Сьогодні активно вивчають уплив соціальних мереж на різні сфери нашого життя: журналістів вони цікавлять як спосіб спілкуватися з аудиторією, маркетологів – як можливості для реклами та просування товарів і послуг. На деякі ефекти соціальних мереж звернули увагу й дослідники з галузі медицини та психології. «Роль соціальних медіа у психіатрії катастроф (або як я став прихильником Facebook)» – так називається стаття, яку нещодавно опублікував психіатр, доктор медицини Шейлі Джейн (Shaili Jain), який вивчає питання посттравматичного стресу та нервових розладів. У статті узагальнено результати низки досліджень про те, як соціальні мережі допомагають потерпілим від катастроф пережити стрес.

Таких досліджень останніми роками проводилося багато, більшість у США. Не дивно, що психологи та психіатри звернули увагу на такий аспект соцмереж. Один із перших інстинктів (поруч із самозбереженням), які спрацьовують після якогось лиха чи катастрофи, – це об’єднатися. Люди прагнуть переконатися, що їхня сім’я й друзі у безпеці, хочуть розповісти, що бачили, дізнатися більше про те, що трапилось, і знайти інших, хто пережив те саме. Тому звертання до інструментів соціальних медіа під час кризи стає все більш поширеним явищем, і організаціям, які допомагають потерпілим, необхідно взяти це до уваги. Як повідомляв Forbes, інтернет нині третє за популярністю джерело, звідки люди черпають інформацію під час надзвичайних подій (18% – із Facebook – дані по США).

Наслідки катастроф для психічного здоров’я і цінність соціальної підтримки у запобіганні психічних розладів (зі статті Шейлі Джейна)

Катастрофи – як природні лиха чи як наслідки руйнівної людської діяльності – чинять значний уплив на потерпілих і часто призводять до стану безпорадності та нервових розладів. Епідеміологічні дослідження зафіксували: в тих, хто пережив катастрофу, часто спостерігається стан тривоги, посттравматичний стрес і зловживання алкоголем.

Окрім такої необхідної допомоги як вода, їжа і дах над головою, не менш важливим є спілкування з людьми – чи то членами родини, чи з колегами, друзями. Така підтримка може забезпечити потерпілим серйозний захист від можливих психологічних та психічних проблем. Тобто потерпілі від стихійного лиха чи катастрофи почуваються краще, якщо вони відчуватимуть належність до певної спільноти.

Це порушує ключове питання: чи можуть соціальні мережі зміцнювати зв’язки між потерпілими і запобігати негативним психічним виявам?

Соціальні медіа (маємо на увазі блоги, чати, дискусійні форми, канали YouTube і, звісно, Facebook, Twitter) в останні роки відіграють все важливішу роль у менеджменті катастроф. Їх використовують як шляхи для поширення важливої інформації (за доступом до надзвичайної інформації сайти соціальних медіа одні з найпопулярніших). Крім того, соціальні мережі стають корисним інструментарієм у менеджменті надзвичайних ситуацій: завдяки їм можна отримувати запити про допомогу від жертв, або ж моніторити ситуацію на місцях, це сприяє поінформованості працівників рятувальних служб.

Ще зарано робити остаточні висновки щодо ролі соцмереж у розвитку соціального капіталу після катастроф, однак деякі спостереження варті того, аби звернути на них увагу:

1) дослідники припускають, що соціальні мережі дають психологічне полегшення потерпілим у катастрофі, оскільки онлайн-спілкування задовольняє їхню потребу у взаємодії та комунікації. Наприклад, після землетрусу в Гаїті 2010 року очевидці та потерпілі використовували соціальні мережі для того, щоб розповісти свої історії, й це, у свою чергу, спровокувало потужну реакцію у ЗМІ;

2) також було проведено дослідження щодо наслідків урагану Катріна у Нью-Йорку. Згідно з ним, онлайн-простір стає неначе віртуальним втіленням реального світу – адже частину з навколишньої обстановки пошкоджено або зруйновано. Ці віртуальні втілення фізичних спільнот використовуються як точки зв’язку і місця для підтримки;

3) дослідження щодо того, чому публіка використовує соціальні мережі під час катастроф, свідчать: головні причини – це прагнення зберегти відчуття групи, пошук емоційної підтримки і психологічного зцілення;

4) дослідники комунікаційних технологій визначили нову онлайн-практику в реагуванні на катастрофу – віртуальні спогади відображаються в «агрегаторах фотографій» – наприклад, одразу після катастрофи створюються нові групи у Flickr;

5) після стрілянини у Віргінському політехнічному інституті студенти багато часу проводили онлайн, обговорюючи трагедію. Студенти відчували, що ділитися горем і підтримувати один одного через інтернет – це корисно для психологічного відновлення  (хоча в нас немає доказу, що таке використання інтернету справді позначилося на їхньому самопочутті).

Старе вино, нова пляшка?

Навряд чи хтось буде сперечатися, що люди здавна прагнули збиратися разом після масштабної сумної події чи катастрофи, обмінюватися спогадами та почуттями. Кожен, хто працює з потерпілими, підтвердить: людині необхідно виговоритися, без цього не буде і фізичного видужання.

Можливо, соціальні мережі лише змінили те, ЯК ми це робимо, а не те, ЩО ми намагаємося робити? Але я би сказав, що тут справа в іншому. Фахівці-психотерапевти добре знають, як важливо покращити доступ до тих, хто потребує допомоги у період після лих та катастроф, – а соціальні мережі можуть запропонувати унікальні можливості.

Соціальні медіа ґрунтуються на особистісних, децентралізованих зв’язках – потенціал цієї унікальної комунікації для допомоги потерпілим у катастрофах залишається невикористаним. Плюс соцмереж також у тому, що вони не потребують грошових витрат, інформація може миттєво поширитися у великій спільноті.

Звісно, є багато потенційних мінусів соціальних мереж: дезінформація, невідоме авторство, презентація думки як факту, проблеми з приватністю. Крім того, має місце «цифровий розподіл» – для соціальних мереж необхідний доступ до інтернету. Люди з низьким соціально-економічним статуcом (які як правило після катастроф найбільше потребують допомоги) якраз не можуть придбати технології для доступу до соцмереж.

У статті «Як Facebook та Twitter змінили допомогу після катастроф» письменник Джессі Хемпел (Jessi Hempel) пише й про інші вади соціальних мереж на прикладі урагану Сенді: «Facebook та Instagram зробили з кожного, хто має смартфон, документалістів. Ураган Сенді став найбільш задокументованою катастрофою всіх часів – точніше, його наслідки. Фото з човником по центру району Рокуей з’являлось у моїй Facebook-стрічці майже щодня, від різних друзів. Але більше прозорості не означає більше точності – насправді, навпаки. Захоплива картинка може стати інтернет-мемом незалежно від її правдивості, в той час як менш дивовижні зображення не привернуть уваги. Крім того, інтернет не дає контексту до подій, що відбуваються в реальному часі. Фотографія, зроблена уранці в середу, може змінитися радикально до п’ятниці».

Автор однак наводить і позитивні приклади – після урагану у Facebook було створено численні групи на кшталт Rockaway Relief (9,757 лайків) чи Giving Back to those Affected by Sandy (4 432 лайків), – тут люди пропонували один одному різноманітну допомогу після урагану.

Якщо брати до уваги не психологічні аспекти, а саме конкретну допомогу, той згаданий «менеджмент катастроф», то соціальні мережі справді тут мають величезний потенціал. Під час минулорічного візиту до Японії Марк Цукерберг на зустрічі з прем’єр-міністром сказав, що цунамі 2011 року стимулювали його шукати більше способів, як соціальна мережа може допомогти людям під час стихійних лих. Цукерберг вважає, що якраз Facebook можна використовувати для того, аби під час катастроф чи стихійних лих допомагати людям залишатися на зв’язку та отримувати критично важливу інформацію.

Підготувала Дорош Марина