Генасамблея ООН у 1999 році оголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. Щорічно з 25 листопада по 10 грудня в різних країнах світу проводиться інформаційна кампанія «16 днів проти насильства» з метою привернення уваги до проблем подолання насильства в сім’ях, жорстокого поводження з дітьми, протидії торгівлі людьми та захисту прав жінок.

Інформаційна кампанія проводиться і в Україні, до неї залучені як державні органи, так і громадські організації, які намагаються донести до суспільства інформацію про важливість протидії гендерно зумовленому насильству, яке становить загрозу багатьом жінкам. За даними МОЗ, за 2023 рік в Україні з насильством з боку інтимного партнера, тобто зґвалтуванням, побиттям, іншими видами насильства, стикається 18% відсотків жінок віком від 15 до 49 років, тобто майже кожна п’ята жінка цього віку в країні. І при цьому фахівці вважають, що цей показник може бути занижений. Велика роль у тому, чи толерує суспільство таке насильство, належить медіа. Експертний ресурс «Гендер в деталях» склав поради для медійників, які допоможуть етично висвітлювати випадки насильства щодо жінок.

«Не сенсація, а злочин» — саме такою має бути позиція кожного журналіста та журналістки при написанні матеріалу про насильство та зґвалтування, адже головним завданням лишається допомогти, а не нашкодити. Насамперед не нашкодити постраждалій (за статистикою, в переважній більшості випадків жертвами насильства стають саме жінки). По-друге, не нашкодити суспільству, яке все ще часто дозволяє собі толерувати насильство, а не засуджувати його. Тож як писати про насильство правильно й чутливо до всіх сторін, і чому це важливо?

Порада 1. Пишіть не лише новини

Кожен випадок насильства та зґвалтування є страшним. На жаль, ці ситуації стаються майже щотижня в різних містах України, тож можна дійти висновку, що ця тема є соціально гострою та важливою, а отже кожна подібна стаття може сприяти змінам у суспільстві.

Наприклад, розповідаючи про кожен такий випадок, можна говорити про толерантність до зґвалтування, що існує в Україні, та практику звинувачення жертви. Можна брати експертні коментарі в правоохоронців, психологів/-инь, кризових центрів, аби кожна людина, яка читає новину, знала, що завжди можна отримати допомогу. Наприкінці статті можна зазначити номери гарячих ліній та кризових центрів (всеукраїнських чи регіональних), адже це не буде рекламою, це буде практичною допомогою на майбутнє. Ми не знаємо, яка саме людина читає новину, і, враховуючи статистику домашнього насильства та сексуальних злочинів, ця додаткова інформація може стати корисною саме для цього читача або читачки.

Медійна риторика цінна, саме вона може продукувати суспільні зміни.

Порада 2. Будьте чуйними та не додавайте зайвих деталей

Найголовніша настанова — це те, що зґвалтування є злочином, а не сенсацією. Кількість деталей, на кшталт того, у що була вдягнута вціліла, як вона виглядала, у який спосіб стався статевий акт — призводять до сенсацій, адже саме ці подробиці починають активно обговорювати соціальними мережами, створюючи хайп. По-перше, це є нечуйно до самої постраждалої, оскільки всі подробиці її травми стають відомими для людей навколо. По-друге, це може сприяти ретравматизації як потерпілої в конкретній ситуації, так і людей, які могли зазнати насильства в минулому. Варто уникати не лише деталей самого злочину, але й тих, за якими авдиторія потенційно може ідентифікувати потерпілу.

Порада 3. Не перекладайте провину на людину, яка пережила насильство

У злочині завжди винен той, хто приймає рішення його скоїти. Потерпіла від насильства не є винною, скільки б вона не випила, як би вона не виглядала і якої б довжини не була її спідниця. Згода на секс — це чітке «так» з обох сторін, а не зовнішній вигляд і стан несвідомості.

Медіа важливо фільтрувати написане з тією метою, щоб визначити також і тригерні фрази. Наприклад, автор чи авторка матеріалу можуть не прямо звинувачувати постраждалу, а лише зазначати, що це була алкогольна вечірка, або ж, беручи коментар постраждалої, перепитувати, чому вона не одразу звернулася до поліції чи так довго мовчала про злочин. Усе це створює загальну картинку можливої провини, яку далі можуть посилити коментарі та обговорення в соціальних мережах, що в результаті призведе до тотального звинувачення вцілілої.

Порада 4. Експертні коментарі мають бути від експертів та експерток, а не від відомих людей

Дуже часто автор(к)и статті звертаються до інших людей, аби висвітлити новину детальніше. Ці коментарі покликані доповнити статтю й висвітлити певну оцінку дій і ситуації. Часто такими експерт(к)ами стають відомі люди зі сфери шоубізнесу чи медіа, які насправді не мають жодного відношення до подій, які висвітлюються.

Якщо все ж є потреба в коментарі, то варто його брати в дійсно експертів/-ок із теми — правоохоронні органи, юрист(к)и, адвокат(к)и, психологи чи психологині. Саме вони зможуть відповідно прокоментувати ситуацію, розказати, як правильно діяти, якою є відповідальність перед законом і які подальші дії потерпілої від злочину.

Слід відокремлювати факти від коментарів. Відома людина — це просто людина, яка має свої погляди й цінності, і вони можуть не відповідати загальноприйнятим людським цінностям, можуть критикувати потерпілу, а не злочин, можуть узагальнювати й уніфікувати, що ніколи не можна робити із травматичним досвідом.

Порада 5. Ілюструйте тексти уважно

У жодному разі не можна використовувати реальні фотографії потерпілої, адже це викличе до неї зайву увагу, дозволить ідентифікувати її навіть незнайомим людям.

Фотографії будь-якої іншої реальної людини також некоректно використовувати, адже авдиторія може сформувати хибну думку, що на світлині і є постраждала або ж ґвалтівник, і в результаті постраждають люди, які не мають жодного відношення до ситуації.

Пам’ятайте про мету свого матеріалу — інформувати про соціальний контекст, про особливості роботи правоохоронних органів. Культурні контексти — це важливіше, ніж збирати перегляди «чорнухою».

Фото: pixabay.com