Минулого року в Україні запустили масштабний онлайн-курс із медіаграмотності. Він називається «Very Verified» і безкоштовно доступний англійською, українською та російською мовою будь-кому. Освітня платформа EdEra розробила його спільно з командою проєкту «Вивчай та розрізняй» Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів IREX і цілилась насамперед у вчителів та їх вихованців.

Опанування учнями основ інформаційної грамотності та вміння відрізняти фейки від правди – одне з головних завдань, яке ставить перед собою Міністерство освіти та науки в рамках освітньої реформи. Цим мають займатись вчителі, та бажано – під час вивчення кожного уроку. На географії, наприклад, вони мають розповідати про геолокацію, а під час історії – про маніпулювання фактами. Що з чим поєднувати, і є тим, чого в тому числі навчаються на Very Verified.

Курс передбачає змішане навчання: спочатку опановуєте теорію онлайн, а потім відпрацьовуєте практичні завдання в аудиторії. Або в Zoom, але разом із групою та фасилітаторами – тренованими  вчителями, які свого часу пройшли Very Verified самі, а тепер навчають медіаграмотності колег.

Mediasapiens поспілкувався з фасилітаторами, щоб дізнатися про навчання вчителів: що їм дається найважче, чи готує курс до викликів пандемії, та чи складно це – навчитись відрізняти фейки від правди, коли ти в цій справі новачок.

«Вчителям довелося «зняти корону»

Анна Киналь – учителька англійської та німецької мови Вінницького технічного ліцею. Там навчаються діти з 8 по 11 класи. Крім того, пані Киналь викладає на факультеті іноземних мов у Вінницькому державному педагогічному університеті. Її історія співпраці з «Вивчай та розрізняй» почалась так само, як у більшості вчителів: вона спостерігала за різними проектами IREX у соцмережах, а потім у 2019-му побачила оголошення про набір фасилітаторів для пілоту Very Verified. Шукали саме вчителів іноземних мов, бо пілотна версія курсу була англомовною.

За два дні вчителька пройшла дводенний тренінг, отримала всі необхідні матеріали та почала проводити заняття з колегами онлайн ще тоді, коли про пандемію не йшлось.

«У 2019-му сталось моє перше знайомство з інфомедійною грамотністю. Звісно, на рівні інтуїції у всіх нас є здогадки, як це працює, проте це була перша базова та ґрунтовна теорія. Найбільше мене вразило те, що помилок припускаються навіть такі потужні медіа, як ВВС. Інколи вони пропускають фейки, а інколи і навмисне допускають їх, аби перевірити колег на дотримання стандартів.

Уже восени, коли офіційно розпочалось навчання за курсом Very Verified, я провела власний невеличкий експеримент – заняття з учнями 11-го класу, студентами та вечірньою групою місцевих учителів англійської мови та викладачів з університету. Порівнюючи, можу сказати, що краще за все навички інфомедійної грамотності розвинуті в дітей, як би дивно це не звучало. З огляду на те, що вчителі – це аудиторія 30+, тобто ті, кого виховували в радянському чи пострадянському інформаційному просторі, вони звикли деякою мірою сліпо довіряти телебаченню та друкованій пресі. Сьогодні ці ж люди так само сліпо довіряють соціальним мережам, зокрема Facebook, серед усього іншого й тому, що це така собі міжнародна оболонка.

Натомість діти не довіряють та ставляться до цих явищ значно критичніше. Бо розуміють, що Facebook – мережа відкрита, і там будь-хто може написати все що завгодно. До того ж, як показує досвід, сучасні підлітки зрідка мають справу з телебаченням. Їм нецікаво дивитись те, що їм пропонується – вони самі шукають у соціальних мережах чи в YouTube те, що їм потрібно. Іншими словами, вони більш вибірково ставляться до інформації.

Відгуки про курс були схвальними, і сьогодні в багатьох школах нашого міста елементи Very Verified впроваджують у виховні години та позаурочну роботу з підлітками. Та ось враження вчителів про свої здобутки були неоднозначними. Після кожного заняття мені доводилось виводити їх зі стану деякої міри депресії: вони доходили висновку, що сьогодні не можна довіряти взагалі нікому. Мовляв, усі довкола обманюють. Тож я намагалася закінчувати наші зустрічі позитивно й підкреслювати їм те, що застосовуючи конкретні кроки, які допомагають виявити маніпуляції, мову ворожнечі, можна бути насторожі.

Передусім учителям, які проходили курс, довелося «зняти корону». Адже дорослі зазвичай думають, що завдяки своїй вищій освіті та життєвому досвіду вони досить гарно та швидко орієнтуються в інформаційному просторі. Тому сприйняти те, наскільки швидко все розвивається й наскільки непросто сьогодні людині набути вміння орієнтуватись у шквалі інформації та виокремити істину, виявилось найважчим.

Та сьогодні викладачі, з якими я працюю, а також студенти та їхні батьки вже є активними споживачами таких двох ресурсів, як «По той бік новин» та StopFake. У них усіх також встановлений спеціальний додаток – така собі надбудова для Safari та Google Chrome, що відразу виявляє маніпулятивний контент. Ті, хто пройшли через тренінг, уже зрозуміли, наскільки уважно треба перевіряти інформацію, перш ніж її поширювати. Головне правило, яке засвоїли викладачі та студенти, – обов’язково все дочитувати до кінця, а особливо те, що написано дрібним шрифтом.

Завдяки курсу мої вчителі також виявились більш підготовленими до дистанційного навчання, що настало пізніше. Адже під час нашого змішаного навчання ми використовували багато онлайн-інструментів, тож це не було чимось новим для вчителів із початком пандемії. Крім того, ми працювали за тією ж моделлю, якою користуються в школах сьогодні: спочатку діти самостійно відпрацьовують теоретичний матеріал, а потім у Zoom, Google Meets чи іншому додатку з відеозв’язком уже разом з учителем та іншими дітьми працюють над практикою, помилками.

Загалом, розвиток інфомедійної грамотності – одне з головних завдань освіти сьогодні. Це той рушійний фактор, який допоможе нам здолати інформаційну війну. Бо ті приклади, як ми бачимо в сучасній пресі не лише в Україні, а й по світу (згадайте лише масове отруєння жителів Ірану, коли там повелись на фейк, що алкоголь допомагає вилікуватись від коронавірусу), показують нам, що неправдива інформація може мати більш фізичні та відчутні наслідки – аж до летальних. Це треба доносити дітям, дорослим, і саме вчителі, які мають вплив як на них, так і оточуючих, є тим інструментом, що можна використати для поширення інфомедійного руху».

«Наші вчителі виявились більш підготовленими до карантину»

Сьогодні «Вивчай та розрізняй» має своїх регіональних координаторів по всій країні. Наталія Гошилик, доцент кафедри англійської філології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, відповідає за роботу проєкту в Івано-Франківській області. У кращі часи вона працювала з учителями наживо, а тепер уся робота перейшла в онлайн.

«Після проходження онлайн-курсу вчителі йдуть на вебінари, де їх вчать інтегрувати інфомедійну грамотність у свої предмети. Їм нічого не треба придумувати самим – ми надаємо матеріали, розроблені IREX та затверджені Міносвіти. Принаймні це стосується мистецтва, української мови та літератури.

Наприклад, якщо йде урок образотворчого мистецтва, вчителі можуть разом із дітьми читати статті про видатних художників, розрізняючи факти та судження. Подібних матеріалів досі не розроблено для географії, проте ті ж карти Google часто використовують, приміром, на історії. Тим паче це актуально зараз, коли за допомогою карт можна кудись віртуально мандрувати.

На практиці у вчителів виникають насамперед технічні труднощі. Щоб ефективно працювати з методикою, їм необхідні проектори, мультимедійні дошки. Та коли цього в школі немає чи недостатньо, вчителі знаходять вихід – користуються своїми комп’ютерами, використовують телефони дітей. Не завжди треба й доступ до інтернету. Найбільшим викликом для вчителів, як на мене, є знайти баланс – між тим, як вони звикли працювати, і тим новим, що про що вони дізнались на курсі. Бо наш матеріал – як конструктор, можна користуватись деякими його елементами, та необхідно також підійти до цього творчо та пропустити крізь себе, щоб донести нове дітям.

Стереотипною є думка, що старші вчителі не дружать із технологіями. У нас курс проходили і 25-річні, і люди пенсійного віку. Старшим учителям цікаво працювати з телефонами, а в разі чого вони навіть звертаються по допомогу до учнів. Учителі розуміють важливість медіаграмотності. Вони спостерігають за учнями та помічають, як ті по-іншому сприймають інформацію. Самі діти вже питають у них, що цікавого вони наступний раз робитимуть під час інфомедійної грамотності. Такий інтерес мотивує вчителів використовувати нестандартні методи та інноваційні підходи.

Цього року ми вже мали третю хвилю навчання, націлену на обласні школи. Вона саме припала на початок пандемії, тож уся робота перенеслась онлайн. Тому крім нових знань і навичок, учителі також на собі відчули, як можна по-різному проводити уроки в Zoom. Вони дізнались, наприклад, що в цій програмі можна малювати, організовувати інтерактивні опитування тощо. Тому так – ці вчителі виявились більш підготовленими до навчання в умовах карантину. Посилився й набір навичок: якщо раніше ми давали їм знання про онлайн-інструменти як додаткові, то тепер вони основні.

Переконана, що рівень медіаграмотності в країні зросте. Це та базова навичка, яка необхідна всім як у професійному житті, так і в побуті. Потреба в ній, так само як і кількість людей, які почнуть про це задумуватися – зростатиме. І навчати не губитись в інформації варто починати ще зі школи».

Фото: revuepharma.fr