурт «Нереальниє» та переможець голосування на сайті say.tv Макс Барських. Чи випадково в голосуванні журі вони виявилися, відповідно, на третьому та другому місцях, хоча глядачі обох поставили нижче? І третій: реальних балів глядачі трансляції фіналу так і не побачили. Те, що вони побачили, були умовні бали: той, кому журі дало перше місце, отримав від журі 21 бал, той, кому друге, – 20 балів і так до останнього, двадцять першого, місця з 1 балом; те саме було з голосуванням глядачів. Чи буде колись НТКУ показувати реальні суми балів, аби унеможливити плітки?

У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
liveinternet.ru
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду